Головні типи осадових гірських порід. Осадові гірські породи за структурними ознаками поділяються на уламкові, органогенні, хемогенні та вулканогенні (табл

 

Осадові гірські породи за структурними ознаками поділяються на уламкові, органогенні, хемогенні та вулканогенні (табл. 3.1).

 

Уламкові гірські породи

До них відносяться породи, в яких уламкова частина складає більше 50%. Класифікація їх базується на структурних ознаках, основними із котрих є розмір зерен і форма частинок. Положення границь між окремими підгрупами уламкових порід однозначно не визначено у зв'язку з тим, що із зміною розміру частинок їх облік і властивості

 

Таблиця 5.1 – Класифікація осадових порід

Тип осадової породи	Назва	Назва порід за агрегатним станами
Не зцементовані (нещільні)	зцементовані (щільні)
У л а м к о в і	грубоуламкові >2-5 мм	глибові	глибові конгломерати
валунні	валунні конгломерати
галечник	галечниковий конгломерат
щебінка	брекчія
дресва	дресвіт
гравійник	гравеліт
піщані 0,05-2,0 мм	піски різнозернисті	пісковик різнозернистий
алевроліти 0,01-0,1 мм		алевроліт
глинисті <0,01 мм	різні за складом глини	аргіліти
Х е м о г е н н і	мінеральні солі	галітові, сільвінові, карналітові, боратні, мірабілітові	галітові, сільвінові, карналітові, боратні, мірабілітові
кремні	кремні	кремнисті породи
кремнеподібні опоки		кремнеподібні опоки
фосфорити		фосфорити
залізо-марганцеві руди		залізо-марганцеві руди
боксити		боксити
вапняки		вапняки
гіпси		гіпси
О р г а н о г е н н і	торф	торф
вугілля буре		вугілля буре
вугілля кам’яне		вугілля кам’яне
антрацит		антрацит
вапняки		вапняки
доломіти		доломіти
мергель		мергель
нафта	нафта
асфальт		асфальт
озокерит		озокерит
Вул-кано-генні –осадо-ві	туфи		туфи
туфіти		туфіти
туфобрекчії		туфобрекчії
туфовий пісок	туфовий пісок

 

змінюються поступово. За структурними ознаками виділяється чотири групи уламкових порід.

Грубоуламкові породискладаються із уламків, які за формою і розмірами діляться на окатані і неокатані, крупні, середні і дрібні. До окатаних відносятьяся уламки, які мають заокруглені або згладжені кути. Неокатані уламки гострокутні. Ступінь окатаності уламкового матеріалу збільшується із збільшенням часу і відстані переносу від місця утворення до місця накопичення. Породи з окатаними уламками і скріплені цементом називаються конгломератами, а складені із неокатаних сцементованих уламків - брекчіями.

Серед брекчій виділяють декілька типів різного походження. До осадових відносять брекчії, що сформувались в результаті відкладання в осаді гострокутних уламків різного складу у водному середовищі. Брекчії зсуву містять уламки різної величини і мають одинакоиий склад із цементом. Тектонічні брекчії несуть сліди тиску і розбиті тріщинами. В них як на уламках, так і в цементі часто зустрічаються окремі гладкі ділянки з відполірованими поверхнями - дзеркала сковзання.

При описанні грубоуламкових порід необхідно вказати склад, величину і ступінь окатанності уламків, ступінь діагенезу, склад і забарвлення цементу, кількісне співвідношення уламків в цементі тощо.

Піщані породи. До групи піщаних порід входять породи із розміром уламків від0,05-2мм. Рихлі, сипучі і незцементовані різновидності осадів називають пісками, а сцементовані – пісковиками.

За мінеральним складом уламкова частина різних піщаних порід не однакова. пов’язано це з різноманітністю вихідного матеріалу в області живлення, ступенем його переробки на стадії руйнування і переносу та різноманітністю термобаричних і геохімічних умов осадонакопичення.

У відповідності з мінеральним складом уламкової частини розрізняють мономінеральні, олігоміктові і поліміктові піщані породи. Мономінеральні піщані породи складені зернами одного мінералу; олігоміктові – 2-3 мінералів; поліміктові – із зерен мінералів і гірських порід різного складу.

За величиною зерен піщані породи поділяються на рівномірнозернисті і нерівномірнозернисті.

За мінеральним складом розрізняють наступні головні групи піщаних відкладень:

Кварцеві піски і пісковики, в котрих крім кварцу у вигляді домішок присутні польові шпати, слюди, глауконіт та ін. Цемент таких пісковиків може бути кремнистим, глинистим, вапняковим, залізистим, фосфоритовим та ін.

