Пріоритети екобезпеки. Екобезпека та екостратегія

Екологічна безпека - такий стан навколишнього сере­довища, при якому стає неможливим погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Складовими елементами екобезпеки є:

• Екологічно чиста продукція - матеріали чи продукти (харчового і технічного призначення), що не мають шкідливих домішок у концентраціях, небезпечних для природного середовища, тварин, рослин і людини (на відміну від ковбаси червоного кольору, смол у сигаретах, вживання кока-коли).

• Екологічно чисті Грунти - які не мають у своєму складі домішок у кількості, що загрожує біоценозу ґрунту і здоров'ю людини (радіаційне забруднення ґрунтів, хімічне забруднення, поля зрошення).

• Екологічно чисте виробництво - забезпечення такого рівня організації виробництва, при якому встановлюється від­повідність екологічним вимогам, нормам і нормативам.

Екологічна безпека й екологічна стратегія. Екологічна експертиза (ЕЕ) буде ефективною тоді, коли її зміст буде пов'язаний з науково обґрунтованими висновками.

Різний режим природокористування, безпосередньо пов'язаний з екологічною специфікою конкретної території, дозволяє розробляти спеціальні екологічні карти. На основі них виділяються спеціальні зони, у рамках яких і здійснюється ЕЕ проектованих об'єктів.

В останні роки в багатьох країнах як фундаментальний критерій вибирається такий, котрий пов'язаний зі ступенем ризику щодо завданого збитку навколишньому середовищу.

Проблема екологічного ризику в умовах ринкової економіки є особливо актуальною і тісно пов'язана не тільки з еколого-економічним механізмом територіальної організації про­дуктивних сил, але і з соціально-економічним, еколого-демографічним й іншими компонентами багатофункціональної і багатогалузевої територіальної організації виробництва.

В умовах ринкової економіки і кризового її стану особливий інтерес викликає інтегрований підхід до формування еколого-еко-номічної політики на найближчу і більш віддалену перспективи.

Актуальним стає принцип екологічно стійкого розвитку території. Тобто, уся система територіальної організації суспільства й окремих її компонентів повинна розвиватися в напрямку екологічно стійкого стабільного простору.

Такий розвиток передбачає формування територіальної системи без збитку для задоволення потреб майбутніх поколінь.

Екологічний ризик від розміщення АЕС чи хімічних виробництв:

Р = а*Б (2)

де: Б - сукупна величина ризику, що включає абсолютну чисельність захворювань чи летальних наслідків серед зайнятого населення; а - ціна життя чи економічного ризику.

Показник «а» у вигляді ціни Життя враховує не тільки недоотриманий сукупний суспільний продукт через хвороби і смерті, компенсаційні послуги, тимчасову непрацездатність, компенсаційні блага.

При цьому кожен працівник екологічно шкідливого виробництва за тих чи інших умов компенсації здатний брати участь в екологічно небезпечному виробництві, піддаючи своє життя і здоров'я ризику.

З іншого боку, коли йдеться про колективний ризик (варіанти будівництва АЕС під Одесою, у Криму) -- тут умови компенсації не реальні.

Економічна ціна ризику, встановлена умовами безпеки АЕС у Росії оцінюється в 200 карбованців на людину в розрахунку на Ібер; у США - у 1000 дол. що свідчить про більш високий рівень безпеки.

Гарантом екобезпеки населення є комплекс взаємозалежних політичних, техногенних, економічних, технічних, орга­нізаційних, державно-правових і інших заходів (Додаток 9).

Підприємства й організації зобов'язані дотримуватися умов екобезпеки при розміщенні, проектуванні, спорудженні й експлуатації виробництв.

Спеціальні умови екобезпеки існують для сільського господарства (збереження, застосування і використання ядохімікатів, дефоліантів, пестицидів), для військових і оборонних об'єктів.

При плануванні і забудові території повинна враховуватися екологічна ємність території.

Враховується також такий показник, як біоресурсний потенціал території, тобто здатність навколишнього середовища до самоочищення, у тому числі і до можливості утилізації визначеного обсягу відходів (викидів, скидів) чи можливість витримати без наслідків інші антропогенні навантаження, що будуть обумовлені господарською діяльністю в регіоні (греблі, очисні станції, мости).

Існують також критерії стійкого розвитку - критерії справедливого розподілу ресурсів між нинішнім і прийдешнім поколіннями.

Тобто використання ресурсів одним поколінням не повинно перевищувати обсяги, що забезпечують нормальні умови життєдіяльності.

Критерії екобезпеки.

