Структура програми навчального курсу. У сучасній цивілізації наука відіграє особливу роль

ВСТУП

У сучасній цивілізації наука відіграє особливу роль. Технологічний прогрес ХХ століття, що привів у розвинутих країнах Заходу та Сходу до нової якості життя, заснований на застосуванні наукових досліджень. Наука вдосконалює не лише сферу виробництва, але й справляє вплив на інші сфери людської діяльності, регулюючи їх, перебудовуючи їх засоби та методи. Не дивно, що проблеми майбутнього сучасної цивілізації не можуть обговорюватись поза аналізом сучасних тенденцій розвитку науки та її перспектив. Хоча в сучасному суспільстві існують й антисциєнтистські рухи, в цілому наука сприймається як одна з вищих цінностей цивілізації та культури. Значення науки, наукової творчості для соціального розвитку визначає важливість курсу «Основи наукових досліджень».

В умовах розвитку інформаційної цивілізації науковістю пронизуються усі сучасні дисципліни як природознавчі, так і гуманітарні. Тому студент повинен знати загальні методи наукових досліджень і використовувати ці методи по відношенню до різних дисциплін.

Метою написання посібникає допомога студентам у вивченні структури понятійного апарату дисципліни, структури та закономірностей наукового пізнання, складових методики наукової роботи, прийомів викладання наукових матеріалів, оволодінні правилами написання та захисту анотації, статті, доповіді, курсової та дипломної (магістерської) роботи. У студентів має сформуватися система знань про загальнонаукові і специфічні методи наукового дослідження, основні категорії і принципи наукового пізнання.

Метою вивчення дисципліни є формування у студентів системи знань про загальнонаукові і специфічні методи наукового дослідження, про основні категорії і принципи наукового дослідження.

Завданням вивчення дисципліни є вивчення основ наукового пізнання, структури та закономірностей наукового пізнання, складових методик наукової роботи, прийомів викладання наукових матеріалів, основних характеристик таких понять, як «метод», «методологія», «теорія», «гіпотеза», «аналогія».

Предметом вивчення є сутніть, закономірності та структура наукового пізнання; складові методики наукової роботи, прийоми викладання наукових матеріалів.

В результаті вивчення дисципліни студент повинен знати:

- понятійний апарат дисципліни і зміст окремих наукових теорій,

- особливості наукового пізнання;

- структуру та закономірності наукового пізнання;

- складові методики наукової роботи;

- прийоми викладання наукових матеріалів;

- основні характеристики таких понять як: «метод», «методологія», «теорія», «гіпотеза», «аналогія».

- В результаті вивчення дисципліни студент повинен вміти:

- проводити наукові дослідження;

- працювати з літературними джерелами;

- організовувати творчу діяльність;

- працювати над науковим текстом;

- оформлювати наукову роботу;

- аргументувати та доводити положення наукової роботи.

Курс тісно пов’язаний з дисциплінами «Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка)», «Культурологія (культурологія, етика, естетика)» «Основи діловодства», «Психологія та педагогіка» і дає можливість систематизувати й доповнити отримані знання, застосовувати їх при написанні рефератів, доповідей, статей, курсових, дипломних та магістерських робіт у подальшому навчанні у вузі.

Лекція дозволяє викладати матеріал концентровано у логічно витриманій формі, де можна визначити зміст та завдання дисципліни, зв’язок з іншими дисциплінами, повно розкрити конкретні теми, ув’язуючи їх між собою.

Під час семінарського заняття викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, формує вміння і навички шляхом розв'язання практичних завдань.

Однією із форм організації навчання з навчальної дисципліни є індивідуальні завдання. Індивідуальні завдання повинні виконуватись у формі реферативних оглядів, анотованих рефератів, картотек статей та законодавчих актів, тез та доповідей. Індивідуальні завдання з даного курсу сприяють поглибленому вивченню студентами навчальної дисципліни, передбачають створення умов для найповнішої реалізації творчих можливостей студентів, які виявляють особливі здібності в навчанні та нахил до науково-дослідної роботи і творчої діяльності.

Самостійна робота є основним засобом засвоєння навчального матеріалу у вільний від обов’язкових навчальних занять час. Самостійна підготовка передбачає вивчення основного змісту підручників, додаткових джерел, поточної інформації. Самостійна робота виконується відповідно до завдань та методичних вказівок, які доводяться до відома студентів заздалегідь.

На самостійне вивчення виносяться усі теми навчальної дисципліни з метою:

· закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять; самостійного оволодіння новим навчальним матеріалом;

· формування умінь і навичок самостійної розумової праці;

· розвитку самостійного мислення.

Навчальним процесом з курсу «Основи наукових досліджень» передбачено підсумковий контроль, який проводиться у формі заліку.

Навчально-методичний посібник розрахований на студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними програмами підготовки бакалавра.

Посібник побудовано відповідно до програми, яка складена за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.

Структура програми навчального курсу

«основи наукових досліджень»

(за вимогами ECTS)

ОПИС ПРЕДМЕТА КУРСУ

Предмет: сутність, закономірності та структура наукового пізнання; складові методики наукової роботи, прийоми викладання наукових матеріалів..

МЕТА: формування у студентів системи знань про загальнонаукові і специфічні методи наукового дослідження, про основні категорії і принципи наукового дослідження.

Курс: 2 Підготовка бакалаврів	Галузь знань, напрям підготовки	Характеристика навчального курсу
Кількість кредитів ECTS: 2 Модулів: 2 Змістових модулів: 2 Загальна кількість годин: 72 Тижневих годин – 2	«Економіка та підприємництво» 6.030508 («Фінанси та кредит»), 6.030504 («Економіка підприємства»), 6.030505 («Управління персоналом та економіка праці») бакалавр	Позапакетний Семестр: 1 Лекції: (теоретична підготовка) 28 год. Семінарські: 8 год. Самостійна робота: 26 год. Індивідуальна робота (індивідуальне завдання): 10 год. Вид контролю: ПМК

Структура залікового кредиту КУРСУ

Тема	Лекції	Семінарські заняття	Самостійна робота	Індивідуальна робота
МОДУЛЬ І
Змістовий модуль1. Наука та наукове пізнання	Індивідуальне завдання № 1-2
1. Сутність наукового пізнання. Види пізнання, виникнення і розвиток наукового пізнання
2. Структура наукового пізнання та його закономірності
3. Тема 3. Методи і методологія наукових досліджень
4. Тема 4. Закони і теорії в науковому дослідженні
5. Аналогія. Види аналогій. Гіпотеза
6. Аргументація в науковому дослідженні
Всього за змістовим модулем 1
Змістовий модуль 2. Етапи написання наукової роботи	Індивідуальне завдання № 3-5
7. Структура і зміст етапів дослідницької роботи студентів
8. Інформаційне забезпечення наукової роботи
9. Методика наукової роботи
10. Технологія роботи над науковим текстом. Психологія наукової творчості
11. Процес підготовки рукопису наукової праці
12. Оформлення наукової роботи і передача інформації
13. Організація наукових досліджень в Україні. Правові основи в сфері науки і науково-технічної діяльності
Всього за змістовим модулем 2
МОДУЛЬ ІІ Індивідуальні навчально-дослідні завдання
ПМК
УСЬОГО ГОДИН

2. Програма дисципліни

Змістовий модуль І.

