Тема 2. Дослідження пізнавальних психічних процесів

Питання 1. Специфіка дослідження відчуттів. Типові помилки у дослідженні відчуттів.

Питання 2. Специфіка проведення дослідження різних видів сприйняття. Особливості інтерпретації результатів дослідження сприйняття.

Питання 3. Особливості вивчення процесів пам’яті. Специфіка емпіричного дослідження різних видів пам’яті.

Питання 4. Характеристика методів дослідження уваги.

Рекомендована література: 3,4,5,7

 

Питання 1. Специфіка дослідження відчуттів. Типові помилки у дослідженні відчуттів.

Методичні рекомендації

При підготовці питання студентам необхідно звернути увагу на специфіку використання психодіагностичних методів дослідження у практичній діяльності, вимоги до використання психофізіологічних методів дослідження відчуттів особистості; показники якості емпіричного дослідження відчуттів особистості; фактори, що впливають на результати дослідження відчуттів; особливості інтерпретації результатів методів дослідження відчуттів.

Методики дослідження відчуттів:

- «Дослідження ролі відчуттів у пізнавальній діяльності людини»

- «Дослідження зорових відчуттів»

- «Вимірювання та оцінка полю зору» (за допомогою периметра Ферстера)

- «Визначення зорових просторових порогів розрізнення відстані» (точність окоміру)

- «Дослідження тактильного відчуття»

- «Дослідження м΄язово-суглобових відчуттів».

Підготувати звіт на тему «Відчуття», в якому мають бути представлені результати дослідження однієї людини та проаналізовані наступні питання: відмінності між сприйняттям та відчуттям; фактори, що можуть впливати на зміну порогів зорової, слухової та тактильної чутливості; чи однакове поле зору для різних кольорів; вплив кольору на емоційний стан людини

Питання 2. Специфіка проведення дослідження різних видів сприйняття. Особливості інтерпретації результатів дослідження сприйняття.

 

Методичні рекомендації

Вивчаючи дане питання зверніть увагу на те, що сприймання дає початкові відомості про предмети, явища дійсності, їхні різноманітні зовнішні якості, створює їхні образи. Пам’ять зберігає ці образи і дає можливість подальшої роботи над ними, така робота відбувається за допомогою мислення й уяви, що аналізують те, що отримано за допомогою сприймання і збережено пам’яттю, відкривають за зовнішніми якостями речей їхні внутрішні, приховані властивості і відносини, виводять закони, що визначають різні сторони дійсності, будують нові образи, що дозволяють змінювати і перетворювати дійсність. І знову результати роботи мислення й уяви беруться на збереження пам’яттю, що дозволяє використовувати їх для подальшого пізнання. Встановлено, що в основі різноманітних форм просторового аналізу лежить діяльність комплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою. Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється взаємодія.

Найбільше визнання й поширення мав експериментальний метод дослідження сприйняття. Він припускає: і) формулювання гіпотези; 2) складання плану експерименту; з) визначення та контроль залежних і незалежних змінних; 4) збирання експериментальних даних; 5) верифікацію гіпотези з використанням статистичних процедур.

В експериментах зі сприйняттям застосовують такі методичні підходи:

• тахістоскопію (суворо дозоване обмеження часу експозиції для контролю за швидкістю виявлення, впізнання чи ідентифікації стимулу). Розвитком цього підходу є процедури маскування і метаконтрасту (послідовне або одночасне надання значущого та шумового стимулів); передустановки (priming) (цільовому стимулу передує інформація про його ймовірні характеристики - локалізацію, розміри, категорію тощо); підпорогового нагромадження; швидкого послідовного надання.

• хронометричний метод (вимір часу реакції як індикатора ефективності перцептивних процесів). Розрізняють просту реакцію (на одиничний стимул) і реакцію вибору з декількох альтернатив. За формою відповіді це можуть бути вербальна, моторна або фізіологічна реакції.

Вимірювальний метод (відносна чи абсолютна оцінка параметра стимуляції). Аналіз моторних компонентів перцептивної діяльності (реєструються рухи органів, що сприймають: ока, руки, голови та ін., які дають оперативну просторово-тимчасову інформацію про процес сприйняття).

Маніпулювання прямого і зворотного зв'язків у перцептивній системі. За допомогою спеціальних пристроїв (псевдоскоп, псевдофон, інвертоскоп, вібратори, дзеркала, електронно-дисплейні комплекси), хірургічних операцій або фармакологічних ін'єкцій вносяться систематичні перекручування в природні (кількісні і/або якісні) співвідношення між сприйнятим об'єктом і спостерігачем.

Генетичний метод скеровано на виокремлення етапів розвитку перцептивних здібностей. Містить прийоми онтогенетичного і формуючого дослідження сприйняття. У межах онтогенетичного дослідження, де часто неможливо одержати адекватний вербальний звіт, вимірюють параметри умовно-рефлекторних та орієнтованих реакцій, реакції звикання і переваги, дослідницьку і маніпулятивну діяльність дітей. На рівні сформованого сприйняття застосовують мікрогенетичний та експериментально-генетичний методи.

Аналіз подій не ставить жорстких обмежень на час експозиції стимулюючих об'єктів, на час відповіді, а також на рухливість самого спостерігача в процесі сприйняття.

Питання 3. Особливості вивчення процесів пам’яті. Специфіка емпіричного дослідження різних видів пам’яті.

 

Методичні рекомендації

При вивченні питання студенту слід звернути увагу на те, що пам’ять людини — процес запам’ятовування, збереження і відновлення минулого досвіду.