 

Оцінка екобезпеки територіального природно-соціального комплексу заснована на порівнянні природних і техногенних (виробничих) потенціалів території.

І = Т (3)

І - природоємність виробництва території, тобто сукупність обсягів господарського вилучення і ураження місцевих відновлюваних ресурсів, включаючи забруднення середовища й інші форми техногенного гноблення реципієнтів, у тому числі і погіршення здоров'я людей.

Т_с - екологічна техноємність території - узагальнена характеристика території, що відбиває самовідбудовний потенціал природної системи.

Це означає, що сукупне техногенне навантаження не повинне перевищувати самовідбудовного потенціалу природ­них систем території.

Ступінь напруженості екологічної обстановки території оцінюється кратністю перевищення ЕТТ (екологічна техно­ємність території):

^K*⁼jr, (4)

Якщо К_с = 0,3 - обстановка оцінюється як благополучна; К_с = 1 чи більше 1, К, = 2 - критична К = 10 - вкрай небезпечна.

Екологічна техноємність території (Те) є тільки частиною повної екологічної ємності території.

Повна екологічна ємність території визначається:

• обсягами основних природних резервуарів - повітряного басейну, сукупності водойм і водотоків, земельних площ і запасів ґрунтів, біомаси флори і фауни;

• потужністю потоків біохімічного круговороту, які оновлюють вміст цих резервуарів - швидкістю місцевого масоі газообміну, поповнення обсягів чистої води, процесів ґрунто­утворення і продуктивність біоти.

Якщо трьом компонентам середовища - повітрю, воді і землі (включаючи біоту екосистем і сукупність реципієнтів) при­писати відповідно індекси 1,2 і 3, то Те (ЕТТ) може бути обчислена за формулою:

Т_с= Exlxt (і =1,2,3), (5)

де: Т - ЕТТ, виражена в одиницях масового техногенного навантаження, умов, т/рік;

Е; - оцінка екологічної ємності і - го середовища, т/рік;

Хі - коефіцієнт варіації для природних коливань вмісту основної субстанції в середовищі;

t - коефіцієнт переведення маси в умовні тонни (коефіцієнт відносної небезпеки домішок), умов.т/рік

Екологічна ємність кожного з 3-х компонентів середовища розраховується за формулою:

Е= VxCxF, (6)

де: V - враховує розмір території, площу чи об'єм (км², км³);

С - вміст головних екологічних субстанцій у даному середовищі (т/кмД т/км³), наприклад CO, у повітрі чи щільність розподілу біомаси на поверхні землі;

F - швидкість кратного відновлення об'єму чи маси середовища (годин ^_1).

 

Зони екологічного лиха.

Зони екологічної катастрофи - території, де через діяльність людини чи руйнівні сили природи виникли стійкі або необоротні негативні зміни в навколишньому середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.

У Бхопалі (Індія) в 1984 році на хімічному підприємстві, що належить американській фірмі «Юніон карбайд» в атмо­сферу потрапило кілька десятків тонн метилізоціаната - отрути багатобічної дії. Загинуло 2 тис. чоловік, осліпли і постраждали - 250 тисяч.

Зони підвищеної екологічної небезпеки - території, де внаслідок людської діяльності чи сил природи виникли стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що ставлять під загрозу здоров'я і життя людей, збереження природних об'єктів, обмежують ведення господарської діяльності (підтоплення населених пунктів уздовж Щвщчно-Кримського каналу, каналу Дунай-Дніиро, зсувні процеси на узбережжі Одеси, можливі розливи нафти на поверхні Чорного моря після початку функціонування нафтового терміналу в м. Південному).

Зони надзвичайної екологічгюї ситуації - ділянки території, де в результаті господарської чи іцшої діяльності відбуваються стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що за­грожують здоров'ю населення, стану природних екосистем, генофонду рослин і тварин (розливи нафти з танкера «Престиж» біля узбережжя Франції й Іспанії, затоплення населених пунктів під час розливу рік у Закарпатті, затоплення міст Європи під час масового випадання опадів у січні 2003 p., епідемія холери в районі Миколаєва через низьку якість води в р. Південний Буг).

Зони екологічного нещастя - ділянки території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні зміни навколишнього середовища, які спричинили істотне погіршення здоров'я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екосистем, деградацію флори і фауни (смог над містами Донбасу і Наддніпрянщини, обвали будинків у центрі Одеси через наявність під містом каменоломень - катакомб, висихання Аральського моря через вилучення води для зрошення в басейнах рік Амудар'я і Сирдар'я).

