Види внутрішньоособистісних конфліктів

Категорія внутрішньоособистісних конфліктів об'єднує психологічні конфлікти, які полягають у зіткненні різних особистісних утворень (мотивів, цілей, інтересів і т.ін.). Вони представлені у свідомості індивіда відповідними переживаннями. Для позначення цього виду конфліктів у психологічній літературі як синонімічні застосовують поняття "внутрішньоособистісні конфлікти", "особис-тісні конфлікти", "внутрішні конфлікти", "інтрасуб'єктні конфлікти", "інтерперсональні конфлікти", "психологічні конфлікти".

Особистісний конфлікт - це протистояння двох начал у душі людини. Воно сприймається та емоційно переживається людиною як значуща для неї психологічна проблема. Вона вимагає свого вирішення і викликає внутрішню роботу, спрямовану на її подолання.

Основи комплексного всебічного опису конфліктів, їхнє вивчення та практики роботи з ними були закладені B.C. Мерліним.

Внутрішньоособистісний конфлікт - це конфлікт всередині людини. Він виникає між різними сторонами "Я": між бажаннями, між минущими потребами і тією системою норм і цінностей, яка закладена з дитинства. Внутрішньоособистісні конфлікти виникають при зіткненні протилежних мотивів, потреб, інтересів у однієї і тієї самої людини. В їхній основі лежить негативний психологічний стан особистості: внутрішні переживання, образи та розчарування.

До таких конфліктів можна віднести зіткнення: "хочу - не хочу", "маю - хочу мати", "хто я є - ким хотів би бути". Одним словом, внутрішньоособистісний конфлікт - це завжди боротьба двох протилежних тенденцій у свідомості однієї людини.

В основі будь-якого внутрішнього конфлікту лежить проблема вибору. Індивід практично завжди має кілька варіантів дій, моделей поведінки в одній і тій самій соціально значущій ситуації: багатство або кохання, особисте життя або кар'єра, сім'я або робота. Протиборство взаємовиключних прагнень і породжує внутрішньоособистісний конфлікт.

Серед усього різноманіття внутрішніх конфліктів виділяють такі їхні різновиди:

1) конфлікт потреб;

2) конфлікт між соціальною нормою та потребою;

3) конфлікт соціальних норм;

4) конфлікт між цінністю і потребою;

5) рольовий конфлікт.

За іншими класифікаціями основними різновидами внутрішньоособистісних конфліктів є такі:

1) між "хочу" і "хочу";

2) між "можу" і "не можу";

3) між "хочу" і "не можу";

4) між "потрібно" і "потрібно";

5) між "хочу" і "потрібно";

6) між "потрібно" і "не можу".

Якщо звернутися до змістової сторони конфлікту, то цікавою є класифікація Е.М. Бабосова:

1) мотиваційний конфлікт - зіткнення мотивів або компонентів психологічної структури особистості;

2) конфлікт нереалізованого бажання - зіткнення сильного бажання, яке виникає в особистості, з дійсністю, яка не дає змоги реалізувати це бажання. Такий конфлікт може виникнути, коли людина фізично не здатна задовольнити бажання. Причиною може бути незадоволення власною зовнішністю чи фізичними даними;

3) адаптаційний конфлікт, який виникає через порушення рівноваги між особистістю та її соціальним оточенням. Зазвичай він втілюється у соціальній дезадаптації, відсутності здатності пристосовуватися до мінливих умов життя;

4) рольовий конфлікт, який виявляється у формі переживань, що виникають з приводу неможливості або утруднення реалізації одночасно кількох різних ролей (міжрольовий конфлікт). Також він може бути пов'язаний з різним розумінням вимог, які висуваються до однієї і тієї самої ролі самою особистістю та її оточенням (внутрішньорольовий конфлікт);

5) конфлікт неадекватної самооцінки, який виникає через розходження рівня домагань особистості та її оцінки власних можливостей. Такий конфлікт може виявлятися у кількох варіантах:

а) це може бути конфлікт між завищеним рівнем домагань та реальними можливостями особистості;

6) між заниженим рівнем домагань та об'єктивним усвідомленням здібностей людини;

в) між прагненням підвищити домагання, щоб досягти успіху, та знизити домагання, щоб уникнути невдачі.

