Масові політичні партії та особливості їх формування у різних регіонах світу

На останньому етапі розвитку політичних партій формуються сучасні масові партії. Початок цього етапу в Європі припадає на 1860-1880 pp. Оскільки перехід від попереднього етапу був поступовим, окреслити чітко його межі важко. Приблизно в цей же час розпочинається третій етап формування політичних партій США та Австралії. В інших державах його початок збігається з початком XX ст. В той час стирається виразна різниця між британськими політичними партіями та політичними партіями континентальної Європи.

Етап масових партій можна поділити на три періоди: 1) до 1917 p.; 2) до закінчення Другої світової війни; 3) до сучасних днів. У перший період відбувається організаційне оформлення сучасних політичних партій і, водночас, поряд з аристократично-буржуазними, з'являються нові масові партії - соціал-демократичні. У наступний період виникають комуністичні партії. В другий період виникають також фашистські партії, що зумовлює істотні зміни в міжпартійних стосунках. Третій період характеризується появою партій у країнах, що визволилися від колоніального гніту,формуванням реальної багатопартійної системи в країнах СхідноїЄвропи та Радянського Союзу, а відтак домінуванням масових політичних партій по цілому світу.У XIX ст. у Великобританії невеликі об'єднання аристократичної знаті (партії торі і віги) поступово перетворюються у досить численні угруповання, які розбудовують центральний апарат, структуру на місцях. Таким чином в середині XIX ст. організаційно оформлюються партії масового типу — Ліберальна партія (1861 р.) і Консервативна партія (1867 p.). На масову підтримку орієнтують також Демократична (1828 р.) та Республіканська (1854 р.) партії в США. В Німеччині у 1868 р. Ф. Лассаль організовує масовий Загально німецький союз робітників, а в 1865 р. А. Бебель створює робітничу партію марксистського напряму. В 1875 р. ці організації об'єднуються в єдину Соціал-демократичну партію Німеччини. До кінця XIX ст. масові партії (в основному соціал-демократичні) формуються в більшості країн Західної Європи. Формування партій масового типу в інших країнах світу відбувалося дещо пізніше. Наприкінці XIX — початку XX ст. партії виникають у Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Японії, в 1920-х роках — у Туреччині, Китаї.

Серед основних чинників виникнення масових політичних партій і посилення ролі партій у політичному процесі в XIX — на початку XX ст. слід назвати:

• розвиток парламентаризму;

• запровадження загального виборчого права, необхідність проведення виборчих кампаній і агітації за конкретних кандидатів;

• активізація політичної участі мас (рух чартистів 1840-х, так звана "весна народів" 1848—1849 років та ін.);

• усвідомлення великими соціальними групами (буржуазія, пролетаріат, селянство, інтелігенція, жителі колоній, конфесії тощо) спільності своїх інтересів і прагнення їх реалізувати в політичній сфері. Гостроти набуває конфлікт між буржуазією та пролетаріатом;

• формування елементів демократизму в сфері управління суспільством;

• причини релігійного, національного характеру, особливо там, де точаться міжрелігійні і міжнаціональні чвари.

Попри значні відмінності у структурі, характері діяльності масових партій ми можемо визначити такі риси, властиві даному типу:

• формування стійкого і численного членського складу. Соціал-демократична партія Німеччини нараховувала в 1913 р. 983 тис. членів партії;

• орієнтація на визначені соціальні групи виборців;

• наявність управлінського апарату, розгалуженої структури, уставу, програми;

• запровадження партіями масової програмно-політичної агітації;

• ідеологічне оформлення своєї політики, створення власних засобів масової інформації.

У першій половині XX століття з'являються нові різновиди партій, заснованих на масовому членстві — комуністичні (Росія, Італія, Німеччина) та фашистські (Німеччина, Італія, Іспанія). Виникнення партій у цих країнах є результатом радикалізації суспільних настроїв. Але в більшості країн виборці зберігають прихильність до партій менш радикальної спрямованості.

Серед тенденцій, що набрали розвиток у партійному середовищі масових партій в першій половині XX ст., слід виділити:

• посилення централізації і бюрократизація партійних структур;

• прагматизація діяльності партій;

• вдосконалення арсеналу засобів політичного впливу на народні маси;

• формування стійкої розгалуженої територіальної організації.

В) Всеохоплюючі та картельні партії, їх сутність особливості

Універсальні партії(всеохоплюючі партії, або "партії-хапай усіх" (catch-all-parties)).

Всеохоплюючі партії набувають нових важливих рис, не властивих їх попередникам:

• партії не орієнтуються на представництво інтересів однієї соціальної групи, а намагаються згуртувати навколо себе максимальну кількість виборців різної соціальної, етнічної й іншої належності для вирішення головних питань поточного моменту;

• утворюються навколо прагматичного лідера (лідерів), найчастіше загальнонаціонального масштабу, котрий пропонує суспільству ідеї компромісу, балансу інтересів;

• партії орієнтуються на тісний зв'язок з державою, на фінансову підтримку держави.

Тісний зв'язок між партіями та державою спричиняє подальшу трансформацію універсальних партій у партії картельного типу (Р. Катц, П. Мейер). На думку дослідників, цей тип партій стає до певної міри механізмом розподілу державних посад між професійними групами політиків. Для картельних партій характерні такі ознаки:

• схожість програм політичних партій;

• незначні відмінності між членами і нечленами партій;

• скорочення дистанції між виборцями і політичними лідерами;

• безпосередній зв'язок політика і виборця в обхід партійної організації;

• розширене державне фінансування;

• партійні виборчі кампанії стають більш капіталомісткими й водночас більш професійними й організованими, а лідери партій усе більше починають походити на підприємців