Мета. Вивчити статі, особливості їх розвитку, вади та недоліки екстер’єру коней.

Завдання 1. Використовуючи малюнки, фотографії, діапозитиви,

муляжі та живі об’єкти учбової ферми вивчити статі, тіла коня.

Завдання 2. Відмітити на абрисі коня всі статі та дати їм повну характеристику.

Завдання 3. Вивчити основні вади екстер’єру та описати їх.

Контрольні запитання

1. На чому ґрунтується номенклатура статей?

2. Які ви знаєте основні вади екстер’єру?

3. Які ви знаєте вади постави кінцівок?

 

Статі - це частини тіла, за якими визначають роботоздатність, стан здоров'я, вік та племінну цінність коней.

Для оцінки статей необхідно знати їх назву, розміщення на тілі, бажану форму, недоліки та вади.

Недоліки - це відхилення у розвитку чи формі статей, а вади паталого-анатомічні зміни органів та тканин.

Статі коня показані на рисунку 1.

Оцінку коня за зовнішнім виглядом (екстер'єром) визначають у певному порядку. Тварину виводять на рівний майданчик, ставлять так, щоб вона не була розтягнутою "чи зібраною". Вона повинна рівномірно опиратись на всі кінцівки. Відійшовши від коня на 6-7 кроків, оцінюють загальну гармонійність будови тіла, загальний розвиток, потім починають огляд із голови, далі оцінюють шию, корпус і кінцівки. Оцінивши окремі статі коня, оглядають тварину під час руху. Під час руху проявляється свистяча задуха, або рорер, коли кінь дихає зі свистом внаслідок западання черпакуватого хряща гортані, кульгання, підсмикування кінцівки тощо. Оцінюють статі в такій послідовності.

Голова. За формою голови, будовою черепа, очей, ніздрів визначають породність, темперамент, здоров'я та норов тварини. Розміри голови пов'язані із загальним розвитком кістяка та особливостями конституції. Вона буває велика (важка) та мала (легка). Помірно легка голова, як правило, у коней заводських порід, а надмірно легка свідчить про потоншення кістяка. У коней ваговозних порід голова велика, сира, вузьколоба, інколи горбата.

При бонітуванні особливу увагу звертають на стан ротової порожнини, язика, губ, зубів, правильність їх стирання і змикання зубних аркад, конституції. Голова може бути вузьколоба й широколоба, сира та суха. Передню її лінію -профіль - становлять лобні кістки, перенісся та ніс. Профіль буває прямий, увігнутий, горбатий, горболобий і горбоносий. У швидкоалюрних коней голова середніх розмірів, суха. Коні дихають тільки через ніздрі, тому слід ретельно оглядати носову порожнину. Вона повинна бути рожевого кольору, зволожена, без виразок та слідів гнійних виділень, які є ознаками різних захворювань - катарів, миту та ін. Надмірно розширені ніздрі та переривчасте дихання тварини в стані спокою свідчать про захворювання емфіземою легень.

Рис.1. Статі тіла коня

І вухо; 2 - чілка; 3 - висок; 4 - лоб; 5 - ніс; 6 - ніздрі; 7 - морда; 8 - губи; 9 - підборіддя; 10 - підборідна ямка; і 1 - нижня щелепа; 12 - ганаші; 13 - потиличний гребінь; 14 потилиця; 15 - гребінь шиї; 16 - бік шиї; 17 - горло; 18 - яремний жолоб; 19 -плечолопатковий суглоб; 20 - груди; 21 - лопатка; 22 - холка; 23 - спина; 24 - поперек; 25 - маклак; 26 - крижі; 27 - ріпиця хвоста; 28 - круп; 29 - стегно; 30 - сідниця;, 31 сідничний горб; 32 - здухвина; 33 - грудна клітка (ребра); 34 - несправжні ребра; 35 - грудина; 36 - черево; 37 - препуцій; 34 - пахова ділянка; 39 - коліно; 40 - гомілки; 41 - ахилів сухожилок; 42 - п'ятка: 43 - скакальний суглоб; 44 - плесно; 45 - каштани; 46 - шпори; 47 - щітки (фризи); 48 - плече; 49 - лікоть; 50 - передпліччя; 51 – зап’ястя; 52 - п'ястя; 53 - путовий суглоб; 54 - путо, або бабка; 55 - вінчик; 56 -зачеп копита; 57 - бік копита; 58 - п'ятка копита (ліва, права); 59 – хвіст.

