Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини – перший в Україні музей просто неба, будівництво якого було започатковано в 1964 році.

НА 2017 – 2021 РОКИ

Кандидата на посаду генерального директора НІЕЗ «Переяслав» Петруні Анни Петрівни

Рік

ПРОЕКТ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ

Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (до 2021 р.)

Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» - є культурно-освітнім та науково-дослідним закладом, створеним постановою Центрального Комітету Комуністичної партії України і Ради Міністрів Української РСР від 13.03.1979 р. № 123 «Про оголошення комплексу пам’яток історії та культури м. Переяслава-Хмельницького Київської області державним історико-культурним заповідником» на базі комплексу пам’яток історії та культури м. Переяслава-Хмельницького Київської області.

Статус національного надано Заповіднику Указом Президента України від 01.06.1999 р. № 598 «Про надання Переяслав-Хмельницькому державному історико-етнографічному заповіднику статусу національного».

Заповідник є об’єктом державної власності, належить о сфери управління Міністерства культури України (далі - Орган управління майном). Заповідник має особливу історико-культурну і наукову цінність.

Згідно державних актів на право постійного користування земельною ділянкою Заповідник є постійним користувачем земельних ділянок історико-культурного призначення загальною площею 26,9 га.

Фонди заповідника станом на 01.08.2016 року нараховують 224107 музейних предметів, з них основного фонду – 184269 од., науково-допоміжного – 39838 од.

У заповіднику створено науково-методичну ради, фондово-закупівельну комісію, реставраційну раду, які розглядають та вирішують питання охорони культурної спадщини, закупівлю експонатів, координацію науково-дослідної роботи, ремонтно-реставраційних робіт та інших важливих питань для життєдіяльності установи.

Інформація про роботу НІЕЗ «Переяслав» висвітлюються на сайті: www. niez.com.ua.

 

СТРУКТУРА ЗАПОВІДНИКА

До структури Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» входить 23 тематичні музеї:

Меморіальний музей Г. С. Сковороди відкрито в 1972 р. у дні святкування 250-річчя від дня народження митця в приміщенні колишнього колегіуму – пам’ятці архітектури сер. ХVІІІ ст.

Музей висвітлює життя та творчість поета і філософа, його перебування на Переяславщині; частина експозиції присвячена історії Переяславського колегіуму, відкритого 2 жовтня 1738 р., який був визначним центром освіти в Україні.

В музеї розміщена експозиція, присвячена перебуванню Г. С. Сковороди на переяславській землі. Унікальним експонатом є портрет філософа роботи невідомого художника кін. XVIII ст. В експозиції представлені тогочасні народні музичні інструменти – скрипка, сопілка, бандура, цимбали, ліра, якими досконало володів митець, адже Григорій Савич був не лише філософом, а й музикантом.

У первісному вигляді відтворено обстановку класу поетики: столи і лави, класна дошка, на стіні – ікони: «Бог Саваоф», «Матір Божа», «Коронування Діви Марії», біля дверей – вішалка зі студентським одягом, на столах – книги. Довершеності експозиції класу надає скульптура Г. С. Сковороди, що, ніби живий, сидить за вчительською кафедрою. В одному з колишніх вестибюлів відтворена обстановка кімнати вчителя.

В експозиції музею широко представлені картини, графіка, літографії, народне мистецтво, які відображають творчість та життя філософа.

В одному з колишніх вестибюлів відтворено інтер’єр бібліотеки колегіуму. В експозиції бібліотеки – старовинні шафи, в яких зберігаються книги XVI-ХІХ ст. ст. Серед них такі рідкісні видання, як «Атлас Российской империи» 1745 р., «Басни Ля-Фонтена» (французькою мовою) 1675 р., «Основы философии и логики» (латинню) 1557 р., «Письма малоизвестных особ» 1598 р. тощо.

Випускник Переяславського колегіуму, видатний український філолог-славіст і педагог Йосип Бодянський виявив в бібліотеці Переяславського колегіуму, вперше дослідив та описав Пересопницьке Євангеліє – видатну пам’ятку української писемної культури, національну святиню нашої держави, на якій нині приносять присягу президенти України. В експозиції представлене факсимільне видання Пересопницького Євангелія, подароване музеєві Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром.

