Тема 1. Порушення писемного мовлення. 2 страница

Логопедичні заняття в 1 класі мають суто пропедевтичний характер. Проводять їх у практичному плані з використанням ігор, ігрових ситуацій і вправ.

У 2 класі учні вправляються в доборі споріднених слів, спо­стерігають за словозміною та словотворенням. Учні 3—4 класів практично засвоюють значення найуживаніших префіксів. їх ознайомлюють з багатозначністю деяких префіксів. Потрібно показати відмінність у вживанні префіксів та прийменників у процесі виконання різних вправ. Утворені учнями слова обов’язково включають у речення, що дає можливість спостерігати за сло­возміною та отримати уявлення про зв’язки слів у реченні. На всіх логопедичних заняттях проводять роботу з розбору слів за будовою — морфемний аналіз.

Розглянути докладніше зміст кожного напряму.

Перерахувати напрямки роботи із диференціації частин мови (іменників, прикметників, дієслів) та з диференціації граматичних значень та уточнення зв’язків з формальними ознаками.

Засвоєння морфологічної системи мови здійснюється в тісно­му зв’язку із засвоєнням структури речення. Зупинитись на завданнях та напрямах процесу роботи над реченням.

Під час побудови речень велике значення має використання наочного матеріалу (малюнки, схеми, опорні слова та запитан­ня). Згідно з теорією поетапного формування розумових дій, під час навчання розгорнутих висловлювань на початкових ета­пах роботи потрібно спиратися на графічні схеми, тобто матеріалізовувати процес побудови мовленнєвого висловлювання. Використання методики В.Чистякова..

Можна застосовувати також вправи синтетичного характеру (розкрити специфіку їх застосування..

Дуже корисними є аналітичні вправи, виконуючи які, учні навчаються встановлювати зв’язки між членами речення за до­помогою граматичних запитань. Доцільне використання їх допомагає учням поступово усвідомити, що запитання потрібно ставити від головного слова до залежного.

Під час синтаксичного аналізу в учнів закріплюються і уза­гальнюються знання про структуру речення, типи речень за метою висловлювання, причинно-наслідкові зв’язки в системі простого речення, розділові знаки (завдання).

Другим напрямом логопедичної роботи є формування вмінь пра­вильно узгоджувати слова в реченні.

Потреба у проведенні корекційної роботи в цьому напрямі зумовлена тим, що діти не вміють граматично правильно ви­словлювати свої думки.. Корекційну роботу слід спрямовувати на вироблен­ня вмінь правильно узгоджувати слова за родом, числом та від­мінками. Робота проводиться на практичному рівні і одночасно передбачає відпрацювання структури і граматичного оформ­лення речення (розкрити зміст та завдання цієї роботи).

Після підготовчого періоду роботу продовжують у процесі складання словосполучень і речень(приклади вправ).

Узгодження різних частин мови у різних відмінках

(спосіб зв’язку слів — керування) (послідовність роботи та характеристика видів вправ).

До категорії відмінка в сучасній українській мові входять сім відмінків..

Третім напрямом є робота над семантикою речення (розкрити зміст та вказати на особливості роботи).

Четвертим напрямом є робота над інтонаційним оформленням речення в усному і писемному мовленні. Методика його реалізації.

Напрямки з багачення лексичного запасу учнів (висвітлити). ння слів, прислів’їв та приказок.

З метою подолання семантичних помилок на рівні тексту потрібно проводити логопедичну роботу з формування в учнів умінь зв’язно висловлювати власні думки. Корекційна робота над зв’язним мовленням передбачає розвиток уміння докладно та стисло переказувати текст, працювати з деформованим тек­стом (з використанням малюнків та без них).

Питання №5. Профілактика порушень писемного мовлення

Актуальність профілактики дисграфії та дислексії у дітей дошкільного віку зумовлена значною поширеністю цих порушень у молодших школярів.

В нормі психологічна та мовлен­нєва готовність формується у дітей до кінця дошкільного віку.