Наука та наукове Пізнання

Тема 1. Сутність наукового пізнання. Види пізнання, виникнення і розвиток наукового пізнання

Феномен повсякденного світу. Поняття повсякденного пізнання. Основні особливості наукового пізнання. Наука. Поняття, цілі та ознаки науки. Завдання та функції науки. Етапи становлення і розвитку науки. Наука і знання.

Тема 2. Структура наукового пізнання та його закономірності

Поняття «об’єкт» і «суб’єкт». Емпіричний і теоретичний рівень пізнання. Поняття наукової проблеми. Наукове дослідження. Наукова парадигма. Проблема істини наукового знання. Науковий результат. Пізнання і життя (практика).

Тема 3. Методи і методологія наукових досліджень

Методи дослідження. Емпіричні, теоретичні, методи, що використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях. Спеціальні методи економічних досліджень. Методологія наукового пізнання. Категоріальний апарат наукового дослідження.

Тема 4. Закони і теорії в науковому дослідженні

Наукова картина світу, її структура, функції в пізнанні. Поняття «ідея», «судження», «умовивід», «закон», «теорія». Основні функції теорії та її структура. Логічні закони та правила. Ідеали і норми наукового пізнання.

Тема 5. Аналогія. Види аналогій. Гіпотеза

Поняття аналогії. Види аналогії. Роль аналогії в науці. Поняття і види гіпотез. Побудова гіпотези. Сутність і загальна схема перевірки гіпотез. Способи доведення гіпотез.

Тема 6. Аргументація в науковому дослідженні

Аргументація і доведення. Склад аргументації: суб’єкти, структура. Способи аргументації: обґрунтування та критика. Правила та помилки в аргументації.

Змістовий модуль ІІ.

ЕТАПИ НАПИСАННЯ НАУКОВОЇ РОБОТИ.

Тема 7. Структура і зміст етапів дослідницької роботи студентів

Постановка проблеми. Актуальність дослідження. Понятійний апарат. Поняття мети, завдань, предмету та об’єкту наукового дослідження. Методичне на програмне забезпечення наукового дослідження. Аналіз даних. Формування висновків та пропозицій. Практична значимість наукової роботи.

Тема 8. Інформаційне забезпечення наукової роботи

Інформація та її види. Джерела інформації та їх використання у науково-дослідницькій роботі. Науковий документ. Методи пошуку і збору наукової інформації: бібліографічний пошук інформації, пошук у мережі Internet. Аналіз і інтерпретація інформації. Форми обміну науковою інформацією. Формування інформаційної бази дослідження.

Тема 9. Методика наукової роботи

Вивчення матеріалу як форма наукової роботи. Схема наукового дослідження. Організація творчої діяльності. Методика роботи над надрукованими літературними джерелами. Техніка роботи зі спеціальною літературою.

Тема 10. Технологія роботи над науковим текстом. Психологія наукової творчості

Вибір теми. Складання плану наукової роботи. Робота з науковою літературою та джерелами. Самоперевірка відповідності матеріалів наукової роботи встановленим вимогам. Психологія і технологія наукової творчості. Наукове мислення. Свідоме і підсвідоме у науковій діяльності.

Тема 11. Процес підготовки рукопису наукової праці

Композиція наукової роботи. Рубрикація наукового тексту. Прийоми викладання наукових матеріалів. Мова і стиль наукової роботи. Етика вченого.

Тема 12. Оформлення наукової роботи і передача інформації

Вимоги до змісту наукової роботи. Вимоги до оформлення наукової роботи. Правила подання текстового матеріалу. Правила цитування та посилання на використані джерела. Правила оформлення бібліографічного опису. Усна передача інформації про науковий результат. Підготовка та оформлення тез доповіді, доповіді. Написання та оформлення анотації, статті, реферату, курсової та дипломної(магістерської) роботи.

Тема 13. Організація наукових досліджень в Україні. Правові основи в сфері науки і науково-технічної діяльності

Історія створення академічних структур. Національна академія наук України. Наукові кадри та їх підготовка. Правовий статус суб’єктів наукової і науково-технічної діяльності. Авторське право. Право на винаходи.

3. методичні рекомендації до СемінарськИХ занятЬ

Семінарське заняття № 1

Тема 8: Інформаційне забезпечення наукової роботи та його складові

Мета заняття: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

- поняття інформації та її видів, інформаційних джерел, наукового документу;

- інформаційні ресурси, методи пошуку і збору наукової інформації;

- аналіз та інтерпретацію інформації, форми обміну науковою інформацією.

План

1. Інформація та її види. Джерела інформації та їх використання у науково-дослідницькій роботі. Науковий документ.

2. Методи пошуку і збору наукової інформації: бібліографічний пошук інформації, пошук у мережі Internet.

3. Аналіз і інтерпретація інформації. Форми обміну науковою інформацією. Формування інформаційної бази дослідження.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання, необхідно пам’ятати, що для забезпечення наукового дослідження інформацією, необхідно, по-перше, визначити, яка саме інформація потрібна, по-друге, знати джерела інформації і доступ до них.

Відповідно до мети і задач дослідження визначається потреба в інформації, обґрунтовується набір показників, що характеризують об'єкт, здійснюється збирання, накопичення і узагальнення фактів, вибираються і ретельно аналізуються літературні джерела, складаються анотації і реферати цих джерел. Інформація є теоретичним і експериментальним підґрунтям для досягнення мети наукових досліджень і вирішення поставлених завдань. Вона є доказом обґрунтованості наукових положень, їх достовірності і новизни.

Зверніть увагу, що інформація є загальнонауковим поняттям, яке включає не тільки відомості по об’єкт, а й збір, збереження та переробку.

Науковий документ оформляється у відповідності із чітко встановленими вимогами. Залежно від характеру інформації науковий документ може бути первинним або вторинним. Первинний — це статті, дисертації, монографії, наукові звіти; вторинні — довідники, огляди, реферати, анотація.

У науково-дослідній роботі особливе місце займає пошук і аналіз наукової інформації. У другому питанні покажіть, що інформаційний пошук — це сукупність операцій, спрямованих на пошук документів, які потрібні для розробки теми проблеми. Акцентуйте увагу на бібліографічному пошуку інформації, розкрийте сутність Універсальної десяткової класифікації (УДК). Пошук може бути: ручний, який здійснюється за бібліографічними картками, картотеками, каталогами, механічним і автоматизованим. Визначення стану вивченості теми доцільно розпочати із знайомства з інформаційними виданнями, які містять оперативні систематизовані відомості про документи, найсуттєвіші сторони їх змісту. Аналізуючи принципи пошуку інформації у мережі Інтернет зверніть увагу на те, що стрімке зростання Web- ресурсів ускладнює пошук необхідної інформації. Для полегшення створена система інструментальних засобів, які називаються навігацією і полегшують орієнтацію в Мережі: спеціальні інформаційно-пошукові системи і каталоги Web-ресурсів.