Меморіальний музей Володимира Гнатовича Заболотного (1898-1962) – видатного українського архітектора, засновника і першого президента Академії архітектури України – розміщений у родинному домі Заболотних. Будинок вирізняється оригінальним плануванням і є взірцем української містечкової архітек­тури поч. ХХ ст. Музей відкрито 1962 року.

Експозиція містить близько 2 тис. експонатів, які репрезентують творчість та наукові доробки академіка. Численні проекти, креслення, малюнки, макети, зроблені власноруч В. Г. Заболотним, вводять у світ творчих пошуків архітектора, автора проекту будинку Верховної Ради України.

Гордістю музею є зібрання документів і родинних світлин, бібліотека раритетних книжкових видань, редактором котрих був сам архітектор. Чільне місце в експозиції займає колекція художніх творів – перш за все живопис самого В. Заболотного, а також роботи українських, західноєвропейських та східних авторів XVШ – поч. ХХ ст.ст. (картини, скульптура, скло, порцеляна).

Музей архітектури давньоруського Переяслава відкрито у травні 1982 року. Він розміщений у павільйоні, спорудженому над залишками унікальної археологічної пам’ятки – собору Архістратига Михаїла ХІ ст. З моменту освячення Михайлівського храму переяславським єпископом Єфремом у 1089 р. і до початку ХІІІ ст. при ньому перебувала кафедра Переяславської єпархії. Він слугував місцем поховання переяславських єпископів та князів – представників переяславської гілки роду Мономаховичів, при соборі велися записи історичних подій, що відбувалися на території Переяславської землі – переяславський літопис, який пізніше увійшов до загальноруських літописних списків. У середині ХVІІІ ст. на фундаментах зруйнованого храму побудована Михайлівська церква, яка збереглася до наших днів.

Основним об’єктом експонування слугують фундаменти та частково збережені стіни, конструктивні деталі північно-західної частини храму ХІ ст. – частина північної та західної стін, західний та північний притвори, частина прибудованої до північної стіни невеличкої церкви-усипальні, два стовпи аркади північного нефу, залишки сходової вежі, що вела на хори, у північно-західному куті храму.

Представлені матеріали розкопок, креслення, графічні реконструкції археологічних пам’яток переяславської архітектури ХІ-ХІІ ст.: Єпископської брами з надбрамною церквою св. Федора Стратилата ХІ ст., церкви св. Андрія ХІ ст., церкви псв. Богородиці, збудованої Володимиром Мономахом 1098 р., безстовпної церкви ХІ ст., мініатюрного храму ХІІ ст., громадської кам’яної споруди («єпископський палац») ХІ ст., Спаської церкви-усипальні ХІ ст. та Воскресінської церкви ХІІ ст. Репрезентовані також пам’ятки середньовічної фортифікації та дерев’яного будівництва, особливості давніх будівельних технологій. Експозиція висвітлює самобутність та яскраві особливості переяславської архітектурної школи часів Київської Русі.

Експонуються знахідки з розкопок монументальних споруд давньоруського Переяслава: різноманітні типи будівельної цегли, полив’яні плитки з підлоги, інша будівельна кераміка, фрагменти тиньку із залишками фрескового розпису, великі ковані залізні цвяхи для його кріплення, зразки скляної смальти від мозаїк, круглі віконні шибки, різноманітні вироби з пірофілітового сланцю – плити підлоги із залишками мозаїк та різьбленням, фрагменти саркофагів, карнизів, жорна, пряслиця, фрагменти свинцевих покрівельних листів, а також різноманітні знахідки з розкопок – керамічний посуд, металеві, скляні, кістяні ремісничі вироби.

Музей Заповіту Т. Г. Шевченка відкрито 18 квітня 2008 року в колишньому будинку щирого друга поета, переяславського лікаря

А. О. Козачковського. Саме в цьому будинку в ніч на 25 грудня 1845 року

Т. Г. Шевченком був написаний безсмертний «Заповіт».