Особливу увагу слід приділяти дітям з вадами усного мовлен­ня та відхиленнями в розвитку пізнавальної діяльності, зокре­ма із затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю тощо. У цих дітей виявляють недостатню готовність до різних видів мовного аналізу та синтезу, зокрема до звукового аналізу. Для них характерними є недиференційовані знання про мовну дійсність, нерозчленованість елементів мовлення, нездатність відрізняти звуковий образ від значення слів. Поряд із фонетико-фонематичним недорозвиненням у них спостерігається недо­сконалість лексико-граматичної будови мови. Це виявляється у недоцільних повтореннях тих самих слів, смисловій неточ­ності вживання їх, недостатній виразності та образності мов­лення, одноманітності та недосконалості вживаних синтаксич­них конструкцій і морфологічних узагальнень.

У профілактиці дисграфії та дислексії, а також утруднень у засвоєнні писемного мовлення актуальним є визначення схиль­ності до цього порушення в дошкільному віці. На можливість ранньої діагностики дислексії вказує О. Корнєв. З огляду на етіологічний аналіз дислексії та дисграфії слід враховувати на­явність таких чинників ризику під час підготовки дітей до шкільного навчання (зупинитись на їх характеристиці).

З метою виявлення у дошкільників схильності до утруднень у процесі опанування читання і письма застосовують різні ме­тоди: бесіду, вивчення медичної документації, систему завдань в ігровій формі.

Розглянемо приклади завдань, які можна використовувати з метою ранньої діагностики схильності до дисграфії та дислексії. Характеристика завдань першого блоку (визначення готовності до різних видів мовного аналізу); завдань другого блоку (навичок орієнтування); третього блоку завдань (вивчення у дітей графічних умінь).

Ступінь успішності виконання дитиною завдань на просто­рову орієнтацію, фонематичного та графічного диктантів дає змогу оцінити готовність її до звукобуквеного аналізу, розви­ток у неї дрібної моторики, стан довільності психічних процесів, сформованості вольових зусиль, здатності свідомо керувати своїми діями, підкоряти їх певним правилам.

1) На основі отриманої інформації складають мінігірограми для дітей «групи ризику». Профілактична та корекційна робота з цими дітьми має комплексний характер та передбачає участь дитячого психоневролога, психолога, логопеда, вихователя. Напрямки спеціальної роботи із запобігання у дітей труднощів у зас­воєнні грамоти (охарактеризувати).

Зміст роботи передбачає розвиток зорово-просторових функцій, пам’яті, уваги, симультанно-сукцесивних функцій, аналітико-синтетичної діяльності, формування мовного аналізу та синтезу, роз­виток графічних здібностей, лексики, граматичної будови мови, по­долання вад усного мовлення.

На заняттях з формування елементарних математичних уявлень їм частіше пропонують завдання на перемальовування та викла­дання з паличок геометричних фігур, їх перетворення. За по­треби дітям надають допомогу використовують зразок.

Продуктивні види діяльності (ліплення, малювання, аплікація, конструювання) дають можливість розвивати у дітей просторові уявлення, орієнтацію, сенсорні навички. На перших етапах ро­боти рекомендують частіше використовувати зразок, докладне пояснення.

Розвиток дитини в сім’ї та корекційно-педагогічний вплив на неї в дитячому садку сприяє вирівнюванню недостатньо роз­винених функцій та процесів, які забезпечують засвоєння чи­тання і письма.

Отже, порушення писемного мовлення є досить поширеною мовленнєвою вадою, що має різну етіологію та складний патогенез, 1 зумовлені недорозвиненням низки немовленнєвих та мовленнєвих психічних функцій та операцій. Основними симп­томами дисграфії та дислексії є стійкі патологічні помилки, різні за своїми проявами та природою. Корекційна психолого-логопедична робота має диференційований характер, враховує ме­ханізми порушення, його симптоматику; структуру та психо­логічні особливості дитини. Своєчасне виявлення, психолого-педагогічне вивчення дітей, які мають труднощі в опануванні писемного мовлення, та надання їм кваліфікованої корекційно-методичної допомоги запобігають виникненню відхилень в опануванні шкільних знань, умінь та навичок з усіх предметів мовного циклу, сприяють розвитку пізнавальних здібностей учнів та їх соціальній адаптації загалом.

Контрольні запитання та завдання

1. Дайте короткий історичний огляд розвитку вчень про порушення пи­семного мовлення.

2. Розкрийте сутність клініко-психологічного підходу до вивчення дис­графії та дислексії.