Очі у коней будь-якої породи мають бути великі, рухливі, блискучі, достатньо виразні, правильної форми, без більм та уражень рогівки. Малорухливі, напівзакриті очі є ознакою нездорового стану коня. При порушенні зору кінь рухаючись, високо підіймаючи кінцівки, спотикається, "пряде" вухами, намагаючись недоліки зору компенсувати слухом. Особливо це помітно, коли його виводять із стайні.

Вуха у коней повинні бути рухливі, правильно поставлені. Капловухість характерна для багатьох західноєвропейських порід і є одним із проявів домес-тикаційних змін.

Ганаші - це задні кути нижньої щелепи. У добре розвинених коней відстань між ганашами повинна бути 8-9 см, оскільки при невеликій відстані між ними (4-5 см) утруднюється дихання, особливо під час швидкого руху.

Губи повинні бути рухливі, повністю закривати рот та утримувати корм. У старих коней нижня губа відвисає. Ротові куги іноді мають мозолисті утворення, які погіршують чутливість губ, заважають керувати конем.

Потилиця - це частина тіла від потиличного гребеня до другого шийного хребця. Вона має бути довга, що насамперед важливо для верхових коней, особливо спортивного призначення (виїздка, циркові вистави тощо). При застосуванні малої вуздечки та травмах розвивається бурсит потилиці (пухлина), який потребує досить тривалого лікування.

Шия. Анатомічну основу шиї становлять сім хребців, м'язи та зв'язки. Голова та шия є основним важелем, який змінює центр маси при русі коня чи під час спокою. На шиї розрізняють верхній гребінь та нижній, горловий край і боки. Вона буває довгою та короткою, тонкою й товстою, широкою та вузькою. За формою розрізняють пряму шию, лебедину та кадикувату (оленячу), коли верхній край її увігнутий, а нижній - випуклий. Незначна кадикуватість характерна для коней ахалтекінської породи, для інших - небажана. Вихід (постава) шиї буває високим, коли її горловий край знаходиться вище плечолопаткового суглоба і низьким. Для коней запряжних порід бажана середня за довжиною, мускулиста шия, що виходить під кутом 45°, для верхових - довга.

Холка. Основу холки становлять остисті відростки 8-10-го грудних хребців. Найвища точка холки над 5-6-м хребцями. У коней різних порід і призначення холка буває висока й низька, довга та коротка, широка і гостра. Верхові коні мають добре виражену, високу, довгу й добре обмускулену холку, що пов'язано з правильною поставою шиї, косою та довгою лопаткою. Для ваговозів характерна низька, широка й мускулиста холка. Небажаною для швидкоалюрних коней є гостра холка, оскільки вона швидко набивається неправильно підібраним хомутом, сіделком та сідлом. У лошат холка не виражена.

Спина. Основою цієї статі є грудні хребці (з 10-го по 18-й), верхня частина ребер та м'язи. Ребра, з'єднані з грудною кісткою, в значній мірі зміцнюють спину, яку оцінюють за довжиною, шириною, формою (пряма, м'яка, провисла та випукла), мускулистістю. Бажана пряма і широка спина. Через спину такої будови ефективніше передаються зусилля задніх кінцівок під час руху, тварина краще витримує навантаження. У верхових коней вона має бути середньої довжини (1/3 частини тулуба), у рисаків - дещо подовженою, у ваговозів - також подовженою, мускулистою.

Поперек. Передня і задня частина тулуба коня з'єднані однією кістковою основою - попереком. Основу його становлять 5-6 безреберних хребців, які зрослися поперечними відростками, та відповідна група м'язів. Поперек повинен бути коротким, широким, міцним, з добре виповненою мускулатурою і непомітно зливатися з крупом. Довгий та завислий поперек небажаний для коней всіх порід.

Пах - стать,.що знаходиться між останнім ребром та маклаком. Довжина його залежить від довжини попереку. У верхових коней він не повинен перебільшувати 10-12 см. Коні з довгим пахом, так звані пашисті, здебільшого слабкі, погано зберігають вгодованість. Здутий пах спостерігають у тварин при шлунково-кишкових захворюваннях, запалий - у виснажених.