Експозиція музею в хронологічній послідовності розкриває історію нашого краю козацького періоду через призму її розуміння Т. Шевченком, розповідає про перебування поета на Переяславщині.

Перші чотири зали, об’єднані темою «Переяслав історичний», знайомлять відвідувачів з добою звитяжних лицарів, сміливих козацьких походів, боротьби з запеклими зовнішніми та внутрішніми ворогами. В експозиції знаходиться колекція української, польської, російської зброї ХVІІ – XVІІІ ст.; козацькі люльки, порохівниці, народна картина «Козак Мамай» ХVІІ ст., унікальний портрет Богдана Хмельницького роботи невідомого художника ХVІІ ст., козацькі клейноди ХVІІ ст. та ін.

Наступні чотири зали експозиції – меморіальні кімнати: вітальня, кімната для гостей, в котрій жив Т. Г. Шевченко, бібліотека та кабінет лікаря А. О. Козачковського – відтворюють інтер’єри кімнат І пол. ХІХ ст., що допомагає передати дух тієї епохи, наблизитися до обстановки, в якій жив і творив поет у 1845 та 1859 рр.

Три літературно-художні зали розповідають про навчання Тараса в петербурзькій Академії мистецтв, ранню творчість поета, а також знайомство Т. Г. Шевченка з багатьма переяславцями та особисто з господарем будинку, про «Переяславську осінь Кобзаря» – період справжнього творчого злету митця.

Виконуючи завдання Київської Археографічної комісії, Т. Шевченко у 1845 р. замалював архітектурні пам’ятки Переяслава. Збереглися його малюнки: «Вознесенський монастир», «Михайлівська церква», «Покровський собор», «Андруші» (два малюнки під цією назвою), «У В`юнищі», «Кам’яний хрест св. Бориса».

А. Козачковський та Т. Шевченко посадили дві акації в одну ямку, а їхні стовбури переплели між собою на знак вічної дружби. Ці акації збереглись до наших часів і є ботанічною пам’яткою природи «Акація біла».

Музей кобзарства в місті Переяслав-Хмельницькому відкрито в березні 1989 року в дні святкування 175-ї річниці від дня народження геніального українського поета Т.Г. Шевченка на оспіваній ним землі Переяславській, де проходив процес становлення слов'янської народності в часи Київської Русі, а пізніше в ХVІ-ХVІІ ст., Переяслав був одним із центрів формування української нації, що сприяло розвитку істинно-народного національного кобзарського мистецтва.

Музей розповідає про історію зародження та розвитку кобзарського мистецтва на Україні. Про історичну роль народних - співців - кобзарів. Про їх життєписи та унікальну творчість.

Музей кобзарства продовжує бути осередком пропаганди і відродження кобзарського мистецтва в його кращих традиціях не тільки на Переяславщині, а в межах всієї України.

В експозиції музею велику увагу привертають до себе найдавніші музичні інструменти: кобза, старосвітські бандури, торбан, ліра, лютня, гуслі.

До унікальних експонатів слід віднести бандуру XIX ст., що належала Харківському кобзарю Гнату Гончаренку, бандуру О.С. Корнієвського, бандуру Григорія Бажула — українського кобзаря, що емігрував до далекої Австралії та його портрет — робота його дружини Людмили Ьажул, яка за фахом являється професійним художником.

Ліра — майстра Василя Сніжного, торбан XVIII ст., що належав Пухальському Я.Г. — робота невідомого майстра з Варшави.

В експозиції широко представлені портрети відомих кобзарів України всіх часів, в тому числі і кобзарів Української діаспори, їх бандури, речі побуту, книги, нотні записи, матеріали про їх творчу діяльність.

Два панно художника Ю. Легенького «Шляхи кобзарів — це шляхи народу» та «Дума — це душа народу» відтворюють генеологічне дерево українського кобзарства.

