Правовий статус суддів України

1. Суддя – основний носій судової влади.

2. Гарантії незалежності суддів.

3. Матеріальне та соціальне забезпечення суддів.

4. Кваліфікаційні комісії суддів, їх система і завдання. Кваліфікаційна атестація та кваліфікаційні класи суддів.

5. Дисциплінарна відповідальність суддів.

І. Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обов’язків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках передбачених законом присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні.

Характеризуючи статус суддів слід враховувати встановлене Законом “Про судоустрій” положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується: єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді; порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обов’язків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів; недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом. Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України (наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів).

Судді мають для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України, наприклад вчиняють процесуальні дії з метою ефективного та швидкого розгляду справ тощо.

Окрім цього у своїй професійній діяльності судді зобов’язані:

1) при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції і Законів України, забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом термінів;

2) дотримуватись політичного нейтралітету, не займати інші оплачувані посади, а також додержуватись службової дисципліни і розпорядку роботи суду;

3) Не розголошувати дані, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян й інші відомості, про які вони довідалися при розгляді справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання; у Кодексі професійної етики судді (затверджено V з’їздом суддів України 24.10. 2002р.) зазначається, що суддя не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

4) Не допускати вчинків і будь – яких дій, що ганять звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості і незалежності. Суддя не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи інтересах інших осіб, суддя повинен підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні; при здійсненні правосуддя суддя повинен виявляти тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Отже слід відзначити, що єдність вимог до кандидатів на посаду судді характерна для суддів однієї судової ланки, тобто скажімо для суддів місцевих судів існують одні єдині вимоги щодо віку, стажу роботи, для апеляційних суддів вже висуваються інші вищі вимоги щодо віку, стажу роботи, але єдині для суддів апеляційних судів.

Згідно ст. 127 Конституції України на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше 3 років, проживає в Україні не менше 10 років і володіє державною мовою.

Суддею апеляційного суду, якщо інше не передбачено законом, може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботиу галузі права не менше як п’ять років в тому числі не менш як 3 роки на посаді судді.

Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, який не молодший 30 років має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше 7 років, в тому числі не менш з них п’ять на посаді судді.

Суддею ВСУ може бути громадянин України, який на день обрання досяг 35 років, стаж робот у галузі права не менше як 10 років, в тому числі не менше як п’ять на посаді судді.

Окремо передбачені вимоги для кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України.

Кандидат на посаду судді військового суду, крім того повинен перебувати на військовій службі, входити в штатну чисельність ЗСУ і мати військове звання офіцерського складу.

Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду, є складання кваліфікаційного екзамену. Ця умова не поширюється на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не перевищує 11 років.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни, визнані судом обмежено дієздатними чи недієздатними; ті, що мають хронічні психічні або інші захворювання, які перешкоджають виконанню обов’язків судді; у відношенні яких провадиться дізнання, досудове слідство, судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту або непогашену судимість.

ІІ. Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх об’єктивності і неупередженості.

Гарантії незалежності і самостійності суддів забезпечуються:

- особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів.

- незмінюваністю суддів та їх недоторканістю;

- порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення;

- забороною втручання у здійснення правосуддя;

- відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом;

- особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом;

- належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;

- функціонуванням органів суддівського самоврядування;

- визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

При здійсненні правосуддя суддя не залежить від органів законодавчої та виконавчої влади, посадових осіб, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій; від думки і позиції сторін у цивільних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, а також від вищестоящих судів.

Незалежність суддів гарантується і в самому суді при розгляді конкретних справ. Не процесуальний вплив на думку судді з боку інших судів та керівників суду є неприпустимим.

Особливий порядок призначення і обрання суддів полягає у тому, що перше призначення на посаду професійного судді суду загальної юрисдикції строком на п’ять років здійснює Президент України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів і за поданням Вищої Ради юстиції. Інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України на підставі рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду. А судді спеціалізованих судів – голови вищого спеціалізованого суду.

Закон чітко визначив підстави припинення повноважень судді, а звільнення судді з посади можливе лише тим органом, який його призначив, отже:

1) закінчення строку, на який його обрано;

2) досягнення суддею 65- річного віку;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення його померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або звільнення його за власним бажанням;

10) у разі смерті судді.

Гарантією незалежності є й те, що за суддею який перебуває у відставці зберігається звання судді і такі самі гарантії недоторканності та соціального захисту, як до виходу у відставку.

Наступною гарантією є те, що судді наділені недоторканістю, а саме:

1. суддя не може без згоди ВРУ бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом

2. суддя не може бути притягнутий до відповідальності і покараний за прийняття судового рішення або інші дії пов’язані із здійсненням правосуддя.

3. суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення.

4. гарантії недоторканності поширюються на його житло, службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, телефонні розмови, кореспонденцію, речі і документи.

Кримінальна справа щодо судді будь-якого суду може розглядатися по І інстанції апеляційним судом, а підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником.

Незмінюваність судді означає, що він перебуває на посаді і здійснює свої повноваження по розгляду і вирішення справ до виповнення 65 років (якщо обраний безстроково) або протягом 5 років (якщо призначений вперше) Для дострокового звільнення є передбачені законом підстави.

Суддя не може бути переведений на іншу роботу або в інший суд без його згоди, а звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді.