Кварцево-глауконітові піски і пісковики складені зернами кварцу (20-40%) і глауконіту (60-80%) з невиликими домішками інших мінералів. В залежності від кількості глауконіту та інтенсивності його забарвлення піски мають більше або менше яскравий зелений колір. При вивітрюванні, яке супроводжується розкладанням глауконіту і утворенням оксидів заліза – колір їх стає іржаво-бурим.

Залізисті піски і пісковики переважно являють собою кварцові піски і пісковики, зерна яких покриті плівкою бурих залізистих мінералів. Цемент пісковиків залізистий, а тому колір порід коричневий.

В природі зустрічається магнетитові аркозові піски і пісковики та грауваки. Розповсюдження їх обмежене порівняно з наведеними вище пісками і пісковиками.

При описанні пісків і пісковиків основну увагу необхідно звернути на розміри зерен, мінеральний склад та забарвлення; для зцементованих порід – по можливості визначити в описі склад цементу та його особливості – колір, пористість, однорідність, кількість. Для поліміктових порід необхідно визначити кількісне співвідношення зерен різних мінералів та ступінь їх відсортованості.

Алевритові породи на 50% і більше складаються з уламкових частин розміром 0,01-0,1 мм. Серед них розрізняють крупно-, середньо-, дрібнозернисті різновидності. Рихлі породи називаються алевритами, а зцементовані щільні – алевролітами.

Мінеральний склад уламкової частини майже такий, як в піщаних порід, але тут переважають стійкі мінерали – кварц, халцедон, мусковіт. Будова алевролітових порід (текстура, структура), тип і склад цементу подібні до піщаних утворень. Забарвлення порід в залежності від домішок може бути різним – світло-сірим, сірим, чорним, бурим, зеленим та ін.

Опис порід проводиться аналогічно до піщаних порід.

Глинисті породи відносяться до найбільш розповсюджених порід. Їх головними складовими частинами є глинисті мінерали і тонкодисперсний уламковий матеріал – пеліт, розміри частинок якого менші 0,01 мм.

Глина з водою утворюють пластичну масу, яка при висиханні твердіє, а при випалюванні набуває твердості гірської породи.

В природних умовах до найбільш розповсюджених відносяться гідрослюдисті, каолінітові, монтморилонітові і полімінеральні глини.

Гідрослюдисті глини найбільш розповсюджені в природі. Вони утворюються як в морських так і в континентальних умовах. В цих глинах, крім гідрослюд і уламкової пелітової фракції, у вигляді домішок, часто присутні хлорит, монтморилоніт, а також уламкові зерна кварцу, слюд та ін. В залежності від кількості і складу домішок глини бувають більш або менш пластичними.

Каолінітові глини не мають широкого розповсюдження. Це білі глини, складені коалінітом, що утворився при вивітрюванні польовошпатових порід. В корі вивітрювання каоліни вміщують домішки зерен кварцу, лусок слюди та ін., часто зустрічають специфічні породи – боксити. Це щільні породи, забарвлені в червоні, рідше в сірі відтінки, що складаються головним чином із оксидів і гідроксидів алюмінію, часто з домішками гідроксидів заліза.

Монтморилонітові глини мають обмежене розповсюдження. В чистому вигляді зустрічаються надзвичайно рідко і в невеликих кількостях. Як правило, ці глини вміщують домішки мінералів із груп каолініту, хлориту і гідрослюд, а також уламкових і хемогенних утворень.

Полімінеральні глини розповсюджені дуже широко. Вони являють собою продукт перевідкладання глинистих порід і глинистих мінералів. В їх складі переважають гідрослюди, в менших кількостях присутні каолініт, хлорит і монтморилоніт.

Описуючи глини, необхідно вказати наступні їх зовнішні ознаки: колір, ступінь вологості і пластичності, домішки, текстуру, наявність рослинних залишків, запах та ін.

Аргіліти – це щільні, тверді глинисті породи, утворені в результаті діагенезу глин. Їх склад відповідає гідрослюдистим і рідше полімінеральним глинам. На відміну від глин, аргіліти крихкі і під дією внутрішніх або зовнішніх напруг (тектонічних, гідророзриву) в них утворюються тріщини, які в більшості випадків заповнюються карбонатами, сульфатами, кремнеземом тощо. При певних умовах тріщини можуть залишатися розкритими.