Соціальне призначення держави

· Утвердження моральності (Платон, Аристотель, Гегель).

· Досягнення соціального блага (Гроцій).

· Досягнення спільної безпеки (Гоббс).

· Утвердження загальної свободи (Руссо, Ласаль).

· Знаряддя класового панування і будівництва безкласового суспільства (Маркс, Енгельс,Ленін).

· Створення в рамках закону різних соціальних благ для всіх членів суспільства з врахуванням можливостей кожного (Ростоу, Бернс).

Функції держави

Зовнішні:

· участь у вирішенні глобальних проблем сучасності,

· забезпечення національної безпеки,

· розвиток взаємовигідної співпраці з іншими країнами,

· відстоювання державних інтересів в міжнародних справах.

Внутрішні:

· організація господарського життя суспільства,

· соціальна,

· культурно-виховна,

· забезпечення легітимацій влади /народовладдя/,

· захист конституційного устрою,

· забезпечення правопорядку і законності,

· консолідація суспільства і соціального арбітражу,

· екологічна.

Типологія держав

За формами правління:

· монархія – одноосібне правління /абсолютна, конституційна/;

· республіка /президентська, парламентська, президентсько-парламентська, парламентська-президентська /.

За пріоритетними функціями:

 

· військова /поліцейська, тоталітарна/,

· правова,

· соціальна.

За адміністративно-територіальним устроєм:

· унітарна – єдине, ціле державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, котрі підпорядковуються цетральним органам владіи і не мають ознак державного суверенітету. Формується в країнах з монооонаціональним населенням (Великобритинія, Швеція, Фінляндія,Франція, Японія, Данія,Україна);

· федерація – стійкий союз держав самостійних в межах розподіленних між ними і центром компетенцій. Має власні законодавчі, виконавчі, судові органи і конституцію. Передбачають громадянство різного рівня / США, Росія, Індія, Бразилія, Канада/;

· конфедерація – тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створених для забезпечення іхніх загальних інтересів /Євросоюз/.

За соціальною і класовою природою:

· рабовласницька,

· феодальна,

· соціалістична,

· буржуазна.

За стійкістю політичного життя:

· стабільність держави,

· нестабільність.

За політичними режимами:

тоталітарний: олігархія; автолітаризм або вождизм; расистський, фашистський, військово –диктаторський;

демократичний /консервативний, ліберальний, радикальний, соціально демократичний/.

Теорія розподілу влади

Вона виникла з метою запобігти зловживань влади:

· верховенство законодавчої ввлади і підзаконність виконавчої і судової;

· чітке розмежування функцій правотворчої, виконавчої і правосуддя;

· заборона присвоення повноважень наданих одному державному органу, іншим;

· здійснення функцій законодавчої, виконавчої, судової різними державними органами;

· взаємоконтроль і обмеженння, збалансованість влади з метою утримання кожноої з них в межах своїх повноважень і забезпечення самостійності і незалежності інших / система підтримок/.

Правова держава – реальне втілення ідей і принципів конституціоналізму. В іі основі – ідея відмежування, захисту людини від державного терору, насилля над совістю, недоречної опіки з боку органів влади, гарантованість індивідуальної свободи і порав людини.

Ознаки:

· загальні права та іх розповсюдження на всіх громодян й їхні організацій державної влади;

· свобода і права інших, як обмеження свободи індивіда;

· правова рівність усіх громодян, пріоритет прав людини над законами держави;

· світоглядний індивідуалізм – відповідальність кожного за власний добробут;

· розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову та узгодженості їхніх дій;

· обмеження сфери діяльності правової держави охороною прав і свобод особистості, громадського порядку, створення сприятливих правових умов для господарської діяльності;

· наявність розвинутого громадянського суспільства;

· суверенітет народу, конституційно-правовий регламент державного суверенітету, народно-кінцеве джерело влади. Державний суверенітет носить представницький характер;

· взаємна відповідальність держави і особистості /все, що владі не дозволено, законом ій заборонено/.

