Особливості розвитку статистики на території України у період поч. VIII — поч. ХХ століття

До 18 століття на українських землях проводились своєрідні статистичні дослідження у зв’язку з оподаткуванням поодиноких прошарків населення у межах Речі Посполитої; це були реєстри поголовного (пізніше подвірного) податку, які подавали тільки об'єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. Ці переписи, як також відповідні зіставлення по містах з Магдебурзьким правом, відбувалися несистематично. В козацькій гетьманській державі багато статистичного матеріалу (про кількість населення, його майнове становище, стан сільськогосподарського ремесла тощо) давали переписи населення, яке мало платити подвірний податок, зокрема перепис Лівобережної України 1666. Матеріали цих переписів збережені в рукописних книгах другої половини 17 і першої чверті 18 століття. З 1782 до 1857 на Україні впроваджено переписи всього чоловічого населення -- так звані ревізії; вже у 1765 — 1769 рр. було проведено на Лівобережжі генеральну ревізію, так званий Рум’янцівський опис. У першій чверті 18 століття почалася реєстрація народжень і смертності християнського населення, що її вели церкви.

На центральних і східних землях у 19-му і на початку 20 ст. в Російській імперії довгий час не було центральної статистичної установи. Лише в деякій мірі нею був статистичний комітет, організований 1811 при Міністерстві Поліції; у 1834 р. його замінив статистичний відділ при Міністерстві Внутрішніх Справ. Справжньою статистичною центральною установою став у 1858 р. Центральний Статистичний Комітет (Ц.С.К.) у складі Міністерства Внутрішніх Справ. Його завданням була організація і збирання (переважно за допомогою своїх губернських, подеколи й повітових та міських комітетів) статистичних матеріалів та їх публікація. Видання Ц.С.К. з’являлися в різних серіях; найважливіші з них: «Статистический временник Российской Империи», «Статистика Российской Империи», різні «сборники» тощо. Ц.С.К. провів у 1897 р. перший загальний перепис населення в Російській Імперії та опублікував його наслідки. Статистичні матеріали збирали й оприлюднювали також різні Міністерства (фінансів, залізниць, шкільництва тощо) та відомства, губернські та міські статистичні бюро. У всіх цих публікаціях є багато матеріалів щодо статистики українських земель, хоча Україна не була в них виділена як окрема одиниця.

На Україні в першій половині 19-го століття і згодом деякими осередками статистичних спостережень були губернські комітети і бюро, які видавали свої публікації (часто у формі щорічних пам’яткових книг). З них найбільше значення мали Київське і Кубанське статистичні бюро, згодом Полтавське, Чернігівське, Херсонське та ін. Серед статистично-економічних публікацій важливіші: «Statystyczno-Topograficzne і historyczne opisanie gub. Podolskiej», 2 т. (1831) В. Марчинського; «Записки о Полтавской губернии, составленные в 1846 году», І - III (1846 — 1852 рр.) М. Арандаренка; «Опыт статистического описания Новороссийского Края», І - II (1850р.) А. Скальковського; «Статистическое описание Киевской губернии», І - III (1852р.) Д. Журавського та ін. Чимале значення для статистичних спостережень України мала Комісія для опису Київської учбової округи, що діяла у 1851- 1864 pp. і видала 4 томи своїх праць.

Статистично-економічному описові українських губерній були присвячені праці російського Генерального Штабу з середини 19 ст.; чимало статистичного матеріалу публікував Південно-західний Відділ Імператорського Географічного Товариства і Вільне Економічне Товариство (засноване в 1765р. в Петербурзі); збірники і журнали поодиноких єпархій тощо. В ряді міст України провели переписи населення (оприлюднені лише результати перепису м. Києва у 1874р.).

У середині 19-го століття були створені кафедри статистики в університетах України (її викладали вже раніше). Першим професором зі статистики на Україні був С. Рославський-Петровський у Харкові. Також у середині 19-го століття велике значення для розвитку статистики на Україні і в усій Російській Імперії мав Д. Журавський, який у праці «Об источниках и употреблении статистических сведений» (1846р.) розробив теоретичні основи і створив систему статистичних показників.

