Тема 6. Проблеми формування особистості з погляду різних теорій

Поняття „особистість" з погляду філософії, педагогіки, психології, соціології.

Концепції особистості: теорія,дзеркального Я", рольова теорія, теорія соціальної установки, марксиська теорія особистості.

Раціональне та ірраціональне в особистості.

Концепція „нелогічних" дій В. Парето.

Біхевіоризм і проблема особистості.

Структурна теорія особистості З. Фрейда. Індивідуальні та колективні начала особистості.

Структура особистості. Характеристика основних підходів до структури особистості. Типи особистості. Різновиди базисного типу особистості.

 

Реалії сьогодення потребують нових підходів до вивчення процесу соціалізації особистості, створення певних умов для реалізації потенціалу молодої людини. На сьогодні в сучасному суспільстві зростає інтерес до проблем можливостей людської особистості. Проблема особистості стоїть у центрі педагогічного, філософського, соціологічного знання; нею займається етика, психологія, історія, демографія, інші науки. Для них особистість є головним об’єктом дослідження.

Так психологія досліджує вікові особливості свідомості та поведінки людини, вікові зміни в структурі особистості, процес акселерації, динаміку інтелектуального, емоційного розвитку тощо.

Соціальна психологія розкриває специфіку механізмів спілкування, формування контактних груп, зміни соціальних ролей. Педагогіка визначає можливості та засоби виховання й навчання молодої людини, засвоєння нею необхідної інформації, залучення молоді до різноманітних видів діяльності. Соціальна педагогіка – така галузь педагогічних знань, яка безпосередньо стосується вивчення комплексних проблем людини в середовищі, соціально-педагогічних умов для ефективної соціалізації людини через інтелектуально-світоглядну, моральну, емоційно-вольову сфери. Традиційна вітчизняна соціологія розглядає соціалізацію як саморозвиток особистості в процесі її взаємодії з різними соціальними групами, інститутами, організаціями, у результаті якого виробляється активна життєва позиція особистості.

Соціальна філософія — це наука про проблеми суспільства і людини. Головні її поняття — це людина в суспільстві та соціальному середовищі, соціальна справедливість та захист людини. Важливими її функціями є теоретичне обумовлення процесів, які відбуваються у суспільстві. За такого підходу головним тут є проблеми самовияву людської особистості, адаптації її до змінних умов соціального середовища, характеру взаємодії людини з цим середовищем, гармонізації власноособистісних та загальносуспільних потреб. Тому важливими складовими філософських основ сучасної соціально-педагогічної діяльності є соціальна філософія, філософія соціального виховання та філософія сучасної освіти, яка в останній час розглядається як категорія, що відображає процеси навчання і виховання на основі пріоритетності навчання. Соціальна філософія поряд із економічними, соціальними, побутовими, правовими та іншими проблемами людини розглядає також психологічні та педагогічні, виступаючи, на думку П.Л.Павльонка, «методологією, яка покликана допомогти соціальному педагогу і соціальному працівнику орієнтуватися в соціальних проблемах суспільства»

Проблеми соціалізації людини посідають чільне місце у сучасній філософії освіти, основні напрями якої пов'язані із розподілом філософії на два головні: філософію гармонійної цілісності та релятивістсько-плюралістичну. Перший напрям передбачає створення єдиної цілісної теоретичної системи педагогічної діяльності на основі гармонійного вирішення всієї сукупності її суперечностей. Другий робить наголос на унікальності особистості, її творчих здібностей, виходить із пріоритету плюралістичності в організації системи освіти та індивідуальних методів навчання і виховання. Однак обидва ці напрями не вирішують найважливішої проблеми сучасної освіти—виховання людини, яка б могла, з одного боку, вписуватися у закономірності буття, космічного логосу, з іншого, досягти кращого задоволення своїх індивідуальних і колективних інтересів.

докорінна проблема соціалізації людини полягає у тісному взаємозв'язку, гармонійній організації взаємодії цих трьох вимірів, які певним чином нагадують узвичаєну християнську тріаду «тіло - душа - дух».

Розгляд «діалогу» багаточисленних людських вимірів «по горизонталі», зокрема, структурування полілогу відносин людського «я» філософ М.С.Колесов здійснює таким чином:

- відношення «я-я», внутрішній діалог, умова формування самосвідомості та самооцінки;

- відношення «я-ти», царина формування морального почуття, почуттів любові, ненависті, дружби;

- відношення «я-ми» — царина виховання національної свідомості, почуттів гуртової солідарності, класовості, соціальної справедливості;

- відношення «я-людство», умова усвідомлення своєї належності до роду людського, джерело філософсько-історичних, футурологічних рефлексів;

- відношення «я-друга природа», царина оцінки світу речей, створених людиною, можливість стати «мірою всіх речей»;

- відношення «я-природа», царина прояву найрізноманітніших інтересів - від прагматичного до естетичного, царина формування екологічної свідомості, різних філософських концепцій (Руссо, Толстой, Торо, Швейцер та ін);

- відношення «я - універсум», царина формування світогляду, релігійних і філософських вчень, міркувань щодо життєвого сенсу і смерті.

Соціалізація людини у вимірах такої системи координат вимагає різнобічного огляду проблеми з позицій, насамперед, популярних сьогодні філософських напрямів.

суттєвою рисою сучасної філософії є спеціалізація її шкіл і напрямів на вирішення різних проблем науки і людини.

 

Упродовж тривалого часу вітчизняна педагогічна наука, зокрема соціальна педагогіка, спиралася на філософський фундамент марксизму-ленінізму. Філософ Г.А.Заїченко, називаючи методологію марксизму «плінтусною», стосовно цього пише: «... спрощення в інтерпретаціях історії, що випливають із «плінтусної методології», яка так заклопотана «базисною» площиною, економічним виміром, — під нього підводить усе: політику і право, релігію й мораль, художньо-естетичне осягання світу та філософію, утворюючи з цих галузей знань незмінну ієрархію, найвищі духовні поверхи якої виглядають як проста тінь економіки, — такі спрощення (а вони панували у нас майже всі 70 років попередньої історії) недопустимі». Однак є окремі площини марксизму, які не тільки доцільно, а й необхідно враховувати у плануванні організації соціально-педагогічної діяльності.

Насамперед, це стосується ідеї відчуження, яку К.Маркс конкретизував, розглянувши її крізь призму такого економічного чинника, як відчужена праця. Визнавши відчуження як втрату людиною самої себе, дослідивши механізм цього явища, вчений кваліфікував його як аномалію, що підлягає усуненню. Звідси висновок про те, що вся історія людства є рухом від відчуження до свободи. На основі цього, як відомо, оформилася одна із ключових проблем філософії марксизму: як зробити суспільство людяним, а людину суспільною. К.Маркс розглядав комунізм не як самоцінність, а як інструментарій для розбудови суспільства гуманізму - вільної асоціації вільних індивідів. У цьому випадку історія виступає як процес самотворення людини, з комунізмом вона тільки починається, продовжуючись у суспільстві гуманізму, де панують не виробничі, а суто людські відносини та ідеали вільної людини.

Отже, проблема особистості стала тим фокусом, де схрещуються всі грані життя суспільства: економічного, політичного, духовного, соціального.