3. Схарактеризуйте психолінгвістичний аспект вивчення дисграфії та дис­лексії.

4. У чому полягає сутність психолого-логопедичного аспекту вивчення порушень писемного мовлення?

5. Складіть порівняльну характеристику усного та писемного мовлення.

6. Розкрийте функціональні механізми процесу письма.

7. Складіть схему «Функціональні та операціональні компоненти проце­су письма».

8. Назвіть основні передумови формування графічної навички письма.

9. Дайте характеристику поняття «мовленнєва готовність». Яке значення вона має у процесі засвоєння навичок читання та письма?

10. Яке значення має ліворукість у виникненні порушень письма та чи­тання?

11. Недорозвинення яких психічних функцій та розумових операцій нега­тивно позначається на засвоєнні грамоти?

12. Розкрийте суть фонетичного, морфологічного та традиційного прин­ципів письма.

13. Схарактеризуйте патологічні помилки писемного мовлення.

14. Які критерії покладено в основу класифікацій помилок писемного мов­лення?

15. Охарактеризуйте орфографічні помилки. На основі аналізу літератур­них джерел складіть таблицю орфографічних помилок.

16. Дайте клініко-психологічну характеристику дітям з дисграфією та дислексією.

17. Схарактеризуйте різні класифікації дисграфії.

18. Які форми дисграфії притаманні дітям із порушеннями звукової сис­теми мови?

19. Які причини можуть призвести до оптичної дисграфії? Наведіть приклади типових помилок у разі цієї форми дисграфії.

20. Які форми дисграфії можуть спостерігатися у дітей з порушеннями опорно-рухового апарату?

21. Дайте коротку порівняльну характеристику дисграфії та дизорфографії.

22. Проаналізуйте різні визначення дислексії. Доведіть, що дислексія є складним мовленнєвим порушенням.

23. Схарактеризуйте основні етапи оволодіння навичкою читання.

24. Які особливості когнітивних процесів притаманні дітям із дислексією?

25. Схарактеризуйте сучасні класифікації дислексії за схемою: І) який кри­терій покладено в основу класифікації; 2) форма дислексії: 3) немовленнєва та мовленнєва симптоматика за певної форми дислексії; 4) при­чини та механізми патологічних помилок під час читання; 5) напрями корекційної логопедичної роботи.

26. Визначте основні напрями обстеження дітей з вадами читання та письма.

27. Розкрийте суть основних принципів, покладених в основу корекційної логопедичної роботи з подолання вад писемного мовлення.

28. Опишіть методику подолання фонетичних помилок на заміни та змішу­вання букв, шо позначають звуки, близькі за акустико-артикуляційними ознаками.

29. Які основні принципи та прийоми формування дії звукового аналізу та синтезу?

30. Розкрийте зміст та методику формування навичок звукобуквеного аналізу та синтезу у молодших школярів з вадами писемного мовлення.

3] Якіетапи корекційної роботи з формування навичок складового аналізу та синтезу? Доберіть вправи та завдання, що сприяють розвитку скла­дового аналізу га синтезу на різних етапах його формування.

32. Визначте основні напрями та принципи корекційної логопедичної ро­боти з подолання графічних та оптико-просторових помилок.

33. Висвітліть методику формування навичок контролю та самоконтролю у письмі підчас корекційних логопедичних занять.

34. Розкрийте зміст та методи ранньої діагностики дітей дошкільного віку, які мають схильність до дисграфії та дислексії.

35. Розкрийте психофізіологічні механізми процесу письма та читання в нормі.

36. Схарактеризуйте сучасні підходи до вивчення причин, механізмів, симптоматики дисграфії та дислексії.

37. Схарактеризуйте різні класифікації дислексії та дисграфії. Опишіть симптоматику, механізми різних форм порушень читання і письма та наведіть приклади патологічних помилок за різних форм дисграфії та дислексії.

38. Які порушення писемного мовлення спостерігаються у дітей з вадами звукової системи мови? Назвіть причини та напрями корекційно-логопедичного впливу з метою подолання їх.

39. Схарактеризуйте порушення письма у дітей із ЗНМ. Назвіть їх причи­ни, визначіть зміст корекційної логопедичної роботи.

40. Розкрийте зміст та методику роботи з розвитку зорово-просторового сприймання, уявлень, аналізу та синтезу.