Найяскравіше такі конфлікти виявляються у талановитих людей із завищеним рівнем домагань. Зазвичай їхня поведінка характеризується тривожністю, помисливістю. Будь-який успіх вони приписують собі, а невдачу - обставинам або діям недоброзичливців;

б) моральнісний конфлікт - це зіткнення між минущими бажаннями та моральною нормою, між почуттям любові та почуттям обов'язку, між різними моральними цінностями;

7) невротичний конфлікт - це психогенний розлад, в основі якого лежить непродуктивна та нераціональна суперечність між особистістю та значущими для неї сторонами дійсності, яка супроводжується виникненням хворобливих, обтяжливих переживань невдач, незаловолених потреб, недосяжності життєвих цілей. Невротичний конфлікт виявляється у різних фобіях, страхах, підвищеній тривожності, відчутті неповноцінності.

Люди, які схильні до бурхливих внутрішньоособистісних переживань, мають деякі специфічні риси. Вони характеризуються імпульсивністю, завищеним рівнем домагань та критичності до вчинків оточення, низькою самокритичністю.

52.міжетнічні конфлікти

Не меншої, ніж міжкласові, а нерідко ще більшої гостроти можуть набувати міжетнічні (етнополітичні) конфлікти.

Глибинні причини цих конфліктів кореняться в історії етнічних спільностей та відносин між ними, національній свідомості, психології, традиціях, ідеологічних стереотипах, які переходять з покоління в покоління. Найчастіше причиною міжетнічних конфліктів стає войовничий націоналізм. Він проявляється в тенденції до суверенізації великих і малих етнічних спільностей з метою створення незалежної державності. Однак прагнення тієї чи іншої етнічної спільності до самовизначення та утворення власної державності нерідко суперечить інтересам інших етнічних спільностей, зокрема щодо збереження єдності й територіальної цілісності поліетнічної за складом держави, що породжує міжетнічні конфлікти.

Спричиняє конфлікти й суперечність між формально проголошеним у державі принципом рівності всіх етнічних спільностей і фактичною їх нерівністю, пов'язаною з неоднаковими можливостями задоволення матеріальних, культурних і політичних потреб.

У кожній країні міжетнічні суперечності проявляються по-різному, неоднакові їх масштаби, гострота й наслідки. Проте за наявності таких відмінностей міжетнічні конфлікти мають деякі спільні риси, певну логіку свого розвитку, яка виявляється, зокрема, в порядку висунення вимог. Конфлікти часто починаються з постановки та обговорення проблеми національної мови, культури. В подальшому вимоги переходять, як правило, в політичну площину, переростаючи у статусні домагання. Нарешті, боротьба за особливий статус набуває форми територіальних претензій. Під час цієї боротьби відбувається оживлення архаїчних уявлень і вимог про історичну виправданість таких претензій. Спотворені архаїчні ідеї насичують конфлікт історичним змістом, який кожна з конфліктуючих сторін використовує для обґрунтування своєї позиції. Подібні історичні аргументи найчастіше неможливо ні підтвердити, ні заперечити.

Так, починаючись із безневинних, на перший погляд, закликів на захист мови, культури, продовжуючись під гаслами «збереження етнічної чистоти» тієї чи іншої спільності, відновлення «історичної справедливості» стосовно неї тощо, міжетнічні зіткнення нерідко переростають у широкомасштабні криваві конфлікти, під час яких вже не до мови й культури. Про таку логіку розгортання міжетнічних конфліктів свідчать не тільки численні історичні події, а й нинішній міжетнічний розбрат у колишніх радянських республіках та між ними, криваве роз'єднання Югославії, мало не щоденні міжетнічні зіткнення в низці африканських країн.

