Тема 3. Економічне районування та територіальна організація

Господарства

3.1. Передумови економічного районування

 

Економічний район – це територіально цілісна частина народного господарства країни, що має такі ознаки:

– спеціалізація як основна народногосподарська функція;

– комплексність – взаємозв'язок найважливіших складових частин економічної та територіальної структур району;

– керованість – тобто наявність визначених галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємозв'язку складових частин, що дозволяють визначати район як цілісну систему й організаційний осередок територіального управління народним господарством.

 

Рис. 1.6. Ознаки економічного району

 

Основою економічного району є територіально-виробничі комплекси.

Основи економічного районування України:

1) Найкращим географічним описом на межі ХV-ХVІ ст. вважалась праця Яна Длугоша “Хорографія Польського Королівства". До середини XVІІ ст. з'явився ряд польських землеописів, що розглядали й українські території.

2) Оскільки частина українських земель входила також до складу Московії, а потім Росії, то й російські вчені звернули увагу на описання наших країв. Серед засновників районування в Росії був І. Кирилов (1689-1737), укладач першого атласу Росії. У праці “Квітучий стан Усеросійської держави" він дав географічний опис на підставі розподілу 12 губерній.

3) У 1842 р. з'явилася “Економічна карта" для спеціального районування промисловості Росії. Територія поділялася на шість “країв", контури яких наближалися до географічних зон:

ü лісова зона (Прибалтика, Північ, Північний Захід),

ü промисловість (Підмосков'я),

ü промисловість мануфактурна (навколо Москви),

ü промисловість гірничозаводська (Урал),

ü чорноземна зона (Україна, Чорноземна зона Росії),

ü пасовищна зона (Північний Кавказ).

4) У 1920-ті роки в Радянській Росії економічне районування досліджувалося у зв'язку з планом ГОЕЛРО. Формування і розвиток економічних районів стало тоді результатом територіального поділу праці.

5) Після одержання Україною незалежності її розподіл на три економічні райони (Південний, Південно-Західний і Донецько-Придніпровський), що входили до СРСР, став непридатним через їх великі розміри. Зараз використовується розподіл України на п'ять економічних районів: Центральноукраїнський, Західноукраїнський, Донецько-Придніпровський, Північно-Східний і Південний (або Причорноморський).

Рівень економічного розвитку регіону і ступінь задоволення потреб його жителів залежать від виробничої структури цього регіону, комплексного використання його ресурсів. Раціональна виробнича структура, пропорційний розвиток усіх сфер суттєво впливають на підвищення продуктивності праці і раціональне використання трудових ресурсів, їх продуктивність значно залежить від належного утримання та розвитку охорони здоров'я, спорту тощо.

 

G Більшість країн світу в основі управління державою використовують економічне районування. Наприклад, ФРН поділена на вісім районів, до складу яких входить по кілька земель, а Франція складається з 96 департаментів і округів, що складають 22 економічні райони. США адміністративно поділяються на 51 штат і округ Колумбію, що складають п`ять економічних районів (Захід, Середній Захід, Північний Схід, Північ і Південь). Японія поділяється на 47 префектур і 14 областей (о. Хоккайдо), що складають 10 економічних районів.

 

Взаємодія складових структури регіону створює реальну базу для розвитку ринкових форм управління регіональними комплексами, вироблення та реалізацію регіональної політики, спрямованої на ефективне використання виробничого апарату, трудових ресурсів та довкілля.

Зазначимо, що немало вчених піддають сумніву раціональність поділу України на існуючі області. Так, зокрема, на думку експертів Міжнародного інституту порівняльного аналізу, послуговуючись визначенням, яке пропонується законом, в Україні можна виділити не більше десяти областей, які територіально збігаються з так званими територіально-виробничими комплексами.

Територіально-виробничі комплекси (ТВК) – це поєднання підприємств і установ, для яких територіальна спільність їх компонентів є додатковим чинником підвищення економічної ефективності за рахунок стабільності взаємних зв'язків (у тому числі інформаційних) і ритмічності виробничого процесу, скорочення транспортних витрат, раціонального використання усіх видів місцевих ресурсів та сприятливих умов маневрування ними.