Соціальна держава – держава, що прагне до забезпечення кожного громодянина гідних умов існування, соціальної захищенності, співучасті в управлінні виробництвом, приблизно однакових життєвих шансів і можливостей для самореалізації особистості в суспільстві.

 

 

Питання для самопідготовки

 

Організація публічної політичної влади, що представляє громадське суспільство в межах певної території – це:

 

Який тип держави у одноосібного правління:

 

Ознаки держави:

 

Правова держава – це:

 

Держава з’являється в результаті

 

Ознаки держави:

 

Типологія держав за соціальною і класовою природою

Етнічна спільність – це

 

Теорії походження держави. Класова держава – це:

 

 

Теорії походження держави за Бланс:

 

Якою є типологія держав за адміністративно-територіальним устроєм

Організація публічної політичної влади, що представляє громадське суспільство в межах певної території – це:

 

 

Типологія держав за соціальною і класовою природою:

Хто вважав, що соціальне призначення держави є створенням в рамках закону різних соціальних благ для всіх членів суспільства з врахуванням можливостей кожного:

Етнічна спільність – це:

Теорії походження держави за Марзіні:

 

 

Держава з’являється в результаті:

 

Теорії походження держави. Класова держава – це:

 

 

Типологія держав за соціальною і класовою природою:

 

Хто вважав, що соціальне призначення держави є створенням в рамках закону різних соціальних благ для всіх членів суспільства з врахуванням можливостей кожного:

 

Якою є типологія держав за адміністративно-територіальним устроєм:

 

 

Внутрішні функції держави:

Суверенна влада має право на:

 

Ким була створена патріархальна теорія походження держави, що утримується на традиціях ролі батька чи господаря в державі:

 

Соціальне призначення держави за Гобсом:

 

 

Ознаки правової держави:

 

 

Яка теорії походження держави була висунута Гумпелович і Кауцький:

 

 

Внутрішні функції держави:

 

Хто вважав, що соціальне призначення держави є створенням в рамках закону різних соціальних благ для всіх членів суспільства з врахуванням можливостей кожного:

 

Який тип держави у одноосібного правління:

 

 

Типологія держав за соціальною і класовою природою:

 

 

Соціальне призначення держави за Гобсом:

 

Правова держава – це:

 

 

Ознаки правової держави:

 

Ознаки держави:

 

Етнічна спільність – це:

 

Теорії походження держави за Марзіні:

 

 

Типологія держав за соціальною і класовою природою:

 

Яка теорії походження держави була висунута Гумпелович і Кауцький:

Якою є типологія держав за адміністративно-територіальним устроєм:

 

 

Який тип держави у одноосібного правління:

 

 

Типологія держав за соціальною і класовою природою:

 

 

Теорії походження держави за Бланс:

 

Правова держава – це:

 

 

Ознаки правової держави:

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ І РУХИ

Партії виникли тоді, коли з'явилася політика. Політична партія – це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, соціальної верстви, яка виражає їхні інтереси, або це організована частина суспільства, члени якої об'єднуються з метою вибороти владу в державі та утримати її. М.Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичного угруповання, політичного клубу, масової партії. Утворення партій, як і громадсько-політичних рулів, відбувається на установчих з'їздах або конференціях. Факт народження нової громадсько-політичної організації не вважається достовірною інформацією. Такою інформацією є факт її реєстрації державним органом – в Україні, наприклад, Міністерство юстиції. Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії – здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі – економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні – за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї поведінки. Структура політичних партій являє собою систему, до якої входять ядро (партійні лідери, активісти), рядові ЧЛЕНИ партії та прибічники. Організаційно партія розділяється на партійний апарат, партійну масу, способи зв'язку апарату з цією масою, партії та політичні середовища, партії та суспільства. Досить часто до партійної системи входять створювані партією молодіжні, жіночі, іноді військові організації, які є засобом проведення партійної політики. Політичні партії забезпечують необхідний зв'язок між народом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього.