Оскільки міжетнічні спільності, як правило, компактно розселені на певних територіях, то нерідко суперечності й конфлікти між ними набувають міжрегіонального характеру. Міжрегіональні конфлікти можуть виникати й через помилкову політику центральних властей щодо розвитку окремих регіонів, необґрунтовані прагнення регіональної еліти до набуття тим чи іншим регіоном особливого, привілейованого статусу в державі, через відмінності в політичних настроях населення регіонів, рівнях їхнього економічного розвитку тощо.

Головне завдання національної і регіональної політики держави полягає в тому, щоб своєчасно виявляти міжетнічні та міжрегіональні суперечності, робити все можливе для запобігання конфліктам, особливо у гострих, руйнівних формах. Повною мірою це стосується й демографічних суперечностей і конфліктів, зокрема так званих конфліктів поколінь, коли виникає непорозуміння між молодим і старшим поколіннями. Певні непорозуміння між поколіннями були завжди, але в окремі періоди суспільного розвитку вони можуть набувати конфліктного характеру, виливатися у хвилі молодіжного бунтарства, як це сталося в багатьох країнах Західної Європи на рубежі 60-70-х років,масові альтернативні рухи тощо.

Причини виникнення і шляхи розв'язання конфліктів у суспільстві, з'ясування їх значення для суспільного розвитку, соціального управління, гармонізації суспільних відносин вивчає конфліктологія - самостійна галузь наукового знання, що виникла на межі соціології, політології і політичної психології.

Ескалація конфлікту

Ескалація конфлікту — це ключова, найнапруженіша його стадія, коли відбувається загострення всіх суперечностей між його учасниками і використовуються всі можливості для перемоги в протиборстві. Це вже не локальний бій, а повномасштабна битва. Відбувається мобілізація всіх ресурсів: матеріальних, політичних, фінансових, інформаційних, фізичних, психічних тощо.

На цій стадії стають марними будь-які переговори або інші мирні шляхи вирішення конфлікту. Емоції часто починають затьмарювати розум, а логіка поступається відчуттям. Головне завдання полягає в тому, щоб за всяку ціну нанести якомога більше шкоди супротивникові. Тому на цій стадії можуть втрачатися первинна причина й основна мета конфлікту, а на перше місце висуваються нові причини та нові цілі. В процесі цієї стадії конфлікту можлива і зміна ціннісних орієнтацій. Розвиток конфлікту набуває спонтанного, некерованого характеру.

Серед основних моментів, що характеризують етап ескалації конфлікту, можна виділити такі:

— створення образу ворога;

— демонстрацію сили і загрозу її застосування;

- застосування насильства;

- тенденцію до розширення і поглиблення конфлікту. Створення образу ворога — це один із найважливіших моментів етапу розвитку конфлікту. Він починає формуватися ще на його ранній стадії та остаточно складається в період ескалації. Існування певних ворогів є обов'язковим елементом, необхідним для підтримки єдності членів групи і для усвідомлення ними цієї єдності як одного зі своїх життєвих інтересів, це може навіть вважатися проявом політичної мудрості.

Як відомо, внутрішня єдність групи зміцнюється, якщо на ідеологічному рівні створюється і постійно підтримується образ ворога, з яким потрібно вести боротьбу і проти якого слід об'єднатися. Образ ворога створює додаткові соціально-психологічні й ідеологічні чинники для згуртованості групи, організації або суспільства. В цьому випадку їх члени усвідомлюють, що вони борються не за власні інтереси, а за загальну справу, за країну, народ. Ворог насправді може бути як реальним, так і уявним, тобто він може бути вигаданим або штучно сформованим для зміцнення єдності групи або суспільства.

