Право інтелектуальної власності за сучасним законодавством

Наявність сучасної системи інтелектуальної власності є необхідним елементом для досягнення високого економічного та соціального розвитку держави. Творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Проте, в силу деяких об’єктивних та суб’єктивних причин рівень розвитку творчої діяльності в різних країнах неоднаковий. Такий розвиток, як правило, все більше орієнтується на створення та впровадження в господарській та соціальній інфраструктурі різнопланових об’єктів інтелектуальної власності, охорону і захист прав вчених, інженерів, винахідників.

В сучасних умовах збереження, зміцнення і розвиток інтелектуального потенціалу нашої держави необхідно вважати пріоритетними інтересами України. Сьогодні ні в кого не викликає заперечень твердження, що організація дієвої системи правозастосування в процесі створення та використання об'єктів інтелектуальної власності прямо впливає на розбудову національних науково-технологічних та науково-технічних сфер життя держави, підвищення її інвестиційного іміджу, запровадження сприятливих інноваційних можливостей.

Основою законодавства в сфері інтелектуальної власності є Конституція України, яка ст. 54 гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності [1,с. 29].

Таким чином, основоположними конституційними принципами формування відносин в інтелектуальній сфері є свобода такої діяльності, визнання і захист її результатів, а також наділення правами на ці результати їхніх творців. На реалізацію зазначених принципів і повинно бути націлене

цивільне законодавство України.

Конституційне право громадян на результати своєї інтелектуальної діяльності реалізується за допомогою ряду законодавчих актів, якими забезпечується право на вибір і зайняття інтелектуальною, творчою діяльністю, свобода літературної, художньої та наукової діяльності.

Головним завданням при розробленні національного законодавства України у сфері інтелектуальної власності є максимальне використання правових норм, визнаних всіма цивілізованими країнами світу.

В Україні здійснено великий обсяг робіт з формування нормативно-правової бази в зазначеній сфері відносин. Діють такі законодавчі акти, як закони України "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем".

Норми щодо регулювання відносин інтелектуальної власності містяться також в інших законах, наприклад законах України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних", "Про особливості державного регулювання діяльності суб`єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", "Про племінну справу у тваринництві", "Про науково-технічну інформацію", "Про лікарські засоби" тощо.

Значним досягненням правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності є прийняття 16 січня 2003 року нового Цивільного кодексу України, більшість норм якого, що регулюють відносини інтелектуальної власності містяться в книзі четвертій "Право інтелектуальної власності". До них відносяться загальні положення про право, основні норми авторського права, суміжних прав, права інтелектуальної власності на наукове відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, сорт рослин, породу тварин, а також права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування, торгову марку (знак для товарів і послуг), географічну вказівку і комерційну таємницю.

Цивільний кодекс України забезпечує єдине розуміння права інтелектуальної власності, відображає його співвідношення з правом власності на річ, визнає об’єкти, суб’єкти права, зміст майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, підстави їх виникнення, умови використання об`єктів інтелектуальної власності і передачі прав на них, визначає наслідки порушення права інтелектуальної власності і способи судового захисту, що дозволяє уникнути багатьох проблем під час його здійснення та захисту. Зокрема в ст. 418 ЦКУ зазначається, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом [2, с.134].

Глава 35 ЦКУ встановлює особливості права інтелектуальної власності. Зокрема, об´єктом права інтелектуальної власності може бути лише нематеріальний об´єкт — результат інтелектуальної, творчої діяльності. Проте, не кожний результат творчої діяльності визнається об´єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який є об´єктом охорони ЦКУ та іншими законами України про інтелектуальну власність.

Право інтелектуальної власності складається з особистих немайнових і (або) майнових прав. До особистих немайнових прав відносяться право авторства, право на присвоєння творчому результату свого імені чи спеціальної назви, право на видання твору під своїм власним іменем, під псевдонімом або анонімно, право на недоторканність твору та інші.

Майнові права суб´єкта права інтелектуальної власності складають серцевину права інтелектуальної власності. Заради них у більшості випадків створюються об´єкти творчої діяльності, вони є рушійною силою розвитку інтелектуального потенціалу країни. Зміст майнових прав на окремі об´єкти інтелектуальної власності визначається ЦКУ та іншими законами про інтелектуальну власність. Майнові права на об´єкти інтелектуальної власності визнані товаром, вони є об´єктом цивільного обігу, можуть відчужуватися від їх суб´єкта, тобто бути передані іншим особам, переходити в спадщину як за заповітом, так і за законом[3, с. 230].

На сьогодні велика увага приділяється проблемам правової охорони інтелектуальної власності. Стимулювання розвитку та охорони інтелектуальної власності набуває ролі одного з найважливіших чинників політико-економічних відносин та економічної безпеки як в середині кожної розвиненої країни, так і в міжнародних відносинах.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» захисту авторського права і суміжних прав присвячує спеціальний розділ, який проголошує, що авторські права і суміжні права у випадку їх порушення захищаються в порядку, встановленим адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Будь-яке відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення є порушенням авторського права і суміжних прав, що є підставою для судового захисту. Примірники творів, фонограм, відеограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і суміжних прав, визнаються контрафактними. Закон про авторське право передбачає цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав. Використання чужого твору без договору з особою, що має авторське право і суміжні права, недотримання умов використання твору і об'єктів суміжних прав, порушення особистих немайнових і майнових прав осіб, що мають авторське право і суміжні права, захищаються в судовому порядку[4,с. 64].

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» визначає, що будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені цим Законом, вважається порушенням права власності власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України [5, с. 32].

Таким чином, на сьогодні в Україні вже сформована нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності, яка узгоджується із загальновизнаними на міжнародному рівні принципами регулювання даних відносин. Проте, незважаючи на це, залишається велика кількість неврегульованих питань.

На нашу думку, проблемними є питання стосовно організації та забезпечення функціонування системи правової охорони та забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в Україні, недооцінка в суспільстві значимості захисту прав інтелектуальної власності.

У зв’язку із цим необхідним стає розроблення і прийняття сучасних законів про інтелектуальну власність. Адже ЦКУ не бере всіх об'єктів інтелектуальної власності під свою охорону, оскільки не може передбачити всіх випадків виникнення результату творчої діяльності суб’єкта права і тому, як наслідок, неможливим є своєчасне прийняття відповідної правової норми.

 

 

Література

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Голос України. — 2003. — № 45.

3. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 2-е вид., перероб. і доп. [Текст] / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – Т. 1. – Ст. 832.

4. Закон України «Про авторське право і суміжні права» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 13, ст.64

5. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 7, ст. 32