Вивчення ситуації: поведінкове насильство

У поєднанні з вищезгаданими проблемами, які пов’язані з нерівністю в суспільстві, існує одна проблема, яка заслуговує на глибше вивчення: поведінкове насильство. Кримінальний психолог др. Джеймс Джиліґан, колишній голова центру вивчення насильства Гарвардської медичної школи висловив своє остаточне ставлення до цього питання в роботі «Насильство: наша смертельна епідемія та її причини» (англ. «Violence: Our Deadly Epidemic and its Causes»). Др. Джиліґан цілком ясно дає зрозуміти, що екстремальні форми насильства є не випадковими чи викликаними генетично, вони радше є складними реакціями, викликаними стресовими переживаннями, як довготривалими, так і короткотривалими.

Наприклад, жорстоке поводження з дітьми, як фізичне так і емоційне, разом зі складнішими рівнями персонального стресу, має прямий зв’язок як з навмисними, так і з імпульсивними актами насильства. І хоча чоловіки статистично мають вищу схильність до насильства, значною мірою через ендокринологічні характеристики, які хоч і не є причиною насильницьких реакцій, але можуть бути причиною їх посилення при впливі стресу[157], поширеним мотивом все ще залишається вплив оточення та культури.

Все це не зменшує важливості гормонів або навіть, можливо, генетичних схильностей[158], але показує, що така поведінка ґрунтується, вочевидь, не на нашій біології, а на умовах, в яких перебуває людина, та на пережитому нею досвіді. Інші поширені припущення щодо причинності, як, наприклад, «інстинкт», є також дуже абстрактними та невизначеними, щоб мати якусь практичну вагомість[159].

Др. Джиліґан зазначає: «Я вважаю, що єдиний спосіб пояснити причини насильства так, щоб ми могли навчитися йому запобігати – це підходити до насильства як до проблеми соціального здоров’я та профілактичної медицини, а також думати про насильство як про симптом загрозливої для життя патології, яка, як і всі форми захворювань має етіологію чи причини, патоген»[160].

В своєму діагнозі др. Джиліґан дає ясно зрозуміти, що найбільшою причиною насильницької поведінки є соціальна нерівність, що проливає світло на вплив сорому та приниження, які виступають як емоційні характеристики тих, хто залучений до насильства[161].

Томас Шеф, заслужений професор соціології у відставці з Каліфорнії зазначає, що «сором є соціальною емоцією»[162].

Сором та приниження можна прирівняти до почуття тупості, неадекватності, збентеження, дурості, почуття беззахисності, незахищеності тощо – всі ці почуття значною мірою є соціальними чи відносними за походженням.

Зайве говорити, в глобальному суспільстві з не лише зростаючою нерівністю доходів, але й невідворотною нерівністю «самовартості» – оскільки нам нав’язують статус, пов’язаний з нашою роботою, величиною грошової суми на банківських рахунках тощо – не є таємницею, що почуття меншовартості, сорому та приниження є головними елементами сьогоднішньої культури.

Наслідки таких почуттів мають дуже серйозний вплив на здоров’я суспільства, включаючи епідемію поведінкового насильства у різноманітних формах, які ми бачимо сьогодні. Тероризм, вбивства в місцевих школах та церквах, разом з іншими екстремальними актами, яких раніше просто не можна було й уявити, виявляють свій контекст сьогодні, виявляючи унікальну еволюцію самого насильства. Др. Джиліґан підходить до висновку: «якщо ми бажаємо запобігти насильству, тоді в наших планах впровадити політичні та економічні реформи»[163].

Наступний графік відображає кількість убивств у багатих країнах з різним рівнем соціальної нерівності. Сполучені Штати Америки, які, ймовірно, є найбільшим захисником «анти-соціалізму», де присутній низький рівень захищеності (як, наприклад, відсутність універсальної охорони здоров’я), та які проштовхують психологічну етику, що «незалежність» та «конкуренція» є найважливішими моральними орієнтирами – демонструють солідний рівень насильства.

Тоді як в американських політичних колах все ще ведуть дебати щодо контролю над володінням зброєю і таке інше, очевидним є те, що все це не має насправді нічого спільного з причинами проблеми.

