Теоретичні засади перехідних процесів в економічних системах

ВСТУП

Аналіз трансформації суспільства можливий у контексті різних пізнавальних технологій та методологій. У кожній з них забезпечується можливості для дослідження перетворень у тій чи іншій сфері суспільного життя. На даному етапі розвитку країн Центральної та Східної Європи особливу теоретичну та практичну цінність становлять наукові дослідження щодо вивчення трансформації суспільства як цілісного соціуму. Визначення оптимальних шляхів розвитку вітчизняної економіки передбачає обґрунтування її реального стану у контексті сучасних світогосподарських процесів. Через те, структурна складова аналізу економічних перетворень на різних рівнях міжнародних економічних відносин у взаємодії та взаємозв’язку з найбільш істотними соціально-економічними та інституціональними трансформаціями заслуговує окремої уваги. Потреби здійснити даний структурний підхід обумовлена природою трансформаційних перетворень у різних галузях світового господарства та ділянках міжнародного економічного простору.

Дослідження питань про трансформацію економічних складних систем здійснювали зарубіжні науковці такі як В. Г. Афанасьєв «Системність і суспільство» (1990), Л. Бертланфі «Загальна теорія систем» (1968), Н. Л. Бусленко «Моделювання складних систем» (1968), Е. Квейд «Аналіз складних систем»(1990), Дж. Клір «Системологія» (1990), Г. Гакен «Синергетика» (1985). Серед праць українських вчених, що досліджують закономірності системи варто виділити перш за все М. Згуровського та Н. Панкратову «Системний аналіз. Проблеми. Методологія. Додатки» та А. Гальчинського "Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи: Методологічні аспекти".

Теоретичні засади перехідних процесів в економічних системах

Розрізняють три групи закономірностей розвитку систем: закономірності статики, кінематики і динаміки. Закономірності статики характеризують період становлення системи, закономірності кінематики – період початку зростання і розвитку, закономірності динаміки – завершальний етап і перехід до нової системи. Зупинимось на зазначених закономірностях докладніше.

Закономірність повноти системи свідчить про те, що необхідною умовою принципової життєздатності системи є наявність і мінімальна життєздатність основних частин системи.

Рис. 1. Загальна схема виробничо-економічної системи

Мінімальний набір частин життєздатної економічної системи з виробництва певного виду товарів і послуг: засоби праці - технічні системи, за допомогою яких людина впливає на предмети праці; сукупний працівник – відповідно відібраний і навчений персонал; відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва, у всьому їх різноманітті: економічні, юридичні тощо; предмет праці – усі вхідні матеріальні потоки; праця – процес впливу сукупного працівника на предмети праці, у результаті якого з'являються товари чи послуги; споживач – частина суспільства, що споживає дані товари чи послуги і платить за них гроші; орган управління – людина (група людей), що виконує роль узгоджувача процесів у просторі і в часі.

Другою закономірністю статики є закономірність “енергетичної провідності системи”. Стосовно економічних систем розглянуту закономірність можна інтерпретувати як необхідність наскрізного проходу матеріально-грошових потоків (в тому числі й інформаційних), а також матеріально-грошової провідності між частинами системи й органом управління.

Закономірність узгодження ритміки частин системи: необхідною умовою життєздатності системи є узгодження періодичності роботи всіх її частин. Очевидність цього твердження для економічних систем не вимагає пояснення, тому що будь-яка неузгодженість дій елементів системи веде до дезорганізації.

Закономірність динамізації систем: жорсткі системи для підвищення їх ефективності повинні ставати більш динамічними, гнучкішими, переходити до структури і режиму роботи, що швидко реагують на зміни зовнішнього середовища.

Закономірність збільшення ступеня вепільності системи справедлива для періоду розгортання і свідчить про збільшення ступеня використання ресурсів системи, числа зв'язків між елементами, підвищення чутливості елементів і збільшення їхньої кількості. Очевидно, що в період росту економічної системи також збільшується кількість її зв'язків, наприклад, зовнішніх постачальників, споживачів продукції (розвиток мережі збуту і т.п.).

Закономірність переходу з макро на мікрорівень: розвиток робочих органів йде спочатку на макро, а потім на мікрорівні. Стосовно економічних систем ця закономірність означає удосконалення роботи окремих підрозділів після їх організації. Наприклад, Г. Форд на своїх заводах після організації виробництва в цілому зайнявся детальним вивченням, нормуванням та удосконаленням процесів у кожному з підрозділів.

Закономірність переходу розвитку системи до надсистеми: розвиток системи, що досягла своєї межі, може бути продовжений на рівні надсистеми. Прикладом прояву дії закономірності стосовно економічних систем є такі етапи науково-технічного прогресу: перехід від простої кооперації до мануфактури, а потім - до системи машин. Стосовно розвитку заводів Г. Форда закономірність виявилася в придбанні ним залізниці, шахт та інших компонентів, необхідних для підвищення ефективності виробництва в цілому, тобто він розвивав надсистему системи для виробництва автомобілів.

Закономірність підвищення ступеня ідеальності систем: розвиток усіх систем відбувається в напрямі збільшення ступеня ідеальності. Чим кращий результат досягається при менших витратах, тим більш ідеальна система.

Макроекономічна динаміка – це складний процес поведінки економіки загалом, що розглядається як цілісна система. Цю систему можна розглядати як взаємодію виробників і споживачів, кредиторів і боржників, включаючи державу, на основних ринках: продукції, грошей, ресурсів.

Аналіз сучасних моделей показав, що на сьогодні відсутні моделі, в яких соціально-економічні системи розглядаються як етапи послідовного перетворення товарно-грошового потоку. Наприкінці першого розділу розглянуто синергетичне підґрунтя виявлених динамічних закономірностей розвитку економічних систем. Показано, що виявлені закономірності є розвитком загального критерію еволюції систем Глендсдорфа – Пригожина.