Лекція 3. Соціально-класова структура суспільства. Теорія стратифікації

Поняття соціальної структури суспільства та її елементи. Соціальні спільноти, їх різновиди. Первинні і вторинні соціальні групи. Соціально-демографічні спільності. Соціально-професійні спільності. Соціально-територіальні спільності. Приписаний і досягнутий статус. Систематизація соціальних ролей.

Теорія стратифікації. Соціальна стратифікація. Теорія еліт Г.Моски і В.Парето. Класова теорія К.Маркса. Неомарксизм. М.Вебер про соціальні витоки політичної влади. Концепція соціальної стратифікації П.Сорокіна. Соціальна мобільність, її види. Типи стратифікації. Середній клас.

Суспільство в політології розглядається як певна історична, інтегративна та системна цілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та форм об'єднання людей. Суспільство є результатом людської діяльності, а людина, як істота соціальна, спроможна розвиватися і досягати успіху лише в результаті співпраці з собі подібними.

Будь-яке суспільство є соціально структурованим. У ньому існують вищі і нижчі прошарки, нерівномірний розподіл благ і привілеїв, відповідальності і обов’язку, керуючі і керовані. І для визначення місця людини в соціальному просторі необхідно не лише знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус, походження, а й місце цієї людини в середині кожної з основних груп. Саме в процесі відношення людини до певної групи та відношення цих груп одна до одної всередині суспільства виникають соціальні відносини.

Соціальні відносини – це відносини між історично сформованими спільностями людей. Суб’єктами соціальних відносин виступають спільності людей, а їх інтереси соціальними засадами політики.

Проте, суб’єктами соціальних відносин можуть виступати лише ті спільності, що виникли об’єктивно в процесі соціального розвитку. Виокремлюють п’ять основних груп:

1) соціально-класові (класи, верстви, групи);

2) соціально-етнічні (народності, нації);

3) соціально-демографічні (жінки, чоловіки, сім’я);

4) соціально-професійні (робітники, селяни, службовці);

5) соціально-територіальні (міське, сільське населення).

Також суб’єктом соціальних відносин виступає і окрема людина – представник соціальної спільності.

Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому.

Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи.

Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою чи при відстоюванні їх інтересів.

Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні.

Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д.

Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяє їм істотно впливати на життєдіяльність суспільства.

Соціальні групи формуються в силу певних об'єктивних обставин, а належність до певної групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей.

Очевидно, що участь в політиці в будь-яких її формах беруть всі соціальні суб’єкти. Інша справа – ступінь цієї участі, надання суб’єктові владних функцій. Така участь може коливатися від рядового виборця до майже не обмеженого повноваженнями глави держави. Для основи класифікації суб’єктів політичної комунікації оптимальною, на нашу думку, є система Г. Алмонда, що передбачає виокремлення трьох ступенів участі у політиці, а саме:

стихійна участь у політиці – діяльність без усвідомлення мети, шляхів досягнення, можливих наслідків;

участь напівсвідома – розуміння сенсу ролей за безпечного підпорядкування їм як чомусь наперед заданому, безспірному;

цілком свідома участь – утвердження своїх усвідомлених інтересів і цінностей.

Загалом, суб’єкт у політиці – джерело свідомої, цілеспрямованої, предметної політичної діяльності, що має власні політичні інтереси та засоби їх реалізації.

Здатність творити політику характеризують терміном полі­тична суб'єктність, яка залежить від об'єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил і рівнем розвит­ку суб'єкта) і суб'єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь, послідовності дій).