 

На закінчення

Це есе є спробою зробити стислий огляд основних причинно-наслідкових зв’язків щодо здоров’я людини як на психологічному, так і на фізичному рівні. Його тему присвячено тому, як соціально-економічні умови зазвичай покращують або погіршують здоров’я суспільства загалом, натякаючи на необхідність створення ідеальних умов, які могли би підвищити рівень щастя, зменшити рівень загальнопоширених хвороб та усунути епідемію поведінкових проблем, таких, як насильство. Тоді як очевидними є прямі зв’язки економіки з тим, як вона послаблює людське здоров’я та добробут загалом через повне позбавлення, - таке, як неможливість отримувати якісну їжу, пов’язане з часом, обмеженим роботою, що зменшує емоційну та розвиваючу підтримку дітей, втрату належної якості освіти через проблеми регіонального фінансування, разом з безладом в кожному окремому випадку, як, наприклад, те, що більшість шлюбів розпадаються через фінансові проблеми[164], - відповідній проблемі позбавлень тут надається більше уваги через те, що вона є менш усвідомленою і більш актуальною, ніж більшість може собі уявити.

Ці реалії в структурному, соціально-економічному контексті, рішуче кидають виклик тим моральним уявленням, що конкуренція, класовість та інші «капіталістичні» поняття стимулювання і прогресу є рушіями соціального прогресу та здоров’я. Що більше ми вивчаємо це явище, то сильнішим стає аргумент на користь того, що природа нашої соціально-економічної системи є трохи оберненою у своєму фокусі та намірах. Очевидним є те, що людський прогрес, здоров’я та успіх не визначаються постійним напливом доступних для продажу ринкових товарів, пристроїв та матеріальних виробів. Охорона здоров’я та саме здоров’я ґрунтується та тому, як ми ставимося один до одного і до навколишнього середовища загалом, а вимушена ринкова стратифікація вкрай руйнівна для суспільства.

Наслідком є прихована форма насильства над населенням, а оскільки проблеми охорони здоров’я, які ми розглядаємо, насправді є проблемами громадськості та прав людини, отже вони просто не повинні існувати. Коли ми ясно бачимо у світі геноцид, ми палко заперечуємо його, цілковито посилаючись на моральне підґрунтя. Але що, коли існує постійний геноцид, який є невидимим, але дуже реальним та увічненим не якоюсь специфічною персоною чи групою, а розладом, породженим стресом та діями, викликаними традиційними методами людської взаємодії й економічного впорядкування, що були створені та приведені в дію?

Як буде показано в наступних есе, одних лише регулювань сучасної соціально-економічної системи не досить в довготерміновому періоді для ґрунтовного вирішення цих проблем. Самі фундаментальні засади нашої нинішньої моделі обмежені ієрархічними економічними та конкурентними орієнтирами, і для видалення цих атрибутів та їх наслідків потрібна повна трансформація всієї соціальної системи.

 

 

-ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ-

«Відчутною ознакою нашого стану є те, що жодна устояна школа, дисципліна чи загальна теорія соціального аналізу сама по собі не ґрунтується на реальних життєвих потребах… Замість цього деякі соціальні конструкції безальтернативно беруться за точку відліку, - як, наприклад, набір певних ідей, державність, ринок, класовість, технологічний розвиток або деякі інші фактори, - замість того, на чому ґрунтується саме життя» [165]

- Джон МакМартрі

 

Загальний огляд

Економіка є, мабуть, найбільш критичною, актуальною та впливовою соціальною характеристикою, яка взагалі існує. Практично кожен аспект нашого життя, часто без свідомого розпізнавання, має зв’язок на тому чи іншому рівні з історичним розвитком та теперішньою практикою економічної думки, об’єднуючи наші найбільш базові соціальні інститути, основні вірування та цінності. Як факт, сама суть того, як ми, як суспільство, думаємо про стосунки один з одним та про середовище, яке нас підтримує, є, значною мірою прямим наслідком економічні теорії та практики, яку ми увічнюємо. Вдумливий огляд історичних релігійних та моральних філософій, розвитку державності, політичних партій, правових актів та інших соціальних контрактів та вірувань, що становлять дану соціальну систему та її культуру, виявляє, який глибокий вплив економічні припущення мали і продовжують мати у формуванні «духу часу» нашої епохи.

