Типологія пол. сист. Пол. сист. сучасної України.

Пол сист. — цілісна, інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів пол, держ та недерж соц інститутів, структур і відносин, покликаних виконувати пол функції щодо захисту, гармонізації інтересів соц угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соц порядок у життєдіяльності суспільства. Моделі: Командна (ознаки):інтеграція не шляхом відносин боротьби і співробітництва, а на основі бюрократичної централізації "зверху" навколо одного центру;прийняття центром рішень;ліквідація автономії центрів у прийнятті рішень на місцях;протистояння пол плюралізму;командний стиль управління всіма сферами сусп. життя;панування адміністрування у вирішенні всіх пол проблем, усунення пол опозиції;виняткова роль парт-держ лідера (культ його особи);приниження пол значення гром;зовнішня і внутр безконтрольність пол інституцій; відсутність розподілу влади; силові, примусові методи;поширення пол демагогії про захист інтересів народу; відкрите насильство, яке набирає форми відкритих тиранічних режимів. Змагальна:пол плюралізм;наявність механізму впливу на держ владу різних центрів прийняття пол рішень через;наявність багатьох центрів прийняття рішень;визнання рівності й гарантій прав людини й об'єднань громадян;примус не є основним методом в управлінні;захист конституційного ладу, його правових засад; Соціопримирлива: висунення на перший план соц. проблем;використання компромісів у вирішенні проблем;професіоналізм пол управління;утвердження пол плюралізму;високий рівень пол культури;уведення певних обмежень щодо власності, розподілу доходів, свободи договору з метою досягнення соціального миру. Моделі пол сист. в залежності від особливостей пол. культури і характеру взаємодії різних пол. інститутів запропонував Алмонд типи: англо-американський (Канада, США, ВБ, Австралія); континентал-європейський (Франц, Нім); доіндустріальний - Африка і Латин Ам.; тоталітарний (Китай, Пвн Корея, В'єтнам, Куба). Пол сист. сучасної України: відносна стабільність сист, здатна легко трансформуватися в нестабільність через поглиблення конфліктів між основними пол блоками (між різними регіонами); система з відносно низьким темпом соц процесів і недостатньою сприйнятістю соц новин; для більшості населення пол сист. легітимна. Пол система діє в умовах надзвичайної ситуації в усіх сферах сусп. Особливість є перехід до впровадження консенсусної моделі вирішення соц конфліктів. Світська, на відміну від атеїстичної або релігійної.

26. Держава як пол. орг. сусп.: ознаки і функції. Основні теорії походження. Д. - це основний інститут пол сист., що здійснює упр. сусп., охорону його ек та соц сфери, культури. Поняття держави неоднозначне: це пол організація панівного класу, що має своєю метою охороняти існуючий порядок і придушувати опір інших класів, соц верств і соц спільностей; організація великої соц. спільності, верстви (тотожна сусп); поняття держава тотожно уряду, адміністрації, тобто структурі держ. апарату; система органів і формально-правових принципів, що визначають її функціонування. Ознаки: 1.Загальний характер. Виступає універсальною, невід'ємною організацією, що розповсюджує свою чинність на всю територію країни і на усіх громадян, які живуть на ній. 2. Суверенність: володіє найвищою і необмеженою владою у ставленні до суб'єктів, діючих в межах її кордонів. 3. Примус: уособлює публічну владу і підпорядковує прояви інших сусп. влад. Вона єдина в сусп. застосовує владні засоби, аж до примусу. 4. Виконує основний обсяг управління справами сусп. і розпоряджається людськими, матеріальними і природними ресурсами. 5. Ознаки держави доповнюються такими атрибутами: податки; територія; відділення публічної влади від сусп; поява професіоналів-управлінців, пол еліти; виняткове право на вироблення, прийняття і видання законів і норм, обов'язкових для всього населення. Функції: Внутрішні: законотворча, ек, соц, захисна, культурно-виховна. Зовнішні: захисті кордонів, збереженні цілісності держави та її незалежності; у підтримуванні і налагодженні зв'язків в усіх сферах сусп життя з іншими суб'єктами світового співтовариства. Теорії: Платон: бачив причину виникнення Д в розподілі праці. Арістотель:Д - продукт природного розвитку родини, роду і племені, виникла в процесі об'єднання родів в плем'я, племен - в більші спільності. Теологічна концепція виникнення Д санкціонувалося волею божою (Блаженний, Аквінський). Договірна теорія розвивається протягом ХУІ-ХУШст. Виникають вчення про природні права і сусп. договір (Гроцій, Спіноза, Гоббс, Руссо). Договір зводиться до того, що кожна людина віддає свою особистість під вище керівництво загальної волі і завдяки цьому стає його учасником. В XIX ст. виникає насильницька теорія: Д. виникла як організація переможців над переможеними, тобто актом насильства. Психологічна Д як особливі властивості психіки людей, псих потребою людей підкорятися. Марксистська: Д як продукт ек розвитку і класових суперечностей. Звичайно ж, держава виникла не в силу однієї причини, а цілого комплексу передумов, до яких належить і сусп. розподіл праці, і поява нерівності, приватної власності, ускладнення сусп. організму, і суб'єктивні спрямованості людей.