Музей козацької слави. Роботи Василя Завгороднього відкритий 28 червня 2003 р. Він розташувався у мальовничому куточку старого Переяслава в будівлі ХІХ ст., поряд з будинком лікаря А.Й. Козачковського, у якому в свій час перебував Т.Г. Шевченко. Ця невелика, але надзвичайно змістовна та емоційно багата експозиція створена з робіт однієї людини, талановитого художника і різьбяра по дереву, поета-пісняра Василя Леонтійовича Завгороднього (26.10.1925-05.04.2009), заслуженого артиста України, лауреата мистецької премії ім. Катерини Білокур (1995 р.), члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, ветерана Великої Вітчизняної війни.

Творчість митця є дуже різноплановою. Це графічні роботи (акварель, міно-гравюра, пастель), різьблення по дереву (рельєф та об’ємна скульптура), живопис, поезія і прозові твори. В експозиції представлені живописні та скульптурні роботи художника, створені у різні періоди творчості, звернені до теми українського козацтва: образи козаків-запорожців, князів та гетьманів, легендарних героїв і світочів минулого (Б. Хмельницького, П. Конашевича-Сагайдачного, Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Гоголя), портрети сучасників (К. Білокур, В. Лісовола, М. Сікорського), сцени життя й побуту козаків, українські краєвиди. Обираючи образи та сюжети, майстер використовував інтуїцію та глибоке знання українського фольклору, української історії. Твори В.Завгороднього лаконічні, надзвичайно емоційні, іноді гумористичні, щирі і природні.

Музей-діораму «Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 року» відкрито в Переяславі-Хмельницькому напередодні 30-річчя Перемоги 5 травня 1975 року.

Художньо-документальне полотно діорами (довжина – 28 м, висота – 7 м) відтворює один із найдраматичніших епізодів Великої Вітчизняної війни – форсування Дніпра радянськими військами і бої на правому березі по створенню Букринського плацдарму, з якого планувалося визволити столицю України – Київ.

Автори діорами – військові художники орденів Трудового Червоного Прапора і Червоної Зірки Студії ім. М. Б. Грекова (м. Москва) народний художник СРСР Петро Тарасович Мальцев і народний художник Росії Микола Сергійович Присєкін.

Над діорамою художники працювали в спеціально обладнаному павільйоні в Москві чотири з половиною роки.

Герої, зображені на передньому плані, – реальні особи, деякі з них мають портретну схожість. Це бійці та командири Червоної Армії, удостоєні звання Героя Радянського Союзу за оволодіння Букринським плацдармом. Картина відтворює героїчно-трагічні фрагменти Букринської епопеї з фотографічною точністю: сестра Героя Радянського Союзу гвардії капітана Г. Ш. Балаяна упізнала на полотні свого брата, а одна жінка – свою хату.

У музеї експонуються живописні та скульптурні роботи, портретна галерея Героїв Радянського Союзу, особисті речі воїнів, листи, нагороди, зброя, плакати, газети та ін.

Вузький підземний коридор веде з головної зали до меморіалу на честь 10 тисяч переяславців, загиблих у боях з німецько-фашистськими загарбниками. Їхні прізвища викарбувані на стінах.

Археологічний музей розміщений у павільйоні, спорудженому 1957 року над залишками храму ХІ ст. (розкопки 1953 р. М.К. Каргера), який слугував усипальнею знатним особам літописного міста Переяславля Руського. У вітчизняній музейній практиці це один з перших прикладів збереження та експонування архітектурно-археологічної пам’ятки на місці розкопок. Споруда павільйону прикрашена художніми кольоровими вітражами за сюжетами давньої історії, які репрезентують видатних діячів, вирішальні історичні події, що відбувалися на теренах Переяславської землі, супроводжуються уривками з давньоруських літописів.

Основний об’єкт експонування – фундаменти та залишки стін давнього храму-усипальні (розмір 15,3х8 м) з фрагментами фрескового розпису, керамічної підлоги, цегляних та кам’яних саркофагів.