Таємниця постановлення судового рішення як гарантія незалежності суддів полягає у тому, що ст. 322 КПК – вирок постановляється в окремому приміщенні – нарадій кімнаті. Під час наради і постановлення вироку в нарадій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Присутність у нарадій кімнаті запасних суддів або секретаря не допускається. З настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку.

Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювались у нарадій кімнаті. ЦПК містить відповідну норму у ст. 210.

Втручання у здійснення правосуддя і вплив на суддю у будь-якій формі забороняється і тягне за собою відповідальність. Зокрема згідно з КК України втручання у діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення є злочином проти правосуддя (ст. 376).

Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду є злочином проти правосуддя і тягне за собою кримінальну відповідальність.

Законодавством встановлено адміністративну відповідальність за прояви неповаги до суду, за ухилення від явки до суду, непідкорення головуючому в судовому засіданні, невжиття заходів по виконанню окремої ухвали суду (ст. 185-3 КпАП).

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів. Видатки на утримання судів у державному бюджеті визначаються окремо.

Організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції здійснює Державна судова адміністрація України, яка є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом. Організаційне забезпечення діяльності ВСУ та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів.

Заходи державного захисту суддів від перешкоджання виконанню покладених на них обов’язків і здійсненню наданих їм прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно суддів та їх близьких родичів у зв’язку з діяльністю суддів, встановлені Законом України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12. 1993 р.

У разі встановлення даних, що свідчать про реальну небезпеку посягання, вживаються заходи особистої охорони судді, його близьких родичів, житла і майна або інші спеціальні заходи передбачені цим Законом.

Заходи безпеки вживають спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ за рішенням голови суду.

Суддівське самоврядування та матеріальне забезпечення незалежності суддів.

ІІІ. Матеріальне та соціальне забезпечення суддів як їх право та гарантія незалежності включає:

1. право судді на відставку та збереження за ним недоторканості та соціального захисту як і до виходу у відставку, збереження за ним 80% (за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років збільшується на 2%, але не більше ніж 90%) посадового окладу судді.

1. гарантованого розміру посадового окладу, збільшенням щомісячної надбавки за вислугу років, доплат за кваліфікаційні класи. Посадовий оклад судді не може бути меншим ніж 80% посадового окладу голови суду в якому працює суддя. Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах:

- при стажі роботи понад 3 роки – 10 відсотків, понад 5 років – 15, понад 10 років – 20, понад 15 років – 25, понад 20 – 30, понад 25 років – 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплат за кваліфікаційні класи.

2. забезпеченням судді житла чи належних побутових умов і т. д.

3. суддям надається 50- відсоткова знижка за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном). Такі ж пільги передбачаються за ними і після виходу у відставку.

4. суддя і члени його сім’ї мають право на безплатне медичне обслуговування в державних закладах охорони здоров’я. За суддями, що перебувають у відставці зберігається право на медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку.

Соціальний захист судді.

- життя і здоров’я суддів підлягають за рахунок державного бюджету на суму десятирічного грошового утримання за останньою.

- гарантованою виплатою одноразової страхової суми у випадку смерті судді при виконанні службових обов’язків сім’ї.

- гарантованою виплатою у разі заподіяння судді у зв’язку з виконанням відповідно до закону службових обов’язків каліцтва чи іншого стійкого ушкодження здоров’я, що виключає можливість продовження професійної діяльності, йому виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов’язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі п’ятирічного заробітку.

- збитки заподіяні знищенням або пошкодженням майна судді чи членам його сім’ї і близьким родичам у зв’язку з виконанням відповідно до закону суддею службових обов’язків відшкодовуються державою в повному обсязі. Виплата відповідних сум проводиться за рахунок сум державного бюджету.

Законом України “ Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” встановлено особливу систему заходів державного захисту працівників суду, а отже суддів зокрема, від перешкоджання виконанню покладених на них обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно суддів та їх близьких родичів у зв’язку із їх службовою діяльністю.

Для забезпечення безпеки суддів та їх близьких родичів, недоторканості житла,

а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися такі заходи (ст. Закону “ Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів”):

- видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

- встановлення телефону за місцем проживання;

- використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

- тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку

- забезпечення конфіденційності даних про об’єкт захисту;

- переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Підставою для вжиття заходів для забезпечення безпеки суддів, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров’ю або майну.

Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки суддів та його близьких родичів може бути:

- заява самого судді або його близького родича;

- звернення керівника відповідного державного органу (голови суду);

- отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту.

IV. Кваліфікаційні комісії суддів, їх система та завдання.

Кваліфікаційні комісії є постійно діючими органами в системі судоустрою України. У системі судоустрою України можна діють:

- кваліфікаційні комісії суддів загальної юрисдикції;

- кваліфікаційна комісія суддів вій2ськоивх судів;

- кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів

- Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

На сьогоднішній день утворено дев’ять окружних кваліфікаційних комісій суддів загальних судів, а кваліфікаційна комісія військових судів та кваліфікаційні комісії суддів спеціалізованих судів (господарських, а в перспективі – адміністративних судів), а також Вища кваліфікаційна комісія суддів здійснюють свої повноваження в місті Києві.

Строк повноважень кваліфікаційних комісій становить три роки з дня їх утворення. Днем становить три роки з дня їх утворення. Днем утворення нової кваліфікаційної комісії є день її організаційного засідання по виборах голови, заступника утворення нової кваліфікаційної комісії є день її організаційного засідання по виборах голови, заступника і секретаря.

