Історичні передумови і джерела античної філософії

Які причини, що породили філософію і тим самим змінили світорозуміння людини, її погляд на світ і саму себе? У подробицях і конкретності ця проблема через відсутність джерел залишиться таємницею, швидше за все назавжди. І все-таки ретроспективно, спираючись на методи, розроблені філософією і такою її частиною, як історія філософії, можна сьогодні говорити про деякі передумови виникнення нового світогляду. Одним із положень, що мають важливе методологічне значення, є положення про те, що серйозні, а тим більше корінні зміни в осмисленні людиною світу і самої себе нерозривно пов'язані з кардинальними змінами всіх суспільних відносин, усього життя людей.

Антична філософія виникає наприкінці VII – VI ст. до нашої ери. Німецький дослідник античної філософії Едуард Целлер пов'язує її виникнення з обдарованістю грецького народу, у якому, на його думку, поєдналися практична спритність з тонким відчуттям прекрасного, здоровий реалізм із піднесеним ідеалізмом, розуміння одиничного зі здатністю до гармонічного поєднання частин, створення прекрасного цілого. У цьому судженні є велика доля істини: у філософії не безпідставно прийнято говорити не тільки про свідомість людини, але й про дух народу! І в той же час «дух народу» – матерія важко вловима, яка сама піддається змінам у зв'язку зі змінами його суспільного життя.

Антична філософія виникає на стику двох епох, у розвитку давньогрецького суспільства: первіснообщинної і рабовласницької. Хоча протягом усього свого розвитку антична філософія не звільнилася цілком від впливу духовної культури первіснообщинного ладу, по своїй суті вона є породженням рабовласницького суспільства і становить ядро його духовної культури. Процеси розпаду первіснообщинних відносин, переходу від патріархальної системи рабства до розвиненого рабовласництва, що відбувалися в Греції у VIII–V ст. до нашої ери, породжують необхідність у новій формі світорозуміння, показують недостатність міфологічного розуміння світу, змушують рефлексувати сам міф і тим самим вийти за його межі.

Первіснообщинний лад, не знаючи особистості в соціально-класовому розподілі, не знав особистості в новоєвропейському розумінні цього слова. Рід був єдиною формою людського гуртожитку і тому єдиним можливим принципом розуміння світу. Людина не мислила себе поза родом і, у свою чергу, рід поза природою. Родові, родинні відносини в розумінні древніх греків переносилися на розуміння всього світу, єдиного космосу. Міфологія, розвинена в греків у більшому ступені, ніж у інших народів, є формою усвідомлення родових, родинних відносин і перенесення їх на весь світ. У міфі світ представлений неподільною єдністю, де рід «виростає» з природи, а людина – з роду. Більш того, навіть боги є породженням природи. Міф не знає протиставлення бога і природи, бога і людини, природи і людини. Розходження є, але це розходження в ступені, а не в суті. Усі вони живуть за єдиними принципами. І сам світ – єдиний неподільний космос – є тілесно-одушевлений, спорідненим з людиною, і боги теж майже в усьому повторюють поводження людини і розрізняються хіба що ступенем почуттів, бажань, пристрастей. У світі все розумно і доцільно, як є розумним і доцільним рід, і це природна розумність і доцільність, що не потребує обґрунтування і пояснення. Тому міф малює нам картину того, як виник світ, хто були його творці та герої. Його не цікавить питання – «чому», тому що йому з самого початку це зрозуміло, як є зрозумілими і природними родові відносини.

На очах, можна припустити, приголомшених греків руйнувалися, здавалося б, установлені на віки родові відносини, руйнувався звичний зрозумілий світ. Усе навколо з вічного незмінного перетворилося в тимчасове і невизначене. І міф, що пояснював і стверджував цю вічність і незмінність, не міг нічого пояснити, не міг нічим допомогти людям, у яких на очах з-під ніг ішов ґрунт. Ось де і виникає гостра суспільна потреба, необхідність у розумінні цих процесів, у поясненні того, що відбувається. При цьому передові мислителі приходять до розуміння: щоб пояснити те, що відбувається, недостатньо винайти, створити новий міф, необхідно вийти за межі міфу, перебороти його. Міф як форма світорозуміння зжив себе слідом за тим, як зжила себе родоплемінна спільність, яка його породила.

Але наявність суспільної потреби в новій формі світорозуміння ще не означає автоматичного її задоволення. Для цього в самій духовній сфері повинні були дозріти необхідні передумови. Такими передумовами для грецької філософії були, з одного боку, міфи і релігійні вірування, а з іншого – накопичені як самими греками, так і їх сусідами знання.

Уже підкреслювалося, що грецька міфологія є однією з найрозвиненіших міфологічних систем і що антична філософія нерозривно з нею пов'язана. Нерозривно пов'язана антична філософія і з релігією. Утім, міф і релігію в древніх греків буває важко розрізнити, хоча це і не те саме. Міф значно «ширший» від релігії за своїм змістом, коло подій і явищ, які в ньому трактуються, далеко виходить за рамки релігії, але релігія є ядром міфу, вона є мовби принципом розгляду світу в міфі. Віра в духовних істот, що знаходяться за межами цього світу і керують ним, є не тільки головною рисою, але і невід'ємним сутнісним моментом міфологічного підходу до світу.

Вплив міфу і релігії на античну філософію протягом усього її існування, і в грецький, і в римський періоди, є безсумнівним. Міф і релігія були тим розумовим матеріалом, на якому виникла філософія. Античні філософи досить часто звертаються до Гесіода і Гомера – давньогрецьких поетів, у творах яких міфи систематизовані і пройшли визначену раціональну обробку, але мислення яких у цілому не вийшло за рамки міфологічного. У міфі і релігії давньогрецькі філософи, особливо перші, часто брали проблеми, що стали предметом їхнього аналізу, з ними вони сперечалися, нерідко гостро критикували і висміювали міфологічні і релігійні уявлення, проте філософія античності ніколи не розривала цілком пуповину, що зв'язує її з міфом і релігією.

Але міф і релігія є тільки одним плечем, на яке спирається філософія при своєму виникненні. Іншим плечем є ті знання, що нагромадили до цього часу різні давньогрецькі племена, а також сусіди, які розташовувалися поблизу, насамперед Вавилон і Єгипет. Багато дослідників при цьому зазначають, що останні мали більш значні досягнення в галузі математичних і астрономічних знань, ніж самі греки. Але виникненням науки як особливого способу пізнання світу і як особливої системи знання, що дає нам уявлення про нього, ми, безсумнівно, зобов'язані грекам.