Стан охорони праці, травматизму та професійної захворюваності в Україні та інших країнах.

Лекція 1

1.	Предмет і задачі курсу «Охорона праці» Місце в системі наук. Зв'язок з другими дисциплінами. Історія розвитку науки. Досягнення вітчизняної і зарубіжної науки і практики	1,0	0,2+1*
2.	Правові і організаційні питання охорони праці. Система законодавчих актів з охорони праці. Державний нагляд і громадський контроль за дотриманням законодавства з охорони праці. Організація праці на підприємстві. Управління безпеки праці. Організаційні основи розслідування, обліку і аналізу нещасних випадків.	2,0	0,6+3*

Охорона праці – предмет, завдання, складові частини, основні терміни

Поняття і предмет охорони праці.

Ми приступаємо до вивчення предмета, який необхідний практично кожному.

Перш, ніж розглянути поняття «охорона праці», згадаємо, що основою існування людства є праця – цілеспрямована діяльність людини та колективів людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. З чисто фізіологічної точки зору праця – це витрачання людиною фізичної та розумової енергії. Ці блага потрібні для задоволення потреб людей. Причому, зауважте, праця є не лише необхідністю, але й потребою людини, умовою існування як окремого індивідуума, так і суспільства в цілому.

Однак, найвища потреба людини – це її життя. Будь-яка діяльність людини завжди пов’язана із виникненням шкідливих і небезпечних чинників, причому перелік цих чинників для кожної професії є специфічним, але загальні підходи до усунення їх дії є завжди одинаковими. Тому виникає питання, як захистити людину в процесі її трудової діяльності. Вивчення загальних закономірностей захисту людей від дії шкідливих і небезпечних факторів і є предметом охорони праці.

Основну мету охорони праці можна виразити наступною формулою:

ОП =ЗТПЗ + СБНУП + ЗЗП + ППП + ПАС

Де ЗТПЗ – запобігання травматизму та професійним захворюванням

СБНУП – створення безпечних і нешкідливих умов праці

ЗЗП - збереження здоров’я і працездатності

ППП - підвищення продуктивності праці

ПАС - попередження аварійних ситуацій

Для досягнення цієї мети потрібно вирішити дві групи завдань:

- наукові (вивчення конкретних моделей «людина-техніка-виробниче середовище», виявлення небезпечних чинників, їх впливу на людину і т.п)

- практичні (розроблення конкретних заходів захисту людини, створення безпечних умов праці і т.п)

Вирішенням цих завдань займається наука «охорона праці»

Стан охорони праці, травматизму та професійної захворюваності в Україні та інших країнах.

Статистичні дані про виробничий травматизм свідчать про те, що його рівень у цілому світі безперервно зростає і становить, за даними Міжнародної організації праці, біля 125 млн випадків щорічно. У розвинених країнах із високим технічним рівнем він значно менший, ніж у країнах, що розвиваються, в т. ч. й в Україні. У країнах Євросоюзу від нещасних випадків та професійних захворювань потерпають щорічно близько 10 млн. осіб, з яких майже 8 000 гине. В цілому по всіх країнах земної кулі кожні 3 хвилини гине людина, а кожні 2 секунди травмуються 8 осіб. Ціна помилки однієї людини безперервно зростає: якщо відразу після 2-ї світової війни від помилки однієї людини гинуло в середньому 2-4 особи, то сьогодні ця цифра наближається до 10. У цьому плані можна згадати катастрофи, які сталися з судном «Адмірал Нахимов», де загинуло більше 500 осіб, підводний човен «Курськ», де загинуло 170 осіб, випадок падіння літака Су-27 на Скнилівському летовищі, де постраждало 165 осіб, загинуло 77 осіб, із котрих 28 - діти. Багато прикладів можна наводити про трагічні події на шахтах України, де гине одночасно і багато людей.

За статистикою, в Україні щоденно на виробництві кожні 8 хвилин травмується одна людина, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине.

За даними Національного науково-дослідного інституту охорони праці, стан виробничого травматизму в Україні за останнє десятиріччя характеризується зменшенням кількості випадків як загального, так і смертельного травматизму. Однак, це не зумовлено покращенням стану охорони праці, а скороченням обсягів виробництва та економічною кризою.