До кваліфікаційних комісій суддів входять 11 членів, які мають вищу юридичну освіту, а саме:

- шість судів, обраних до складу ККС (кваліфікаційної комісії суддів) конференціями відповідних судів;

- дві особи, від Міністерства юстиції України;

- дві особи, уповноважені відповідною обласною (Київською міською) радою за місцем знаходження кваліфікаційної комісії суддів;

- одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі 13 членів, які мають вищу юридичну освіту. До її складу входять:

- сім суддів, обраних з’їздом судів України;

- дві особи, призначені Верховною Радою України;

- дві особи призначені Президентом України;

- одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- одна особа від Міністерства юстиції України.

Порядок формування ККС передбачено ст. 76 Закону “ Про судоустрій України”

До складу ККС та ВККС України не можуть бути обрані Голова ВСУ, голови вищих спеціалізованих судів, голови апеляційних судів, а також їх заступники, члени Вищої

ради юстиції. Верховна Рада України призначає членів ВККС постановою, Президент України – указом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – розпорядженням, Міністр юстиції – наказом.

ККС перевіряє відповідність кандидатів у судді вимогам, встановленим законом (ст7 Закону “ Про судоустрій”, ст. 127 Конституції України).

За результатами кваліфікаційної атестації ККС дає висновок про підготовленість до судової роботи кандидата на посаду судді. Цей висновок надсилається до Вищої ради юстиції.

ККС дає висновок про можливість переведення судді з одного суду до іншого суду того самого рівня та спеціалізації в межах п’ятирічного строку. Щодо суддів, які обрані безстроково то їх переведення вирішується ВККС. Остання дає висновки щодо можливої рекомендації для обрання суддею безстроково тим суддям, строк повноважень яких закінчився.

ККС дає висновок про можливість звільнення з посади судді з підстав, визначених законом. Цей висновок подається до Вищої ради юстиції, яка готує відповідне подання Президенту України чи Верховній Раді України.

ККС припиняє перебування у відставці суддів місцевих судів.

Для забезпечення ефективності діяльності ККС наділені правом одержувати необхідну інформацію від голів судів, органів МВС, СБУ і прокуратури, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також громадян та їх об’єднань.

ККС працюють у формі засідань, які правомочні за умови присутності на них 2/3 від загального складу комісії, головує на засіданнях голова ККС. Засідання проводяться в міру необхідності, але не пізніше як у двомісячний термін після надходження до комісії відповідної заяви чи подання.

Рішення кваліфікаційної комісії можна оскаржити залежно від характеру питань, які нею розглядалися до різних органів. Наприклад рішення кваліфікаційної комісії суддів про припинення перебування у відставці оскаржується цим суддею до Вищої кваліфікаційної комісії суддів у місячний строк. Правом на оскарження наділені особи, стосовно яких прийнято рішення, та особа за поданням якої вирішувалось питання.

Вища кваліфікаційна комісія суддів за своїм статусом є постійно діючим органом в системі судоустрою України. ЇЇ повноваження полягають, зокрема у дачі висновків про можливість обрання на посаду суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Апеляційного Суду України, а також висновок про звільнення зазначених суддів з посади, який надсилається до Вищої ради юстиції.

Для дачі такого висновку ВККС перевіряє додержання кандидатом на посаду судді зазначених судів вимог, передбачених законом щодо їх статусу.

Вища кваліфікаційна комісія суддів проводить атестацію суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України і присвоює ім. Відповідні кваліфікаційні класи.

ВККС розглядає питання пов’язані із дисциплінарною відповідальністю суддів апеляційних судів.

ВККС розглядає скарги на рішення (висновки) кваліфікаційних комісій суддів, зокрема, з питань кваліфікаційної атестації, з питань припинення відставки судді тощо.

Рішення ВККС в більшості випадків є остаточним та оскарженню не підлягає. Але є винятки, які стосуються рішень про кваліфікаційну атестацію суддів та дисциплінарної відповідальності і суддів.

Організаційне забезпечення діяльності ВККС та кваліфікаційних комісій спеціалізованих судів здійснюють секретаріати вказаних комісій, а організаційне забезпечення діяльності інших ККС покладено на відповідні територіальні управління Державної судової адміністрації.

Кваліфікаційна атестація та кваліфікаційні класи суддів.

ККС проводить кваліфікаційну атестацію суддів відповідних судів і присвоює їм кваліфікаційні класи (не вище другого). Сутність кваліфікаційної атестації полягає в оцінці професійного рівня судді, кандидата на посаду судді, визначення ступеня їх

придатності та підготовленості до суддівської роботи, характеристиці їх фахових знань та ділових якостей. Здійснюється кваліфікаційна атестація шляхом присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу або винесення рекомендації для зайняття посади судді вперше або безстроково, в тому числі в суді вищого рівня.

Кваліфікаційна атестація судді проводиться протягом усього періоду його професійної діяльності.

Залежно від рівня професійних знань, посади, стажу та досвіду роботи встановлюється шість кваліфікаційних класів судді: вищий, перший, другий, третій, четвертий і п’ятий класи.

Кваліфікаційні класи присвоюються:

- суддям Верховного Суду України – вищий і перший кваліфікаційні класи;

- суддям вищих спеціалізованих судів – вищий, перший, другий кваліфікаційні класи;

- суддям апеляційних судів – перший, другий і третій кваліфікаційні класи;

- суддям місцевих судів – другий, третій, четвертий і п’ятий кваліфікаційні класи.