У сучасних суспільствах політичні партії виконують важливі соціально значущі функції:

· виявлення, формулювання та обґрунтування (політичне відображення) інтересів суспільних груп;

· активізацію та об'єднання великих суспільних груп;

· участь у формуванні політичних систем;

· формування ідеології;

· участь у боротьбі за владу в державі;

· участь у здійсненні державної влади;

· політичне виховання всього суспільства;

· рекрутування нових членів партії;

· підготовку й висунення кадрів для апарату держави;

· формування громадської думки.

За класовою визначеніс­тю політичні партії поділяються на буржуазні, селянські, робітничі.

За ставленням до сус­пільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), рефор­містські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

За ставлен­ням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські.

За формами і методами правління: ліберальні, де­мократичні, диктаторські.

За членст­вом: кадрові та масові.

За місцем у системі влади: легальні та неле­гальні.

За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, націоналіс­тичні, анархістські та ін.

За віросповіданням: християнські, му­сульманські.

Типи партійних систем

· Однопартійна, коли в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається;

· домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишаються при владі протягом десятків років.

· Двопартійна (біпартизм), коли дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів самостійно здійснюють владу.

· Трипартійна, яку ще називають двозполовиною (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті.

· Чотирипартійна, або двоблокова, партійна система, яка відзначується наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її.

· Партійна система обмеженого, чи помірокованого, плюралізму, якій притаманні відсутність антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах. Тут є незначна ідеологічна різниця між партійною системою крайнього, або поляризованого, плюралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, двостороння опозиція зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними.

· Атомізована партійна система, про яку говорять, як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку кількості партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій – 10, 20 чи більше – вже не має великого значення.

Серед чинників, які викликають утворення політичних партій, так:

· наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимога утворення партії;

· різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань;

· незадоволення частини суспільства своїм становищем та наявність загальної потреби діяти, щоб змінити його;

· наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли партії формуються насамперед навколо національних чи релігійних ідей.

 

Уявлення про партію дають:

1. Мета партії – завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції.

2. Характер організації партій.

3. Зміст ідеології партії.

4. Діяльність партії щодо забезпечення соціальної бази, підтримки з боку населення.

 

Ознаки політичних партій:

· прагнення влади;

· пошук народної підтримки;

· певна тривалість існування в часі;

· наявність організаційної структур.

 

Завдання, які вирішує партія:

· підбір партійних і державних лідерів;

· "рекрутування і соціалізація" нових членів;

· вироблення заходів щодо впливу партій на суспільні інституції та соціальні середовища;

· розв’язання внутрішніх партійних протиріч, які виникають у процесі діяльності та будь-якого роду інших внутрішніх проблем. К. Фон Бойме відокремлює 4 функції політичних партій:

· визначення мети;

· акумуляція та вираження соціальних інтересів;

· мобілізація та соціалізація громадськості у межах системи, особливо на виборах;

· "рекрутування" еліти та формування уряду.

 

Напрямки діяльності партії

· Вивчення механізмів виникнення та розв’язання протиріч суспільних відносин.

· Розробка системи коликтивного обгрунтування та прийняття рішень.

· Вироблення системи відбору і підготовки у члени партій, їх розв’язання.

· Створення національної інформаційної мережі та національного інформаційного банку даних про існуючі суперечності та методи їх розв’язання.

· Розробка методів діагностики стану громадського організму.

· Формування та діяльність у міжнародній асоціації партійних організацій, головна мета якої – узгодження загальнолюдських інтересів і механізмів розв’язання протиріч.

 

Крім партій існують ще громадсько-політичні організації та рухи.

Громадсько-політичні організації та рухи – це добровільні об’єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.