Розглядаючи третє питання необхідно зазначити, що оволодіння прийомами та методами аналізу одержаних даних — запорука результативного дослідження. Для успішного проведення опрацювання інформації слід дотримуватися певної послідовності. Спочатку інформація проходить стадію попередньої підготовки до опрацювання, яка включає в себе вирішення двох основних завдань:

• перевірку інструментарію на точність, повноту та якість заповнення;

• кодування інформації, тобто її формалізація.

Процедура інтерпретації — це насамперед перетворення певних числових величин у логічну форму — показники (індикатори) за допомогою гіпотез, які визначаються ще на стадії розробки програми дослідження, а включаються в роботу дослідника лише на стадії інтерпретації. Характер поведінки гіпотез залежить від типу дослідження.

Не забувайте, що до яких би статистичних і математичних методів аналізу отриманої інформації ми не вдавалися, вирішальна роль в інтерпретації емпіричних даних належить концепції наукового дослідження, науковій ерудиції дослідника, наскільки він зможе правильно, глибоко й всебічно інтерпретувати отриманий результат. Процедура аналізу соціологічно-економічної інформації містить органічно взаємопов'язані компоненти аналізу цих даних у їх взаємодіях і взаємозалежностях, що відтворює відповідні характеристики досліджуваного соціального об'єкта. Такий аналіз дозволяє переходити до формулювання основних висновків та розробки практичних рекомендацій з метою конкретного застосування їх у науково-дослідній або практичній діяльності. Після завершення аналізу даних отримані результати оформлюють у підсумкові документи дослідження: інформації, інформаційні записки, аналітичні записки звіти про науково-дослідну роботу. Покажіть особливості складання цих підсумкових документів.

Закономірності розвитку науки вимагають постійного обміну інформацією — усною чи письмовою. Важливим джерелом інформації є наукові доповіді і особисті контакти на конференціях, симпозіумах, семінарах, форумах. Обмін інформацією можна проводити у вигляді таких матеріалів, як наукова доповідь, монографія, стаття, науковий звіт, методичні розробки. Ознайомтесь з особливостями складання даних матеріалів.

Питання для обговорення

1. Що таке інформація, які види інформації ви знаєте?

2. Які джерела інформації вам відомі?

3. Назвіть основні принципи бібліографічного та електронного пошуку.

4. Які ви знаєте правила побудови інформативної записки?

5. Якими є основні вимоги до аналізу інформації, висновків та рекомендацій, поданих у звіті?

6. Як правильно скласти та оформити наукову доповідь, тези статті, науковий звіт.

7. Яка різниця між первинними та вторинними науковими документами?

8. Назвіть носіїв первинної і вторинної інформації.

9. Що таке ретроспективна бібліографія?

10. Яка різниця у складанні аналітичної і інформаційної записки?

Ключові терміни і поняття

Інформація - це сукупність відомостей про об'єкт та предмет дослідження.

Документ у науці -це матеріальний об'єкт з інформацією про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людей, яка закріплена створеним людиною способом передачі та зберігання у часі і просторі.

Інформаційні ресурси - сукупності інформаційних матеріалів-документів і масивів інформації у формі публікацій, наукових звітів, електронних записів(баз даних).

Стандарти -нормативно-технічні документи, в яких встановлено комплекс норм, правил, вимог до об'єкта стандартизації і затверджений компетентними органами.

УДК -міжнародна універсальна система, яка дозволяє детально представити зміст документальних фондів, забезпечити оперативний пошук інформації, має можливість свого розвитку і самовдосконалення. Вона складається із основної і допоміжної таблиць. Основна таблиця містить поняття і відповідні їм індекси, за допомогою яких систематизують знання людства.

Банк даних — певна сукупність програмних, організаційних, технічних засобів призначених для централізованого накопичення та багатоцільового використання інформації, яка систематизована і сконцентрована в певному місті (у пам'яті ЕОМ, бібліотеці, каталогах, картотеці). Його ядром є база даних.

База даних - іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері. Функціонування цієї бази забезпечується сукупністю мовних і програмних засобів, які мають назву системи управління базою даних.

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. УДК та ББК - їх можливості і побудова.

2. Пошук та накопичення наукової інформації.

3. Види та джерела наукової інформації.

4. Формування інформаційної бази дослідження.

5. Пошук інформації у мережі Інтернет.

6. Бібліографічний пошук інформації та його особливості.

7. Каталоги та їх види: абетковий, систематичних, предметний.

Бібліографічний список

Обов’язкова література: (1), (2), (3).

Семінарське заняття № 2

Тема 11: Підготовка рукопису наукової праці та його складові.

Мета заняття: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

- поняття композиції, рубрикації наукової роботи;

- основні прийоми викладання наукової роботи;

- особливості стилю і мови наукової роботи, етичні проблеми науки.

План

1. Композиція наукової роботи.

2. Рубрикація наукового тексту.

3. Прийоми викладання наукових матеріалів.

4. Мова і стиль наукової роботи. Етика вченого.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше та друге питання необхідно запам’ятати, що основними структурними елементами кожного наукового документа є аспектація, рубрикація і композиція.

Аспектація наукового документа відображає логіку наукового дослідження, схему його змісту. Коректно зроблена аспектація дозволяє знайти найкраще композиційне рішення. Композиція — це послідовне розміщення основних частин роботи, що дозволяє зробити правильну рубрикацію наукового документа.

Під рубрикацією розуміють поділ наукового документа на окремі логічно підпорядковані частини (розділи, глави, параграфи), які найкраще відображають логіку побудови конкретного наукового дослідження. Кожна частина наукового документа має короткий, але інформативний заголовок, який відображає її зміст. За наявності математичної і цифрової інформації слід дотримуватись певних правил. Основна вимога щодо ілюстративного матеріалу є його науковість і достовірність.

Основними елементами композиції наукової праці є: титульний лист, зміст (план роботи), вступ, розділи (глави) основної частини, висновки, список використаних джерел і літератури і додатки. До складу науково-довідкового апарату може входити – список скорочень. У вступі визначається актуальність теми, її наукове й практичне значення. Історіографія теми включає: характеристику літератури в хронологічній послідовності видань чи робіт за проблемно-хронологічним принципом – з урахуванням того, що містить робота для висвітлення даної теми. При вивченні літератури потрібно визначити, що дає дана робота для вивчення поставленої проблеми, звернути увагу, на які джерела спирається названий автор, дати загальну оцінку монографії (статті), її достоїнств і недоліків. Не допускається підмінювати критичний аналіз дослідницької літератури її перерахуванням. Потім формулюється мета й задачі роботи, визначаються її хронологічні рамки, дається огляд джерел по темі (спочатку опублікованих, потім неопублікованих).