Особи призначені на посаду судді вперше проходять кваліфікаційну атестацію не пізніше шести місяців з дня призначення. Особам призначеним на посаду судді вперше, як правило присвоюється п’ятий кваліфікаційний клас. За суддею, який вийшов у відставку чи на пенсію зберігається присвоєний їм кваліфікаційний клас.

Для перебування судді у відповідному кваліфікаційному класі встановлені певні строки, які дають право на присвоєння наступного кваліфікаційного класу: У п’ятому і четвертому класах – три роки, у третьому і другому класах – п’ять років. Строк перебування судді у першому кваліфікаційному класі не обмежується.

Присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу відбувається послідовно з урахуванням мінімального строку перебування у відповідному класі, тобто кваліфікаційні класи присвоюються у порядку зростання почергово і з дотриманням відповідних строків перебування у попередньому кваліфікаційному класі. Однак залежно від професійного рівня судді, його моральних та ділових якостей, допускається дострокове присвоєння чергового кваліфікаційного класу, але не раніше як через два роки з дня останньої атестації або допускається підвищення кваліфікаційного класу без додержання їх послідовності, але не більш як на два кваліфікаційні класи.

Оскарження рішень з приводу питань атестації судді кваліфікаційної комісії суддів можна до Вищої кваліфікаційної комісії суддів у 15- денний термін з дня одержання копії рішення. Але у випадку порушення ВККС встановленого законом порядку розгляду питання про кваліфікаційну атестацію, її рішення може бути оскаржене до суду.

Кваліфікаційна атестація проводиться чергово або позачергово, у формі кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційної співбесіди або повторного (додаткового) іспиту (ст. 90-93 Закону “ Про судоустрій”).

V. Дисциплінарна відповідальність суддів.

Дисциплінарна відповідальність є однією з видів юридичної відповідальності і в теорії права розглядається як накладення дисциплінарного стягнення адміністрацією підприємств, установ та організацій дисциплінарних стягнень за порушення норм НПА, правил внутрішнього розпорядку у відповідності до норм трудового законодавства та дисциплінарних статутів і положень.

Особливістю дисциплінарної відповідальності суддів є те, що вона накладається або ініціюється специфічними суб’єктами, пов’язана з особливими підставами дисциплінарної відповідальності та специфікою дисциплінарних стягнень.

Підстави дисциплінарної відповідальності суддів:

- за порушення законодавства при розгляді судових справ. Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумісності, що потягло за собою істотні наслідки.

- Вимог до судді щодо неможливості належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичний діяльності, мати представницький мандат, займати будь-яку іншу оплачувану посаду, виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої;

- Обов’язків забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд судових справ з дотримання установлених законом термінів;

- Обов’язків дотримуватися службової дисципліни і розпорядку роботи суду; обов’язків не розголошувати дані, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємницю, а також таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони довідалися при розгляді справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання;

- Обов’язків не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумніви в його об’єктивності, неупередженості і незалежності.

Дисциплінарне провадження – це процедура розгляду відповідним органом офіційного звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді.

Право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді належить: народним депутатам України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голої Верховного Суду України (голові вищого спеціалізованого суду – щодо суддів спеціалізованих судів, за винятком ініціювання звільнення судді), Міністру юстиції України, голові відповідної ради суддів, членам Ради суддів України.

Однак на підставі рішення Конституційного Суду України від 21. 05. 2002р. положення п.1, 2 ст. 38 Закону “ Про Вищу раду юстиції” про те, що підставами для відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів є подання народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визнані неконституційними. Таким чином, порушити питання про дисциплінарну відповідальність суддів Верховного Суду та суддів вищих спеціалізованих можуть члени Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень. Виходячи із принципу рівності перед законом та принципу єдності правового статусу суддів таке положення мало б стосуватися суддів судів будь-якого рівня.

Органи, що здійснюють дисциплінарне провадження:

1) кваліфікаційні комісії суддів – щодо суддів місцевих судів;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України – щодо суддів апеляційних судів;

3) Вища Рада юстиції – щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Перевірка даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності здійснюється головою або за його дорученням членом відповідної кваліфікаційної комісії суддів протягом місяця з дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок судді.

За результатами перевірки складається відповідна довідка, в якій має бути інформація про те, хто з членів комісії здійснював перевірку, викладені обставини дисциплінарного проступку, якщо він мав місце, висновки і пропозиції перевіряю чого.

Довідка підписується перевіряючим і суддею, щодо якого проводилась перевірка. В разі відмови останнього підписати таку довідку, складається акт, який підписується перевіряючим та головою відповідного суду.

Після закінчення перевірки матеріали передаються голові відповідної комісії, який визначає час і місце проведення засідання і не пізніше як за десять днів до засідання повідомляє про це суддю, щодо якого проводилася перевірка, та суб’єкта ініціювання дисциплінарного провадження. Рішення про відкриття дисциплінарного провадження

приймається кваліфікаційною комісією суддів, а не її головою одночасно з розглядом справи по суті та прийняттям у ній рішення.

Рішення у дисциплінарній справі викладається в письмовій формі і повинно бути мотивованим та обґрунтованим. До рішення може додаватися члена комісії окрема думка, яка викладається у письмовій формі і приєднується до матеріалів справи.

