Демократія, як народовладдя

У цьому аспекті демократія передбачає конкретні унормовані механізми політичного волевиявлення щодо управління суспільством. Розрізняють безпосередні форми вияву політичної волі народу: вибори, референдуми, плебісцити; та опосередковані форми. Останні здійснюються через представницькі органи через звернення до депутатів, скарги та ін.

Демократія, як форма організації державного управління.

Цей аспект знаходить своє втілення у:

- демократичних способах формування органів влади;

- поділ влади на три гілки;

- наявність опозиції, створення сприятливих умов для її діяльності;

- дієвість механізмів контролю за державними органами влади, їх службовцями, посадовими особами за допомогою т. зв. формальних механізмів демократії;

- розподіл компетенції між центральними і місцевими органами влади;

- децентралізацію влади (центральні органи не узурпують повноважень місцевих органів влади. Місцеві органи – це органи самоуправління, не лише провідники політики центральної влади на місцях).

Демократія, як форма організації діяльності партій, громадських організацій передбачає:

- визначення становища, умов діяльності громадських організацій, партій, рухів принципом політичного плюралізму;

- децентралізований механізм прийняття рішень;

- автономію первинних організацій;

- контроль знизу за керівництвом, ротацію керівних кадрів;

- свободу критики;

- свободу фракційної діяльності.

Отже демократію можна визначити таким чином. Це форма політичної організації суспільства і держави, прогресуючий в історії політичний режим (зазвичай пов'язаний з республіканською формою правління), що забезпечує вільне волевиявлення громадян, як стосовно персонального складу органів влади, так і стосовно змісту політичних рішень, прийнятих носіями влади.

Демократичні процедури

До них насамперед належать: вибори, референдуми, плебісцити.

 

Демократичні вибори – є такими, що відповідають вимогам:

- конкурентності – альтернативність кількох кандидатів на мандат;

- періодичності - не дозволяє перетворювати владу у замкнену корпорацію;

- рівності – за рівних умов у передвиборчій кампанії;

- всенародності, загальності – право на участь у виборах всіх громадян, що досягли певного віку; безпосередності – передбачає безпосереднє обрання представників без проміжних виборів;

- остаточності – неможливості скасування результатів виборів (за умови дотримання законності процедури);

- рівності для виборців – передбачає один голос одному виборцю;

- відклику обраних представників – що дозволяє усунути від влади негідних морально-етичних чи некомпетентних представників;

- опонування і змагальність – є втіленням принципу плюралізму; втілюється у механізмах: опозиції, фракційності, передвиборчої кампанії, служить генеруванням і імплантацією ідей у суспільну свідомість.

- таємниці голосування.

Типи виборчих систем.

Виборчі системи пройшли довгий шлях еволюції. У підсумку розвитку впродовж майже трьох сторіч представницька демократія виробила дві основні форми участі громадян у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування: мажоритарну і пропорційну виборчі системи На їх основі у сучасних умовах існують і змішані форми.

Вони відрізняються в основному політичними цілями, що досягаються при використанні зазначених виборчих систем.

Мажоритарна виборча система характеризується тим, що обраним у представницький орган вважається кандидат (або список кандидатів), що набрав встановлену законом більшість голосів. Більшість буває різною. Існують виборчі системи абсолютної більшості (це 50 голосів +1 голос та більше). Така виборча система існує, наприклад, в Австралії Мажоритарна система відносної більшості означає, що перемагає на виборах той, хто зібрав голосів більше, ніж кожен з його суперників Мажоритарну виборчу систему називають "системою того, хто перший прийшов до фінішу". Про неї також говорять: -"переможець отримує все"'. У теперешній час така система існує у чотирьох країнах - США, Канаді, Великобританії, Новій Зеландії. Іноді використовуються обидва різновиди мажоритарної системи Наприклад, у Франції при виборах депутатів парламент) у першому' турі голосування застосовується система абсолютної більшості, а у другому відносної.

При мажоритарній системі, як правило, виникають і зміцнюються безпосередні зв'язки між кандидатом (майбутнім депутатом) та виборцями. Кандидати добре знають стан справ у своїх виборчих округах, інтереси та проблеми виборців, особисто знайомі з їх найбільш активними представниками Відповідно й виборці мають уявлення про того, кому вони довіряють представляти свої інтереси в органах влади. Очевидно, що при мажоритарній системі на виборах перемагають представники більш сильної політичної течії в країні. У свою чергу, це стимулює витіснення з парламенту та органів місцевого самоврядування представників дрібних та середніх за своїм значенням партій.