У науковому добутку рубрикація повинна відбивати логіку наукового дослідження. Найпростішою рубрикою є абзац (відступ вправо на початку першого рядка кожної частини тексту); абзац указує на перехід від однієї думки чи теми до іншої.

Абзацне членування тексту може сполучатися з нумерацією – числовим чи літерним позначенням послідовності розташування частини тексту.

Розглядаючи третє питання слід мати на увазі, що найважливішими сторонами форми тексту є: .композиційна (побудова літературного твору, що поєднує всі його «лементи в єдине ціле); рубрикаційна (розподіл тексту на структурні.одиниці, частини, розділи, глави, параграфи); логічна (відповідність міркувань, висновків і визначень автора нормам логічно правильного мислення); мовностилістична, графічна (якість таблиць і ілюстрацій). У таблицях цифровий і текстовий матеріал групується в стовпчики, відмежовані один від одного вертикальними і горизонтальними лінійками. Ілюстрація є зображенням, що служить поясненням або доповненням до якого-небудь тексту. У видавництвах «Наука», «Освіта» прийнято, що на один авторський аркуш може бути представлено в науковій літературі 5...8 ілюстрацій, у виробничо-технічній - 8...10, у навчальній і популярній - 5...12. Посилання на ілюстрацію розміщають у тексті за згадуванням предмета, що став об'єктом зображення, наприклад: мал. 36. Повторні посилання на ілюстрації супроводжуються скороченим словом див. (див. мал. 36). Можуть бути посилання на частину ілюстрації, позначену літерою, наприклад: мал. 406.

При редагуванні тексту слід звертати увагу на мовно-стилістичну його сторону, тобто на правильність побудови фраз і граматичних зворотів, на доцільність використання тих чи інших слів. При цьому корисно знати основні прийоми аналізу рукопису, що дозволяють усувати типові помилки мови і стилю. Поширена помилка — вживання необов'язкових, зайвих слів. Багатослівність завжди затемнює основну думку автора, послаблює дієвість друкованої праці, робить її менш доступною для читача. Тому слова, вживання яких не знаходить виправдання, повинні бути віднесені до зайвих.

При підготовці до четвертого питання необхідно показати, що культура мови - один із найважливіших показників культури науковця. Характерною особливістю наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, наявність обґрунтувань, доведень істини і основних висновків. Науковий текст має бути цілеспрямованим і практичним, емоційні мовні елементи майже виключаються.

Питання для обговорення

1. Охарактеризуйте основні структурні елементи наукового документа.

2. Які прийоми викладання наукових матеріалів Вам відомі?

3. Покажіть характерні риси наукового тексту та основні помилки, з якими Ви зустрічаєтесь при написанні наукової роботи.

Ключові терміни і поняття

Композиція — це послідовне розміщення основних частин роботи, що дозволяє зробити правильну рубрикацію наукового документа.

Рубрикація – це:1)членування тексту на складові частини, графічне відділення однієї частини від іншої;2)використання заголовків, нумерації і т.д.

Анотація — це коротка характеристика звіту або іншого друкованого документа за змістом, призначенням, формою та іншими особливостями. Анотація виконує насамперед сигнальну функцію і повинна відповідати на таке запитання: «Про що йдеться в первинному документі?» Тому анотації містять у собі переважно фрази у формі пасивного стану, де присудок виражений дієсловом у зворотній формі: («розглядається», «обговорюється», «досліджується» тощо) чи пасивною дієслівною формою («розглянутий», «досліджений», «доведений» тощо). Анотації часто містяться в звітах, а також у книгах, брошурах, тематичних планах видавництв, рекламних матеріалах, у бібліографічних посібниках і друкованих каталожних картках.

Конференція — найпоширеніша форма обміну інформацією. Одна частина учасників — доповідачі — повідомляє про нові наукові ідеї, результати теоретичних і експериментальних робіт, про виробничий досвід, відповідає на запитання. Інша, більша частина — слухачі, що сприймають інформацію. Слухачі можуть задавати запитання і брати участь в обговореннях.

Симпозіум є напівофіційною бесідою з заздалегідь підготовленими доповідями, а також виступами експромтом. Учасники симпозіуму можуть відвідувати не всі доповіді, зустрічатися в кулуарах.

Колоквіум - форма колективних зустрічей, де, як правило, обмінюються думками вчені різних напрямів. Усі присутні є учасниками невимушеної дискусії. На колоквіумах офіційні доповідачі не призначаються.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає композиція наукової роботи?

2. Чому необхідна рубрикація наукової роботи?

3. Які вимоги пред’явлюються до наукових результатів?

4. Які ви знаєте прийоми подання наукових матеріалів?

5. Які характерні риси наукової мови вам відомі?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Композиція наукової роботи.

2. Особливості рубрикації в науковій роботі.

3. Наукова мова і стиль викладення матеріалу.

4. Основні етичні проблеми сучасної науки.

5. Плагіат, його негативні наслідки.

6. Роль альтернативної думки у ході дискусії.

Бібліографічний список

Обов’язкова література: (2), (3),(5),(6),(7),(8)

Семінарське заняття № 3-4

Тема 12: Оформлення наукової роботи і передача інформації

Мета заняття: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

- основні вимоги до змісту та оформлення наукової роботи;

- правила подання цитат та бібліографічного списку;

- правила написання та подання анотацій, тез, статей, рефератів, курсових та дипломних робіт.

План

1. Вимоги до змісту наукової роботи.

2. Вимоги до оформлення наукової роботи.

3. Правила подання текстового матеріалу. Правила цитування та посилання на використані джерела. Правила оформлення бібліографічного опису.

4. Написання та оформлення анотації, статті, реферату, курсової та дипломної (магістерської) роботи.

5. Усна передача інформації про науковий результат. Підготовка та оформлення тез доповіді, доповіді.

Методичні рекомендації

Приступаючи до вивчення теми необхідно з’ясувати, що наукова робота має характеризуватися не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням. Одним із важливих заключних етапів наукової роботи є оформлення наукового документа, в якому викладаються зміст предмета дослідження.