Система ТВК має ієрархічний характер. Сукупність кількох ТВК на певній території породжує взаємозв'язки між ними, зумовлені спільним використанням території і промислової інфраструктури. Створюються умови, за яких стає ефективною централізація деяких виробництв, розрахованих на задоволення потреб ряду комплексів та автономних підприємств. Тоді виникає регіональний ТВК, який можна вважати основою економічного району.

Враховуючи тенденцію до групового розміщення промислових підприємств і пов'язаних із ними об'єктів до вдосконалення старих і формування нових ТВК, потрібно виробляти дієві заходи ефективного їх регулювання. ТВК різних масштабів і типів зарекомендували себе як найефективніша форма розміщення продуктивних сил, спеціалізації і пропорційного розвитку господарства України та її економічних районів. Тому великого значення в розміщенні продуктивних сил набувають ТВК різного змісту і рівня ієрархії, зокрема галузевих, міжгалузевих, інтегральних.

Галузевий ТВК поєднує підприємства на певній території. Для нього властиве щільне компонування у вигляді промислових вузлів і центрів, а також промислових агломерацій. Висока просторова насиченість промисловості на обмеженій території зумовлює тісніші зв'язки структурних елементів комплексів основних виробництв і багатьох об'єктів міжгалузевого значення. Загалом галузевий комплекс – це група підприємств із широкими взаємними виробничими зв'язками, а також залежністю в оптимальному залученні до суспільного виробництва як чоловічої, так і жіночої праці. При цьому особливо важлива роль відводиться зв'язкам соціальної інфраструктури, що сприяє підвищенню ефективності комплексності.

Міжгалузеві ТВК формуються на основі певних виробничих процесів, які об'єднують послідовні стадії переробки первинної сировини.

Інтегральний ТВК є взаємопов'язаним і взаємозумовленим поєднанням галузей матеріального виробництва на певній території. Галузеві й міжгалузеві ТВК при цьому є лише своєрідними його блоками. Важливими елементами територіальної структури інтегрального господарського комплексу регіонів України є економічні вузли, центри й пункти. Економічний вузол –це локальний господарський комплекс, який поєднує на компактній території всі галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери. Для економічного центру й пункту характерні відповідно ширші й вужчі зв'язки із сусідніми територіями.

Комплекси виконують багатогалузеві функції, проте в кожному з них є одне або кілька підприємств, котрі становлять виробниче ядро, навколо якого розташовуються інші промислові об'єкти. Часто таким ядром стає електроенергетика. Крім електроенергетичного, провідними чинниками в Україні є трудові ресурси, будівельні бази, водозабезпечення, транспорт, утилізація відходів основних виробництв.

Для багатьох ТВК України поняття комплексності є досить умовним. Часто під комплексністю розуміють лише спільність території, тісні взаємозв'язки об'єктів виробничої інфраструктури і розташованих у певному районі підприємств, об'єктів сфери обслуговування населення.

У виникненні об'єктивних умов для формування нових ТВК останніми роками якісні зміни не сталися. Проте в місцях нового промислового будівництва об'єкти соціальної інфраструктури у вигляді впорядкованих міст і містечок стали одними з важливих чинників створення ТВК в Україні.

Усі райони великих промислових новобудов, де потрібно вирішувати проблему працевлаштування великої кількості будівельників, практично мають об'єктивні умови для формування нових ТВК. При цьому структура й ефективність чинників впливу на формування ТВК залежать від розмірів додаткових резервів і можливостей комплексоутворення, об'єктивних економічних та природних умов України.

Важливою закономірністю формування ТВК є комплексність розвитку конкретних виробництв. За територіального зосередження промисловості немає потреби будувати транспортні шляхи для кожного підприємства окремо, крім того, зменшуються витрати на допоміжні й сервісні підприємства, житлово-комунальне господарство, лікувальні заклади.