У павільйоні розгорнута експозиція, яка висвітлює історію Переяславщини в археологічних матеріалах від кам’яного віку до епохи Давньої Русі включно. В експозиції представлені окремі знахідки та матеріали з археологічних пам’яток Лівобережжя та Правобережжя Середнього Дніпра: матеріали Добраничівської пізньопалеолітичної стоянки на р. Супій; мезолітичних та неолітичних стоянок у долинах річок Дніпра та Трубежу; колекції кам’яних і керамічних виробів, металевих знарядь, зброї, прикрас епохи міді-бронзи ІІІ-ІІ тис. до н.е.; старожитності скіфського часу – знахідки з курганів, городищ та поселень лісостепової Скіфії, роботи античних майстрів VІ-ІV ст. до н.е.; кераміка, знаряддя та прикраси пізньозарубинецької культури І-ІІ ст. н. е.; матеріали могильників пізньоримського часу ІІІ-V ст. – керамічний та скляний посуд, металеві та скляні прикраси, бурштинове намисто, бронзові фібули та пряжки, рідкісний набір скляних гральних фішок тощо.

Значна частина експозиції присвячена слов’янам переддержавного періоду та великокнязівської доби. Експонуються знахідки з поселень київської культури (ІІІ-V ст.), антів та полян (VІ-ІХ ст.), давньоруських городищ та поселень Переяславщини, давнього міста Переяслава (Х-ХІІІ ст.) – керамічний посуд та будівельна кераміка, різноманітні ремісничі вироби з металу, скла та кістки: будівельні матеріали, сільськогосподарські та ремісничі знаряддя праці, зброя, прикраси. Представлені матеріали досліджень пам’яток переяславської кам’яної архітектури – плінфа, полив’яні плитки, фрагменти настінних фресок та мозаїк, віконного скла, свинцевої покрівлі, черепиці, кам’яної різьбленої мозаїчної підлоги, рідкісні речі культового призначення та декору інтер’єрів храмів, зокрема, унікальні бронзові хорос, свічник, фрагменти вівтарного світильника, фігурна посудина-водолій тощо.

Музей трипільської культури відкрито в 2003 р. Експозиція музею розкриває яскраву сторінку нашої історії, яку від нас відділяють сім тисячоліть. Основою для створення музею стали матеріали багаторічних досліджень археологів Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» у різних регіонах України та на території Переяславщини.

Представлені тут експонати розповідають про племена давніх землеробів, що заселяли територію Східної Європи з кінця VІ до початку ІІІ тис. до н.е. У 1896-1899 рр. розкопки решток їх поселень провів відомий археолог Вікентій В’ячеславович Хвойка поблизу містечка Трипілля на Київщині, від чого й походить назва – трипільська культура.

Музейна експозиція представляє матеріали з багатьох пам’яток трипільської культури різних регіонів України: Подніпров’я, Побужжя, Подністров’я. Старожитності з археологічних розкопок розповідають про систему обробітку землі у мідному віці. Для огляду представлені перші культурні злаки, кістяні й рогові мотики та рало для обробітку ґрунту, реконструкції кам’яних серпів для збору урожаю та зернотерки для обмолоту збіжжя.

Найбільш презентабельною серед музейних старожитностей є кераміка виготовлена давніми гончарами. Їй притаманна оригінальність та високохудожнє виконання. Неповторний ліпний глиняний посуд декоровано незвичайними орнаментами, що відображають духовний світ ранніх землеробів, їх міфологію, обрядовість та знання про навколишній простір. Привертають увагу глиняні скульптури людей та тварин, що пов’язані з землеробськими культами. Серед них вирізняється антропоморфна скульптура із нанесеним мінеральними фарбами зображенням зачіски, бороди, вусів, амулету на шиї, браслету на передпліччі, а на спині – «древа» життя. Серед експонатів музею виокремлюється й загадковий біноклеподібний виріб із магічною символікою, що використовувався ранніми землеробами у обряді викликання дощу.

Створити уявлення про ремесла та промисли тисячолітньої минувшини допомагають виставлені у експозиції крем’яні знаряддя: сокири, тесла, ножовидні пластини, скребачки, ретушери, свердла, відбійники та ін. Одним із найбільш поширених ремесел було ткацтво. Його репрезентують ткацькі пряслиця, грузила-відтяжки для вертикального ткацького верстату та рідкісні знахідки – відбитки тканин на денцях глиняного посуду.

