Забудова укріплених ліній: їх витоки і характеристика основних оборонних смуг

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННІ ІСТОРІЇ І ФІЛОСОФІЇ

Кафедра історії України

БОРОТЬБА РУСІ З КОЧОВИМИ НАРОДАМИ

(IX – ПЕРША ТРЕТИНА XIII СТ.)

 

Реферат

студента І-А курсу

спеціальності 6.020302 – історія

Петрова Петра Петровича

 

Науковий керівник – доцент Михайлюк Ю. М.

 

Черкаси – 2013
ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................………...3

РОЗДІЛ 1. ВИНИКНЕННЯ СИСТЕМИ ПОРУБІЖНИХ УКРІПЛЕНЬ..8

1.1. Русь і Степ: протистояння осілої і кочової

цивілізацій............................................................................………....8

1.2. Забудова укріплених ліній: їх витоки

і характеристика основних оборонних потужностей …………….19

РОЗДІЛ 2. УКРІПЛЕНІ ПОСЕЛЕННЯ-ГРАДИ НА РУСІ ….........………26

2.1. Загальні історичні відомості про порубіжні

фортеці на ґрунті літописних даних.......................……………..…26

2.2. Давньоруські міста порубіжжя: особливості

забудови та функціональні можливості............................……...….52

 

РОЗДІЛ 3. ЧОРНІ КЛОБУКИ НА СЛУЖБІ РУСІ……………………......59

ВИСНОВКИ....................................................................................……..……88

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ......... ………91

 

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………….21

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Знання вітчизняної історії є органічною необхідністю та важливою підпорою у формуванні патріотично вихованої з високою самосвідомістю особистості. Однак, дослідження і осмислення історії власного народу, що є цікавим і захоплюючим процесом саме по собі, має чимало труднощів. До числа таких стосується недостатнє вивчення окремих проблем. Значною мірою це стосується теми виникнення і функціонування укріплених поселень-градів давньоруських часів.

Запропонована тема географічно збігається із теренами Середнього Подніпров’я, а також охоплює землі безпосередньо Черкаського краю. З огляду на значне зростання зацікавленості науковців та громадськості регіональною тематикою історії важливість даного дослідження значно підвищується.

Важливо наголосити також на необхідності вивчення нашої теми виходячи із розуміння великого стратегічного значення вказаних укріплених ліній у системі поліпшення обороноздатності південних рубежів Київської Русі перед загрозою агресії степових племен.

Ці та ряд інших дотичних факторів переконують у абсолютній актуальності поглибленого дослідження теми “Південне порубіжжя Київської Русі в системі оборонних заходів перед агресією степовиківˮ.

Вагомою основою студіювання даної теми вбачається джерельна база. В даному випадку її можна поділити на дві групи. Перша – писемні джерела. У їх числі давньоруські літописи “Повість временних літ” [1], “Літопис Руський” [8], в котрих міститься насичений матеріал про передумови, витоки та розбудову порубіжних укріплень. Згадки про деякі гради та порубіжні лінії укріплень, їх роль і значення знаходяться у “Слові о полку Ігоревім” [16]. Окремі відомості про передумови і причини створення укріплених ліній, зокрема, взаємини з агресивним степом, простежуються у праці К.Багрянородного “Об управлении империей” [2] та збірнику за редакцією В.Г.Тізенгаузена “Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды” [6].

Іншу групу джерел складають археологічні матеріали - розкопки залишків давньоруських градів. Результати археологічних досліджень містяться в цілому у ряді монографій та публікацій. Важливими у цьому контексті є монографії Гончарова В.К., Богусевича В.А.,Юри Р.А. “Давньоруське місто Воїнь” [20], Мезенцевої Г.Г. “Древньоруське місто Родень” [27]. Крім них варто виділити публікації Кучери М.П. [19; 23; 26],Гончарова В.К. [24], Довженка В.І. [25].

Досить обширною виглядає історіографічна база роботи. Питання формування факторів, що зумовили започаткування і розбудову порубіжних укріплень, мають висвітлення у працях Гумільова Л.Н. [1; 4], Рички В.М. [7], Насонова А.Н. [12], Шекери І.М. [14], Бережинського В.Г. [10].

