Етнографічні групи (субетноси) українського етносу

Тема №3: Історія формування етнічного складу населення України

Етнічний склад населення в Україні, його динаміка.

Етнографічні групи (субетноси) українського етносу

Національні меншини.

Етногеографічне районування України

Етнічний склад населення, його динаміка

Мета:

ü визначити етапи українського державотворення та надати характеристику української держави в різні періоди її існування;

ü продовжити формування і розвиток вмінь, навичок самостійної роботи;

ü продовжити формування громадянської компетенції.

Знати:

етнічний склад населення України та рідного краю.

Вміти:

аналізуючи етнічний склад населення України та рідного краю, особливості спілкування чисельних етносів між собою в Україні, ідентифікувати себе та оточуючих належними до певного етносу та підтримувати сприятливий психологічний клімат при здійсненні спільної діяльності.

 

Література.

1.Бойко О.Д. Історія України. –К., Академвидав, 2004,с.72-76,414-420,615-619.

2.Політична історія України. За ред. Танцюри В.І.,-К., Академія, 2001,с.45-49.

3.Історія України. За ред. Темка Г.Д., -К., Академія, 2002,с.45-47.

4.Пономарьов А. Етнічність та етнічна історія України. Курс лекцій. –К., Либідь, 1996,с.133-172.

5.Основи етнодержавознавства. Римаренко Ю. та ін., -К., Либідь, 1997,с.122-131, 469-484, 555-561.

Етнос – це стійка, стала група людей, що історично склалася як певна цілісність та характеризується рядом ознак і рис спільності у своєму походженні та розвитку. Передусім – це загальні ознаки культури, мови, психіки, самосвідомості та ін.

На сучасному рівні етноси утворюють об’єднання у формі націй.

Нація – це вища форма етнічної спільноти, яка утворюється впродовж значного історичного періоду із племен і народностей. Вона відзначається спільністю походження, психології і характеру, мови, території проживання, економічною єдністю людей, які до неї відносяться.

Теза про те, що Україна є багатонаціональною державою, помилкова. Тільки українці є автохтонним народом у нашій країні і вони формують національну державу. Всі інші народи, що проживають в Україні, утворюють етнічні (національні) меншини.

Українці є дуже давнім народом. Територія України була заселена ще близько 600 тис. років тому (про це свідчать археологічні знахідки біля с.Королево у Закарпатті). Вчені довели, що від часу переходу до осілого способу життя, корінне населення не покидало своєї землі. Воно зберегло свої специфічні риси, незважаючи на постійні нашестя кочівників, на запозичення деяких рис археологічної та духовної культур інших народів.

Походження (Етногенез) Українців: Існує декілька теорій походження українців.

1. Донедавна в нашій країні, яка входила до складу Радянського Союзу загальноприйнятною була теорія спільного походження (від єдиного кореня) українців, білорусів іросіян від давньоруської народності після занепаду Київської Русі.

2. Більше доказовою і науково обґрунтованою є т.зв. слов’янська теорія, згідно з якою предками українців є ранні слов’яни (праслов’яни). Вони є також предками всіх слов’ян, праслов’яни проживали у передгір’ях Карпат, долинах Дністра, Західного Бугу і Дністра ще у І тисячолітті до Христа і розселились вже у VI-VII ст., звідки на південь, захід і схід. Східні слов’яни (уличі, дуліби, тиверці, поляни, древляни), що населяли Україну, займались землеробством і стали основою (етнічним субстартом) українського народу. Частина східних слов’ян пересилилась на північ і змішалась із балтами (білоруський етнос), а частина – на північний схід і змішалась з угрофінськими і тюркськими племенами (росіяни).

3. В Україні також багато прихильників теорії, згідно з якою всі люди індоєвропейської мовної сім’ї походять із України.

4. Поширеною є також теорія давнього походження українців. За нею, предками українців є трипільські племена, які населяли територію басейнів Дністра, Південного Бугу, пізніше – й Дніпра 3.5-2.0 тис. років до Христа. Ці племена під натиском кочівників із сходу були частково відтиснуті на північ (Полісся), а на думку деяких вчених, вони асимілювались із цими племенами (кіммерійцями, скіфами, сарматами).