Мажоритарна система сприяє виникненню та зміцненню тенденції до встановлення в країнах, де вона використовується, дво - або трьох- партійних систем.

Пропорційна виборча система означає, що мандати розподіляються чітко пропорційно кількості відданих голосів. Ця система у сучасному світі більш поширена, ніж мажоритарна В країнах Латинської Америки, наприклад, вибори відбуваються тільки за пропорційною системою. При використанні пропорційної виборчої системи ставиться на меті забезпечення широкого пропорційного представництва в органах влади політичних партій, а також соціальних і національних груп. Така система сприяє розвитку багатопартійності. Вона існує в Австралії, Бельгії, Швеції, Ізраїлі та багатьох інших країнах.

Пропорційна система має різновиди. Існують два її види:
пропорційна виборча система на

загальнодержавному рівні У цьому випадку виборці голосують за політичні партії у масштабі всієї країни Виборчі округи не визначаються;

пропорційна виборча система, що застосовується у багатомандатних округах. У цьому випадку депутатські мандати розподіляються на основі впливу політичних партій у виборчих округах. Мажоритарна та пропорційна виборчі системи мають свої переваги та недоліки. Студентам варто знати їх детальніше.

До числа позитивних властивостей мажоритарної виборчої системи відносять те, що у ній закладено можливості формування ефективно та стабільно працюючого уряду. Річ \ тім, що вона дозволяє великим, добре організованим політичним партіям легко перемагати на виоорах і створювати однопартійні уряди. Практика доводить, що створені на такій основі органи влади є стійкими і здатними впроваджувати тверду держави) політику. Про це свідчать приклади США, Англії та інших успішних в економічному відношенні країн.

Однак, мажоритарна система мас і низку суттєвих недоліків. За мажоритарною системою для розподілу парламентських мандатів має значення лише факт отримання кандидатом відносної більшості голосів. Голоси ж, віддані усім іншим кандидатам, до уваги не беруться і у цьому сенсі пропадають.

Для цього розглянемо умовну ситуацію, яка може скластися у трьох виборчих округах при виборах до парламенту. У кожному з цих округів електорат складає 20 тис. чоловік (див. таблицю).

 

Виборчі округи	1 округ 20 тис. і виборців	II округ 20 тис. виборців	III округ 20 тис. виборців	Кількість отриманих голосів
А
В
С

В округах балотуються кандидати, що представляють три політичні партії - А, В і С. У результаті виборів по першому округу переміг кандидат партії А. По другому та третьому - кандидат партії В. Кандидат партії С - в жодному. У підсумку ситуація є такою: партія А, зібравши по трьох округах 17 тис. голосів, проводить до парламенту одного кандидата. Партія С, зібравши відповідно 18 тис. голосів (тобто на 1 тис. більше, ніж кандидат партії А), не отримує жодного депутатського мандата. Кандидат партії В, зібравши 25 тис. голосів, отримує 2 мандати.

Це умовний приклад. Але можна навести ще й реальний приклад. У 1983 р. у ході парламентських виборів в Англії 25 % голосів в масштабі країни (7,8 млн.) отримала '"третя" партія -"Альянс" (до цього виборчого блоку увійшли Ліберальна та Соціал-демократична партії) При цьому "Альянс" одержав лише 23 місця у парламенті. У той же час Лейбористська партія, яка зібрала лише на 0,7 млн. голосів більше, ніж "Альянс" (8,5 млн.) завоювала 209 парламентських місць, тобто більш ніж у З разів більше.

Не варто, однак, думати, то виборчий процес, який відбувається за мажоритарною системою, є таким, що "'саморозвивається чи "самоорганізуеться'. Студентам треба знати, що зацікавлені політичні сили (ті, що знаходяться при владі) можуть при мажоритарній системі маніпулювати волею виборців. Зокрема, значні можливості включає в себе "географія" виборчих округів. Як доводить досвід, сільське населення голосує більш традиційно у порівнянні із міським Зацікавлені політичні сили можуть врахувати цю обставину при формуванні виборчих округів Тоді по можливості виділяється більше виборчих округів із більшістю сільського населення. Уможливлюється й інший шлях. Визначається район, де парті я-суперник користується найбільшою підтримкою. Він виділяється у виборчий округ. Конкурент обов'язково отримає тут один мандат, але дуже дорогою ціною - великою кількістю голосів виборців. Разом з тим в інших виборчих округах прибічників цієї партії буде менше, там їй вже не перемогти.