27. Форми держ. правління - організація верховної влади, визначає структуру вищих держ. органів і принципи їх формування, організації, взаємовідносин (статус законодавчої, виконавчої і судової влади). Ф орми правління: монархія ( джерелом влади є одна особа – монарх) і республіка (народ). Монархія (єдиновладдя) - це форма держ., в якій джерелом держ. влади вважається монарх, його влада спадкова і не залежить від волі виборців. Різновиди: 1. абсолютна (Саудівська Аравія, Катар, Оман), де виступає всевладдя глави держ; 2. конституційна - держ, в якій повноваження монарха обмежені конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі - уряду, тобто монарх царює, але не управляє (СК, Швеція, Іспанія), яка в свою чергу поділяється на: а) дуалістичну (тобто подвійну) - Йорданія, Кувейт, Марокко, в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково – законодавчою; б) парламентську, монарх хоча і вважається главою держави, але фактично володіє представницькими функціями і лише частково виконавчими, а інколи має також право вето на рішення парламенту, яким практично не користується. Р еспубліка, глава держави (президент) - виборний і змінюваний, а його влада вважається похідною від представницького органу або виборців. Різновиди: 1. Президентська: хар-ся значною роллю президента в системі органів держ влади. Водночас і глава держави і глава уряду - може обиратися спец. колегією вибірників або прямим голосуванням виборців. Сам очолює уряд, який несе відповідальність перед ним, а не перед парламентом. Жорсткий розподіл влади на закон., вик. та суд., значну самостійність один щодо одного. Керує внутр. та зовн. пол. і є верховним головнокомандуючим збройних сил. Уряд стабільний. 2. Парламентська. (ФРН, Австрія, Греція, Ірландія, Італія, Швейцірія) Основна законодавча влада - парламент, а виконавча уряд. До головних функцій посади президента в такій формі належать: переставляти країну, заключати угоди,акредитація та прийняття рішень, призначення та звільнення держ. службовців, офіцерів, призначати та звільняти за пропозицією глави уряду членів уряду, офіційне представлення контрасигнованих законів. Найбільший обсяг повноважень має президент Італії, найменший в Австр, Нім. та Швейц. Напівпрезидентська. Немає поділу влад між парламентом та урядом, проте передбачено поділ повноважень між виконавчою та законодавчою владою. Розділення виконавчої влади між президентом та прем’єром. Конституції дають президентам змогу брати активну участь у здійсненні виконавчої влади, особливо значно вони впливають на питання оборони та міжнародних відносин. Водночас їх позиція у системі виконавчої влади значною мірою залежить від пол. складу парламенту та партійної структури самого уряду. Змішан і: не має стійких типових рис, а в різних країнах істотно відрізняється в. Головна риса - подвійна відповідальність уряду перед презид. і перед парл. (Франція).