Про вирішенні питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності до нього може застосовуються такі дисципліні стягнення: догана, пониження кваліфікаційного класу. За наслідками дисциплінарного провадження ККС може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції щодо можливості внесення подання про звільнення судді з посади. При накладенні на суддю дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини що впливають на обрання міри дисциплінарної відповідальності.

За кожний дисциплінарний проступок накладається лише одне дисциплінарне стягнення, яке застосовується не пізніше шести місяців після виявлення дисциплінарного проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, але не пізніше року з дня вчинення проступку.

Суддя місцевого суду може оскаржити рішення кваліфікаційної комісії суддів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції не пізніше одного місяця з наступного дня після вручення йому копії рішення. Скарга подається через кваліфікаційну комісію, яка постановила рішення.

Кваліфікаційна комісія суддів не пізніше як у триденний строк надсилає її разом з матеріалами дисциплінарної справи до Вищої ради юстиції. Рішення ВККС оскаржується суддею апеляційного суду, щодо якого воно прийняте до Вищої ради юстиції у тому ж порядку.

Розгляд скарг Вищою радою юстиції здійснюється відповідно до закону про Вищу раду юстиції.

 

Державна влада відрізняється від інших видів соціальної влади наявністю двох відмінних рис (які й визначають її ознаки):
1. Монополія на видання загальнообов'язкових велінь;
2. Монополія на застосування державного примусу
Будь-яке суспільство має потребу в управлінні, узгодженні діяльності різних людей і соціальних груп заради досягнення спільних цілей. Влада - одна з основних форм управління, яка відрізняється від інших тим, що здійснюється шляхом підпорядкування одних людей іншими. Підпорядкування пов'язане з можливістю застосування до керованих примусу як необхідну ознаку влади.

Влада - одна їх форм управління соціальними процесами, при якій узгодженість спільної діяльності багатьох людей досягається шляхом підпорядкування їх єдиному керівному початку; шляхом визначального, домінуючого значення волі одних людей (суб'єктів влади) для волі інших людей (об'єктів влади).
Особливо актуальна проблема взаємодії влади. Багато хто вважає найважливішою серед усіх влад економічну владу, владу власників засоби виробництва та інших суспільних багатств. У ринковому суспільстві, де майже все має ціну і грошовий вираз, переважна більшість ЗМІ належать великим власникам. Грошіроблять сильний вплив на проведення виборчих компаній і підсумки виборів, широко використовуються для підкупу політиків. Концентрація економічної влади у великих власників створює небезпеку встановлення плутократії - прямого політичного правління невеликої групи багатіїв. У сучасних західнихдемократіях всевладдя крупного капіталу стримується конкуренцією між власниками, політичним впливом середнього класу, демократичною державою і громадськістю.
Політична влада, відчуваючи сильний вплив влади економічної, досить самостійна і здатна мати над нею першість, підпорядковувати її своїм цілям. У певних умовах домінуючий вплив на суспільство може надавати влада інформаційна. Її монополізація певної угрупованням може забезпечити їй перемогу на виборах і тривале збереження свого панування в суспільстві, незважаючи на неефективність економічної та іншої політики. [4]
У взаємодії різних влади в суспільстві має місце так званий кумулятивний ефект - посилення накопичення влади. Він проявляється в тому, що багатство підвищує шанси на входження в політичну еліту і доступ до ЗМІ й освіти; висока політична посада сприяє накопиченню багатства, доступу до знань та інформаційного впливу; останні ж, у свою чергу, покращують можливості заняття лідируючих політичних позицій та підвищення доходу.
Законодавча влада грунтується на принципах Конституції і верховенства права, формується шляхом вільних виборів. Законодавча влада вносить поправки до конституції, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави, стверджує держбюджету, приймає закони, контролює їх виконання. Закони є обов'язковими для всіх виконавчих органів влади і громадян. Верховенство законодавчої влади обмежений принципами права, конституцією, правами людини. Законодавчі органи перебувають під контролем виборців за допомогою системи народного представництва і вільних демократичних виборів і в системі з іншими органами влади - судовими і виконавчими.
Виконавчо-розпорядча влада в порівнянні із законодавчою відрізняється великим динамізмом, сприйнятливістю до суспільного життя. Виконавчу владу здійснює уряд, який вирішує безліч питань, в тому числі у сфері господарювання, планування, культури, освіти, фінансування, забезпечення повсякденного побуту і потреб населення і т.д. Особливість полягає в тому, що виконавча влада на тільки виконує закони, але і сама видає нормативні акти або виступає із законодавчою ініціативою.
Ще одна особливість цієї влади проявляється в тому, що при всьому бажанні її функції неможливо вмістити навіть в такі великі поняття, як виконання законів та правозастосування. У круто мінливій обстановці вона повинна оперативно вживати заходів на власний розсуд. Відмінна риса її полягає в тому, що вона здійснює свою діяльність переважно «за закритими дверима». У силу цієї обставини, за відсутності належних стримувань, виконавча влада неминуче підминає під себе і законодавчу владу, і судову. Щоб не допустити цього потрібні особливі заходи.
Виконавчо-розпорядча влада повинна бути заснована на законі і працювати в рамках закону. Вона не має права привласнювати собі повноваження і вимагати від громадян виконання яких-небудь обов'язків, якщо це не передбачено законом. Її стримування досягається за допомогою регулярної підзвітності і відповідальності перед народним представництвом, яке має право контролю за діяльністю виконавчої влади.
Судова влада включає установи, які представляють самостійну структуру державної організації. Стан судової влади, ставлення до неї в суспільстві, напрямки її розвитку справляють істотний вплив на всі сторони життя суспільства. Кожна людина повинна мати тверду впевненість у тому, що його звернення до судової влади буде завершено справедливим рішенням, бо захист прав і свобод людини, вирішення конфліктів і суперечок цивілізованими засобами - нормаправової держави. У принципі, суд не є репресивним органом, бо він покликаний бути захисником права, припиняючи правопорушення.
Судова влада впливає на законодавчу і виконавчу. Законодавча влада контролюється через систему судів (Верховний суд, Конституційний суд). Так, за допомогою Конституційного суду в країні забезпечується конституційність не тільки підзаконних актів, але й самих законів.
Державна влада має можливість законно застосовувати примус. Державна влада може дозволити, призупинити, заборонити, визнати нікчемним прояв будь-якої іншої влади на своїй території.
Державна влада проявляється назовні у вигляді особливого апарату, в якому всі органи пов'язані між собою ієрархічної соподчиненностью. Це зовнішня сторона структурованості. Крім цього, кожен орган має певну жорстку структуру: складається з органів і посадових осіб, пов'язаних між собою ієрархічної соподчиненностью. Це внутрішня структура органів держави означає внутрішню сторону структурованості державної влади.
Державна влада має особливі канали для передачі своїх велінь, яких немає у іншої влади (право, законодавство) і особливі засоби впливу на населення, яких немає і іншої влади (систему виправних установ, міліцію, внутрішні війська і т. д.).
Державна влада - завжди авторитет. Авторитет визначається різними чинниками, частіше за все - це насильство, примус, але може бути і справжній авторитет (докладніше про це - при характеристиці легітимності державної влади). [5]
Державна влада пов'язана з правом, вона володіє монополією на правотворчу діяльність, а право - найефективніший регулятор суспільних відносин. Саме цим державна влада і відрізняється від інших видів соціальної влади.