Позитивні зрушення в економіці України в останні роки знову демонстрували зростання виробничого травматизму. Причому найбільш небезпечними галузями виробництва, в яких спостерігається ріст смертельного травматизму є агропромисловий комплекс, вугільна промисловість, будівництво, машинобудування, транспорт, невиробнича сфера і хімічна промисловість,.

Найбільша кількість нещасних випадків пов'язана з організаційними (64%), технічними (27%), психофізіологічними (9%) причинами.

За висновками фахівців Міжнародної організації праці МОП та вітчизняних фахівців основні причини смертельних виробничих травм такі:

- незадовільна підготовка працівників і роботодавців з питань охорони праці;

- невиконання вимог посадових інструкцій та інших нормативних актів з охорони праці, порушення трудової й виробничої дисципліни;

- недостатнє забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту

- порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів, устаткування, машин, механізмів;

- незадовільний технічний стан обладнання, транспортних засобів, машин і механізмів.

 

В Україні спостерігається високий рівень травматизму зі смертельними наслідками у соціально-культурній сфері та торгівлі. Постає питання: чому гинуть люди в тій сфері, де відсутні шкідливі та важкі умови праці, складні механізми. Адже законодавство України щодо охорони праці встановлює єдині вимоги з безпеки праці для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та видів діяльності для всіх працюючих. Як показує досвід, на практиці ці вимоги не виконуються.

Існує думка, що в невиробничій сфері відсутні шкідливі та небезпечні чинники, що негативно впливають на стан здоров'я та працездатність працюючих.

В більшості установ та організацій керівники, посадові особи та службовці не обізнані в питаннях безпеки праці, не створюються служби з охорони праці навіть тоді, коли чисельність працюючих становить більше 100-500 осіб. Питання охорони праці покладаються на сумісників, які не мають певної кваліфікації, не проводяться інструктажі та навчання (або проводяться не на належному рівні).

Відомо, що трудова діяльність більшості працівників невиробничої сфери пов'язана з використанням персональних комп'ютерів, периферійної та копіювальної техніки, засобів зв'язку, зокрема стільникового. Штатними працівниками таких установ і організацій є обслуговуючий персонал, робота якого пов'язана безпосередньо з травмонебезпечними чинниками. Для безпечного ведення робіт та особистого захисту ці працівники повинні володіти спеціальними знаннями з питань охорони праці.

В Україні, крім виробничого травматизму, є високим рівень професійної захворюваності. За статистичними даними, на підприємствах України щорічно реєструється близько 2,6 тисяч професійних захворювань. Аналізом професійної захворюваності виявлено, що професійна патологія зареєстрована у осіб понад 185 професій, серед яких значною є частка (2,5%) інженерно-технічних працівників, зайнятих у різних галузях економіки. Ситуація з професійною захворюваністю, що склалася в Україні, вимагає реалізації комплексних заходів щодо створення умов праці, які забезпечать захист працюючих від несприятливого впливу професійних шкідливих чинників.

За даними Міжнародної асоціації «Пожежна безпека України» в Україні щорічно виникає близько 60 000 пожеж, в яких гине понад 3 500 осіб. Порівняно з періодом середини 80-х pp. річна кількість пожеж сьогодні майже втричі вища. Щодня в Україні виникає близько 150 пожеж, в яких гине 7-10 осіб і 5-6 отримують травми. Збитки від пожеж складають понад 2 млрд грн на рік.

Найпоширенішими причинами пожеж в Україні є: необережне поводження з вогнем (61%); порушення правил монтажу та експлуатації електроприладів (18%); порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення (11%); пустощі дітей з вогнем (7%); підпали (2%); невстановлені та інші (1%). Слід особливо підкреслити, що кількість пожеж, які виникають безпосередньо з вини людей внаслідок необережного поводження з вогнем, недотримання вимог пожежної безпеки при виконанні зварювальних робіт неухильно зростає з року в рік. Наведені дані свідчать, що стан і рівень пожежної безпеки в Україні значною мірою зумовлені складним соціально-економічним становищем держави, слабкою профілактичною роботою щодо запобігання пожеж, недостатньою участю в справі пожежної безпеки місцевих органів самоврядування та громадських об'єднань і потребують негайного та суттєвого покращення. Тому, поряд зі збільшенням фінансування та підвищенням організаційного рівня пожежної безпеки, необхідний постійний пошук нових, ефективніших шляхів вирішення цієї проблеми.