Статистичні бюро земств України видавали різні матеріали, робили обстеження тощо -- разом понад 100; вони містили багатий фактичний матеріал, зокрема з обсягу сільськогосподарських господарства, кустарного промислу, маєткового (бюджети) стану селянства, а також у галузі охорони здоров’я і шкільництва.

Земські й губернські статистичні публікації являють собою здебільшого губернські (чи навіть повітові) описи, проте деякі з них представляли проблеми всіх українських земель у Російській Імперії. До таких, наприклад, належить, крім згаданого «Справочника» Південної Росії, статистично-економічна публікація «Весь Юго-Западный Край», яку видав південно-західний відділ Російської Експортної Палати (1913р.); загальний нагляд над публікацією проводив М. Довнар-Запольський, редактором був А. Ярошевич). Статистичні зіставлення населення (зокрема національного складу за переписом 1897р.) всіх українських земель в Російській Імперії дав О. Русов.

На Наддніпрянщині працювали під кінець 19 і на поч. 20 ст. в галузі статистики такі дослідники (крім уже названих): К. Воблий, Л. Лічков, І. Миклашевський (професор статистики в Харківському Університеті), Р. Орженцький (теорія статистики), С. Подолинський, В. Постніков, Г. Цехановецький, Ф. Щербина (земський статистик, основоположник бюджетної статистики в Російській Імперії, історик статистики), демографи-статистики: А. Босиневич, М. В. Птуха та ін.

Статистичні матеріали на Закарпатті збирав і публікував Угорський Статистичний уряд у Будапешті (з 1874 р.); деякі матеріали публікували також в поодиноких комітетах.

З українських дослідників та діячів статистично-економічними проблемами цікавилися В. Навроцький, а також І. Франко та М. Павлик. З початку 20 ст. українські дослідники звернули увагу на національну статистику, зокрема Галичини: В. Охримович, С. Дністрянський, М. Кордуба, С. Рудницький та ін.; з поляків Й. Бузек та С. Павловський. Над національною статистикою Закарпаття працювали С. Томашівський та В. Гнатюк.

У 1914−1920 рр. багато статистичних оглядів публікував Союз Визволення України, а також інші українські організації. Перший докладний огляд національних стосунків на всіх українських землях дали М. Кордуба («Територія й населення України», 1918) і С. Рудницький.

«У державах, у складі яких перебували у 1920 -- 30-их pp. західні українські землі -- у Польщі, Чехословаччині й Румунії, -- статистична справа була централізована в Головних Статистичних Управліннях у Варшаві, Празі й Будапешті. У Польщі Головне Статистичне Управління публікувало багато матеріалів з українських земель у своїх виданнях: у „Statystyka Polski“ (різні серії; тут публіковано також результати переписів населення 1921 і 1931 рр.), декаднику „Wiadomosci Statystyczne“, річниках „Rocznik Statystyczny“ та інших. Статистичне Бюро Галицького Крайового відділу було ліквідоване; натомість діяли міські статистичні бюро, які (зокрема у Львові) проводили незначну видавничу діяльність. Українську статистику розвивали далі Статистична Комісія НТШ (у 1930-их pp. названа „Комісія національної. економіки, соціології і статистики“, видала 2 т. праць), Український Науковий Інститут у Варшаві (видав статистику населення всіх українських земель в СРСР і збірник „Українська людність СРСР“), Українське Економічне Бюро у Варшаві; діяли кафедри статистики при УВУ (Ф. Щербина, згодом Л. Шрамченко) у Празі і УГА-УТГІ в Подєбрадах».

Надалі значний вклад у національну статистику внесли В. Кубійович, Т. Олесіюк, В. Садовський та ін.; з поляків А. Крисінський. М. Фелінський та ін.; багато матеріалу з економічної статистики є в працях К. Коберського («Україна в світовому господарстві»), Ю. Павликовського, І. Витановича та ін. Загальноукраїнське значення мали 4 українські статистичні щорічники, що їх видавало з 1933р. українською і англійською мовами Українське Економічне Бюро у Варшаві (ред. комітет: В. Кубійович, Л. Лукасевич, Є. Гловінський). Найважливіші статистичні дослідження представлені за допомогою карт і діаграм в українсько-англійському «Атласі України й суміжних країв» В. Кубійовича (1937).