Психологічна характеристика вбивць, злодіїв, гвалтівників.

Убивці

У значній мірі риси, властиві всім злочинцям, виражені в убивць. Вивчення особистості тих, хто вчинив вбивства, дозволило з'ясувати наявність у них психологічної особливості, що розцінюється як головна і що спонукає до здійснення актів насильства. Цю особливість можна визначити як схильність до сильної психологічної залежності від іншої особи. Убивці в цілому відносяться до тієї категорії людей, для яких необхідність вільної й систематичної адаптації до життя є завжди важкою проблемою.

Психологічна залежність злочинців відрізняється за своїм характером від аналогічної особливості, властивої більшості людей. Кожній людині вже в силу соціального характеру його розвитку й виховання властиве прагнення до об'єднання з іншими людьми для задоволення особистих і спільних цілей. У цих об'єднаннях людей кожний неминуче займає певну позицію, у тому числі й залежну, підпорядковану. Однак на відміну від убивць законослухняні громадяни при несприятливо для них складних обставинах здатні вийти із групи, вийти з контакту, що травмує, або постаратися змінити своє ставлення (внутрішню позицію) до обставин, що змінилися.

Для вбивць ситуація принципово інша, контакт із ким-небудь іншим (у сімейних відносинах - з жертвою злочину), здобуває для них життєво важливий, життєвозабезпечуючий характер. При цьому сам злочинець приписує жертві здатність задовольняти його потреби, а потім у тій або іншій формі вимагає їхнього задоволення. Дана особливість формується в дуже ранньому віці і є результатом тієї позиції, що займає дитина (майбутній злочинець) у своїй родині. Суть цієї позиції - відштовхування, тобто неприйняття його з боку батьків і насамперед матері. Термін "неприйняття" тут означає певне відношення матері до своєї дитини, при якому вона або не здатна, або не хоче, або не вміє вчасно й точно задовольнити його потреби, і насамперед, природні - у їжі, теплі, чистоті й т.д.. У результаті цього дитина перебуває в ситуації, якщо можна так сказати, хронічного дефіциту, постійного незадоволення своїх потреб. Це стан і робить його постійно залежним від іншої людини (матері), тому що тільки вона може їх задовольнити. З іншого боку, тільки задовольнивши свої потреби, будь-яка людина виявляється незалежною від середовища, у якій перебуває. Іншими словами - поки зберігається потреба, зберігається залежність, і тільки з її задоволенням виникає стан незалежності від життєво важливих об'єктів. Оскільки для вбивць характерна хронічна незадоволеність життєво важливих потреб, то виникає хронічна залежність від об'єктів, які можуть їх задовольнити. У цьому й складається найбільш глибоке джерело походження зазначеної особливості особистості злочинців. Треба врахувати, що в названій ситуації дитина виявляється залежним від життєво для нього умов, втілених в особі матері - від їжі, тепла й в остаточному підсумку забезпечуючих безпеку. Недолік цих факторів створює ситуацію постійної погрози для його життя. Він живе як би на визначеному рівні: ніколи не випробовує повної безпеки й задоволення своїх потреб і в той же час не доходить до стадії повного позбавлення цих життєво важливих умов. Ця ситуація названа "ситуацією екстремальності існування", що потенційно несе в собі смертельну погрозу. У ній і полягає джерело походження вбивств як актів індивідуальної поведінки.

Таким чином "тема" життя й смерті починає "звучати" для людей, що перебувають у ситуації відштовхування вже на самому початку життя. Досить важливо відзначити, що вся зазначена ситуація із часом (тобто з віком) не зникає, а лише переходить в інші форми при збереженні її змісту й основних відносин. Місце матері як основного життєвозабезпечуючого фактора може зайняти інша особа, але відношення повної залежності буде збережено.

Зазначене відношення залежності має ще інші досить значні наслідки. Основним з них є те, що в дитини, що перебуває в тривалій і сильній залежності від матері, затримується процес придбання незалежності й самостійності, інакше його називають процесом автономізації. Затримка має величезні наслідки для психологічного й соціального розвитку особистості. Недарма майже всі дослідники особистості вбивць відзначали їх низький у середньому, рівень розвитку, невисоку загальну культуру, вузьке коло знань і інтересів. Все це - наслідок низької дифференційованості психологічного складу особистості. У свою чергу, низька дифференційованість створює основу для слабкого розвитку адаптивних можливостей цих осіб; вони мають досить обмежений набір засобів і способів пристосування до навколишнього середовища, що змінюється. При цьому вони реагують на зовнішні події в основному на більш низькому й примітивному - емоційному - рівні, досить обмежені в можливостях інтелектуальній переробці інформації, що сприймається. Найбільш значимими ситуаціями, що спонукають до дій, для вбивць є ті, які створюються особами, від яких вони перебувають у залежності. Згадаємо, що саме ці особи стають для них життєзабезпечуючими факторами, тобто тими, хто сприймається ними, по суті, як джерела життя й смерті. Тому все, що виходить від цих осіб і відповідних ситуацій, породжує загальну емоційну реакцію, не піддається, як правило, ніякій інтелектуальній переробці, зважуванню аргументів "за" і "проти", веде не до формування й ухвалення рішення, а безпосередньо до дії. Убивство виникає як дія, спрямована на збереження автономної життєздатності злочинця, що як би розривають зв'язок з життєзабезпечуючим фактором, що перестав виконувати цю приписану йому функцію.