 

 

Тема 3. Заїкання, його етіологія та патогенез.

Лекція 3. Заїкання, його етіологія та патогенез.

Мета вивчення: розкрити сутність, механізми, причини, сучасні погляди на природу заїкання, охарактеризувати розповсюдженість дефекту та ефективність його усунення. Навчальний час: _______________________________________________

Обладнання: таблиці, опорні схеми, записи мовлення дітей із заїканням.

План лекції (навчальні питання):

1. Історичний аспект даної проблеми.

2. Визначення, механізм заїкання, характеристика сучасних поглядів на природу та суть заїкання.

3. Етіологічний фактор виникнення заїкання.

4. Розповсюдження заїкання та ефективність його усунення.

 

Ключові поняття: заїкання, логоневроз, клонічне, тонічне, змішане заїкання.

 

Історичний аспект даної проблеми.

Заїкання - одне із найбільш розповсюджених та важко виліковних мовних розладів.

В стародавні часи (за часів Гіппократа) заїкання пов'язували з ненормальною вологістю язика та мозку.

Пізніше, на рубежі 17-18 століть, анатом Санторіні намагався знайти у заїк отвір у твердому піднебінні, через який нібито слиз просочується на язик і ускладнює мову.

Професор Вутцер (19 ст.) знаходив ненормальне поглиблення в нижній щелепі, де ховається кінчик язика заїк, коли він рухається.

Ерве-Де-Шегуан виявляв у заїк неправильне співвідношення між довжиною язика і порожниною роту чи щільне прикріплення язика короткою вуздечкою.

Англійський фізик Арнот і швейцарський фізіолог Шультесс бачили в заїкуванні судорожне закриття голосової щілини.

Професор Беккерель (франц.) у відомій праці про заїкання говорив, що воно викликане занадто швидким видихом заїк.

Французький лікар Ітар, американська вчителька Лі, німецький хірург Диффенбах вважали, що заїкання є наслідком скорочення м'яз, які утримують язик в порожнині роту.

Проповідник Блюме вважав, що заїкаючись людина мислить швидко, і мовні органи не встигають за процесом мислення, тому „спотикаються” чи, навпаки, мовні рухи випереджають процес мислення.

І тоді через напружене бажання вирівняти цю невідповідність, м'язи мовного апарату здійснюють „судомоподібний” стан.

Згідно вчення Меркеля, причина заїкання криється „в недосконалості” волі людини, яка послабленою дією впливає на силу м'язів мовнорухового механізму.

Заїкання – „погана звичка” (Базель), „уявна” перепона (Денг-ардт).

З кінця 19 століття заїкання розглядається, як складний психофізичний розлад, в основі якого знаходиться розлад фізіологічного характеру, психічні вади при цьому мають вторинний характер (Гутцман, Куссмауль, Сікорский).

Багато авторів вказували, що, навпаки, звичними для заїкання є психологічні особливості, фізіологічні - це наслідок психологічних недоліків (Лагузен, Коеп, Каменка, Г.Д.Неткачев)

Робилися спроби розглядати заїкання як невроз очікування, страху, симптом стану страху.

Початок XX ст. можна визначити як верховенство психологічного напрямку у вивченні заїкання. Заїкання – це своєрідний невроз (психоневроз), який охоплює не лише мовну функцію, але й особистість в цілому (І.Л.Сікорський, В.Ф.Хмельовський, Лібман, Г.Д.Неткачев).

В 30-і роки під впливом діалектико-матеріалістичного напрямку у фізіології вищої нервової діяльності та робіт І.П.Павлова заїкання в нашій вітчизняній науці почали розглядати як складний мовний розлад невротичного характеру, що проявляється на тлі інших нервово-психічних захворювань (В.А.Гіляровський, М.Є.Хватцев, Н.П.Тяпугін, М.С.Лебединський, С.С.Ляпідевський, В.С.Кочергіна).

Разом з тим, не можна і в наш час сказати з упевненістю, що механізм заїкання вивчено повністю. До нашого часу механізм заїкання дослідники намагаються розглядати з різних напрямків: клінічних, фізіологічних, нейрофізіологічних, психологічних.

Серед різних поглядів відносно заїкання можна виділити наступні:

1. Заїкання - мовне недорозвинення різного генезу.