Круп - це задня частина тіла коня, основу якої становлять крижова і тазові кістки (здухвинна, лонна та сіднична), а також стегнові та сідничні м'язи, які зумовлюють силу й швидкість тварини. Круп у коней буває довгий, широкий, прямий, короткий, вузький, звислий, роздвоєний, овальний та дахоподібний. Для коней бажаним є довгий, широкий і мускулистий круп. Задні кісткові виступи крупа називають сідничними горбами, а передні - маклаками. Довжину крупа визначають проміром від маклака до сідничного горба, а ширину - між крайніми боковими виступами маклаків. У жеребців верхових порід довжина крупа завжди перебільшує його ширину, а у кобил він ширший і коротший. У швидкоалюрних коней круп більш вузький і довший, у ваговозів — широкий та короткий. Нормально похиленим круп вважається тоді, коли кут між його довжиною та лінією горизонту дорівнює 20-30°; якщо кут ще гостріший - круп прямий, а коли він становить 35-40° - звислий. При цьому задні кінцівки тварини завжди будуть шаблюваті. Роздвоєний круп є породною ознакою ваговозів (овальний - у верхових та рисистих коней), свідчить про добре розвинену мускулатуру. Злегка роздвоєний круп спостерігають у лошат. Дахоподібний є наслідком незадовільного розвитку мускулатури та свідчить про відносно високо розміщення крижів.

Грудна клітка утворюється грудним відділом хребта, грудною кісткою та ребрами. Об'єм грудей, їх довжина, глибина й ширина впливають на роботоз-датність коней. Тваринам із вузькою, плоскою, короткою та м'якою грудною кліткою не властиві ні сила, ні жвавість. Об'єм грудей у верхових та рисистих коней залежить від глибини та довжини грудної клітки, у ваговозів - від її ширини та округлості ребер. Ширину грудей визначають за відстанню між верхньою частиною передніх кінцівок та випуклістю.

Якщо грудна кістка знаходиться нижче ліктьового відростка, то такі груди глибокі, а на рівні його або вище - мілкі.

Черево повинно бути добре розвинутим, округлої форми, не підтягнутим. Останнє свідчить про погано розвинуті ребра і органи травлення. При оцінці екстер'єру племінних коней слід звертати увагу на розвиток та стан вим'я кобили, а у жеребця - на наявність обох сім'яників у мошонці. Одно чи двобічний крипторхізм є вадою для коней, через що їх не використовують для племінних цілей.

Хвіст захищає задню частину тіла від комах. У коней південного походження він короткий і високопоставлений, північного - довгий і низькопоставлений. Зачіси хвоста свідчать про скупчення у прямій кишці личинок овода.

У сірих коней під ріпицею хвоста, на анусі, вимені, між нижніми щелепами та в інших місцях зустрічається меланосаркома (рис.2).

Рис.2. Меланосаркома

Передня кінцівка коня включає такі статі: лопатку, плече, лікоть, передпліччя, зап'ястя, п'ястя, бабку, путовий і вінцевий суглоби та копита. М'язи і сухожилля з'єднують кінцівки з холкою й ребрами тулуба. Для передніх кінцівок характерна більш виражена амортизаційна здатність, оскільки вони з'єднуються з тулубом м'язами, зв'язками, а не суглобами, як задні.

Лопатка - основою є плоска кістка, яка рухливо з'єднана з грудиною та холкою. Довга, поставлена під кутом 45°, добре обмускулена лопатка сприяє кращому виносу кінцівки вперед і зумовлює довший крок. У верхових коней лопатка довша й більш похила, ніж у рисаків та ваговозів. М'язи лопатки, пле-чолопаткового суглоба та плеча повинні бути добре розвиненими. Цьому сприяє тренування молодняку, яке починають відразу після відлучення лошат.

Передпліччя. Основою його є променева і ліктьова кістки, які зрослися між собою. Коні з довгим передпліччям та відносно коротким п'ястям мають широкий і низький крок. Лікоть повинен прилягати до грудей, а відставлений назовні свідчить про поганий розвиток мускулатури. Від удару шипом підкови при рухах на швидкій рисі та лежання на твердій підлозі у коней розвивається бурсит ліктя (шипове жовно).