Рабство, класовість, ксенофобія, расизм, сексизм, підкорення і багато інших роз’єднуючих та експлуататорських понять, які все ще є поширеними в культурній історії людини, як виявляється, тою чи іншою мірою вносять раціональне зерно в зародження чи увічнення багатьох загальновизнаних економічних філософій. Історія є доволі зрозумілою щодо того, як соціальні умови створюються панівними на даний період економічними припущеннями і, на жаль, в сучасному світі такому широкому соціологічному розгляду надається мало уваги під час розмірковування про те, чому світ є таким, яким він є, і чому ми мислимо саме таким чином.

У якості відправного моменту, який буде пізніше знову з’являтися в цьому есе, звичайно виступає двоякість, помічена в більшості сучасних економічних думок, де «вільний ринок капіталізму», який означає «вільні» дії незалежних виробників, робітників та торгівців, що, працюючи в сукупності, купують, продають чи наймають[166], часто протиставляється тому, що «держава», яка означає уніфіковану систему делегованої влади, що має повноваження встановлювати законну політику та економічні мандати, може завадити діям «вільного ринку» через своє втручання. Більшість економічних дебатів сьогодні обертається навколо цієї двоякості на тому чи іншому рівні, між принципом необмеженої свободи підприємництва або тими, хто бажає мати повністю нерегульовану ринкову економіку і хто постійно у стані війни з «державниками» та тими, хто думає, що певний вид централізованого державного контролю та прийняття рішень щодо економічного планування і політики є найкращим варіантом.

Рух «Zeitgeist» не стає на бік ні тих, ні інших, навіть якщо у більшості тих, хто чує пропозиції руху «Zeitgeist», жижки тремтять від припущення зв’язку з останнім («етатизмом»)[167].

Так як і в багатьох традиційних системах вірувань, поляризовані погляди та їх захист є загальноприйнятими, а ідея, що немає іншої можливої думки щодо того, як економічна система може розвиватися та керуватися, означає догматично ізолювати себе від багатьох актуальних та постійно виникаючих міркувань.

Наступне коротке трактування стосується історичного розвитку економіки. Ми простежимо загальну історію економічної думки приблизно з XVII століття і далі, висвітлюючи основні фактори впливу, які породили сучасну «капіталістичну систему вільного ринку». І все ж, хоча ця тема буде більше розкрита в Частині ІІІ, тут також згадуватимемо різноманітні перспективи на майбутнє. Ми будемо називати все це «механістичним» оглядом. Механістичний погляд на економічні фактори змушує по-іншому поглянути на причинні, наукові реалії людського існування і середовища нашого перебування та дає змогу будувати модель економічної теорії з погляду стратегічного резону, а не історичної традиції.

Суть полягає в тому, що сучасна економічна думка є насправді зовсім не сучасною, а більшість припущень все ще сприймається як щось «дане», як наприклад «право власності», «гроші», «класовість», теорії «вартості», «капіталу» та інші поняття, які, пройшовши крізь практично всі контекстні історичні дискусії, є насправді застарілими у своїх первісних значеннях. Швидкий розвиток індустріальних, інформаційних на гуманітарних науках, який був переважно проігнорований усталеною економічною традицією, вимагає критичного перегляду та створення нових взаємозв’язків, яких просто не існує в традиційних моделях[168].

Що стосується постійно мутуючих «шкіл» мислення, які привели економічні дебати туди, де вони є зараз, то академічна, часто стереотипна традиціоналізована еволюція усталеної економічної теорії (і практики), як виявляється, має свою власну розвинуту систему вихідних умов, на які постійно посилається[169].

Інакше кажучи, важливість найпоширеніших «мейнстрімових» економічних міркувань, обговорюваних чи визнаних сьогодні, тих міркувань, які найбільше пропагуються в престижних академічних школах та на державних конференціях, як виявляється, насправді походить лише з того факту, що вони розглядалися в якості важливих впродовж тривалого часу. Висловлюючись метафорично, це схоже на те, як ви розглядаєте двигуна автомобіля, припускаючи, що його загальна структура є незмінною, а можливою є лише зміна існуючих компонентів, що суперечить радикальній ідеї перепроектування всієї структури двигуна з нуля, опираючись, можливо, на новій технології та інформації, що більш успішно та ефективно прислужаться його корисності.