2. Заїкання - це невроз.

3. Заїкання мови - неврозоподібний стан.

Р.М.Боскіс описувала заїкання, як мовний недолік (1940), в основі якого лежать мовні труднощі, які пов'язані з оформленням більш-менш складних виразів. Воно може бути обумовлено затримками розвитку мови (недорікуватість, аграмматизм, недостатній запас слів, розладу вимови, тахилалія).

Левіна Р.Є. розглядає заїкання як недорозвиток комунікативної функції мови.

Жинкін Н.І. - порушення авторегулювання в керуванні мовними рухами на рівні складу. З цих же позицій І.Ю.Абелєва відмічає, що заїкання - це порушення готовності до мови при наявності комунікативного наміру програми мови та принципового уміння говорити правильно. В цілому, як пише Н.І.Жинкін - в основі заїкання лежить якийсь загальний невроз, що проявляє себе більш чітко в мові.

У наш час визначені невротичні (функціональні) і неврозоподібні (органічно-функціональні) стани.

Були виділені невротична та неврозоподібна форми заїкання (В.В.Ковальов, Н.А.Асатіані),

Діагностика невротичної та неврозоподібної форм заїкання приводиться в роботі Н.А.Власової та К.П.Беккера „Заїкання у дітей”, 1981р.

 

Механізм (патогенез) заїкання.

Існують різні види визначення заїкання. С.С.Ляпідевський в основі заїкання – виникнення судорожних спазм у м'язах, які приймають участь в процесі мови.

Як говорить М.Зеєман (1963): „Заїкання - це порушення координації всіх рухів» під час любої мовної діяльності.

Пішоп Є. та Мезоні Б. (франц.) (1937) писали, що заїкання не залежить від будь-яких порізів м'язів артикуляції чи їх іннервації.

На думку Н.І.Жінкіна (1958 р.) причина у зриві індуктивних відносин між корою і підкоркою, у послабленні екстра пірамідного імпульсу.

Заїкання за визначенням німецьких авторів К.П.Беккера, М.Совака (1981) - це реактивне порушення координації процесів, які необхідні для продуціювання усного мовлення.

Л.Я.Миссуловін (1988) Заїкання - це хвороба, яка потребує комплексне лікування.

Р.Є.Левіна, А.В.Ястребова, Г.І.Чевельова. С.А.Миронова висунули теорію, що заїкання - це порушення комунікативної функції мови.

Заїкання, як пише Левіна Р.Є., з'являється в період виникнення конфлікту між бажанням говорити і мовчати, при цьому спостерігається зрив, це порушення комунікативної функції, адже заїки не здатні заїкатися поза спілкуванням.

Відповідно до вчення І.П.Павлова, причини неврозів такі:

а) перенапруження подразнювального процесу;

б) перенапруження гальмівного процесу;

в) порушення рухомості нервових процесів.

. В зв'язку з цим спостерігається послаблення регулюючої дії кори на підкіркові утворення. Розлад корково-підкіркових взаємозв’язків допомагає виникненню судорожної мови.

Нервовий зрив у діяльності великих півкуль обумовлений не лише станом нервової системи, її готовністю до відхилень від норми, але і типом нервової діяльності людини, а також несприятливими екзогенними факторами.

На 1-ій фазі виникнення заїкання наступають функціональні розлади моторної функції кори, для яких характерний «зрив» ВІД і нервово-соматичні реакції на це, на 2-ій фазі - характерна перевага психогенних моментів.

Таким чином, заїкання за механізмом - це складний невротичний розлад, який в одних випадках є результатом помилки нервових процесів у КГМ, порушення корково-підкіркової взаємодії, розлад єдиного автокерованого процесу (темпу, голосу, дихання, артикуляції), які виражаються мовними спазмами. Фіксація уваги на мовних ускладненнях робить розлад ще сильнішим. В інших випадках, заїкання – це результат фіксованого рефлексу неправильної мови, який виникає в зв'язку з мовними ускладненнями різного генезу.

Органічне заїкання спостерігається при алалії, афазії, олігофренії. 20-30% мають органічне заїкання, у більшості випадків поразка носить характер мікроорганіки, у 60-70% - не мають ознак органічної поразки ЦНС, тобто в більшості випадків заїкання відноситься до функціональних розладів, неврозів, логоневрозів.

