Тема української інтелігенції.

Одним із постійних джерел тем і образів Маковея-прозаїка було життя галицького містечкового люду — дрібних урядовців, торгівців, ремісників. Світ обмежених, дріб'язкових, егоїстично-приватницьких інтересів, забобонність у побуті, чинопочитання, кар'єризм, нехтування громадськими справами — все це письменник майстерно, часто з гумором і сатиричною гостротою, відобразив у багатьох оповіданнях, нарисах і фейлетонах. Ряд творів («Весняні бурі», «Мандоліна» та ін.) Осип Маковей присвятив молоді, показав її ідейні шукання, прагнення до освіти, науки, його юні герої — це переважно галицька гімназична молодь 80-х років ХІХ ст. Оповідання «Весняні бурі» напівавтобіографічне. В ньому, зокрема, добре відтворено ту суспільно-політичну атмосферу, в якій виховувався майбутній письменник. «Герой оповідання Демидів — се в значній мірі я сам»,— засвідчив Осип Маковей.

Найбільший інтерес у прозовій спадщині Осипа Маковея становлять твори, в яких на повну силу розкрився його талант сатирика-гумориста. У 90-х роках з-під пера письменника вийшло чимало новел і нарисів про безбарвне життя, затхлий побут, дріб'язковість духовних запитів тодішньої західноукраїнської інтелігенції, в основній своїй масі відірваної від народу, чужої й ворожої йому. Осип Маковей викривав блазенство, демагогію, удаване народолюбство, за допомогою яких панки-інтелігенти пробивали собі дорогу до високих урядових посад. Саме такими є образи представників інтелігентів у новелах Осипа Маковея — пан Русин («Казка про Невдоволеного Русина», 1895), справоздавець від крамниць («Виклад про крамниці», 1895), жвавий панок («Новітній плуг», 1898). Це правдиві, сатирично зображені типи інтелігентів, які хизувалися «культурно-просвітною» роботою серед народу і на кожному кроці обдурювали той народ, всілякими засобами збагачувалися за його рахунок. Здобувши депутатський мандат до австрійського парламенту, вони завершували на тому свою «патріотичну діяльність» — жили в розкошах і безжурному неробстві. Характерний тип такого «діяча патріота» маємо в новелі «Казка про Невдоволеного Русина». Обіцянками, підкупами й терором він домігся свого: «...його вибрали послом. Там, правда, за нього одного виборця закололи, а трийцять і сімох продержали по кілька місяців і по рокові у в'язницях; але се вже таке право природи: кождий політик пожирає скілько там людей, щоб сам міг жити,— хто би там журився і десятками зруйнованих селян, де справа йде про мільйони?!» «Жертви мусять бути!» — така мораль цих панів-депутатів австро-угорського парламенту, мораль, якою і в наші дні керуються буржуазні політики.

У гуморесці «Як я продавав свої новели» (1895) Осип Маковей викрив косність, байдужість галицької інтелігенції до справ розвитку культури, літератури. Разом з тим він дотепно висміяв тут численні видання «народовців» та «москвофілів» — різні їхні журнали, збірники, календарі та альманахи. Ця маловартісна друкована продукція не привертала уваги читачів із народу і тому роками лежала по книгарнях, припадаючи пилом.

Такий же викривальний характер має сатирична новела «Новітній плуг», у якій письменник піддав критиці несумісну з народними інтересами діяльність очолюваного «народовцями» товариства «Просвіта». Промова «жвавого панка-просвітянина» — це демагогічне базікання невігласа, який, підлабузнюючись до селян, що зібралися на віче, говорить несусвітні дурниці. Конкретним, опертим на яскраві життєві приклади показом протилежності інтересів народу і пануючої верхівки Осип Маковей надавав своїм творам значної викривальної сили, не раз підносився до широких узагальнень. Остання з драматургічних поем Лесі Українки — «Бояриня», написана протягом трьох днів у Єгипті в 1910 р.— вперше побачила світ уже по смерті письменниці у 1914 р., а потім, із 1923 р. не перевидавалась кілька десятиріч. Причина тому — тема твору: українська національна історія доби Руїни (XVII ст.). Основний мотив «Лісової пісні» — зрада самого себе — осмислюється в «Боярині» в національному масштабі. Власне, це — національна трагедія, що продовжує розвиток жанру після трагедії міфологічної.

Але менш за все «Бояриня» — твір історичний, так само, як і «Кассандра». Це роздуми, за аналогією, про українську інтелігенцію початку XX ст. Згідно з думкою поетеси, нація існує тільки тоді, коли в неї є «духовна еліта». «У нас, на Україні,— писала Леся Українка,— треба здобути собі інтелігенцію, вернути нації її мозок». Загибель інтелігенції в «Боярині» відбувається двома шляхами: через зраду іншій культурі (в даному випадку московській) та через духовну пасивність, що призводить до тих самих наслідків, що й безпосередня зрада. Власне, зовнішнього конфлікту в «Боярині» немає: ніхто не заважає щасливому життю московського боярина Степана, нащадка козацької аристократії, та його дружини Оксани, дочки козацького старшини. Але немає не тільки щастя, а й життя на чужині. Конфлікт «Боярині» внутрішній: це усвідомлення власної національної зради. Загибель нації — Руїна — починається із загибелі національної духовності, за якою йде слідом фізична загибель інтелігенції.

Питання для самостійної роботи:

1. Життєвий та творчий шлях Б.Грінченка

2. Традиціоналізм і новаторство прози Б. Грінченка

3. Дитячі оповідання Б. Грінченка

4. Життя і творчість А. Тесленка

5. Творчі здобутки С. Васильченка