 

 

Апеляція (від лат. - звернення, скарга) - основний засіб оскарження судових рішень, які не набрали чинності, до суду вищої інстанції (апеляційного суду) з метою перевірки їх законності та обґрунтованості. Інститут апеляції відомий в Україні з давнини. Апеляція набула законодавчого закріплення ще у Статуті цивільного судочинства Російської імперії (1864 р.). Застосовувалася деякий час у судочинстві України. У радянський період інститут апеляції припинив своє існування. Відновлений згідно з Конституцією України (ст. 125) і передбачений статтею, що коментується, та процесуальним законодавством. В системі судів загальної юрисдикції України функціонують загальні і спеціалізовані апеляційні суди.

Апеляційний загальний суд діє у АРК, у кожній області, містах Києві і Севастополі.

До апеляційних спеціалізованих судів належать апеляційні господарські суди і апеляційні адміністративні суди в апеляційних округах.

До складу апеляційних судів входять голова суду, заступники голови суду (у кількості не більше трьох) і судді, як правило обрані Верховною Радою України безстроково після перебування в суді першої ланки не менше п'яти років. Проте не виключена можливість призначення суддею апеляційного суду за Указом Президента України в межах першого п'ятирічного строку після перебування на суддівській посаді у суді першої ланки не менше трьох років.

Кількість суддів у апеляційному суді визначається Президентом України.

Апеляційні суди є внутрішньо структурованими. На відміну від місцевих судів, де внутрішня структурованість (спеціалізація) залежить від можливостей кожного суду окремо, структурованість апеляційних судів не тільки закріплена в законі, ним визначений і порядок утворення цих структур.

В апеляційних судах утворюються судові палати. їх кількість залежить від виду апеляційного суду. Зокрема, в апеляційних судах областей функціонують традиційно дві палати: судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. Натомість в апеляційному господарському суді можуть утворюватись судові палати з розгляду окремих категорій справ.

Так, наприклад, у Харківському апеляційному господарському суді, кількість суддів котрого досить значна, утворено три судові палати з розгляду окремих категорій справ:

- по спорах за участі податкових та інших контролюючих органів;

- по справах про банкрутство;

- по спорах, пов'язаних з укладанням, зміною, виконанням договорів.

Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду.

Таким чином, апеляційні суди є другим рівнем (ланкою) в системі судів загальної юрисдикції, які призначені реалізувати конституційний принцип щодо забезпечення апеляційного оскарження рішень суду. В Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.

Судові округи (територія, на яку поширюється юрисдикція суду) в загальних і спеціалізованих апеляційних судах не співпадають. Окрім того, в підсистемі загальних судів назва суду і межі судового округу визначені законом. Щодо спеціалізованих судів, то вирішення вказаного питання віднесено до компетенції Президента України.

Так, закон визначив, що апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України.

Вказаний порядок повністю відповідає Конституції України, яка наділяє Президента України повноваженнями з утворення судів. Однак оскільки в системі загальних судів (на відміну від спеціалізованих) завжди існували три ланки, закон зберіг їхній перелік, лише наділивши їх іншими повноваженнями. В системі спеціалізованих (спочатку в господарських, а потім і в адміністративних) судів вказану ланку потрібно було створювати вперше. На момент прийняття Закону України "Про судоустрій і статус суддів" цієї ланки в господарських судах не існувало.

Визначення місцезнаходження апеляційного суду, меж судового округу, який має охоплювати декілька областей, потребує ретельного вивчення і, за необхідності, швидкого виправлення недоліків з метою забезпечення оптимальності функціонування суду.