28. Форми держ. устрою. Організація держ. влади в Укр |устрою|. ФДУ |устрою| — це елемент форми держ, що хар. внутрішню структуру д-ви, спосіб його пол. і тер. ділення|поділки|, що обумовлює|зумовлює| певні взаємини органів всієї держ. з|із| органами його складових частин. Проста (унітарна д-ва).|Складна (імперія, федерація, конфедерація). ФДУ: 1) унітарна (проста, єдина д-ва, частини|частки| якої є адмін.-тер. одиницями і не володіють ознаками держ суверенітету; у нім існує єдина сист. законодавства (Польща, Угорщина, Болгарія, Італія). Унітарні д-ви є централізованими (Швеція, Данія) |тощо|, децентралізовані (Іспанія, Франція), в яких крупні регіони користуються широкою автономією, самостійно вирішують|рішають| передані їм у ведення центр органами питання); 2) федеральна (складна, союзна д-ва, частини|частки| якої є держ утвореннями і володіють в тій чи іншій мірі держ суверенітетом і іншими ознаками державності; у нім поряд з|поряд із| федеральними найвищий орган і федеральним законодавством існують найвищий орган і законодавство суб'єктів федерації (Німеччина|Германії|, Мексика, Канада); Ф можуть бути побудовані|спорудити| по тер. (США) або за нац.-тер. принципом (Росія). Ф будуються на основі розподілу функцій між її суб'єктами і центром, зафіксованого в союзній конституції, яка може бути змінена лише|тільки| з відома суб'єктів федерації. Одна частина|частка| повноважень є винятковою компетних союзних органів, інша — суб'єктів Ф, третя — спільною|сумісною| компетенцією союзу|спілки| і його членів); 3) конфедерація (тимчас. союз|спілка| держ, що утв. для досягнення пол, військ.|воєнних|, ек.). К не володіє суверенітетом, бо відсутні заг|спільний| для суб'єктів, що об'єдналися, центр. держ апарат і єдина сист зак-ва. В рамках|у рамках| К можуть створюватися союзні органи, але|та| лише по тих проблемах, ради вирішення яких вони об'єдналися, і лише координуючої властивості. Нім-й союз (1815-1867), Швей-кий союз (1815-1848) Орг держ влади в Україні. 1)У перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії становлення. 2) держ лад У утверджує в У нац. д-ву. 3) як свідчить процес державотворення в У в останні роки, утверджується як європейська д-ва, якій притаманні істотні риси більшості європейських держ. Підтвердженням є КУ 1996 р. 4) У з моменту прогол своєї незалежності виступає як важливий міжнар фактор, який впливає на інші д-ви і міжнародні орг. й зазнає відповідно значного впливу з їх боку.

29. Правова держ. Розвиток теорії прав. держ. ПД — це організація пол. влади, що створює умови для якнайповнішого забезпечення прав і свобод людини і гром., а також для найбільш послідовного “скріплення|зв'язування|” держ. влади за допомогою права в цілях недопущення| зловживань. Принципи (дві сторони суті|єства|):1) якнайповніше забезпечення прав і свобод людини і гром., ств.|створіння| для особи|особистості| режиму правового стимулювання (соц, змістовна сторона); 2) найбільш послідовне “скріплення|зв'язування|” держ. влади правом, формування для держ. структур правового режиму обмеження (формально-юридична сторона). Інші принципи, які витікають з|із| наведених вище і створюють для них забезпечуючий фон: високий рівень правосвідомості і правової культури в сусп|товаристві|; наявність цивільного|громадянського| сусп.|товариства| і здійснення контролю з його боку за виконанням законів всіма суб'єктами права. Розвиток теорії ПД. Боден, Гоббс, Макіавеллі обстоювали постулат рівності прав перед законом, що сприймалося як виклик середньовічній феодальній традиції, побудованій на жорсткій ієрархічній сист. Новий крок в осягненні ідеї держ, заснованої на договірних засадах, здійснив Гроцій. Всебічне обгрунтування принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову вперше здійснив англійський мислитель Локк. "Дозволене все, що не заборонено законом". Монтеск'є будучи прихильником концепції поділу влади обстоював пріоритет законодавчої гілки влади перед іншими, - виконавчою та судовою. Руссо висунув ідею народного суверенітету, яка заклала потужні підвалини під теорію гром. сусп, його прав на частину пол. влади. Кант висунув і всебічно обгрунтував принцип регулятивності формального закону як виразника права, що має полагоджувати відносини гром. і держ. Гегеля розглядав право як сист, що розвивається й удосконалюється, а отже таку, що в ідеалі має збігатися з найвищими цілями та інтересами людини. Драгоманов, Кістяківський (кін XIX - поч XX ст.) Перший відомий, як автор демократичної Конституції Рос. імперії, якою передбачалося змінити централістську сист упр. на федеративну, епіцентром якої має стати громада на принципах самоврядування. За сучасними мірками це цілком підпадає під критерії ПД. Другий вніс значний внесок у теорію ПД, дав визначення її ознак і характеристик.