Особливості географічного і стратегічного розташування укріплених ліній південного порубіжжя Русі детально висвітлені у грунтовній публікації Довженка В.І. “Сторожевые города на юге Киевской Руси” [17]. Аналіз сутності оборонних споруд, їх функціонального значення знаходимо у працях Толочка П.П. [13], Корінного М.М. [9], Овсієнка Л.Г. [21], Грекова Б. [11], Чабана А.Ю. [22]. Поряд з цим існує цілий ряд монографій і часописних публікацій, котрі дотично стосуються цілого ряду проблем розглядуваної теми.

Мета реферату: з’ясувати сутність і значення оборонних заходів київських князів на південному порубіжжі Русі в контексті боротьби з агресією степовиків.

Згідно із поставленою метою необхідно виконати ряд дослідницьких завдань:

1) з’ясувати передумови і причини створення порубіжної смуги укріплень;

2) виявити час і послідовність появи укріплених ліній та безпосередньо поселень-градів;

3) дати загальну характеристику Пороської, Посульської та Дніпровської укріплених смуг;

4) охарактеризувати різновиди укріплених пунктів (сторожові пости, фортеці, міста);

Хронологічні межі роботи охоплюють період з кінця Х століття (від часу появи перших укріплених ліній в часи Володимира Великого) до першої половини ХІІІ ст. (переддень монгольської навали, в процесі якої було знищено значну кількість укріплених поселень).

Територіальні межі наукової роботи охоплюють південні регіони Давньої Русі, а саме територію тогочасних Київського і Переяславського князівств (в межах сучасної південної Київщини, Черкащини та північно-західної і західної Полтавщини).

Відповідно до мети та головних завдань побудована структура дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів (перший і другий розділи поділяються на два підрозділи кожний), висновків, списку використаних джерел та літератури (16 найменувань) та додатків (дві таблиці та три карти). Загальний обсяг роботи становить 17 сторінок.

Розділ 1

Виникнення системи порубіжних укріплень

 

1.1. Русь і степ: протистояння осілої і кочової цивілізацій

 

У кінці ІХ–Х ст. на історичну арену східної Європи виходить молода держава Київська Русь. Процес формування інститутів державної влади, її військової організації та території був досить складним і тривалим. Це зумовлювалось як внутрішніми, так і зовнішніми факторами. З останніх, в першу чергу, слід назвати агресивну політику степових сусідів – кочівників. У цьому контексті період Х–ХІІІ ст. для Русі характерний постійними намаганнями захистити свої володіння від ворожих засікань. Суперництво зі степовими головним чином зводилося до вирішення стосунків із печенігами, торками та половцями.

У Х–ХІІІ ст. східноєвропейські степи стали ареною дій кочівників. Велика посуха, що перетворила степову зону Азії на пустелю, примусила кочівників просуватися на захід в пошуках нових пасовищ [1,71].

До середини ІХ ст. печеніги жили у заволзьких степах і були частиною племінного об’єднання тюрок-огузів [2,155]. Згодом під тиском гузів печеніги були вимушені перетнути Волгу й заглибитися в східноєвропейські степи.

 

Забудова укріплених ліній: їх витоки і характеристика основних оборонних смуг

Князь Володимир змушений був вживати серйозних заходів для стримування постійних нападів печенізьких орд на руські землі.

Перш за все необхідно було зміцнити столицю Древньої Русі – Київ, створивши навколо Києва ціле кільце нових міст – городів-фортець, 3 цього приводу літописець повідомив: “Й рече Володимерь: “Се не добро, еже малъ городъ около Києва”. Невеликі міста-фортеці вже в 988 р, були закладені на річках, що протікають поблизу Києва. “Й нача ставити городы по Десне, й по Востри, й по Трубежеви, й по Суле, й по Стугне”[3, 118].

Трохи пізніше, в 991 р. була закладена фортеця в Білгороді на р. Ірпені, що надійно захистила столицю Древньоруської держави з заходу.