Зброя трипільців представлена унікальною кістяною сокирою, копіями мідних сокир, вістрями крем’яних стріл та списів.

Значних успіхів ці племена досягли у домобудівництві, споруджуючи одно- та двоповерхові будинки, реконструювати які допомагають деталі решток жител, а також глиняні моделі, серед яких рідкісний фрагмент із піччю, що демонструються у музеї.

 

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини – перший в Україні музей просто неба, будівництво якого було започатковано в 1964 році.

Унікальний музейний комплекс має площу 25 га. Тут розміщено понад 300 об’єктів, з яких – 122 пам’ятки народної архітектури; експонується понад 20 тис. експонатів – речей побуту та вжитку, знарядь праці, витворів народних майстрів, археологічні матеріали, документи, світлини.

Музей репрезентує українське село Середньої Наддніпрянщини 2 пол. ХІХ – поч. ХХ ст.ст.; сільські ремесла та промисли; вітряки та водяні млини; розділ «Матеріальна культура найдавнішого часу»; 13 тематичних музеїв.

Особливістю музею є показ розвитку ремесел та основних етапів еволюції народного житла і пов’язаної з ним матеріальної і духовної культури українців.

У розділі «Матеріальна культура найдавнішого часу» відтворено розвиток житла і домашнього вогнища від періоду пізнього палеоліту до житла ХІV ст.

Серед архітектурних пам’яток є рідкісні зразки: церква Покрови Пресвятої Богородиці поч. XVII ст. та дзвіниця сер. XVIIІ ст. з Правобережної Київщини, церква св. Георгія сер. XVIIІ ст. з Переяславщини, зображена Т. Г. Шевченком на малюнку «Андруші», вишуканий мисливський будинок князя О. Горчакова, церковнопарафіяльна школа поч. ХІХ ст., лісний кордон – будинок лісної охорони кін. XІХ ст. з півдня Київського Полісся, корчма поч. ХІХ ст. з м. Переяслава, хати середняка, чинбаря, столяра, гончара, бондаря та інші із сіл Переяславщини.

У плані забудови селянської садиби 2 пол. ХІХ ст. чільне місце займає хата. В експозиції – оздоблені розписами скрині, мисники, дерев’яні та глиняні миски, різьблені сволоки, божниці, речі побуту. Окрасою хати були тканини: рушники, килими, скатерті, ліжники, які надавали кожному житлу не тільки затишності, а й неповторності.

Вдало використано природний ландшафт та відтворено народні традиції озеленення дворів, вулиць, провулків, вигонів, майдану. Городи, сади, квітники, декоративні насадження надають музею переконливості, життєвості, дають повну уяву українського села ХІХ ст. Доповнюють експозицію музею-села двоє рукотворних озер.

Музей хліба відкритий у 1984 році, є значним науково-дослідним, культурно-просвітнім осередком, де зібрано відомості, речові і документальні матеріали про хліборобську діяльність українців за тисячолітню історію.

У п’ятнадцяти тематичних розділах музею в історико-хронологічній послідовності максимально повно розкриті основні етапи розвитку хліборобства і хлібопекарства; представлені всі технологічні процеси хліборобства і хлібопекарства від підготовчих до заключних; відслідковується послідовність хліборобських робіт річного циклу селянської родини; відтворено побутові умови життєдіяльності хліборобської родини ХІХ ст.; аналізуються впливи політичних подій і явищ на розвиток хліборобства; пропагуються досягнення агрономічної, селекційної, пекарської наук. Експозиція музею розповідає про походження зернових культур, знайомить із системами землеробства, хліборобськими знаряддями праці, селекцією зернових культур, технологіями випікання хліба в домашніх умовах та на виробництві, традиціями використання зерна та хліба в українському побуті, народних звичаях і обрядах календарного та родинного циклів.