Під впливом територіального зосередження та закономірностей і комплексності розміщення виробництва формується територіальна структура економічних районів, яка включає кілька важливих елементів, створених унаслідок розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту. Її промислові елементи можна поділити на дві групи: галузеві й комплексні.

Основними елементами територіальної структури виробництва є ТВК або підприємства, які можуть перетворитися на них. Проте галузевий і промисловий центри не можна ототожнювати з ТВК у повному розумінні цього слова. Отже, територіальна структура економічного району - це сукупність ТВК різних ступенів досконалості в такому поєднанні, яке створює зручну ланку в системі територіального поділу праці.

У ТВК взаємопов'язані виробництва представлені промисловими та іншими виробничими підприємствами, розташованими на різних промислових майданчиках, але на таких відстанях між собою, які забезпечують територіальну єдність виробництва і споживання.

Оскільки суспільне виробництво існує у вигляді конкретних підприємств, вивчення впливу розміщення певних галузей на формування комплексів має особливе значення. Найбільший такий вплив справляють ті галузі, яким властива велика комплексотвірна роль (чорна металургія, паливна промисловість, електроенергетика, машинобудування, лісова і деревообробна промисловість). Легка й харчова промисловість формують переважно елементарні комплекси або доповнюють комплекси інших типів.

Важливими у формуванні та функціонуванні територіальних галузевих, міжгалузевих й інтегральних комплексів є економіко-екологічні та демографічні елементи. У межах ТВК вони сприяють кращому забезпеченню комплексної переробки сировини, використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, ефективній організації суспільного виробництва, створенню системи поселень з належними умовами праці й життя людей.

Останніми роками розвиток міських агломерацій тісно пов'язаний зі створенням промислових або інших ТВК. Взаємозв'язки цих агломерацій значно підвищують ефективність виробництва на основі територіально-групового розміщення підприємств, єдиних комунікацій та сервісного господарства, розвитку міст-супутників тощо.

Великі гідроелектростанції можуть бути основою формування не тільки промислових, а й промислово-транспортних, промислово-аграрних, промислово-транспортно-аграрних комплексів. Каскад ГЕС на Дніпрі став важливим чинником формування ТВК саме в районах Придніпров'я. Формуванню нових ТВК сприяє також розширення електричних мереж на територіях, які не мають власних енергетичних баз.

Залізорудна промисловість впливає на формування ТВК здебільшого у двох напрямах: 1) сприяє створенню локальних гірничодобувних, залізорудних і допоміжних підприємств, містечок, міст та ін., тобто відносно самостійних галузевих ТВК (наприклад, багаті на вміст заліза родовища); 2) пов'язана з видобутком мідних руд відкритим способом. Центральними ланками тут стають наземні збагачувальні й агломераційні фабрики, енергетичне, транспортне та інші господарства, де найбільше робочої сили й основних фондів.

У виробництві чорних металів за сучасного рівня техніки в Україні дедалі важливішою стає наявність палива, ніж залізної руди, що істотно впливатиме на формування промислових ТВК у тому чи іншому районі.

У формуванні ТВК важливою є структура основних комплексотвірних галузей, до яких належить машинобудування. Поліцентричний тип розвитку машинобудівних центрів України характерний для районів із високим індустріальним потенціалом, де чітко визначилися ТВК. У формуванні ТВК Придніпров'я, Прикарпатського гірничо-хімічного та деяких інших мають брати участь різні підтипи поліцентричного типу, оскільки вони найбільше відповідають раціональному розміщенню продуктивних сил у межах відповідних економічних районів.

Моноцентричний тип розвитку машинобудівних центрів характеризується тим, що в центрі району чи області зосереджується основна частина робітників і продукції машинобудування. До цього типу належить більшість областей і міст України.

Для України характерна загальна закономірність групової територіальної концентрації підприємств машинобудування, що зумовлює утворення “кущів” машинобудівних заводів, які разом з іншими промисловими підприємствами формують іноді цілі інтегральні ТВК.

