Ідентифікація та самоназва

Тема№1. Історіософські концепції щодо формуванню та розвитку українського етносу та української державності.

Мета:

ü у світлі сучасних поглядів дізнатись про концепції походження українського етносу, держави;

ü продовжити формувати та розвивати навички роботи з науковою лытературою, складати конспект;

ü продовжити формування і розвиток вмінь, навичок самостійної роботи;

Uuml; продовжити формування громадянської компетенції.

Знати:

суть теорій походження Української держави, українського етносу

Вміти:

узагальнюючи інформацію історичного, політичного характеру, робити висновки про еволюцію поглядів щодо утворення та розвитку українського етносу, української державності

 

1. Етногенез українців.
2. Теорії походження першої української держави – Русі.

 

Література: Юрій М. Ф. Етнологія: Навчальний посібник. — К.: Дакор, 2006. — 360 с. ISBN 966-8379-12-8

Л. Гумелев Етногенез та біосфера Землі М, 2004 р.

Л. Гумелев Древняя Русь и Великая Степь. М, 2004 р.

 

Базові поняття:

Етногене́з (від грец. ethnos — плем'я, народ і …генез), процес утворення етнічної спільності, походження народів на базі різних етнічних компонентів.

У ході етногенезу, під впливом особливостей господарської діяльності у певних природних умовах і з інших причин, формуються специфічні для нового етносу риси матеріальної і духовної культури, побуту, групових психологічних характеристик, що відрізняють його від інших (у тому числі сусідніх) етносів. У членів нової етнічної спільності з'являється спільна самосвідомість, значне місце в якій посідає уявлення про спільність їхнього походження. Зовнішнім проявом цієї самосвідомості є спільна самоназва — етнонім.

На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — Існує два основних значення терміну^[1]:

• Політична спільнота громадян певної держави — політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.
• Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ^[1].

Етногенез українців:

Формування етнічної культури українського народу, як і інших, нерозривно пов'язане з формуванням самого народу (етногенезом). Тому, розглядаючи українську культуру, дослідники приділяють значну увагу питанню етногенезу українців. Існують такі теорії:

• теорія «споконвічності» — українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30—40 тисяч до 2—3 млн. років;^{[ Джерело? ]}
• теорія автохтонності (М. Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання;
• теорія «єдиної колиски» (яка була загальноприйнятою в СРСР у 1950—80-ті.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності;
• теорія «незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів», тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.

Серологія – аналіз генетичних данних.

Палеоантропологічні дані та гематологічні групи сучасних народів дають право вважати українців спорідненими з людністю Північної Італії, Балкан, Швейцарії, Півдня Німеччини, Півдня Англії, Чехії, Словаччини, окремих районів Франції - 90 % українців мають групу крові «А», «АВ» та «О». Пор. з росіянами та монголами, у яких група «В» становить 80 %^.

Рання доба етногенезу

Сьогодні підкреслюється, що Київська Русь була поліетнічною, тобто багатонаціональною державою. В основному в сучасній літературі початком націогенезису українців вважається період Київської Русі, хоч він і не досяг тоді завершення. Згодом внаслідок несприятливих історичних обставин цей процес був дещо уповільнений і поновився на повну силу в XV—XVII сторіччях. У цьому, імовірно, і полягає специфіка етногенезу українців.

Український етнос остаточно сформувався на рубежі XVI—XVII століть, причому каталізаторами цього процесу стали загроза фізичного знищення з боку Степу (утворення Кримського ханства — васала Османської імперії), національний гніт польської шляхти і внутрішня зрада еліти — перехід аристократії до католицтва і укладення церковної унії. На хвилі національної боротьби росла національна самосвідомість. Остання виявилася на побутовому рівні в усвідомленні своєї приналежності до «руського народу», а на вищому, ідеологічному рівні — у боротьбі за національні права, за православ'я, за створення національних державних інститутів і атрибутів.

Ідентифікація та самоназва

Складність етнічної історії українців відбилася і в різноманітності самоназв (етнонімів), назв з боку інших народів, а також назв країни і держави. З моменту зародження українського етносу ключовим було поняття Русь. Причому в різні періоди домінували такі його варіанти: VI—XI ст. — Русь; з 1395 р. — Мала Русь; у XVII—XVIII ст. — «Україна» та «Мала Русь»; XIX ст. — початок ХХ ст. — Україна-Русь. Визнання назви «Україна» (уперше згадане у 1187 р.) відбулося у XVII столітті, але тоді воно співіснувало з іншим — «Мала Русь», Після приєднання України до Московської держави. Виникає поняття «Малоросія» Тільки з початку ХХ століття етнонім «Україна» став домінуючим.

Слід виділити і таку особливість: спочатку Руссю, а потім Україною називали центральну область, тобто Київську землю, а потім звідси найменування «Русь» розповсюдилося на все східне слов'янство, а «Україна» пізніше на все українство. Тобто назва «Русь» сформувалася як спільнослов'янський термін, і саме тому Московська держава взяла його собі у назву для утвердження концепції «Третього Риму».