5. Існують також багато прихильників інши теорій поодження українського етносу:

Хозарська

Болгарська

Норманська

Скіфсько-сарматська

Отже, у процесі формування української нації важливу роль відіграв субстрат (етнічна основа) – трипільці (пізніше – слов’яни), та елементи сусідніх етносів (хозарські племена, нормани та ін.). Це наклало відбиток на культурні та психологічні особливості українців, піднесення та спади їх національної самосвідомості.

Динаміка зміни етнічного складу: Етнічний склад населення України впродовж XX століття зазнав істотних змін лише серед національних меншин. Значно скоротились найбільш представницькі в минулому в Україні - єврейська, польська і татарська меншини.

Значно зросла чисельність російської меншини. В цей же час зменшилась кількість представників інших народів (румуни, молдавани, греки, німці і ін.).

Етнографічні групи (субетноси) українського етносу

Субетнос – під етнографічною групою або субетносами розуміють певну групу людей, що належить до конкретного етносу. Вона зберігає традиційні елементи побутової культури, діалектні відмінності в мові і складає історико-культурну спільність. Традиційно-побутові особливості етнографічних груп (субетносів) виявляються в одязі, житлі, звичаях, обрядах, фольклорі, народній музиці та декоративно-прикладному мистецтві.

Бойки - етнографічна група українського етносу, що розселена по обидвох узбіччях середньої частини Українських Карпат. Бойківщина займає Високі Бескиди, східну частину Середніх Бескидів, західну частину Горганів та Центрально-Карпатську улоговину, що на півдні до них прилягає. Межа етнографічної території бойків пролягає між ріками Сяном і Лімницею на північному заході Українських Карпат, між ріками Уж і Торцем в південно-західній частині Закарпатської області.

За сучасним адміністративно-територіальним поідлом Бойківщина охоплює південно-західну частину Рожнятівського і майже весь Долинський (за винятком його північної окраїни) райони Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну частину Стрийського, Дрогобицького, Самбірського та більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Міжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький райони Закарпатської області. Вона займає територію близько 8 тис. кв. км.

Найбільш поширеною є думка, що бойки є нащадками давнього слов’янського племені білих хорватів, що селилось в Українських Карпатах і яких князь Володимир Великий приєднав до Київської держави.

Походження самоназви “бойки” вченими ще повністю нез’ясовано. Бойки, як етнографічна група, відрізняються від своїх сусідів бойківською говіркою, забудовою осель, звичаями, традиціями, побутом, а в минулому - ще й одягом.

Гуцули - гуцули як етнографічна група, мають свою гуцульську говірку, виділяються красивим гуцульським одягом, своєрідною народною архітектурою, звичаями, традиціями, багатим розмаїтим фолькльором, широким розвитком народних ремесел. Вони мають свою етнографічну територію, яка умовно була окреслена у кінці XIX-початку XX ст. на основі тривалих етнографічних та мовно-діалектичних досліджень. Відповідно було встановлено схематичні межі території, заселеної гуцулами. Так, на заході границя з бойками проходила по р.Лімниці, в Закарпатті - верхів’ями річок Берестянки, Турбату, Тересви, долині Малої Шопурки до її злиття з Тисою, а на півдні ця лінія проходить до державного кордону. На півночі та північному сході від Лімниці межа пересікає Бистрицю Солотвинську та Надвірнянську, через село Пасічну йде на Делятин, Яблунів, Косів, Вижницю, Берегомет, Красноїльськ до кордону з Румунією.

Гуцульщина за сучасним адміністративно-територіальним поділом займає південну частину Надвірнянського, Косівського районів та весь Верховинський район Івано-Франківської області, південну частину Вижницького району і Путильський район Чернівецької області та Рахівський район Закарпатської області. Її територія складає 6.5 тис. кв. км. Всю нинішню Гуцульщину можна поділити на Галицьку (2.9 тис.кв. км), Буковинську (2.2 тис. кв. км) та Закарпатську (1.4 тис. кв. км).