До музейного комплексу, що займає територію близько 2,5 га, входять: експозиційний павільйон, де розміщена основна експозиція площею 600 кв. м. (6 залів); хата селянина-хлібороба (с. Кунцево Новосанжарського району Полтавської області); три комори для зберігання зерна (с. Яхники Лохвицького району Полтавської області; с. Вишневе Лохвицького району Полтавської області; м. Київ (Поділ); вітряний млин (с. Мірча Бородянського р-н Київської обл.); майстерня з виготовлення та насікання жорнових каменів та відкритий виставковий майданчик, де представлена сільськогосподарська техніка кін. ХІХ–ХХ ст. ст. (зокрема, ґрунтообробні знаряддя праці, унікальна колекція плугів, військово-польова пекарня, механізований молотильний тік, зернозбиральні та вантажні машини і «крилатий хлібороб» – «АН-2»).

В експозиції, побудованій відповідно до профілю та призначення споруд, розміщено близько 3 тис. експонатів: колекція реліктової пшениці, керамічний посуд давньоземлеробських культур, який використовувався для зберігання зернових і приготування страв, знаряддя праці хліборобів і пекарів, хлібопекарські вироби, фотодокументальні матеріали, мистецькі твори на хліборобську тематику, тощо.

Музей історії Української Православної Церкви включає: Покровську козацьку церкву 1606 р.,(с. Острійки Білоцерківського р-ну Київської обл..), дзвіницю 1760 р. (с. Бушево Рокитнянського р-ну Київської обл.), церковну сторожку поч. ХІХ ст. (с.Рудяків Бориспільського р-ну Київської обл..),козацький цвинтар(реконструкція), де експонуються дерев’яні та кам’яні хрести ХVIII-XX ст. із поховань Середньої Наддніпрянщини, двір сільського священика 2 пол. ХІХ ст.., пам’ятку архітектури національного значення – Понковську церкву 774 р.(Сухий Яр Ставищанського р-ну Київської обл.), виставку «Історія православного хреста», жертовник-святилище міді-бронзи, реконструкцію Збруцького святилища ІХ-ХІІ ст.

Експозиція музею розташована в приміщенні Покровської церкви 1774 р. Системне розміщення експонатів в історико-хронологічній послідовності висвітлює передумови запровадження християнства в Київській державі, становлення як загальнодержавної Православної церкви на теренах України-Русі. Розкриває всі аспекти двовір’я,головні засади аскетичного життя, представляє церковне книгодрукування та твори отців і вчителів Вселенської церкви.

Представлено портрети видатних діячів православ’я, розкрито роль і місце Православної церкви в боротьбі за національну незалежність України XVII-XVIIIст.,висвітлено роль православних церков і монастирів в історії українського народу, сучасні процеси та тенденції в розвитку релігійних організацій, розкрито вплив Православної церкви на духовність українців.

В експозиції репрезентовано археологічні старожитності, церковна література ХVІІ-ХХ ст., речі церковного вжитку, побуту.

В інтер’єрі церкви – розписи трьох склепінь і вітражі роботи П.В.Тараненка «Еволюція космогонії», в яких передано характер мислення людини на основних етапах розвитку її світогляду.

Перлиною комплексу музею історії УПЦ є двір Покровської козацької церкви 1606 р., де представлені: одна з найдавніших в Україні пам’яток дерев’яної культової архітектури козацької доби – тризрубна трибанна церква, триярусна дерев’яна дзвіниця 1760 р., церковна сторожка поч. ХІХ ст. Різночасові різнорегіональні пам’ятки утворили єдиний архітектурний ансамбль церковного двору, до якого традиційно веде кілька вулиць та вуличок. Центральний вхід до церковного двору через ажурні металеві двостулкові ворота і дві хвіртки роботи ковалів Житомирщини ІІ пол. ХІХ ст.

В інтер’єрі козацької церкви представлений іконостас ХІХ ст. із с. Волошинівка Баришівського р-ну Київської обл., ікони роботи професійних іконописців і народних художників – богомазів.

В церковній сторожці представлено побут церковного сторожа ХІХ ст. Привертають увагу унікальні розписи із сакральними елементами.

На козацькому цвинтарі – кам’яні і дерев’яні надмогильні хрести, перевезені із правобережних і лівобережних козацьких цвинтарів Середньої Наддніпрянщини, які попали в зону затоплення Канівського водосховища.