Готуючи перші питання, зазначте, що у наукових роботах слід стисло, логічно і доступно відображати результати дослідження і писати державною мовою. Особливо важливим є ясність викладу, систематичність і послідовність у подачі матеріалу. Текст рукопису доцільно поділяти на абзаци, тобто на частини, що починаються з нового рядка. Правильна розбивка на абзаци полегшує читання і засвоєння змісту тексту. Критерієм такого розподілу є зміст написаного. Кожен абзац включає самостійну думку, що міститься в одному чи кількох реченнях. У рукописі слід уникати повторень, не допускати переходу до нової думки, поки перша не отримала повного закінченого вираження. Не можна допускати в рукописі розтягнуті фрази з накопиченням придаткових речень, вступних слів і фраз, писати за можливістю короткими і зрозумілими реченнями. Текст краще сприймається, якщо в ньому виключені тавтології, часте повторення тих самих слів і виразів, сполучення в одній фразі кількох свистячих і шиплячих літер. Виклад має бути безпристрасним, містити критичну оцінку існуючих точок зору, висловлених у літературі з даного питання, навіть якщо факти не на користь автора. У тексті бажано менше робити посилань на себе, але якщо це необхідно, то висловлюватись (чи вживати вислови) в третій особі: автор думає, на нашу думку тощо. Не рекомендується перевантажувати рукопис цифрами, цитатами, ілюстраціями, тому що це відволікає увагу читача й робить важким розуміння змісту. Однак не слід і відмовлятися зовсім від такого матеріалу, тому що за ним читачі можуть перевірити результати, отримані в дослідженні.

При розкритті другого питання треба знати стандарти того, що текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти, підпункти. Заголовки структурних частин роботи “зміст”, “перелік умовних скорочень”, “вступ”, “розділ”, “висновки”, “список використаних джерел”, “додатки” друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступі в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3 – 4 інтервали. Кожну структурну частину магістерської роботи треба починати з нової сторінки.

Зверніть увагу на те, що при написанні наукової роботи автор повинен давати посилання на кожну цитату, запозичену думку, цифру, приклад з досвіду роботи тощо, з якого він запозичив конкретну інформацію або ідею. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі.

У третьому питанні зверніть увагу, що весь допоміжний матеріал краще привести у вигляд додатків. Цитати в рукописі повинні мати точні посилання на джерела. Слід дотримуватись єдності умовних позначок і скорочень слів, які використовуються, що відповідали б стандартам. Відомості про ці стандарти та скорочення є в довідкових виданнях, енциклопедіях, словниках. Якщо ж використовуються скорочення нестандартні, властиві даній темі, то в рукописі доцільно окремою таблицею дати відомості скорочень і помістити їх на початку роботи.

При написанні наукового звіту, доповіді, статті, доцільно дотримуватися загального плану викладу (хоча індивідуальні відхилення можливі).Спочатку продумується назва (заголовок роботи, який повинен бути коротким, визначальним, і відповідати змісту роботи, оскільки за ним наукова праця буде класифікована в предметному каталозі). Назва роботи виноситься на титульну сторінку, на якій вказуються повне ім'я, по батькові і прізвище автора (авторів) у називному відмінку і посада, яку він обіймає на момент написання роботи, назва установи і міста, де була виконана пропонована робота, рік її оформлення, прізвище, посада і звання керівника.

Зміст повинен розкрити читачеві у короткій формі суть роботи шляхом позначення основних розділів, частин, глав та інших підрозділів рукопису. Місце змісту в загальній структурі рукопису може бути або на початку, або наприкінці.

Іноді при оформленні наукової праці виникає необхідність дати передмову, в якій викладаються основні передумови створення наукової праці: чим викликана її поява; коли і де була виконана робота; перелічуються організації й особи, що сприяли виконанню даної роботи У короткому вступі автор інформує читача про суть проблем, визначає основне питання дослідження, щоб підготувати його до кращого сприйняття викладеного матеріалу. У вступі обґрунтовується значення проблеми, її актуальність, мета і завдання, поставлені автором при написанні наукової праці; стан проблеми на даний момент. Не слід при цьому торкатися фактів і висновків, що викладаються в наступних розділах наукової праці.

Наступним дається короткий огляд літератури з розглянутого питання. При цьому дуже важливо вміти відокремити найбільш важливу літературу від менш істотної. Це має велике значення для читачів, тому що дозволяє їм визначити положення роботи в загальній структурі робіт з даної теми.

В основний зміст роботи включаються матеріали, методи, експериментальні дані, узагальнення та висновки самого дослідження. При написанні цього розділу слід чітко з'ясувати питання пропонованого матеріалу, що може, насамперед, зацікавити читача, і відповідно до цього дати по них вичерпну відповідь. Особливу увагу варто звертати на точність використовуваних у тексті слів і виразів, не допускати можливості двозначного їх тлумачення. Нові терміни, поняття слід докладно роз'ясняти. Загальновідомі і навіть спеціальні терміни, поняття розкривати не обов'язково, тому що наукова праця, як правило, призначається для підготовленого читача, для фахівців.

Цифровий матеріал, якщо він є, подається у легкодоступній для сприйняття формі (таблиці, діаграми, графіки) при дотриманні особливої точності, тому що неточні цифри можуть призвести до неправильних висновків. Якщо ж якийсь цифровий матеріал можна з достатньою ясністю і стислістю викласти в самому тексті, то його не слід виділяти в табличну форму. Не треба також вносити в таблиці величини, що виражаються для всіх рядків однаковими цифрами (зручніше їх повідомляти в основному тексті).Кожна таблиця, включена в текст, повинна мати назву (заголовок) і номер або для всієї роботи (Таблиця 27), або для даної глави, наприклад, десятої (Таблиця 10.3). Особливу увагу треба звернути на заголовки граф таблиці. Таблиця має містити відповіді мінімум на чотири питання: що? коли? де? звідки? Усі відомості, що можуть бути винесені в заголовки граф, немає потреби поміщати в тексті таблиці (наприклад, одиниці виміру). Якщо в таблиці наявні пропуски, їх слід вказати і пояснити, що вони позначають. Текст до таблиць дається дуже короткий, у ньому вказуються тільки основні взаємозв'язки та висновки, що випливають з цифрового матеріалу. Порядкову нумерацію вертикальним графам установлюють тільки в тому випадку, якщо ці номери фактично використовуються в тексті (наприклад, при посиланні на ту чи іншу графу якщо таблиця переноситься на іншу сторінку тексту). У таблицях слід уникати великих чисел, написаних цілком, а використовувати скорочені укрупнені одиниці, наприклад, замість 1391000 т написати 1,391 тис. т і вказати в заголовку, що числа в цій графі виражаються в млн.

Висновки мають відповідати тільки тому матеріалу, що викладений у роботі. Пишуться висновки наприкінці роботи як підсумковий матеріал у виді коротко сформульованих і пронумерованих окремих тез (положень). Іноді їх подають в граничне стислому викладі. Але і при цьому слід дотримуватися принципу: у висновках слід йти від конкретних до більш загальних і важливих положень. Характерною помилкою при написанні висновків є те, що замість формулювання результатів досліджень, зазначається, що робилося в даній роботі і про що вже висвітлено в основному змісті. Виходить повторення матеріалу і водночас утворюється істотний пропуск — відсутній акцент про результати дослідження.