30. Соц. держава, її суть і структура Соц держ. – це держ, що ставить перед собою такі завдання: досягнення загального добробуту сусп. шляхом надання мінімальної соц підтримки та створення сприятливих умов для самостійного досягн високого рівня добробуту самими громадянами; забезпечення стабільності в сусп; екологічної безпеки; вона відповідає певним умовам: є правовою, володіє ґрунтовною законод базою, має розвинене гром с-во, поєднує ринкову економіку з держ регулюванням. Ознаки:- Наявність гром. стану сусп та правової держ, що передбачає: розвиненість інститутів гром. самовряд.; постійний діалог населення з владними структурами через різні організації гром. с-ва; солідаризм у формуванні відносин між різними соц групами, суб’єктами пол; активну поведінку громадянина під час пошуку засобів до існування та відстоювання власних інтересів.-Солідарна ринкова економіка, яка передбачає поєднання планових та ринкових механізмів регулювання сусп. виробництва; наявність держ, приватної та комунальної форм власності; формування численного середнього класу. -Соц спрямованість програмних та практичних дій держ, її інститутів, за якої: забезпечуються рівні стартові можливості для самореалізації особистості; створюються умови для гідного життя і вільного розвитку людини; існує розвинена система правових норм охорони праці й здоров’я людей та соц захисту вразливих верств населення. Принципи СД є: принцип, відповідно до якого людина, її життя і здоров’я, честь і гідність визнано найвищою соц цінністю, цей принцип закріпл у ст 3 КУ; справедливості держ. створює рівні умови для всіх; свободи, під яким розуміють і формально-правовий аспект свободи, що забезпечує існування гром сусп, і матеріально-соц. аспект свободи, кожна людина справді володіла матеріальними засобами – екон, соц і культ – для життя на основі особистої відповідальності; солідаризму, кожна людина як член с-ва несе відпов за інших, і має взаємний характер; субсидіарності д-ва втручається в життя своїх громадян лише в тому разі, якщо вони особисто, їх сім’я або різноманітні благодійні ор-ції не в змозі розв’язати своїх проблем.

31. Гром. сусп.: суть, структура, ознаки та перспективи розвитку в Укр. Арістотель, Цицерон, Гроций, Гоббс, Локк, Гегель, Маркс. Основною ідеєю ГС||товариства| практично всі учені вважають|лічать| проблему людини. ГС|гром|товариство| — це сукупність етичних, релігійних, нац., соц.-екон, родинних|сімейних| стосунків і інститутів, за допомогою яких задовольняються інтереси індивідів і їх груп. Структура|г|товариства|: недержавні| соц.-екон. стосунки і інститути (власність, праця, підприємництво); сукупність не залежних від держ. виробників (приватні фірми|фірма-виготовлювачі||тощо|); сусп.|громадські| об'єднання і організації; пол. партії і рухи; сфера виховання і недержавної| освіти|утворення|; сист. недержавних |ЗМІ; сім'я; церква.|тощо| Ознаки|громадянсь|товариства|: якнайповніше забезпечення прав і свобод людини і гром.; самоуправління|; конкуренція створюючих його структур і різних груп людей; гром. думка, що вільно формується, і плюралізм; загальна інформованість і перш за все|передусім| реальне здійснення права людини на інформацію; життєдіяльність базується на принципі координації ( на відміну від держ. апарату, який побудований|спорудити| на основі принципу субординації); багатоукладність економіки; легітимність і демокр. характер влади; правова держ.; сильна соц. пол. держ, що забезпечує гідний рівень життя людей, та інші. Основними шляхами побудови ГС в Укр.: -розширення масової бази влади, підвищення пол. культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні держ. і сусп. справами; -активізація процесу роздержавлення усіх сфер сусп. життя, формування справжніх інститутів ГС як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, клуби за інтересами), розвиток різних форм гром. само вряд. і самодіяльності; -постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотнього зв'язку від сусп. до держави; -максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і до закону; -виховання нормального природного патріотизму — нац. і держ. — на основі поваги до нац. історико-культ. спадщини; -зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості сусп. на основі щонайширших зв'язків із зарубіжним світом;