Етіологічний фактор виникнення заїкання.

В наш час більшість авторів (М.Є.Хватцев, Н.А.Власова, К.Л.Беккер, Г.А.Волкова) в етіології заїкання розрізняють:

1. Загальну схильність до заїкання, яка обумовлена розвитком дитини.

2. Індивідуальну схильність до заїкання, що обумовлена конституційними особливостями індивіда, поразкою головного мозку в ранньому дитинстві, аномальними рисами характеру, факторами спадковості, соматичними та інфекційними захворюваннями.

3. Соціальні та психогенні фактори, несприятливий вплив навколишнього середовища, хронічні конфлікти, неправильне виховання, гострі тяжкі психічні травми.

Л.Я.Миссуловін (1989) виділив:

1. Вроджені схильні причини.

2. Зовнішні схильні причини (навколишнє середовище).

3. Безпосередні причини.

До першої групи причин належать: нервово-психічні та інфекційні захворювання батьків (шизофренія, туберкульоз, сифіліс, шкідливі хімічні виробництва, підвищена радіоактивність, поразка центральної нервової системи плоду, а також травми, переживання, несприятливі умови життя та роботи матері під час вагітності, родові травми.

Набутіі: гостра психічна травма (59%), тривалі психотравми (27%).

В наш час Н.А.Власова, К.П.Беккер, Н.А.Асатіані, Л.І.Белякова виділяють еволюційне заїкання, яке виникає на фоні органічного враження ЦНС, кволо протікаючої шизофренії та інших нервово-психічних захворювань, які виникають в період становлення дитячої мови у віці від 2 до 5 років.

1. Загальна схильність залежить від ступеня зрілості ЦНС, при цьому треба враховувати, що великі півкулі головного мозку в основному формуються до 5 років життя дитини. Все це свідчить про велику вразливість ЦНС, причому у хлопчиків вона формується повільніше, ніж у дівчаток, що і обумовлює більш виражену неврівноваженість нервової системи хлопчиків.

2. Прискорений розвиток мови в порівнянні до недосконалої моторної діяльності.

3. Роль соціальних умов у розвитку мови.

Індивідуальна схильність до заїкання.

1. Конституціональна схильність. Неврози легше виникають, якщо є така схильність, якщо підвищена вразливість ВНД та її особлива схильність до психічних травм.

2. Враження головного мозку в ранньому дитячому віці може відбуватися в різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих факторів.

3. Аномальні риси характеру.

4. Роль факторів спадковості.

5. Роль функціональної асиметрії мозку.

6. Роль соматичного послаблення інфекційних захворювань.

Соціальні фактори.

1. Роль навколишнього середовища.

Відносини в сімї, дитячому колективі (глузування), відносини з боку вчителя.

2. Роль хронічних конфліктних переживань.

3. Роль неправильного виховання.

Психогенні фактори.

Гострі, важкі психічні травми, сильні потрясіння, які раптово виникають, викликають афективну реакцію.

Дотепер немає єдиного погляду на етіологію заїкання. В той же час багато авторів вважають, що при вияві заїкання мають значення наступні фактори:

1. Вік дитини.

2. Стан центральної нервової системи дитини.

3. Індивідуальні особливості протікання мовного онтогенезу.

4. Особливості формування функціональної асиметрії мозку.

5. Психічна травматизація.

6. Генетичний фактор.

Таким чином, за даними сучасних досліджень перераховані вище фактори відіграють пряму та безпосередню роль у виникненні заїкання.

 

Розповсюдження заїкання.

Біля 2% дітей-заїк, 1% дорослих. За даними М.Є.Хватцева (1959, 1966) в Європі кількість заїк зменшується із Заходу на Схід: у французів - 5,7%, у німців - 2%, у росіян – 1,2%.

За даними Л.Я.Миссуловіна (1979) заїк - дорослих – 1,5%, дітей - 2%. ЗА К.П.Беккером – 1,64% дітей-заїк 5-6 років, за М.Соваком - 1,6%.

Найбільше заїкання виникає у віці від 2 до 5 років, тобто в період найбільш інтенсивного розвитку фазової мови Це обумовлено вразливістю мовних функцій, відсутністю у дітей міцних гальмових реакцій, схильністю дітей до судорожності (у хлопчиків).