У висновку подаються узагальнення найбільш істотних положень наукового дослідження, підводяться його підсумки, підтверджується достовірність висунутих автором нових положень, а також висвітлюються питання, що ще вимагають доведення. Заключення ні в якому разі не повинно повторювати висновки. Воно зазвичай буває невеликим за кількістю сторінок, але містким за кількістю інформації. Добре написане заключення характеризується тим, що людина, незнайома з дослідженнями з даного напряму, прочитавши його, може представити якісну сутність даної роботи (без її методичних і конкретних кількісних аспектів) і зробити певні висновки про можливі напрями подальших досліджень.

Наприкінці роботи наводиться перелік літературних джерел. Літературні джерела, які цитуються, якщо вони використовуються один раз, можна вказати у виносках у тексті, а якщо їх багато і вони неодноразово повторюються в тексті, то варто вказати порядковий номер даного джерела за списком літератури, приведеному наприкінці роботи. Усі джерела повинні бути описані в порядку, прийнятому в українській бібліографії, і пронумеровані. У кожній позиції бібліографії мають бути зазначені: прізвище та ініціали автора, найменування книги, видавництво.

Якщо посилання дається на журнал, то варто вказувати прізвище і ініціали автора, найменування статті, найменування журналу, рік видання, номер журналу і сторінки, яку займає в журналі стаття(наприклад, с. 21...ЗО). У тексті ж наукової праці досить посилатися тільки на номер джерела, ставлячи його в прямі дужки. Якщо потрібно посилання на визначену сторінку, то, наприклад, [24, с. 189] означає, що посилання зроблене на сторінку 189 твору, що у списку літератури значиться під номером 24. Список літератури складається або за алфавітом прізвищ авторів, при цьому на початку вказуються вітчизняні джерела, а потім — іноземні, але за таким же принципом, або за хронологічною ознакою. Часто список літератури складають і за черговістю посилань на них у даній роботі. При написанні наукової праці варто пам'ятати про архітектуру, тобто дотримання належних пропорцій між частинами, розділами, главами, підзаголовками, параграфами і надання їм відповідного шифру: 1.1, 1.2 то що. Обсяг рукопису визначається за кількістю друкованих знаків. Один машинописний аркуш містить 1700...1800 знаків, друкований аркуш — 40 тис. знаків на 24-х машинописних сторінках. Якщо роботи друкуються за допомогою комп'ютера, то на одній сторінці аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) міститься до тридцяти рядків.

У четвертому питанні зазначте, що результати наукових досліджень часто оприлюднюється через систему анотації, рефератів і наукових звітів.

Анотація включає характеристику типу наукової праці, основної теми, проблеми, об'єкта, мету роботи і її результати. В анотації вказується, що нового несе в собі дана наукова праця, її читацьке призначення. Середній обсяг анотації — 600 друкованих знаків.

Реферат — це скорочений виклад змісту первинного документа (чи його частини) з основними фактичними результатами і висновками. Реферат на відміну від анотації виконує не сигнальну, а пізнавальну функцію, відповідаючи на запитання «що говориться в первинному документі?». Тому реферат може містити в собі фрази, виражені будь-якою граматичною формою. Реферати містяться в реферативних журналах і збірниках, інформаційних картках тощо.

Основні вимоги до реферату й анотації на друковану продукцію і ненадруковані документи — це відповідність стилю, реферат має включати заголовок (як правило, що збігається з заголовком первинного документа) і текст реферату.

Текст реферату включає тему, предмет (об'єкт), характер і мету роботи, методи проведення роботи (для нових методів дається опис, а широковідомі тільки називаються), конкретні результати роботи (теоретичні, експериментальні, описові), при цьому перевагу віддають новим і перевіреним фактам, результатам довготермінового значення, відкриттям, важливим для рішення практичних питань, висновки (оцінки, пропозиції), прийняті і відкинуті гіпотези, описані в первинному документі, характеристику сфери застосування результатів. Середній обсяг реферату залежно від первинних документів повинен мати друкованих знаків: 500—для заміток і коротких повідомлень; 1000—для більшості статей, патентів; 2500—для документів великого обсягу.

Основні вимоги до науково-технічного оформлення звіту викладені у державних стандартах. У текст звіту входять: постановка задачі і формулювання технічного завдання, аналіз відомих методів і способів його розв'язання, обгрунтування прийнятого рішення за методами (способами) розв'язання задачі, розрахунки і результати експериментів (наводяться у формі, що дає можливість читачу проаналізувати достовірність отриманих результатів), висновки із співставленням і аналізом отриманих у процесі дослідження теоретичних і експериментальних даних, заключення з оцінкою результатів і рекомендаціями щодо їхнього використання.

У п’ятому питанні зазначте, що значну частину наукової інформації вчені і фахівці отримують з усних джерел — доповідей і повідомлень на нарадах, семінарах, симпозіумах, конференціях і бесід при особистих зустрічах тощо. Це форми колективних контактів вчених і фахівців одного наукового напряму (галузі). Склад учасників наради і тривалість виступів чітко регламентуються. У процесі доповіді слід триматися вільно, не концентрувати своєї уваги на окремому слід, а звертатися до всієї аудиторії. При підготовці доповіді необхідно попередньо її кілька разів прочитати вголос. Перед доповіддю варто підготувати тези. Це стислі, коротко сформульовані основні положення доповіді, повідомлення тощо. Вони включають виклад основних положень усієї наукової праці від початку до кінця, а не тільки власне дослідницької частини. Тези — це розгорнуті висновки із вступною частиною, що пояснює й обґрунтовує дану наукову працю. У тезах у короткій формі (одна-дві фрази) даються обгрунтування теми, характеристика історії питання, виклад методики дослідження і результати дослідження. Тези можуть бути короткими чи розгорнутими, вони завжди відрізняються від повного тексту доповіді тим, що в них відсутні деталі, пояснення, ілюстрації. Окремі тези мають бути пов'язані між собою логічно, як ланки одного ланцюга. Обсяг тез — 60... 125 машинописних рядків.

Доповідачі в процесі доповіді часто використовують демонстраційний матеріал і техніку. Графічні матеріали виконуються на креслярському папері, бажано тушшю. Як графічні матеріали особливо часто використовуються схеми і діаграми алгоритмів. З метою оперативного інформування фахівців про результати виконаних досліджень, розробки рекомендацій з напрямів подальшої роботи з використання результатів у народному господарстві організуються різні наукові і науково-технічні конференції, з'їзди, семінари, симпозіуми тощо. Для виступу на таких зборах фахівців готують доповіді, повідомлення. Інформація про підсумки проведення конференції (наради, семінару), як правило, публікується у відповідних журналах та інших періодичних виданнях.

Питання для обговорення

1. Назвіть вимоги до змісту наукової роботи.

2. Якими є основні вимоги до оформлення наукової роботи.

3. Розкрийте правила цитування та посилання на використані джерела та правила оформлення бібліографічного опису.

4. Охарактеризуйте форми усної передачі інформації про науковий результат.

