Соціально відповідальна політика українських підприємств

В Україні поступово впроваджуються принципи корпоративної соціальної відповідальності.

Соціально відповідальна політика українських підприємств реалізується в основному по трьох напрямах.

За першим напрямом діють великі компанії, банки, в яких передбачається видача працівникам, на рівні із заробітною платою, соціальних виплат – соціального пакету, що враховує виплати на лікування, відпочинок, на доплати до державної пенсії, різні види страхування тощо. Соціальний пакет закріплюється в колективному договорі (угоді) і є важливим чинником у лояльності працівників, створенні іміджу підприємства, його конкурентоспроможності.

Таку соціальну політику проводить цілий ряд компаній, серед яких «Квазар – Мікро», «САН Інербрю Україна», «Ремедіум», ВАТ «Ветропак», Гостомельский склозавод «Beiersdorf Ukraina» та інші.

Отже, серед лідерів корпоративної соціальної відповідальності опинилися в основному сумісні підприємства за участі міжнародних компаній, які мають розвинені програми соціальної відповідальності. Ці компанії значну увагу приділяють безпеці виробництва та охороні праці. Наприклад, на Гостомельскому склозаводі найкраще організована безпека та охорона праці серед підприємств Ірпінського регіону.

Другий тип соціальної політики діє на великих підприємствах, створених ще за радянських часів, на яких тоді покладалася потужна соціальна роль. Це в основному підприємства металургійної, хімічної та вугільної промисловості, які в свій час збудували свою соціальну інфраструктуру: відомче житло, оздоровчу базу, санаторії, профілакторії, бази відпочинку тощо.

Прикладом компаній, що утримують соціальну сферу, є Центральний та Північний гірничо-збагачувальні комбінати; ЗАТ «Новокраматорський машинобудівельний завод», ВАТ «Павлоградвугілля», група компаній «Норд» та інші. В таких компаніях поряд з традиційною системою організації охорони праці, яка на них була створена і ефективно працювала за радянських часів, впроваджуються елементи корпоративної соціальної відповідальності.

Але, найчастіше компанії використовують змішану систему надання соціальних пільг, що пояснюється перехідним станом економіки та суспільства. Прикладом такої системи є компанія «Метінвест Холдінг» (Рената Ахметова), в яку входить 22 підприємства і близько 120 тис. працівників.

В компанії процес взаємодії праці та капіталу поступово переходить на загальносвітові стандарти. Турбота про власний імідж і прагнення стати повноправним партнером на світовому ринку металургійної промисловості змушують компанію приділяти значну увагу охороні праці та промислової безпеки і вкладати мільйони доларів в заходи щодо безпеки праці. На сьогодні більшість підприємств компанії отримали сертифікати міжнародного стандарту системи безпеки OHSAS 18001:2007. Розпочато масштабний проект із впровадження на підприємствах сучасних засобів індивідуального захисту персоналу, на реалізацію якого компанія планує витратити 20 мільйонів доларів.

Це дає як соціальний так і економічний ефект: зменшення рівня травматизму та профзахворювань; посилення мотивації працівників, зниження плинності кадрів; зростання продуктивності праці; підвищення привабливості роботи саме в цієї компанії.

Заново створені компанії беруть на себе тільки частку соціальної відповідальності і то, в основному, під тиском держави. Малі та середні підприємства змушені впроваджувати принципи корпоративної соціальної відповідальності, аби втриматися на конкурентному ринку. На підприємствах малого і середнього бізнесу стан безпеки праці постійно погіршується, рівень травматизму (ступень ризику) значно вищий ніж на підприємствах інших секторів економіки.

В цілому розвиток корпоративної соціальної відповідальності бізнесу в Україні проходить надто суперечливо. По-перше, він відбувається нерівномірно. В той час як незначна група великих компаній, особливо тих, які бажають вийти на міжнародні фінансові ринки, виводять зайнятість з «тіні», розгортають соціальні і екологічні програми, значна частина підприємств продовжує не своєчасно виплачувати заробітну плату, зберігає «тіньову» зайнятість, порушує стандарти безпеки праці.

По-друге, за наявності досить високих законодавчо закріплених соціальних нормативів, наприклад, в сфері безпеки праці та екології, на практиці значна частина підприємств їх не виконують при толерантному відношенні до цього держави. Основною причиною є слабкість держави в створенні ефективних механізмів забезпечення цієї реалізації.

В результаті опитування, проведеного в Україні, серед найбільших перешкод на шляху впровадження соціально відповідальної діяльності компанії називають брак коштів (55%), недостатнє законодавче забезпечення стимулювання соціальної відповідальності бізнесу (45,9%), складність контролю цільового використання грошей (21,5%), брак досвіду (18,1%).

Соціальна відповідальність бізнесу повинна спирається на загальнолюдські цінності та регулюватися відповідними законами, тому для розвитку в Україні корпоративної соціальної відповідальності бізнесу необхідно терміново, докорінно реформувати корпоративне законодавство.

Крім того, необхідне роз’яснення суті даного поняття не тільки широкому колу громадян, суспільству, представникам державної влади, але і власне представникам бізнесу. Необхідне чітке розуміння суті поняття корпоративної соціальної відповідальності всіма ланками – від державного службовця, директора фірми чи акціонерів до рядового працівника.

За сучасних умов соціального розвитку національної системи охорони праці в Україні перед підприємствами постають завдання: приділяти увагу внутрішнім соціальним програмам, які спрямовані на найманих працівників і включають в себе відповідальність бізнесу за охорону здоров’я і безпеку праці; розвиток взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (соціальний діалог); участь працівників в управлінні підприємством; можливості навчання і розвитку персоналу тощо.