Зап'ястя (або зап'ясток) - це суглоб між передпліччям і п'ястям. Основу його становлять сім кісток, розміщених у два ряди. Зап'ястя повинно бути добре розвинутим, чітко вираженим, сухим та широким. Найчастіше зустрічаються такі його вади: запале зап'ястя - ніби вдавлене назад; козинець (набутий і спадковий) - виступ зап'ястя вперед, бурсит, розрощення кісток суглобів. Набутий козинець є наслідком значного функціонального навантаження передніх кінцівок, яке призводить до розслаблення зв'язок зап'ястя, вкорочення кроку, слабості та дрижання кінцівок, зниження роботоздатності. Такий козинець найчастіше спостерігають у верхових коней. Природжений козинець супроводжується вкороченням сухожилків-згиначів, він однаково виражений на обох кінцівках і не заважає прояву високої роботоздатиості коней. Внаслідок травмування, особливо у спортивних коней, виникає бурсит, або запалення слизової оболонки суглобової сумки.

ІІ'ястя (або п 'ясток). Основу його становлять п'ясткова та дві грифельні кістки, сухожилля м'язів-згиначів і розгиначів кінцівки. Для коней бажано помірно розвинене, сухе, коротке з добре вираженими сухожиллями п'ястя. Обхват п'ясті найбільш повно характеризує розвиток кістяка. Його вадами є: перехват під зап'ястям; брокдаун - потовщення сухожилків-згиначів кінцівки чи міжкісткового м'яза внаслідок їх надриву та запалення при перенапруженні або ударі (рис.3,а); букшина - запалення і потовщення надкістниці та сухожилків м'язів-розгиначів кінцівки, яке супроводжується припухлістю п'ясті спереду. Спочатку припухлість болюча, після лікування - стухає і залишається у вигляді потовщення; накістні - кісткові розширення, що виникають внаслідок запалення надкістниці в місцях травм, переважно на зовнішньому боці плесна та п'ясті (рис. З, б).

а б	Рис. 3 а, б: брокдаун (а); накістні (б).

У деяких коней на внутрішньому боці п'ястя зустрічаються рудиментарні симетричні накістні. Незначні розрощення грифельних кісточок та дрібні накістні обабіч сухожилків не впливають на роботоздатність коня.

Поставу передніх кінцівок оцінюють за двома показниками: при огляді спереду передні кінцівки закривають задні, а при огляді збоку вони прямопос-тавлені. Вузька постава свідчить про поганий розвиток грудей і є недоліком. Вадами постави передніх кінцівок є: розкид - коли кінцівка від зап'ястя або пу-тового суглоба повернута зачепом копита назовні. У таких коней під час руху зменшується крок і спостерігаються засічки пута й п'ясті, тому що кінцівка ви-носиться не прямо, а описує півколо всередину; клишоногість - кінцівки вивернуті зачепом копит всередину, що також супроводжується зменшенням довжини кроку, бо кінцівка при виносі описує півколо назовні.

Задня кінцівка. До її складу входять стегно, гомілка, колінний та скакальний суглоби, плесно, путовий суглоб, бабки та копита. Вона міцно з'єднана з тазом, що забезпечує надійну рушійну силу великої групи м'язів задньої третини тулуба коня. На задніх кінцівках особливо напружено функціонують сідничні, задньостегнові, чотириголові та литкові м'язи. У швидкоалюрних коней розвинуті довгі м'язи стегна й гомілки, а у крокових - широкі і товсті м'язи сідничної групи. Для всіх коней бажана широка, опукла, довга й низька сідниця.

Стегно. Чим довше і більше обмускулене стегно, тим довший крок і далі вперед виноситься задня кінцівка. Колінний суглоб, розміщений між стегном та гомілкою, при правильній поставі знаходиться на одній вертикалі з маклаком. Іноді, внаслідок травм, у коней виникає бурсит коліна.

Гомілка, основу якої становлять велика та мала гомілкові кістки, буває коротка й довга. Довга мускулиста гомілка, як і передпліччя, корелює з більшою довжиною кроку, тому бажана для коней різного призначення. Верхові та рисисті коні мають гомілку довшу, ніж ваговози.

Скакальний суглоб відіграє важливу роль у рухах коня. В його основі шість кісток, розміщених у три ряди. При огляді коня на ці суглоби звертають особливу увагу. Вони повинні бути широкі, сухі, нормально поставлені, без вад. Чим ширший суглоб, тим менше навантаження маси тулуба припадає на його поверхню. Значна увага також приділяється розвитку п'яткової кістки. Вона має бути довгою з нахилом назад, що зумовлює більшу силу м'язів. При прямій та короткій п'ятковій кістці коні не здатні повністю розгинати кінцівку, а також розвивати велику швидкість чи стрибки. Тільки для робочих коней така п'яткова кістка не є істотною вадою.