5. Яким чином здійснюється подання цифрової інформації, скорочень слів, формул, графіків?

6. Як здійснюється підготовка та оформлення тез доповіді, доповіді?

7. Проаналізуйте основні вимоги до складання реферату і анотації.

8. У чому полягають особливості написання та оформлення анотації, статті, реферату, курсової та дипломної(магістерської) роботи?

Ключові терміни і поняття

Наукова доповідь —літературно оформлена робота, яка ґрунтується на оригінальному матеріалі. Як правило, доповідь робиться в усній формі в такій послідовності: коротка оглядова частина та визначення завдання дослідження; метод вирішення або нове положення, яке пропонує доповідач, основні результати їх пояснення і висновки. Обсяг доповіді до 0,75 друкованого аркуша.

Монографія — це надрукована наукова робота теоретичного характеру, в якій всебічно висвітлена певна проблема або окреме вузлове питання. У монографії використовуються оригінальні результати власних досліджень і літературних джерел. Монографія, як правило, висвітлює великі наукові знання з даного питання. Робота розрахована на наукових працівників, керівників, спеціалістів, які працюють над даною проблемою. Тип викладу тексту пояснювальний з використанням дедуктивних (рух думки від загального положення до конкретних фактів), індуктивних (рух думки від конкретних фактів до загального висновку) або змішаних способів.

Монографія до друку оформлюється за проспектом, затвердженим видавництвом.

Стаття — є основною формою письмової інформації між спеціалістами, які працюють в одній або суміжній галузях науки.

Статті є наукові, науково-технічні, науково-методичні і дискусійні з конкретних досліджень, а також оглядові. Як правило, в перших трьох видах статей публікуються результати закінчених розділів дослідження, проводиться їх обговорення та робляться основні висновки.

В дискусійних статтях містяться спірні наукові положення. Вони публікуються з метою обговорення спірних питань у пресі. Оглядова стаття (аналітична, реферативна, тематична) містить систематизовані наукові відомості з будь-якого питання (теми, проблеми), отримані на основі аналізу першоджерел.

Реферат — це коротка форма викладу змісту першоджерел з теми, яка вивчалася. Він має, як правило, науково-інформаційне призначення.

Науковий звіт є підсумковим документом, в якому викладено фактично виконані дослідження. Він починається із анотації, включає мету дослідження, опис методичних особливостей, результати їх обговорення і висновки. У звіті приводиться список публікацій, перелік наукових доповідей з теми звіту.

Методичні розробки — це праця інструктивно-виробничого характеру, в якій викладені рекомендації з питань проведення певних видів робіт, спрямованих на удосконалення організації, управління виробництвом, персоналом тощо.

Довідник — це літературна робота виробничо-довідкового характеру з певних проблем, де визначаються найбільш важливі поняття, нормативи, моделі, форми інструкції тощо.

Брошура — літературно оформлена праця науково-виробничого характеру, де всебічно висвітлюється певне питання в науково-популярній формі.

Дисертація є кваліфікаційною науковою роботою в певній галузі науки, яка має внутрішню єдність, актуальність наукових результатів, наукових положень, що висувається автором для публічного захисту. Дисертації не опубліковуються, але ведеться їх сувора бібліографічна реєстрація.

Рецензія — стаття, яка містить розбір і критичну оцінку опублікованої статті або монографії. Кожна рецензія має містити заголовок джерела, що рецензується, коротке перерахування основних питань, відзначення позитивних і негативних сторін рецензованої роботи. Наприкінці рецензії приводиться резюме, в якому оцінюється актуальність праці, його теоретична і практична значимість, дається загальна оцінка правильності доказів і висновків.

Питання для самоконтролю

1. Які розділи повинні бути в тексті наукової роботи?

2. На які частини поділяється текст наукової роботи?

3. На які видання публікацій слід посилатися в науковій роботі?

4. Як автор повинен давати посилання?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Особливості поділу тексту наукової роботи;

2. Посилання в науковій роботі.

3. Підготовка та оформлення тез доповіді, доповіді.

4. Написання та оформлення анотації.

5. Написання та оформлення статті.

6. Написання та оформлення реферату.

7. Написання та оформлення рецензії.

8. Написання та оформлення курсової та дипломної(магістерської) роботи.

Бібліографічний список:

Обов’язкова література: (1),(2),(5),(8).

4. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Тема 1-3: Сутність наукового пізнання. Види пізнання, виникнення і розвиток наукового пізнання. Структура наукового пізнання та його закономірності. Методи і методологія наукових досліджень

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

- наукове пізнання та його виникнення;

- сутність та структуру наукового пізнання;

- основні методи і методологію наукових досліджень.

План

1. Етапи становлення і розвитку науки.

2. Співвідношення науки і знання.

3. Проблема істини наукового знання. Відносні і абсолютні знання.

4. Спеціальні методи економічних досліджень.

Методичні рекомендації

При вивченні першого питання важливо відзначити, що наука має величезну історію, що в Європі сягає 6-5 ст. до. н.е. В попередній історії її роль зіграла також міфологія. соціальні умови, розподіл праці на фізичну і розумову.

Покажіть в яких умовах розвивалася антична наука, її шлях від натурфілософії до логіки, механіки, астрономії та середньовічна схоластика. Основи сучасної науки стали складатися в епоху Відродження. Розкрийте обставини цього прориву - наявність суми знань, капіталістичний засобів виробництва, озброєння науки новими експериментальними засобами. Покажіть, як еволюціонував розвиток науки в новому часі та новітній історії, окресліть основні шляхи розвитку науки. На це і на інші питання можна отримати відповідь якщо звернутись до книги Ковальчук В.В., Моїсеєв Л.М. Основи наукових досліджень. – К.: Професіонал, 2004. –с 10-15.

При вивченні другого питання студенту потрібно чітко усвідомити, що знання -це перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватнее її відбиття у свідомості людини. Але також зверніть увагу, що не всі знання, зведені у систему є науковими. Поміркуйте, які саме знання відносяться до наукових, і чому. Більш глибоко дане питання можна вивчити за підручником Лудченко А.А., Лудченко Я.А., Примак Т.А. Основы научных исследований: Учебное пособие. – Киев, 2001.

При вивченні третього питання необхідно знати, що істинні знання існують як система принципів, закономірностей, законів, основних понять, наукових фактів. теоретичних положень, висновків. Між тим зверніть увагу на те. що розвиток практики унеможливлює перетворення знання на абсолютне, але дає змогу відрізнити об’єктивні істинні знання від помилкових поглядів.

У четвертому питанні розкрийте поняття спеціальні методи. Пам’ятайте, що економічною наукою використовується багато методів. Вибір того чи іншого конкретного випадку залежить від характеру досліджуваного явища і поставленої мети. ДО складу спеціальних методів які широко застосовуються під час проведення соціально-економічних досліджень, входять методи збору та узагальнення, аналізу, прогнозування, моделювання програмно-цільові, евристичні методи.

