Основні показники розвитку національної економіки

 

Ефективне функціонування національної економіки визначається пропорціями її розвитку. Розрізняють: відтворювальні пропорції – це співвідношення матеріально-речових складових виробництва і робочої сили, а також загальноекономічні пропорції – це співвідношення сукупного попиту і сукупного пропонування, сфери матеріального виробництва і сфери послуг, пропорції між першим і другим підрозділами матеріального виробництва і т.д. (міжгалузеві, територіальні, зовнішньоекономічні пропорції).

В цілому пропорційний розвиток національної економіки можливий за умови вирішення ряду проблем, які можна згрупувати наступним чином:

1) обсяг виробництва, його структура і динаміка (показники – ВНП, ВВП, ЧНП, питома вага промислової продукції, сільськогогосподарської продукції, послуг і т.д.);

2) безробіття й зайнятість (показники – рівень і структура безробіття, рівень і структура зайнятості);

3) інфляція (показники – індекси цін, дефлятор ВНП, темпи інфляції);

4) обсяг та динаміка зовнішньоекономічної діяльності, основний показник – платіжний баланс країни, що включає рахунки поточних операцій (торговий баланс – експорт та імпорт товарів і послуг, отримані та сплачені доходи, отримані та надані трансферти) та рахунків операцій з капіталом і фінансами.

Існує загальноприйнята в світовій практиці система вимірювання стану та динаміки розвитку національної економіки. Вона отримала назву системи національних рахунків (СНР). СНР сформована з урахуванням функціонування економіки на ринкових засадах.

Методологічні засади системи національних рахунків:

1) розширене трактування суспільного виробництва: в створенні національного доходу беруть участь галузі як матеріального, так і нематеріального виробництва;

2) критерієм продуктивності вважається отримання доходу;

3) результатом виробництва є кінцевий продукт.

Принципи побудови системи національних розрахунків:

1) принцип тотожності між витратами і доходами, тобто витрати на виробництво є точно такими ж, як і дохід, отриманий у результаті цього виробництва;

2) принцип безперервності потоку доходи-витрати, тобто для отримання доходу необхідно здійснити витрати, а витрати винагороджуються доходами;

3) ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість (характеризує конкретний внесок кожного учасника виробничого процесу);

4) для обліку доходів, витрат виробництва і т.д. виділяють економічні сектори, що об’єднують економічні одиниці. Таких секторів шість:

- підприємства або нефінансові корпорації;

- фінансові установи або фінансові корпорації;

- державні установи або сектор державного управління;

- некомерційні громадські та приватні організації;

- домашні господарства;

- зовнішньоекономічний сектор.

Базовою одиницею обліку в системі національних рахунків є інституційна одиниця, яка називається резидент. Резидент – це економічна одиниця, яка здійснює економічну діяльність у межах митної території країни тривалий період (понад один рік).

За ступенем деталізації в СНР всі рахунки поділяються на три класи:

1) консолідовані (зведені) рахунки:

- рахунок ВВП і витрат на нього;

- рахунок національного доходу і його розподілу;

- рахунок фінансування капіталовкладень;

- рахунок зовнішніх операцій.

2) рахунки виробництва, споживання, капіталоутворення, а саме:

- рахунок для ринкових продуктів і послуг;

- рахунок для неринкових продуктів і послуг;

- рахунок для галузей виробництва товарів;

- рахунок для товарів і послуг, що виробляються некомерційними організаціями для домашніх господарств;

- рахунок для товарів і послуг, що виробляються одними домашніми господарствами для інших домашніх господарств.

3) рахунки доходів і витрат, в т.ч. фінансування капітальних витрат в розрізі інституційних секторів.

Найбільш репрезентативними макроекономічними показниками є ВВП і ВНП, хоча вони й мають ряд недоліків. Наприклад, на підставі аналізу ВВП та ВНП важко зробити висновок про те, за рахунок чого відбулося зростання – чи то за рахунок зростання продуктивності праці, чи то за рахунок залучення додаткових ресурсів. Крім того, ВВП і ВНП не дають уявлення про вплив виробничої динаміки на довкілля. Тому в перспективі розвиток національного рахівництва визначатиметься, зокрема, й розробкою нових показників, які адекватно характеризували би сучасні процеси й динаміку національних економік світу. Це показники, що мають першочергове значення з точки зору НТП, процесу глобалізації і вирішення глобальних проблем людства. Деякі з них вже використовуються досить широко: індекс людського розвитку, доходи на душу населення, обсяг фінансування науково-технічних робіт і т.д.

Індекс людського розвитку – це спеціальний показник, що поєднує три складові (ВВП, грамотність і тривалість життя) та дає складну оцінку людського прогресу.

Індекс вартості життя – характеризує зміну цін на товари і послуги, застосовується для визначення реальної зарплати в країні.

Індекс технологічного розвитку – показник, що відображає роль техніки та науки в розвитку економіки. Він враховує кількість зайнятих на НДДКР, кількість патентів та науких публікацій у розрахунку на мільйон мешканців країни.

Індекс людського капіталу включає рівень грамотності, кількість осіб із середньою освітою і кількість осіб із вищою освітою у відсотках від усього населення країни.

Індекс інноваційних можливостей – інтегральний показник, що визначається як сума індексу людського капіталу та індексу технологічного розвитку.

Існує також комплексний індекс, розроблений світовим банком – індекс економіки, що базується на знаннях. Він враховує такі групи показників, як режими та форми економічних стимулів, рівень освіти, інноваційної активності та розвитку інформаційної інфраструктури. За рядом показників, що входять до даного індексу, України займає досить високі позиції. Проте вона знаходиться на найнижчих позиціях за показниками захисту інтелектуальної власності, розвитку економічної інфраструктури, адміністративних бар’єрів для бізнесу, розкритя інформації.

Як наслідок, за іншим інтегральним показником – індексом зростання конкурентоспроможності економіки (враховує рівень освіти, якості життя, розвиток ринкової інфраструктури, рівень інноваційної активності, частку імпорту-експорту країни на ринках високих технологій, інституційне забезпечення економіки тощо) Україна знаходилась у 2000-х роках у кінці першої сотні країн.

Загалом Україна за різними індексами посідає місця в кінці першої – на початку другої сотні країн. Помітними перевагами українців є високий рівень освіти та кваліфікації робочої сили, тому за тими індексами, які це враховують, Україна займає більш високі місця. Можна зробити висновок про значний потенціал розвитку нашої країни. В той же час є серйозні проблеми з його реалізацією.

 

ТЕМА З