Одночасно навколо Києва, особливо з південної сторони, створювалась ціла система різноманітних оборонних споруд. Певну роль в обороні південноруських рубежів від степових кочівників відігравали створені ще раніше південніше Києва високі земляні вали, а також завали й засіки.

Крім цього, в південній та південно-східній степовій стороні Києва були встановлені постійні сторожові пости з загонів київських дружинників. Небезпечне життя, героїзм цих воїнів чудово зображено в билинному епосі [13, 32;18, 61].

На сторожових південних лініях князь Володимир Святославович використовував, окрім руських дружин, ще й найманих воїнів. Зокрема, він запрошував на службу варягів. У одній з скандінавських саг розповідається, що на південних рубежах служив відомий скандінавський вікінг Олаф Трігвасон [13, 36].

 

Таким чином, необхідність захисту від степової загрози зумовила державну владу до побудови низки укріплених ліній. Вони розбудовувались поетапно, максимально використовуючи природні умови для посилення її обороноздатності. Найбільшу вагу мали Пороська, Посульська та Подніпровська укріплені лінії.

Розділ 2

Укріплені поселення-гради в контексті оборонних заходів Русі перед агресивним кочовим світом

 

Різноманітні дані про прикордонні гради можна почерпнути переважно із двох основних джерел інформації – результатів археологічних розкопок та літописів. В даному випадку нас цікавить матеріал, розміщений у літописних джерелах. Тут ми зустрічаємо відомості про виникнення міст, їх еволюцію, місце і роль у тогочасних історичних подіях. Саме про літописні міста піде мова у цьому розділі.

Важливими воєнно-стратегічними пунктами київської оборонної системи були фортеці, що витягнулися уздовж Стугни: Тумащь, Вернєв, Краcн, Дерновий, Звенигород, Василів і ін. Вище уже відзначалося, що Стугнинська оборонна лінія на різних історичних етапах існування Давньоруської держави мала різне значення, але завжди несла свою сторожову службу. У літописній розповіді 1193 р. про черговий напад половців на Русь повідомляється, що київські князі-співправителі виступили з військами до Василева і довго стояли там у чеканні половецького вторгнення: “Святославъ бо и Рюрикъ много стояша у Васильева, стерегше землъ своея”[13,283].

 

Отже, значна частина порубіжних давньоруських градів являли собою міста у повному тогочасному розумінні, інші були феодальними замками, фортецями та сторожовими пунктами. Всі вони мали багато спільного у забудові, але мали й певні особливості. Кожен з названих типів укріплених градів мали своє призначення і одночасно були ланкою єдиної системи оборонних укріплень.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Надзвичайно важлива роль у боротьбі Русі з кочівниками відводилася створенню південних порубіжних укріплених ліній. Досліджуючи питання сутності і значення укріплених градів у боротьбі із зовнішньою небезпекою, автор прийшов до наступних висновків.

Побудова системи укріплених поселень-градів була зумовлена рядом суб’єктивних і об’єктивних факторів, де головну роль грала необхідність забезпечити захист південних рубежів руських земель.

2. Процес створення порубіжних оборонних ліній являв собою планомірну, поетапну і систематичну роботу, започатковану київськими князями Володимиром Великим, Ярославом Мудрим та продовжену їхніми наступниками. Це була виважена політика руських князів.

3. Фортечні укріплення будувалися на узбережжях річок з метою використання їх як природних захисних рубежів.

4. Основні захисні лінії розташовувалися по річці Стугна, а згодом, із відсуненням кордону на правобережжі Дніпра на Південь – по річці Рось, безпосередньо по Дніпру та річці Сула на Лівобережжі.

5. Південно руські оборонні лінії характеризуються “ешелонованістю”, оскільки географічно вище названих річок, де функціонували основні укріплення, існувала ціла низка кріпостей на допливах Дніпра, Росі і т.п., котрі складали собою “другий ешелон” оборони.

6. Поява системи укріплених поселень-градів, їх протидія кочовим набігам зіграла поряд із активною політикою походів руських князів на степ, вирішальну роль у послабленні агресії. Стан наукового дослідження сутності укріплених градів, їх територіальної локалізації є недостатнім і потребує як наукового історичного студіювання, так і археологічного вивчення.