Дане питання можна вивчити за підручником Стеченко Д.М., Чмир О.С. Методологія наукових досліджень: Підручник.- К.: Знання, 2005.- с.111-189.

Питання для самоконтролю

1. Проаналізуйте етапи становлення і розвитку науки.

2. Покажіть співвідношення науки і знання.

3. Як вирішується в науці проблема істини наукового знання?

4. Яка різниця між відносним і абсолютним знанням

5. Охарактеризуйте спеціальні методи економічних досліджень.

6. Розкрийте основні принципи та функції економічного прогнозування?

7. Якими є принципи використання програмно-цільового методу?

8. У чому полягає особливість використання евристичних методів у наукових дослідженнях?

Теми для підготовки рефератів

1. Класифікація наук.

2. Основні етапи розвитку науки.

3. Наука. Історичні передумови виникнення.

4. Наука як соціальний інститут.

5. Наука як сфера людської діяльності.

6. Методологія науки. Наукознавство.

Бібліографічний список

Обов’язкова література: (1), (2), (3),(7).

Додаткова література: (1), (2), (3), (4), (5), (6), (7), (8), (9).

Тема 4-6: Закони і теорії в науковому дослідженні. Аналогія. Види аналогій. Гіпотеза. Аргументація в науковому дослідженні

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

- наукові категорії, закони та теорії;

- роль аналогії в науці;

- способи доведення гіпотез;

- аргументацію наукових досліджень та її принципи.

План

1. Наукові категорії. Теорія, закон, аксіома.

2. Роль в науці аналогії і способів доведення гіпотез.

3. Склад аргументації: суб'єкт, структура.

Методичні рекомендації

При вивченні першого питання важливо дати характеристику таким категоріям, як теорія та закон. Не забувайте, що теорія виростає їз практики і необхідна їй, а практика у свою чергу організовується і спрямовується теорією. Є кілька різних підходів до визначення суті теорій: гносеологічний, логічний, методологічний. Теорія (від гр.— спостереження, споглядання, дослідження) означає комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення певних явищ, це найвища форма узагальнення і систематизації знань. Закон — це логічне, формалізоване та чітко сформульоване співвідношення між явищами об'єктивної дійсності, що характеризується як необхідне, істотне, стійке, повторюване та загальне. Аксіома (від гр. значуще, гідне, прийнятне положення) — це твердження певної теорії, яке при її деструктивній побудові приймається без доведення як вірне вихідне положення та кладеться в основу доведення інших тверджень. Зазвичай це відомі та очевидні істини, правильність яких підтверджена практикою.Більш глибоко дане питання можна вивчити за підручником Стеченко Д.М., Чмир О.С. Методологія наукових досліджень: Підручник.- К.: Знання, 2005.- с77-82.

При вивченні другого питання студенту потрібно чітко усвідомити, що аналогія посідає важливе місце в науковому дослідженні. Особливо плідно використовується вона на початкових стадіях пізнання. Аналогія є одним із засобів логічного опрацювання фактичного матеріалу і висування гіпотез. Історії науки відомо чимало випадків, коли наукові висновки було здобуто за допомогою умовиводів за аналогією. Наприклад, за аналогією з хвилями на поверхні води було відкрито закони поширення звуку і світла; аналогія між поширенням теплоти і поширенням електрики дала змогу перенести порівняння, розроблені для явищ теплоти, та явищ електрики; аналогія, проведена між рухом пружних кульок і рухом молекул газу, створила можливість вирахувати тиск газу тощо. Аналогія широко застосовується не тільки у природознавстві під час вивчення явищ природи, а й у спільних науках під час вивчення явищ суспільного життя.

Аналогія в логіці – умовивід, в якому від схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками. В умовиводах за аналогією знання, набуте при розгляді якогось об'єкта (моделі), переноситься на інший, менш доступний для дослідження, менш наочний. Умовиводи за аналогією щодо конкретних об'єктів є гіпотетичними – правильність їх виявляється дальшим дослідженням і перевіркою. В сучасній науці розвинутою галуззю застосування аналогії є так звана теорія подібності, що використовується при моделюванні.

Будь-яка гіпотеза має ймовірний характер, а тому потребує перевірки на істинність. Існує кілька способів доведення гіпотези. Найпоширеніший – виведення з неї (з основного припущення) наслідків і їх верифікація, тобто перевірка фактами.

Сформулювавши гіпотезу, намагаються вивести з неї якомога більше наслідків. При цьому ступінь імовірності гіпотези буде тим вищий, чим різноманітнішими і численнішими виявляться наслідки, виведені з цієї гіпотези, і чим більше вони будуть перевірені відповідними фактами. Додаткову інформацію з цього питання можна отримати у підручниках:

1. Івін А.А. Логіка. – М., 1997. С. 63 – 67.

2. Горський Д.П., Ивин А.А., Никифоров А.Л. Краткий словарь по логике. – М., 1991. С. 228 – 233.

При вивченні третього питання необхідно знати, що для розкриття цього питання треба розуміти, що будь-яке доведення складається із трьох частин: тези, аргументів (основи) і демонстрації (форми доказу). Тезою доказу називається положення, істинність якого треба довести. Аргументом (основою) називаються ті судження, які наводяться для доведення тези. Демонстрацією (формою доказу) називається спосіб логічного зв'язку тези з основою. Будь-який доказ припускає наявність доведеного положення (тези). Якщо відсутня теза, то й доводити нічого. Теза може бути сформульована як на початку доказу, так і в будь-який інший його момент. Позначають тезу по-різному, наприклад: “Положення, яке я доводжу, полягає ось у чому”: “Ось моя теза”; “Ось моє положення”; “Ось моя позиція” тощо. Часто якесь положення формулюється без посилання на те, що це теза. Теза висловлюється звичайно у формі категоричного судження.

Аргументація досягає мети, якщо слушно сформульовано предмет доказу і правильно підібрано аргументи.

Основні правила формулювання предмета доказу такі.

Перше — тезу доказу слід формулювати чітко, не припускатися двозначності.

Друге — доказ тези слід залишати незмінним, тобто він повинен доводити один і той же висновок, положення.

Третє — слід тримати під постійним контролем основну думку і хід міркування, послідовний зв'язок основних висновків, положень.

Для того, щоб аргументи були переконливими, до них висуваються такі вимоги:

• аргументами можуть служити лише положення, істинність яких була доведена, або вони взагалі ні в кого не викликають сумніву, тобто аргументи мають бути істинними;

• аргументи слід довести незалежно від тези, тобто дотримуватися правила їх автономного обґрунтування;

• аргументи не мають бути суперечливими;

• аргументи мають бути достатніми.

Помилкою є як недостатність аргументів, так і надмірність доказів. Слід дотримуватися логічного зв'язку між аргументами і тезами.

Часто в науковій праці доводять не істинність, а помилковість, хибність суджень