Побут парафіяльного духовенства ІІ пол. ХІХ ст. представлено у хаті священика. У чотиридільній хаті об лаштовані: кухня (пекарня), вітальня, кімната для хрещення. У дворі священика експонуються хата і господарські будівлі.

Музей історії лісового господарства Середньої Наддніпрянщини гостинно відкрив свої двері відвідувачам 17 травня 2007 року.

В основі експозиції комплекс пам’яток архітектури ХІХ ст. будинок і повітка лісного кордону,шишкосушарка Капера Гоголіцина, комора.

Експозиція висвітлює історію лісового господарства ХІХ- поч. ХХ ст. збереження,догляд за лісом та користування лісовими багатствами.

У всі часи існування лісної охорони основне її завдання, полягало, у збереженні та збільшенні лісових масивів. Вирощування лісу, клопітка й довготривала справа, яка потребує матеріальних й фізичних затрат. Тож тема вирощування лісу є домінуючою в Музеї лісового господарства.

Колекція лісосаджальної техніки розміщена в повітці розповідає про розвиток інженерної думки в галузі лісоводства.

Поруч із мечем Колесова можна побачити великий плуг ПКЛ 70 та ряд іншої цікавої техніки, що використовувалась в лісових господарствах.

Унікальна споруда Шишкосушарки Капера – Гоголіцина, що була збудована наприкінці XIXст. гармонійно доповнює комплекс Музею історії лісового господарства, розкриваючи питання вирощування лісу.

Завжди актуальне питання протипожежної безпеки, оскільки, найбільшим стихійним лихом, яке може трапитися для лісу є пожежа. Внаслідок якої, гине цінна деревина та праця багатьох людей.

В коморі лісного кордону показано засоби боротьби, з лісними пожежами та шкідниками, як використовувались працівниками лісових господарств поч. ХХ ст.

Музей народного сухопутного транспорту відкритий у 1993 р. є єдиним в Україні.

У павільйоні площею 440 кв. м. розміщено унікальну колекцію оригінальних сухопутних транспортних засобів, які репрезентують розвиток транспорту етнографічної зони Середньої Наддніпрянщини ХІХ – ХХ ст. ст.

Музейне зібрання формувалося впродовж майже 40 років. У пошуках експонатів були обстежені Київська, Черкаська, Полтавська, Житомирська, Сумська, Запорізька, Чернігівська та інші області України.

Транспортні засоби систематизовані за видовими і конструктивними відмінностями, функціональним призначенням та тягловою силою. Експонується полозовий та колісний транспорт, який в свою чергу поділяється на господарський, промисловий (кінний та воловий), виїзний (святковий) та пасажирський.

Основу музейної колекції становлять оригінальні колісні та полозні транспортні засоби цього періоду: шарабан, фаетон, лінійка, тачанки, пожежна помпа, безтарка, биндюг, бідка, сани-козирки, сани-розвальні, господарські сани, ручні санки та ін.

В експозиції представлені науково обґрунтовані реконструкції давніх транспортних засобів, майстерно виготовлені спеціалістами реставраційної майстерні: сани-волокуші, половецький візок, чумацький і циганський вози, грабарка.

Окремими розділами представлені виробничий комплекс по виготовленню та опорядженню сухопутних транспортних засобів – кузня та стельмашна майстерня з відповідними інструментами та пристроями.

Також відвідувачі можуть ознайомитися з колекцією волової та кінної збруї та упряжі. Дуже цікавим є зібрання орнаментованих волових ярем ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.

Окрема увага приділена каретному двору Н. П. Гусакова, який діяв у Переяславі в ІІ пол. ХІХ ст. В експозиції музею представлені рідкісні оригінальні транспортні засоби (фаетон, святковий віз) та виробничий реманент каретного двору «Екіпажне виробництво Н. П. Гусакова».

Привертають увагу речі дорожнього побуту, завдяки яким у відвідувачів створюється картина живої реальності: барильця для води, рептухи, валізи, ліхтарі, дорожня пічка, дерев’яні миски та яндоли, казани, кухлі, мазниці.

У музеї представлені фрагменти різних видів доріг (грунтова, дерев'яний настил, бруківка).