«Сучасна» економічна думка та практика є старим двигуном з цілими поколіннями неодмінних «експертів», які працюють над обслуговуванням його старих компонентів, відмовляючись визнати можливість того, що весь двигун є застарілим і, мабуть, занадто шкідливим. Вони продовжують оприлюднювати аргументи, теорії та рівняння, які посилюють фальшиву важливість цього старого двигуна (стара «система вихідних даних»), ігноруючи нові досягнення в науці, технологіях та охороні здоров’я, які суперечать їхньому традиціоналізму. Це нічим не відрізняється від довгої історії інших «усталених» ідей, таких, як огидне рабовласництво, при якому більшість суспільства насправді не ставило під сумнів таку практику, і розглядало цей усталений лад, що існував в прихованому та нав’язаному вигляді, як «природний» для людського існування[170].

 

Основні теми

З історичної перспективи, Європа в епоху середньовіччя[171] є загалом непоганою ідеологічною стартовою точкою, оскільки більшість головних ідейних характеристик сучасного капіталізму, які пізніше поширилися по всьому світу, почали усталюватись саме впродовж цього періоду[172]. Ми бачимо, що найвпливовіші філософи, яким сьогодні приділяється багато уваги в традиційних історичних книжках, з’являються саме з XVII століття. Тоді як історики виявили, що основні зародки «права власності» та акта «торгівлі заради прибутку» сягають другого тисячоліття до н.е.[173], основний фундамент їхнього розвитку та інституалізації проглядається в межах періодів пізнього феодалізму та раннього меркантилізму. Замість того, щоб обговорювати різноманітні відмінності між соціально-економічними системами, які передували сучасному капіталізму, доцільнішим є відзначити їх спільні риси. В цьому широкому контексті капіталістична система видається очевидною еволюцією того, що є здебільшого глибоко вкоріненими історичними припущеннями щодо людської природи та соціальних відносин між людьми[174].

По-перше е, як можна помітити, класовий поділ визнавався та застосовувався тією чи іншою мірою впродовж всієї еволюції. Люди в здебільшого були поділені на дві групи[175] – тих, хто виробляв за мінімальну винагороду та тих, хто мав прибуток з такого виробництва.

Починаючи з рабства давнього Єгипту[176], до селян, які задля здобуття засобів для існування в часи середньовічного феодалізму важко працювали на пана[177], та прихованого гніту державними монополіями ринкових торгівців при меркантилізмі[178], тема нерівності була дуже чіткою і послідовою.

Другою особливістю, загалом притаманною панівним західним соціально-економічним філософіям, є базове нехтування (або радше ігнорування) критичних зв’язків між людським видом та керуючим, підтримуючим середовищем його існування. Тоді як деякі винятки можна віднайти у випадку з місцевими племенами, як, наприклад, доколоніальними тубільними американськими суспільствами[179], західна економічна думка позбавлена таких міркувань за відсутності пізніших екологічних проблем, які змусили державу та громадськість почасти відреагувати і виявити доволі поверховий інтерес щодо їх «реформ»[180].

Третя й остання головна особливість, яку тут варто згадати, є загальна відмова соціального визнання матеріального достатку людини на рівні її потреб, а отже і охорони здоров’я. Досягнення в гуманітарних науках, які переважно відбувалися після того як основні доктрини економічної думки традиційно вводилися в дію, виявили, що людські бажання та людські потреби[181] – це не одне й те саме, і позбавлення останніх можуть викликати багато негативних наслідків не лише для індивіда, але й для самого суспільства. Наприклад, виявляється, що джерелом антисоціальної, «кримінальної» та насильницької поведінки є багато різних форм соціальних позбавлень, які вкорінені в соціально-економічній традиції[182]. Простіше кажучи, система ігнорує такі соціальні наслідки навмисне, зводячи їх до «зовнішніх факторів».

Ці реалії посилились у XVIII столітті, коли «соціально-дарвіністський»[183] підтекст створених умов «роботи заради винагороди» звів значення людини до об’єкта, який повинен бути визначений та кількісно оцінений відповідно до його чи її внеску в систему праці. Якщо середньостатистична людина не змогла отримати роботу або бути успішно залученою до ринкової економіки, не існує жодної гарантії щодо її виживання чи здоров’я, за винятком тих «втручань», які походять від «держави» у формі «доброчинності». В наші дні це реальність величезних суперечностей, де заклики до «соціалізму» викликають конвульсійну реакцію осуду кожен раз, коли державна політика намагається надати пряму підтримку громадянам без повноцінного використання ринкового механізму.