Основні напрями державного управління

ТРАНСПОРТОМ УКРАЇНИ

За своїм змістом державне управління транспортом поділяється на дві основні підсистеми:

1. Транспортна політика, основними напрямами якої є:
1.1. Організаційно-кадрова політика держави на транспорті.
1.2. Майнова та інвестиційна політика.
1.3. Фінансово-кредитна політика.
1.4. Податкова політика.
1.5. Тарифна політика.
1.6. Амортизаційна політика на транспорті.
2. Оперативне управління транспортом.
2.1. Адміністративно-дозвільна діяльність.
2.2. Державний нагляд.
2.3. Адміністративно - розпорядча діяльність.

Завдання державного управління реалізуються в процесі повсякденного фун­кціонування органів управління, зв’язаних з підприємствами транспорту управ­лінськими відносинами.

Державне управління діяльністю транспорту здійснюється перш за все шля­хом проведення та реалізації еконо­мічної і соціальної політики, включаючи на­дання дотацій на пасажирські перевезення.

Держава встановлює тарифи на транспортні послуги відповідно до законодав­ства України. Рівень тарифів на транспорті визначається згідно з нормативними витратами на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельно­сті та оплати податків. Розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користу­вання проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства Укра­їни.

Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій грома­дян регулюється нормативними актами КМ України.

Збір за користування шляхами сполучень України транспортними засобами іноземних власників і плата за тран­зитні перевезення здійснюються в порядку, що встановлюється КМ України.

Особливий режим майна підприємств транспорту проявляється у встановле­ному особливому порядку набуття та реєстрації прав на транспортні засоби (Цивільний кодекс України визначає транспортні засоби як джерела підвищеної небез­пеки, як майно, на яке поширюються режим нерухомого майна (ст. 181) і підвищені вимоги щодо технічного стану цього майна та умов експлуатації). Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устатку­вання транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об’єднаннями, установами та організаціями Міністерства інфраструктури України, є загальнодержавною власні­стю і належать до єдиної транспортної системи. У загальнодержавній власності можуть також перебувати транспортні засоби, споруди, устаткування транс­по­рту, закріплені за підприємствами, об’єднаннями, установами та організаціями інших міністерств і відомств (відомчий транспорт).

Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту та дорожнього господарства, закріп­лені за підприємствами, установами та органі­заціями місцевих рад, належать до комунальної власності.

Транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту можуть перебувати у власності підприємств, об’єднань, установ, організацій і громадян.

Транспортні засоби, які належать транспортним підприємствам та особам, які здійснюють їх експлуатацію, по­винні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифі­кат.

Правовий режим земель транспорту має спеціальне регулювання. Землями транспорту визнаються землі, на­дані в користування підприємствам і організа­ціям транспорту згідно з Земельним кодексом України для виконання покладе­них на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’-єктів транспорту.

Основні засади виконавчо-розпорядчої діяльності визначаються чинним зако­но­давством, зокрема, Господарсь­кий кодекс накреслив у ч. 2 ст. 12 засади управління господарською діяльністю взагалі, у т. ч. і транспортною діяльні­стю. Гос­подарський кодекс засобами регулюючого впливу держави на діяль­ність суб’єктів господарювання визначає:

- державне замовлення, державне завдання;

- ліцензування, патентування і квотування;

- сертифікацію та стандартизацію;

- застосування нормативів та лімітів;

- регулювання цін і тарифів;

- надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

- надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Запроваджено режим ліцензування транспортних послуг. Ліцензування вирі­шує такі завдання: забезпечення безпеки і надійності роботи транспорту; обме­ження монополізму та розвиток конкуренції; створення рівних умов для розви­тку господарської діяльності підприємств транспорту. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством інфраструктури України та ін­шими уповноваженими на це органами в порядку, встановле­ному КМ України та Міністерством інфраструктури України.

Особливе місце у наглядовій діяльності держави на транспорті займає нагляд за забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, який здійснюється в по­рядку, встановленому КМ України.

Питання безпеки руху транспортних засобів на території України, пов’язані з діяльністю транспорту інших дер­жав, регулюються на основі норм, прийнятих в Україні, та міжнародних договорів України (Конвенція про трива­лість робо­чого часу і відпочинку на дорожньому транспорті № 67 від 28.06.1939 р.).

Перевезення пасажирів і вантажів повітряним, а в окремих випадках й ін­шими видами транспорту, підлягають обов’язковому контролю на відповідність їх ви­могам безпеки.

Під безпосереднім державним контролем знаходиться охорона громадського порядку, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і за­конних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, захист власності від злочинних посягань, державний пожежний нагляд на транспорті забезпечуються органами Міністерства внутрішніх справ України при сприянні підприємств транспорту.