Таким чином, недоліки мажоритарної виборчої системи є дуже суттєвими. Головними з них є такі:

1. Значна частина виборців країни (іноді до 50 % голосів) залишається не представленою в органах влади.

2. Партія, що одержала на виборах менше голосів, ніж її конкуренти може бути представленою у парламенті
більшістю депутатських місць.

 

3. Дві партії, що одержали однакову чи близьку кількість голосів, проводять до органів влади неоднакову кількість кандидатів. Більше того, не виключена ситуація, коли партія, що одержала більше голосів, ніж її суперник, не отримує взагалі жодного мандата.

Іншими словами, мажоритарна виборча система сприяє формуванню більшості в органах влади та мириться із диспропорцією між одержаними голосами та отриманими мандатами.

До чесної пропорційної виборчої системи відносять таку, що у сформованих за її допомогою органах влади представляє реальну картину політичного життя суспільства, розстановки політичних сил. Вона забезпечує систему зворотнього зв'язку між державою та організаціями громадянського суспільства, шо сприяє розвитку політичного плюралізму та багатопартійності.

Однак пропорційна система має доволі відчутні недоліки (Приклад Італія, де діє дана система - з 1945 р. в цій країні змінилось 52 уряди) Серед основних недоліків пропорційної системи можна назвати такі:

1. За пропорційної системи виникають складності з формуванням уряду. Причини: відсутність домінуючої партії з чіткою та твердою програмою, створення у парламенті багатопартійних коаліцій, що складаються з партій з різними цілями та задачами. Уряди, створені на таких засадах, є нестабільними.

2. Пропорційна виборча система призводить до того, що політичні сили, що не мають підтримки у межах всієї країни, отримують представництво в органах державної влади.

3. За пропорційної виборчої системи внаслідок того, що голосування здійснюється не за конкретних кандидатів, а за партії, безпосередній зв'язок між депутатами та виборцями є доволі слабким.

4. Оскільки у такій системі голосування відбувається за політичні партії, це сприяє залежності депутатів від цих партій. Така несвобода парламентарів може негативно відбитися на процесі обговорення й прийняття важливих документів.

Недоліки пропорційної системи очевидні та суттєві. Тому є багаточисленні спроби усунути або хоча б пом'якшити їх. Світова практика доводить, що, якщо мажоритарні системи відносно однакові, то всі пропорційні системи рЬні. Пропорційна система кожної країни має свою специфіку, яка залежить від її історичного досвіду, політичної системи, що встановилась, та інших обставин. Хоча всі пропорційні системи мають за мету досягнення пропорційного представництва, вони реалізують це різною мірою.

У відповідності з даним критерієм виділяють три види пропорційних систем. Це - системи, що повною мірою реалізують принцип пропорціоналізму; виборчі системи з недостатнім пропорціоналізмом; системи, які хоча і досягають пропорційності між наданими голосами і одержаними мандатами, однак передбачають всіляки бар'єри проникненню представників деяких політичних сил у парламент.

Приклад - виборча система у ФРН. У цій країні кандидати від політичної партії, яка не набрала 5 % голосів виборців у межах всієї країни, у парламент не потрапляють. В Україні такий відсотковий обмежувач голосів виборців.

Під час еволюційного розвитку виборчих систем (особливо в післявоєнний період) почалось формування змішаної виборчої системи, тобто системи, яка повинна об'єднати характеристики і мажоритарної, і пропорційної виборчих систем. Суть змішаної виборчої системи полягає в тому, що певна частина депутатських мандатів розподіляється відповідно до принципів мажоритарної системи. Це сприяє формуванню стійкого уряду.

Друга частина мандатів розподіляється відповідно до принципів пропорційної виборчої системи. Процедура голосування при цьому відбувається таким чином. Виборець отримує два бюлетеня. Відповідно у нього два голоси: один він віддає за політичну партію, а другий - за конкретного кандидата, що балотується в його виборчому окрузі. Досвід удосконалення виборчих систем свідчить, що змішана система більш демократична та ефективна у досягненні політичної стабільності.