Екологічне ураження - значне регіональне чи локальне порушення умов середовища, що призводить до деградації місцевих екосистем, господарської інфраструктури, загрожує здоров'ю і життю людей, завдає значного економічного збитку. Найбільш яскравим прикладом екологічного ураження може слугувати ядерна війна і її наслідки.

Екологічні ураження бувають:

1. Різкі, раптові, катастрофічні. Вони пов'язані з
надзвичайними ситуаціями і підрозділяються на:

• природні катастрофи і стихійні лиха (землетруси, виверження вулканів, зсуви, повені, урагани, епідемії);

• антропогенні (техногенні) катастрофи (промислові і комунікаційні аварії, вибухи, обвали, руйнування будинків, пожежі)

2. Протяжні в часі - наслідки надзвичайних ситуацій,
катастроф (хімічні і радіаційні забруднення).

 

 

Типи аварійних ситуацій.

Режимні - виникають при штатному функціонуванні потенційно небезпечних об'єктів, наслідки від них перед­бачувані, ступінь захищеності висока (щорічні повені в заплавах срічок, зледеніння полотнини автодоріг під час ожеледі, зледеніння літаків при польоті на визначеній висоті в особливих іюгодних умовах);

Проектні - виникають при виході за межі штатних режимів з передбачуваними і прийнятними наслідками (захищеність від них - достатня). Наприклад, позаштатні ситуації на АЕС чи інших об'єктах, коли наслідки не відносяться до необоротних. Розлив води рік Європи під час надмірного випадання атмосферних опадів;

Запроектні - виникають при необоротних ушкодженнях важливих елементів з високим збитком і жертвами. Ступінь захищеності від них недостатній, з необхідністю проведення відбудовних робіт (землетруси, аварійні витоки газу з на­ступними руйнівними вибухами, аварії нафтових танкерів з розливом значних обсягів нафти);

Гіпотетичні - можуть виникати при непередбачених заздалегідь варіантах з максимально можливим збитком і жертвами; захищеність від них низька, прямому відновленню об'єкти не підлягають (Чорнобильська аварія, аварія на аеродромі Скнирів у Львові, терористичний акт у США 11 вересня 2002 р.) Ще одним прикладом може слугувати ситуація з Київським водосховищем. Останнім часом з'явилося багато публікацій про стан гідротехнічних споруд на Дніпрі і можливі наслідки під час їхнього прориву.

З наукової точки зору Дніпровський каскад - «нахилений з крутими перепадами об'єкт». Якщо під час землетрусу по­страждає Київська ДРЕС, то земляна дамба, аварійність якої складає 93%, буде знищена, і на столичні райони Оболонь, Троєщину, а потім і на всю Україну «обвалиться радіоактивне цунамі з вод Київського моря».

У випадку прориву київської дамби 27 міст України та Запорізька ГЕС будуть знищені. Загине від 14 до 15 мільйонів чоловік. Завдяки 500 млн тонн високорадіоактивних мулистих відкладень, які накопичилися за 18 років після Чорнобильської аварії, це найбільш небезпечний об'єкт світу, а якщо мул розіллється, ця територія буде радіоактивною протягом 1000 років.

Серед першочергових заходів слід передбачити бетонування Київської дамби та спуск води хоча б на 7 метрів. Потім водосховище треба засипати породами з териконів Кривого Рогу та Донбасу. Однак на ці роботи необхідно 5 мільярдів доларів, яких у держави немає.

Однак, небезпека виникає не тільки від Київського водосховища. На Дніпрі зараз розташовано шість ГЕС: Київська, Канівська, Кременчуцька, Каховська, Дніпрогес та Дніпро-дзержинська. І всі вони знаходяться у тій чи іншій стадії аварійності. Найбільш небезпечною є ситуація зі шлюзами на Дніпрогесі. Як показало комп'ютерне моделювання, прорив будь-якого з водосховищ спровокує прорив всіх інших, які розташовані нище від нього за течією, з усіма витікаючими з цього наслідками.

Зараз довжина лінії дніпровських водосховищ складає 3037 км, причому 1110 км з них - береги, які необхідно терміново укріплювати. Під час будівництва водосховищ швидкість руйнування берега може складати 0,5 - 1 м на рік, але реально в деяких місцях вона сягне 5 - 10 м. Внаслідок руйнування та розмиву берегів вже знищено 6175 га землі, за останні 35 років у водосховище потрапили 337 млн м³ продуктів руйнування. Завдяки всьому цьому, можливо доведеться через кілька років переселяти цілі окремі райони.