Типологія вбивць. Результати дослідження показали, що найбільш значимим у структурі особистості, що скоїла вбивство, виявився фактор, який визначається як "депресивна тенденція", "поганий настрій", "емоційна чутливість". Вони почувають свою психічну нестійкість, відчувають сильну утому від напружених ситуацій, нездатність витримати щоденні турботи, схильні до скарг на стан здоров'я й неврастенії, перевагою страхів і порушення, легко втрачають цілковите самовладання, почувають, що оточуючі люди не занадто високі у своїх моральних принципах.

Убивці - це люди, поведінка яких багато в чому визначається емоційно зарядженими ідеями, але вибірково реалізуються в певних ситуаціях.

Їм характерні: висока чутливість до будь-яких сторін міжособистісних взаємин, підозрілість, сприйняття навколишнього середовища як ворожого. Із цим зв'язані утруднення в правильній оцінці ситуації. Таким чином, убивці, скоюють злочини найчастіше у звязку з афектом, що накопичився, у відношенні тієї або іншої людини або ситуації, не бачачи при цьому іншого (або не бажаючи бачити) способу вирішення конфлікту. Наділення інших людей своїми думками, відчуттями й діями призводить до того, що вони починають сприйматися як ворожі й агресивні. Внаслідок цього, виконуючи акт насильства, убивця вважає, що він, таким чином, захищає своє життя, свою честь, "справедливість", а іноді й інтереси інших. Отже, убивць відрізняє від всіх інших категорій злочинців, насамперед, надмірна стійкість афекту й підвищена інтерперсональна сензитивність, а також можливість виникнення реакцій "короткого замикання".

Злодії. Злодії також є однорідною групою з вираженими характерологічними особливостями. Їхні психологічні особливості схожі з корисливо-насильницькими, але мають значно менший ступінь виразності. Вони більш соціально адаптовані, менш імпульсивні, мають меншу ригідність і стійкістю афекту, більш лабільні й рухливі, у них менше виражена тривога й загальна незадоволеність актуальним положенням. Їхня агресивність значно нижче й вони більшою мірою можуть контролювати свою поведінку. Поведінка їх у порівнянні з іншими злочинцями відрізняються гнучкістю, упевненістю при необхідності приймати рішення. І якщо поведінка вбивць направляється в основному афективними ідеями й перекручено соціальними вимогами, що розуміються, і нормами, а імпульсивна поведінка корисливо-насильницьких злочинців обумовлена труднощами в засвоєнні й усвідомленні соціальних норм, то для злодіїв характерна: гарна орієнтація (у порівнянні з іншими злочинцями, крім розкрадачів) у цих нормах і вимогах, але, незважаючи на це внутрішнє неприйняття їх і свідоме порушення.

Ґвалтівники. Викликають інтерес характерологічні особливості осіб, що зробили такий злочин як зґвалтування. Цей вид злочину, як і багато інших, пов'язаний з такими особистісними властивостями, як імпульсивність, ефектна ригідність, соціальна відчуженість, порушення адаптації, дефекти правосвідомості й можливості регуляції своєї поведінки. Психологічний же зміст скоєного ними злочину - зґвалтування, можна розглядати, як прагнення всіляко затвердити себе стосовно жінок. Про це говорить і характер вчиненого злочину, у якому дуже часто в меншому ступені відображаються сексуальні мотиви, а в більшої - самоствердження. Така тенденція може розглядатися і як наслідок порушеної ідентифікації із традиційно чоловічою роллю, що розуміється, чоловічими якостями. Важливо підкреслити тут, що такий злочин, як зґвалтування виступає як явно компенсаторне. Інакше кажучи, за цим злочином, зв'язаним із прагненням до явного домінування стосовно жінки, може стояти суб'єктивно невирішена проблема. Вона полягає в тому, що людина несвідомо відчуває схильність до протилежного по змісту, по суті "жіночої" поведінки (підлеглої, пасивної й т.д.), яку він прагне перебороти, найчастіше неусвідомлено, щоб відповідати суб'єктивним уявленням про чоловічі ролі і якості. Таким чином, що за наявністю брутальності й прагнення до повного домінування в такого роду злочинах може ховатися наявність зовсім інших якостей. У винних у здійсненні зґвалтувань звичайно відсутнє ясне уявлення про традиційно чоловічі й жіночі риси в поведінці, відношення між чоловіком і жінкою в основному обмежуються сексуальними функціями, що свідчить про соціально-психологічну незрілість. Саме тому їхнє прагнення до домінування стосовно жінки так часто обмежується насильницькою реалізацією полового акту.