Указом Президента України "Про Мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів" від 20 серпня 2001 року № 642/2001 (з наступними змінами) затверджено діючу на сьогодні Мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів в Україні.

 

Органи та установи юстиції

Органи та установи юстиції: система та правові засади діяльності

 

Органи юстиції України - це система органів виконавчої влади, яку очолює Міністерство юстиції України, призначенням якої є формування та забезпечення реалізації державної правової політики та виконання інших завдань, визначених законодавством. До системи органів юстиції належать Міністерство юстиції України та його територіальні органи: а) головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі; б) районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції.

 

Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції.

 

Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління юстиції) підпорядковуються Мін'юсту та є його територіальними органами.

 

Районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції (далі - управління юстиції) є територіальними органами Міністерства юстиції України, підпорядковуються Мін'юсту та безпосередньо головним управлінням юстиції.

 

Крім того, Міністерству юстиції України підпорядковуються центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, а саме: а) Державна архівна служба України; б) Державна виконавча служба України; в) Державна пенітенціарна служба України; г) Державна реєстраційна служба України; д) Державна служба з питань захисту персональних даних України.

 

Органи юстиції України під час виконання покладених на них завдань взаємодіють з іншими органами державної влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, з органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

 

У своїй діяльності органи юстиції керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України, а територіальні органи юстиції також - наказами Мін'юсту, а також наказами вищестоящих головних управлінь юстиції.

 

Характерною рисою правової регламентації організації і діяльності органів юстиції України є відсутність закону з цих питань, що визначає підзаконний рівень їх нормативного регулювання. Так, правове підґрунтя діяльності Міністерства юстиції України становить Положення про Міністерство юстиції України, затверджене указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 395/2011, яке визначає завдання і повноваження Мін'юсту. Статус його територіальних органів визначається відповідними нормативними актами, прийнятими Мін'юстом: Положенням про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим Наказом Мін'юсту України від 23 червня 2011 р. № 1707/5, та Положенням про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції, затвердженим Наказом Мін'юсту України від 23 червня 2011 р. № 707/5. Названі документи встановлюють правові засади функціонування управлінь юстиції у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, визначаючи їхні завдання й повноваження.

 

Слід зазначити, що органи юстиції України з моменту їх створення в нашій державі й до сьогодення перебувають у процесі реформування, яке є складовою частиною судово-правової й адміністративної реформ. Міністерство юстиції України: структура, основні завдання та повноваження

 

Розбудова демократичної правової держави, упровадження правової реформи зумовили необхідність кардинальних змін у діяльності Міністерства юстиції, значного розширення його повноважень і функцій, структурних перетворень як центрального апарату Міністерства, так і його територіальних органів.

 

Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, політики з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Крім того, Мін'юст України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

 

Мін'юст України очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняється з посади Президентом України. Міністр має першого заступника та заступника Міністра - керівника апарату, які призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України і звільняються з посад Президентом України. У разі необхідності для забезпечення здійснення Мін'юстом України окремих завдань за рішенням Президента України у Міністерстві вводиться посада заступника Міністра.

 

Міністр юстиції здійснює широкі та різноманітні повноваження щодо керівництва діяльністю Мін'юсту, а також спрямовує і координує здійснення іншими центральними органами виконавчої влади заходів з питань, що належать до компетенції Мін'юсту України, спрямовує та координує діяльність Державної архівної служби України, Державної виконавчої служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної реєстраційної служби України, Державної служби з питань захисту персональних даних України, визначає стратегічні напрями роботи Мін'юсту України та шляхи виконання покладених на нього завдань, затверджує плани його роботи, звіти про їх виконання та ін.

 

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мін'юсту України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Мін'юсті України утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), його перших заступників і заступників за посадою, керівників служб, діяльність яких спрямовує та координує Міністр юстиції, начальників головних управлінь юстиції, керівників структурних підрозділів центрального апарату Мін'юсту. У разі потреби до складу колегії Міністерства можуть входити в установленому порядку інші особи. Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання наказу Мін'юсту України.

 

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Мін'юсті України можуть утворюватися інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі органи.

 

Рішення про утворення чи ліквідацію колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих органів, їх кількісний та персональний склад, положення про них затверджуються Міністром.

 

Гранична чисельність працівників Мін'юсту України затверджується Кабінетом Міністрів України. Структура апарату Мін'юсту України та положення про його структурні підрозділи затверджуються Міністром. Штатний розпис і кошторис Мін'юсту України затверджується заступником Міністра - керівником апарату за погодженням із Міністерством фінансів України.

 

Положенням про Міністерство юстиції України визначено його основні завдання, якими, зокрема, є:

 

- формування і забезпечення реалізації державної правової політики, політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС, політики з питань банкрутства;

 

- формування і забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності;

 

- здійснення загального управління у сфері надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги;

 

- забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб'єктів та України;

 

- експертне забезпечення правосуддя;

 

- організація роботи нотаріату;

 

- виконання функцій центрального засвідчувального органу шляхом забезпечення створення умов для функціонування засвідчувальних центрів органів виконавчої влади або інших державних органів та центрів сертифікації ключів;

 

- протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги);

 

- здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з правових питань.

 

Відповідно до покладених на нього завдань Мін'юст України наділено широкими повноваженнями, які умовно можна поділити на декілька груп.

