Економіка відшкодування збитків від забруднення та інших порушень стану навколишнього середовища

Економіка відшкодування збитків складається:

– з еколого-економічної оцінки збитків від забруднення та інших негативних антропогенних явищ;

– механізму відшкодування збитків від порушення природного середовища (платежів за забруднення та інші негативні впливи, система штрафних санкції та інші методи);

– механізму стимулювання природоохоронної діяльності у сфері зменшення забруднення і подолання інших порушень середовища.

Еколого-економічна оцінка збитків. Негативні наслідки впливу антропогенної діяльності вирізняються значною різноманітністю і не завжди піддаються кількісному облікові. Виділяють два види втрат: економічні і соціальні. Економічні втрати пов‘язані з погіршенням функціонування господарських об‘єктів, соціальні – з негативним впливом на здоров‘я людей та погіршення рівня їх життя і працездатності. Тобто, по суті, треба говорити про соціально-економічну оцінку збитків.

Безпосередньо природні (екологічні) втрати, як правило, не визначаються (крім спеціальних досліджень екосистем). Тобто мова йде про оцінку зворотної дії прямої антропогенної діяльності, опосередкованої природою. Сама природа не має уявлення про збитки (для природи немає різниці, які екосистеми, рослини і тварини є на Землі чи їх зовсім немає). Ми оцінюємо той рівень природного середовища і відхилення від нього, який необхідний нам (людству) для нормального існування. Таким чином, оцінка збитків за своєю суттю є оцінкою соціально-економічною, а термін “екологічна” визначає тільки особливість одного з напрямів загальної людської діяльності.

Мета оцінки збитків полягає у тому, щоб знайти грошовий еквівалент шкоди завданого господарству й людині від погіршення стану навколишнього середовища для того, щоб, у свою чергу, можна було ці збитки компенсувати (запобігти).

Труднощі оцінки збитків (втрат). Оцінка втрат з методологічної і методичної точки зору – досить складна справа, що пов‘язано з такими чинниками:

– різноманітність негативних впливів та їх джерел, що пояснюється великою кількістю негативних антропогенних наслідків (тільки полютантів нараховується десятки тисяч, і кожен з них по-різному впливає на різні об‘єкти, а також слід врахувати ще й інші види негативної дії, наприклад, ерозію земель, корозію металевих та інших споруд, погіршення якості природних ресурсів та ін.). І все це треба враховувати при обчисленні збитків;

– багатоадресність збитків – кожен від негативної дії впливає на багатьох реципієнтів (об‘єктів, що страждають від цього негативного впливу). Так, наприклад, викиди тільки одного підприємства завдають шкоди іншим промисловим об‘єктам, сільському, лісовому, рибному господарству, транспорту, здоров‘ю людей, спорудам та ін. Для кожного реципієнта часто потрібна власна методика обчислення збитків;

– знеособлення процесів негативного впливу визначає часто неможливість відрізнити серед усіх чинників негативних явищ значення і питомому вагу екологічного чинника. Так, наприклад, збільшення собівартості виробництва продукції на підприємстві може пов‘язуватися з будь-якою, не обов‘язково екологічною (можливо, з соціальною чи економічною) причиною;

– неоднозначність впливу одного й того ж явища на різні компоненти природного середовища пов‘язана з синергічним і акумулятивним ефектами, різною вибірковістю екосистем щодо різних видів впливу;

– невизначеність наслідків негативного впливу за результатами і часом визначається нестачею необхідних наукових знань про природні процеси.

Усі ці особливості не дозволяють повністю обчислити збитки. Оцінці підлягає лише верхня, видима частина айсберга, а тому обчислені втрати завжди менші за реальні, за оцінками деяких вчених – на 30-40 %. Відшкодування збитків (їх компенсація) також практично ніколи не буває повним, тобто воно менше не тільки від реальних, але й обчислених збитків. Це вже залежить від економічних можливостей суспільства.

В оцінці збитків панує два альтернативні підходи:

– оцінка фактичного (при можливості повного) збитку;

– оцінка попередніх витрат на запобігання збитків.

Перший підхід стосується фактичних (вже завданих) збитків (втрат) та їх компенсації й ліквідації. Витрати на ліквідацію негативних наслідків називають компенсаційними. Це пасивний метод боротьби із забрудненням.

Другій підхід засновується на попередніх обчисленнях потенційних збитків від можливого негативного впливу та їх запобіганні. Цей тип збитків іноді називають можливим, або очікуваним, а витрати на його запобігання називають попередженими збитками. Цей підхід можна назвати конструктивним: він не бореться з наслідками, а запобігає їм.

Але і в першому, і в другому випадках неможливо повністю усунути всі негативні антропогенні наслідки. Таким чином, завжди є ще й залишкові (остаточні) збитки.

Відповідно, суспільні екологічні втрати складаються з суми попереджених і компенсаційних витрат (суспільних збитків) і залишкових збитків. Попереджені витрати, звичайно, не є цілком збитками, оскільки вони запобігають ще більшим втратам.

В еколого-економічної оцінці збитків ми передовсім оцінюємо компенсаційні втрати суспільства разом з власне збитками (залишковими шкідливими наслідками).

Методи оцінки збитків. В еколого-економічній оцінці збитків поширено використання трьох основних методів:

– прямого рахунку (базуються на порівнянні показників, що характеризують збитки, з умовно чистим контрольним, або еталонним, районом);

– аналітичні (на основі встановлених математичних залежностей);

– емпіричні (залежність величини збитків від рівня забруднення отримана на основі наявного досвіду поширюється на інші подібні об‘єкти і ситуації).

Прямий метод є найефективнішим: він дозволяє найповніше і найточніше оцінити збитки. Для його впровадження необхідно попередньо отримати питомі збитки від одиниці (1 тонни) кожного виду забруднення або іншої негативної дії для одиниці кожного виду реципієнта (1 га земель сільського і лісового господарства, об‘єктів комунального господарства, необхідних для проживання 1000 чол., промисловості з вартістю основних фондів 1 млн. грн. та ін.). Але цей метод є найскладнішим і дуже трудомістким. Він використовується переважно в наукових дослідженнях, інколи для обчислення збитків внаслідок великих техногенних аварій (відшкодування збитків у випадку аварії, як правило, також є меншим, ніж реальні збитки). У таблицях 11.2, 11.3 подані значення збільшених питомих економічних збитків від забруднення в Україні за оцінкою Л. Мельника (Екологічна економіка, 2002, С. 180-181).

Таблиця 11.2