Злочин по необережності. Значно відрізняються від них особи, що зробили необережні злочини. У зв'язку з бурхливим розвитком техніки й проникненням у багато сфер життя потужних енергетичних джерел різко зросла суспільна небезпека необережних злочинів. Тому найважливіше завдання становить розкриття психологічного механізму необережного злочину, що дозволяє зв'язати необережну поведінку з індивідуальними особливостями особистості. У психологічному плані необережні злочинці - особлива категорія. За даними досліджень вони нарівні з розкрадачами найбільш близькі до законослухняних громадян і істотно відрізняються від всієї основної маси злочинців. Особливої уваги заслуговує така психологічна особливість як тривожність в осіб, що зробили необережні злочини. Для них ця властивість є фундаментальним і ведучим. Для осіб з підвищеною тривожністю характерна: мотивація уникнення невдачі, а не мотивація досягнення мети, як, наприклад, у навмисних злочинців. Відповідно до цього при мотивації запобігання невдачі головним для людини стає не прагнення до успіху, а запобігання неуспіху, що розглядається як особиста катастрофа. З позицій типу реагування на життєві ситуації для злочинців характерні: інтрапунітивні реакції, тобто покладання провини за те, що відбувається переважно на себе, у відмінність, наприклад, від навмисних злочинців, для яких характерні екстрапунітивні реакції, тобто схильність складати провину на навколишніх. Особам, у яких проявляється схильність до утворення реакції тривоги на різні ситуації, характерні такі показники як: непевність у собі, схильність до хвилювань при стресі й надлишковий самоконтроль. В екстремальних ситуаціях такі особи легко піддаються страху, схильні до емоційного, а не раціональній реакції на ситуацію, що містить погрозу. Все це припускає зниження ефективності виконуваних в екстремальних умовах дій і збільшення кількості помилок. Особи з високою тривожністю виявляють знижену стійкість до перешкод, що приводить до порушення адекватного орієнтування в екстремальних ситуаціях і труднощам у прийнятті рішень. Дослідження показує, що для таких осіб є стресовими ситуаціями з непередбаченим результатом, швидкою зміною діючих факторів і неупорядкованих параметрів. У таких ситуаціях вони виявляють схильність до стереотипних, шаблонових способів дій і не в змозі досить об'єктивно проаналізувати обстановку, що може приводити до порушення прогнозу. Чим більше людина схильний до тривожності, тим менше здатність бачити в сукупності фактів дійсно важливе й істотне,

Заключення

Таким чином, для всіх злочинців тією чи іншою мірою характерні погана соціальна піддатливість, відсутність внутрішніх морально-етичних критеріїв, виражена агресивність. Соціальні норми, у тому числі правові, не впливають на їх поведінку. Такі люди звичайно не розуміють, що від них вимагає суспільство. Можна припустити, що це пов'язано з незвичайністю установок і сприйняття, у зв'язку, із чим життєві ситуації оцінюються необ'єктивно, ряд її елементів ігнорується або спотворюється. У підсумку людина часто не може робити ту або іншу дію. Причому оскільки нормальний контроль поведінки порушений, оцінка ситуації здійснюється не з позицій соціальних вимог, а виходячи з особистих переживань, образ, проблем і бажань. Можливий і інший варіант порушення соціальної адаптації, що викликаний відсутністю вмотивованості - до дотримання соціальних вимог. У цьому випадку людина розуміє, що від неї вимагає соціальне середовище, але не бажає ці вимоги виконувати.

 

Питання для самоконтролю:

1. Надайте психологічну характеристику розкрадачам майна.

2. Надайте психологічну характеристику вбивцям.

3. Надайте психологічну характеристику гвалтівникам.

4. Надайте психологічну характеристику злодіям.

5. Надайте психологічну характеристику злочинцям, що скоюють злочини по необережності.

 

Питання для самостійного опрацювання:

Психологічні особливості неповнолітніх правопорушників.

Теми рефератів:

1. Психологічні наслідки скоєного злочину.

2. Психологічні особливості злочинців професіоналів та рецидивістів.