Види пам’яті різняться за такими показниками:

• часом зберігання матеріалу (миттєва, короткочасна, проміжна,довготривала);

• типом інформації, що запам’ятовується (рухова, образна, емо- ційна, словесно-логічна пам’ять);

• ступенем участі вольового процесу в запам’ятовуванні і відтворенні інформації (довільна і мимовільна пам’ять);

• ступенем свідомості запам’ятовування (механічна, логічна чи

смислова пам’ять).

Хоча пам’ять залежить від безлічі факторів (особливостей нервової системи, середовища, характеру діяльності, установки, особливостей особистості), існує загальний шлях її поліпшення — оволодіння прийомами продуктивного запам’ятовування. Методиками дослідження пам’яті:

- Методика дослідження мимовільного запам΄ятовування;

- «Визначення домінуючого типу запам΄ятовування»;

- Методика вивчення обсягу короткочасної та оперативної пам΄яті;

- Методика дослідження об’єму логічного та механічного запам’ятовування;

- Методика дослідження довготривалої пам΄яті;

- «Дослідження безпосереднього та опосередкованого запам΄ятовування за допомогою методики «Піктограмма»;

- Методика дослідження обсягу словесно-логічної пам΄яті;

- Дослідження ретроактивного гальмування;

- Дослідження відмінностей між впізнанням та відтворенням.

У сучасній психології всі окремі досліди з пам'яттю людини зводяться, в основному, до того, що випробуваний тим чи іншим способом засвоює матеріал, а потім, через деякий кількість часу, його відтворює, дізнається засвоєне.

У кожному з таких дослідів експериментатор має справу з трьома основними змінними:

1. діяльністю засвоєння або заучування;

2. інтервалом між засвоєнням і відтворенням;

3. діяльністю відтворення.

 

Питання 4. Характеристика методів дослідження уяви. Специфіка інтерпретації результатів дослідження уваги.

Методичні рекомендації

Вивчаючи питання необхідно пригадати з дисципліни «Основи психології» те, що увага як орієнтувально-пошуковий процес спрямовує і зосереджує свідомість на окремих об’єктах дійсності при одночасному відволіканні від інших, обумовлює вибірковість, добір інформації, що надходить через органи чуття.

Увагу характеризують:

• обсяг — показник кількості об’єктів, що одночасно перебувають у полі уваги (у дорослої людини в середньому п’ять — сім об’єктів);

• стійкість — тимчасова характеристика уваги, показник тривалості збереження інтенсивності уваги;

• концентрація — показник ступеня зосередженості свідомості на

об’єкті;

розподіл — здатність утримувати увагу на кількох об’єктах одночасно, що дає можливість робити відразу кілька дій, зберігаючи їх у полі уваги;

• переключення — показник швидкості переходу від одного виду діяльності до іншого;

• предметність — здатність виділяти певні комплекси сигналів відповідно до настановлення і особистісної значущості; наприклад, слухаючи музику, людина не звертає увагу на інші звуки.

Увага пов’язана з діяльністю деяких мозкових структур, насамперед ретикулярної формації і нейронів уваги, які містяться в основному в лобових частинах кори великих півкуль. Зміну уваги можна встановити в простих спостереженнях, але точніші дані одержують у результаті експериментально-психологічних досліджень. Для вивчення стійкої уваги користуються спеціальною таблицею. Правий стовпчик клітинок накривають смужкою паперу, розбитою на такі самі клітинки. Досліджуваний має простежити хід кожної лінії і відмітити закінчення її відповідним номером на смужці. Знявши смужку, порівнюють її з еталоном і визначають кількість помилок. Обсяг і стійкість уваги визначають за таблицею, на яку безладно наклеєні 17 синіх, 23 зелених і 29 червоних кружечків конфетті. Досліджувані мають полічити кружечки, не користуючись указкою або пальцем. Переключення уваги можна дослідити за допомогою спеціальної таблиці. Проводять три випробування. Під час першого пропонують указкою показати всі парні числа в зростаючому порядку від 2 до 24 і записують, скільки на цс було витрачено часу. Друге випробування полягає в тому, що треба показати ці самі числа у зворотному порядку - від 24 до 2; час, витрачений на це, також фіксується. Третє випробування: треба по черзі показувати парні - в зростаючому, а непарні - у зворотному. Час, витрачений на виконання третього завдання, виявляється більшим за суму часів, які знадобилися для виконання першого і другого завдань. Різниця часу є показником швидкості переключення

Існують і інші методи вивчення уваги, наприклад, коректурна проба (тест Бурдона). Завдання досліджуваного полягає в тому, щоб викреслити із запропонованого набору літер ті, які ми йому задаємо (наприклад, А, М, К, Р). Враховуються не лише пропущені літери (яких не було в запропонованому наборі), а й час, витрачений на виконання цього завдання. Витрачений час і кількість допущених помилок визначають стійкість уваги

 

Запитання для самоперевірки

1. Які методи дослідження відчуттів ви знаєте?

2.В чому полягає специфіка проведення дослідження відчуттів?

3. Які типові помилки у дослідженні відчуттів людини існують? Як досліджуються особливості сприймання форми при пасивному та активному осяганні?

4. Яким чином можна виміряти обсяг сприймання людини?

5. Наведіть приклади та проаналізуйте декілька методик дослідження оперативної пам’яті.

6. Проаналізуйте різні класифікації методів дослідження пам’яті: за тривалістю зберігання інформації, за характером запам’ятовування, за типом інформації та ін.

7.Які особливості уваги досліджуються методом коректурної проби?

8.Які існують методики на вимірювання стійкості та концентрації уваги?

9. Особливості застосування таблиць Шульте.