Демонстрація сили і загроза її застосування—це наступний важливий елемент і характеристика ескалації конфлікту. Одна зі сторін чи обидві з метою залякування супротивника постійно намагаються показати, що потужність і ресурси однієї сторони перевершують потужність іншої сторони. При цьому кожна сторона сподівається, що така позиція призведе до капітуляції супротивника. Проте зазвичай це призводить до того, що супротивник мобілізує всі власні ресурси, що веде до подальшої ескалації конфлікту. У психологічному плані демонстрація сили або загроза застосування пов'язана з нагнітанням емоційної напруженості, ворожнечі та ненависті до супротивника.

Часто цей прийом реалізується через оголошення різного роду ультиматумів іншій стороні. Зрозуміло, що до ультиматуму може вдаватися лише та сторона, яка в якому-небудь відношенні сильніше за іншу. Тому оголошення ультиматуму - це доля сильних, хоча не завжди йдеться про фізичну або матеріальну сили. Оголошення голодовки на знак протесту проти дій влади- або адміністрації підприємства - це теж ультиматум. В цьому випадку і влада, і адміністрація часто йдуть на поступки перед загрозою смерті людини і перед загрозою виявити свою власну жорстокість і антигуманність.

Природною реакцією на демонстрацію сили і загрозу її застосування є спроба захиститися. Втім, як відомо, кращий спосіб захисту - напад. Якщо потужність і ресурси супротивника не набагато перевищують або взагалі не перевершують силу того, кому загрожують, то загроза силою найчастіше провокує насильство і подальшу ескалацію конфлікту.

Застосування насильства - ще одна істотна характеристика етапу ескалації конфлікту. Насильство виступає більш жорстким засобом впливу. Це останній аргумент у конфлікті, його застосування свідчить про те, що настала гранична межа в ескалації конфлікту, вища фаза його розвитку.

Йдеться не тільки про фізичне насильство. Це можуть бути найрізноманітніші його види: економічне, політичне, моральне, психологічне тощо. Якщо начальник у відповідь на справедливу критику примушує підлеглого звільнитися "за власним бажанням", це насильство.

Насильство може проявлятися не тільки у відкритій формі -вбивство, завдання фізичного або матеріального збитку, розкрадання власності тощо, а й виступати в замаскованій формі, коли створюються певні умови, що обмежують права людей, або перепони для відстоювання їхніх законних інтересів. Не надання можливості піти у відпустку в зручний час, відсутність можливості опублікувати в центральній газеті критичну статтю на державного чиновника - все це приклади замаскованого насильства.

Насильство як вища стадія ескалації конфлікту може охоплювати різні сфери людської діяльності (економічну, політичну, побутову тощо) й різні рівні організації соціальної системи (індивіда, групу, спільність, суспільство). Одним із найбільш поширених видів насильства сьогодні є сімейне насильство. Це найбільш цинічний і прихований від сторонніх поглядів вид насильства. Насильство в сім'ї має найрізноманітніші прояви і форми. Воно не обмежується тільки побоями, а може бути й економічним, сексуальним чи психологічним. Домашнє насильство характеризується тим, що воно не лише носить прихований характер, а й нерідко триває протягом багатьох років.

Тенденція до розширення та поглиблення конфлікту — ще один етап ескалації конфлікту. Конфлікт не існує в постійних межах і в одному стані. Розпочавшись в одному місці, він починає охоплювати нові сфери, території, соціальні рівні й навіть країни. Виникнувши як суто діловий конфлікт між членами організації, він надалі може охоплювати соціально-психологічну й ідеологічну сферу, з міжособового рівня перейти на міжгруповий і т.д.

Суперечка між продавцем на базарі й покупцем може розпочатися через те, що вони не зійшлися в ціні. Але потім вони можуть вже звинувачувати один одного в усіх смертних гріхах і, до того ж, в нього можуть втрутитися оточуючі. Отже, з часом це вже не суперечка між продавцем і покупцем, а протистояння двох таборів.