Партії та громадські рухи мають статут та програми, які приймаються на загальних зборах. Партії та рухи в загальному складі – громадянське суспільство, яке виступає ”посередником між індивідом та державою” (Гегель).

Політичні рухи – особлива форма діяльності політичних сил, що представляють політичні інтереси. Вони спрямовують свої зусилля на усунення чи поліпшення існуючих політичних умов життя через вплив на владні структури, їх досконалення або заміну. Організаційно політичні рухи мають автономні первинні осередки, вищі органи (з’їзд), а в період між з’їздами діють робочі органи. Діяльність унормована програмами і статутами. Політичні рухи – партійні утворення, що не входять безпосереньо в державні і партійні структури, але спричиняють вплив на політичне життя.

Види діяльності політичних рухів:

· організація прямого впливу на політичні рішення (створюються при державній структурі групи тиску (лобі). Основне завдання лобі – врегулювання конфліктів з політичними діячами і чиновниками з подальшим впливом на їхні рішення;

· здійснення впливу на організації, для яких політична функція є стійкою, але не основною (профспілки, союзи підприємців, рух споживачів);

· вплив на масові рухи, що мають стихійну, спонтанну природу.

Основні риси політични рухів ХХ сторіччя:

· стихійність,

· масовість,

· руйнівна природа,

· диверсифікованість,

· строкатість соціальної бази, багатогранність груп й іхніх інтересів.

Типи політичних рухів залежать від таких показників:

· як критерії;

· мета руху: соціально політична, культурно-освітня, етнополітична, політико-екологічна;

· масовість;

· диверсифікованість: консервативні, елітні,ненасильницькі і насильницькі, ліві і праві;

· маштаби руху: місцеві, регіональні, в рамках країни, міжнародні.

Етапи розвитку політичних рухів

· Зародження ідей активістів, спільні погляди;

· пропаганда поглядів, агітація, рекрутування послідовників;

· більш чітке формування ідей, вимог і організація форми виступу.

Недолік політичного руху: якщо мета досягнута і відсутня перспектива ії досягнення, то рух поступово припиняє свою активну діяльність.

Перевага: організація оформлюється в громадянську політичну організацію чи партію, участь у політичній владі.

Демократичні рухи сучасності

· Антивоєнні,

· Антиядерні,

· Рух неприєднання,

· Виступи за встановлення нового демократичного порядку,

· Рух проти расової національної дискримінації,

· Правозахисні рухи,

· Селянські виступи за землю і соціальні права,

· Пацифістські виступи,

· Масові рухи за охорону оточуючого середовища.

Громадсько-політичні рухи –добровільні об’єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності,соціальної активності і самодіяльності для задоволення і захисту іх інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріпленних у статутах. Вони виникають з потреби бути співучасником у суспільних справах. Ім характерні масовість, внутрішня структура із самоврядуванням, такі демократичні принципи устрою, як добровільність членства, вибирність керівних органів, їх підзвітність і підконтрольність, гласність у роботі і колегіальність. Бувають ці рухи формальні, масові, створені для реалізації довгострокових цілей, створені за ініціативою громадян і державних органів.

Іхні риси:

· чітка структура,

· свій статут,

· офіційна реєстрація в органах влади,

· діяльність в інтересах суспільства і в межах закону,

· власний адміністративний апарат.

Неформальні громадсько-політичні рухи (масові, локальні). Вони виникають на базі формальних. Їх важко відрізнити від господарських об’єднань і кооперативів. Їм властиве соціальне спрямування; відсутність офіційної реєстрації, чіткої програми; незалежність від органів влади, самоврядування; нетипові програма і діяльність. Ці рухи поділяються на дві групи: опозиційні і творчі. Вони виконують функції на користь держави і громадян, а також захисну і допоміжну функцію. Ці рухи захищають своїх членів від державних структур.

Традиційні громадсько політичні рухи – профспілки, жіночі, молодіжні, громадсько-політичні, творчі, охоронні, спортивні, альтернативні, національні рухи.