 

До першої групи належать повноваження, що забезпечують реалізацію державної правової політики, проведення в Україні правової реформи. Для реалізації вказаного завдання Мін'юст України:

 

1) розробляє за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів;

 

2) розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та подає їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;

 

3) здійснює правову експертизу проектів законів, інших актів законодавства, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, та проектів законів, які подаються на розгляд Верховної Ради України іншими суб'єктами права законодавчої ініціативи, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

 

4) готує зауваження і пропозиції до прийнятих Верховною Радою України законів, що надійшли на підпис Президентові України;

 

5) проводить тендерно-правову експертизу актів законодавства;

 

6) здійснює антикорупційну експертизу нормативно-правових актів державних органів та органів місцевого самоврядування;

 

7) вживає відповідно до законодавства заходів щодо усунення державними органами та органами місцевого самоврядування корупційних правопорушень, виявлених під час здійснення анти корупційної експертизи нормативно-правових актів;

 

8) здійснює офіційне опублікування нормативно-правових актів, чинних міжнародних договорів України, рішень Європейського суду з прав людини щодо України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України";

 

9) здійснює офіційне видання збірників актів законодавства та кодексів, виступає засновником журналів і газет із правових питань;

 

10) координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з питань систематизації законодавства, перевіряє стан такої діяльності, надає рекомендації щодо її поліпшення і вносить пропозиції про усунення виявлених недоліків;

 

11) здійснює методичне керівництво правовою роботою в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствах та інших органах виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністраціях, а також на державних підприємствах, в установах, організаціях та державних господарських об'єднаннях, організовує підвищення кваліфікації працівників їх юридичних служб;

 

12) розробляє за пропозиціями міністерств та інших центральних органів виконавчої влади плани законопроектної роботи, координує нормотворчу діяльність у міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, здійснює контроль за такою діяльністю та ін.

 

Важливим напрямом серед повноважень цієї групи є здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів. З цією метою Мін'юст України: а) забезпечує ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, надання з нього інформації; б) здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації; в) скасовує рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації; г) перевіряє у міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, а також інших органах, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації, стан додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, вимагає у разі потреби подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію або їх скасування, вносить пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях.

 

Іншим напрямом із цих питань є забезпечення правової освіти населення. З цією метою Мін'юст: а) координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, а також державних підприємств, установ, організацій та державних господарських об'єднань, навчальних закладів із питань щодо правової освіти населення, перевіряє стан їх діяльності із зазначених питань та надає їм необхідну методичну допомогу; б) бере участь разом із Міністерством освіти і науки України в організації роботи з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців за спеціальністю "Правознавство" у навчальних закладах незалежно від форми власності та підпорядкування, надає пропозиції щодо підготовки юридичних кадрів; вносить до відповідних органів управління освітою пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов'язаної з вивченням права у вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів; в) бере участь у проведенні ліцензійної та акредитаційної експертизи спеціальності "Правознавство" та перевірки дотримання державних вимог щодо провадження освітньої діяльності вищими навчальними закладами, які здійснюють підготовку юристів.

 

Відносно самостійний напрям діяльності із реалізації державної правової політики становить забезпечення надання правової допомоги, зокрема Мін'юст: а) сприяє розвитку надання юридичних послуг із метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб; б) забезпечує координацію діяльності центральних органів виконавчої влади щодо реалізації державної політики у сфері надання безоплатної правової допомоги, взаємодіє з центральними органами виконавчої влади з питань реалізації Закону України "Про безоплатну правову допомогу"; в) затверджує нормативно-правові акти із питань функціонування системи безоплатної правової допомоги та надання такої допомоги відповідно до закону; г) надає методичну допомогу органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з питань, що стосуються надання безоплатної первинної правової допомоги; д) забезпечує роботу громадських приймалень із надання безоплатної первинної правової допомоги; е) відповідає за впровадження та функціонування системи безоплатної вторинної правової допомоги та ін.

 

На Мін'юст покладається також адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу, зокрема, з цією метою він: а) організовує роботу з підготовки щорічного плану заходів щодо виконання Загальнодержавної про грами адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, проводить моніторинг її виконання; б) здійснює науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методологічне забезпечення виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, переклад українською мовою актів та оновлення глосарія термінів acquis communautaire.

 

До другої групи повноважень Мін'юсту належить реалізація політики з питань банкрутства. Серед іншого Мін'юст:

 

1) сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

 

2) пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших передбачених законом випадках;

 

3) організовує підготовку арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

 

4) здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - підприємців, які провадять діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори), видає, переоформлює та анулює ліцензії, видає дублікати ліцензій на провадження діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), приймає рішення про визнання таких ліцензій недійсними;

 

5) забезпечує здійснення процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

 

6) веде єдину базу даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, установлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення зазначеної бази даних;

 

7) організовує проведення експертизи фінансового стану державних підприємств і підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, під час підготовки справи про банкрутство до розгляду або її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

 

8) готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

 

9) готує та подає в установленому порядку на затвердження Кабінету Міністрів України типові документи щодо здійснення процедур банкрутства;

 

10) затверджує ліцензійні умови провадження діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) та порядок контролю за їх додержанням;

 

11) здійснює у межах повноважень контроль за додержанням арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) ліцензійних умов;

 

12) видає накази про усунення порушень ліцензійних умов арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами);

 

13) формує і веде ліцензійний реєстр арбітражних керуючих (розпо