Найбільша кількість заїк у початкових класах шкіл (перших). Початок шкільного навчання сприяє загостренню непомітних раніше випадків заїкання.

Заїкання у хлопчиків зустрічається в 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток. На думку професора Н.С.Сікорського, це пов'язано з кращим природженим розвитком рухового центру лівої півкулі мозку жінки в порівнянні з чоловічим. За даними В.А.Куршева (1973) хлопчики частіше підпадають під психічні травми.

 

Тема 4. Симптомокомплекс заїкання.

Лекція 4. Симптомокомплекс заїкання.

Мета вивчення: розкрити сутність симптомокомплексу заїкання, специфіку порушенб загальної і мовної моторики при цьому дефекті, нервово-соматичний стан, психлогічні особливості заїкуватих та схеми їх обстеження.

Навчальний час: _______________________________________________

Обладнання: таблиці, опорні схеми, фонозаписи мовлення дітей із заїканням.

План лекції (навчальні питання):

1. Особливості мовної функції заїк.

2. Порушення загальної і мовної моторики у заїк.

3. Нервово-соматичний стан заїк.

4. Психологічні особливості заїк.

5. Обстеження заїк.

 

Ключові поняття: клонічне, тонічне заїкання, органічне та функціональне заїкання, первинні та вторинні нашарування при заїканні, ступені фіксації на власному дефекті.

 

 

Особливості мовної функції заїк.

Зовні заїкання виражається в тому, що мова переривається, вимушеними зупинками, повторенням окремих звуків, складів, слів.

Заїкання завжди починається з переривання потоку мови. Якщо це переривання не зникає, її вважають патологічною, тобто з'являється заїкання.

При заїканні відмічається порушення плавності, ритму, темпу, частково, мелодії мовного потоку. Особливі труднощі відчувають заїки при вимові певних звуків, особливо приголосних: «т, д, п, б, к, г, н», їх м'яких пар; складним є збіг приголосних із звуком «р». Приголосні страждають більше, ніж голосні, особливо страждають початкові приголосні, ніж наступні. Заїкання наступає при вимові довгих слів.

Розлад дихання.

Під час заїкання відмічаються такі розлади дихання: експіраторне - мова під час судорожного видиху, інспіраторне - мова під час вдиху із захлинанням, респіраторне (судорожні вдих і видих, часто із розривом слова).

Майже у всіх заїк страждає голос, відмічається судорожне смикання та несмикання голосової щілини, виникає гіперемія (збільшення наповнення крові якогось органа чи тканини), потовщення слизистої, вузлики на голосових зв'язках, тонічна чи клонічна фонація, співуче вигукування складів чи слів.

У заїк спостерігаються недоліки під час вимови, неправильне вживання слів, з'являється емболофразія - мовні виверти у вигляді допоміжних звуків, складів, слів (це, а, ну, значить, ось так). Крім цього, спостерігається логофобія - страх мови. Мова стає неграмотною.

Порушення комунікативної функції мови проявляються в наступному:

1. Спілкування з оточуючими часто обмежене.

2. Спостерігаються ускладнення у формулюванні власних думок.

3. Зв'язане мовлення порушується з боку послідовності викладення, стрункості висловлювання. Формулювання думки протікає повільно.

4. Найбільші труднощі спостерігаються при визначенні висновків, узагальнень.

Порушення загальної і мовної моторики у заїк.

Ведучим симптомом під час заїкання - це судорога (в момент мовлення або при спробі на самому початку мовлення) - довільне скорочення м'язів мовного апарату, що має різну локалізацію, тип, силу вираження). Судороги розрізняються за місцем, формою, частотою, тривалістю.

За формою судороги можуть бути клінічними і тонічними, клонотонічними, тоно-клонічними.

Клонічні (рвучкі) – насильницьке багаторазове ритмічне скорочення м'язів мовного апарату (повторення окремих звуків чи складів).

Тонічні (затримуючі) судороги проявляються в мовленні тривалою зупинкою на початку слова від кількох секунд до 1 хвилини. Під час таких судорог спостерігається насильницьке різке підвищення тонусу м'язів, які захоплюють декілька м'язових груп (язика, губ, щік).