Комбінування хімічних підприємств між собою та з підприємствами інших галузей економіки України зумовлює їх комплексне групове розміщення і робить хімічну промисловість однією з найважливіших ланок у формуванні ТВК.

Територіальній концентрації виробництва і формуванню ТВК сприяють також комплексне використання сировини, розширення технологічних та економічних зв'язків між виробництвом мінеральних добрив та іншими галузями основної хімії, металургією, вугільною, нафтовою, газовою промисловістю тощо.

Мінерально-сировинні ресурси мають вирішальне значення для формування комплексів промисловості будівельних матеріалів лише при розміщенні цементної промисловості. Комплексотвірні функції будівельної промисловості досить обмежені, оскільки її підприємства самі видобувають сировину і виготовляють напівфабрикати й готову продукцію.

Комплексоутворення лісової, паперової і деревообробної промисловості грунтується на зональності розміщення лісів, комплексному характері деревини як сировини, територіальному збігу масового споживання різних видів продукції.

Глибокі та всебічні виробничі зв'язки визначають регіональну спільність промислових та аграрно-промислових ТВК. У структурі внутрішніх зв'язків одних комплексів можуть переважати сировинні зв'язки, інших – вироби міжгалузевих формувань, третіх – продукція кінцевого споживання. Найбільш розгалужені виробничі зв'язки в інтегральних ТВК, для яких характерні високі темпи розвитку одних підгалузей порівняно з іншими, що спричиняє територіальні зрушення в матеріальному виробництві.

В Україні з її високим господарським освоєнням території, зокрема в Донбасі та Придніпров'ї, а також у густонаселених великих містах інших регіонів, слід удосконалювати ТВК оптимізацією їх галузевої структури, технічним переобладнанням підприємств, раціоналізацією внутрішніх і міжгалузевих транспортно-економічних зв'язків тощо. Це основний шлях вирішення проблеми вдосконалення територіальної організації продуктивних сил і джерело економії суспільної праці в Україні.

У деяких регіонах є об'єктивні передумови для формування нових ТВК у зв'язку з можливим нарощуванням промислового потенціалу галузей і регіонів унаслідок побудови нових індустріальних об'єктів.

У господарському комплексі України можна виділити 57 ТВК, які сформувалися або перебувають на стадії формування, та понад 300 різних промислових центрів, котрі безпосередньо не належать до територіального складу вищих за таксономічним рангом структурних елементів, оскільки розміри більшості цих структурних елементів невеликі.

До ТВК можна віднести агропромислові комплекси, які є складними міжгалузевими утвореннями. Їх функціонування має велике значення для подальшого розвитку сільського господарства України. Найпоширеніші в країні рослинницько-промислові комплекси: цукрово-буряківничий, плодо-овочеконсервний, олійно-жировий, виноградницько-виноробний, льоно-промисловий, ефіроолійний; тваринницько-промислові комплекси: м'ясо-, молочно- і птахопромисловий.

 

3.2. Види економічних районів України

 

Види економічних районів:

- галузеві – характеризуються зосередженням на певній території підприємств окремих галузей (паливної, металургійної тощо);

- інтегральні – характеризуються загальністю внутрішніх економічних зв'язків, територіальною, адміністративною цілісністю.

За масштабом території, місцем у територіальному розподілі праці виділяють:

- мікрорайони (група адміністративних районів);

- мезорайони (як правило, дві - три області);

- макрорайони (велика частина території країни, може налічувати до десяти і більше областей). Макрорайони в деяких інтерпретаціях ще називають більшими економічними районами.

На підставі мезорайонування в Україні виділяють п'ять економічних районів:

1. Центральноукраїнський (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська, Кіровоградська області);

2. Донецько-Придніпровський (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області);

3. Північно-Східний (Харківська, Сумська, Полтавська області);

4. Південний або Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області й Автономна Республіка Крим);

5. Західноукраїнський (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька області).

Соціально-економічне районування в Україні передбачає поділ на шість районів.

Таблиця 1.1