32. Порівняльна характеристика парламентів країн Західної Європи. Парламент (Шаповал)– це виборні та колегіальні вищі органи держ. влади, які функціонують в умовах дем. упр. і мають свої головні повноваження у сфері законотворчості.Австрія – національна рада; Бельгія – фолькетінг; Нідерланди – генеральні штати; Іспанія – генеральні кортеси; Норвегія – сторкінг (трактують як двопалатний); Німеччнна – бундестаг (складається з урядів земель); Португалія – асамблея республіки; Фінляндія – едускунта; Швейцарія – національна асамблея; Швеція – рікстах. Однопалатні (унікамеральні): Данія, Греція, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Швеція. Двопалатні (бікамеральні): всі решта країн. В Норвегії номер парламенту визначається кожного року. Цього року має № 153. Депутатів нижніх палат обирають на загальних, вільних, прямих виборах. В Греції (200-300), Іспанії (300-400), Португалії (230-250) існує система визначення максимальної кількості депутатів. Здійснюється за допомогою перепису населення (який здійснюється кожні 10, 20 р). В Ірландії на одного депутата має припадати від 20 до 30 тис. виборців. Вимоги щодо депутатів: гром. країни, віковий ценз, в Данії не може бути депутатом той хто отримує соц. допомогу, в Норвегії кандидат має проживати не менше 10 років, заборона для держ. службовців, заборона імперативного мандату, депутатська недоторканість, правило ідемнітету (дії пов’язані з виконанням депутатських повноважень), привілеї депутатам, зарплата, відтермінування від військової служби, вільний проїзд (крім таксі), безплатний закордонний паспорт, гарантія держ щодо повернення тої роботи, яку він займав до депутатства.Бельгія – голова парламенту на кожну сесію. Швейцарія – голова парламенту на один рік. Австрія – президент національної ради. СК – спікер. Правила спікера. Швеція – тальман (має багато повноважень президента). Верхні палати відрізняються від нижніх палат за багатьма параметрами: вибори до палат, депутати верхніх палат мають більший віковий ценз, термін повноважень більший, менш чисельні, нижні палати мають менші повноваження, верхні палати уповільнюють (гальмують) законодавчий процес; = стримання радикалізму;сприяє компромісу.Трьохпалатний парламент був в ПАР (політика апартеїду).Шестипалатний парламент був у Югославії.

33. Порівняльна характеристика урядів країн Зх. Європи. Голова уряду. Уряд (Лейвер, Майр, Галлахер) – це сукупність старших пол. діячів формально призначених главою держави, але практично обраних прем’єр-міністром, проконсультувавшись з іншими урядовими партіями. Урядовий кабінет - це форма уряду де прем’єр, або президент формують кабінет міністрів, доручаючи їм відповідні міністерства. Уряд – організація, яка здійснює адміністрування по цілій країні, або її частині. Кабінет – комітет, сформований з найбільш важливих членів уряду, враховуючи прем’єра або президента та міністрів, які представляють головні міністерства. Є вужчим від поняття уряд. Кабінет – політична частина уряду. В більшості країн – прем’єр-міністр. Уряди називають за особами, які очолюють його. Австрія, Німеччина – канцлер, Італія – голова уряду, Іспанія – голова ради, Люксембург – герцог. Голова уряду є головою виконавчої влади. В Ізраїлі прем’єр-міністр обирається шляхом прямих виборів. В СК лідер партії – голова уряду. В ФРН голову уряду назначає президент ФРН, до 2005 він назначав лідера партії, яка перемогла. Партія яка збільшує свою підтримку має перевагу, тому коли було рівність голосів президент обрав Ангелу Меркель. В Греції – прем’єр-міністр стає лідер партії, який має абсолютну більшість. Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Франція – прем’єр-міністр обирається через багатопартійні домовленості – через коаліції. Нестабільність урядів. В Італії до 90-их років уряди мінялись щороку. В Німеччині та Франції голови урядів відомі ще до виборів. Сильні прем’єр-міністри – Сполучене Королівство, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія. Слабкі – Італія, Нідерланди, Норвегія. Швейцарія. Федеральна рада. Уряд складається з 7 осіб. Магічна формула щодо формування уряду (Радикальна, Соціал-демократична, Християнсько-демократична по 2, Народна партія – 1 місце). Серед 7 осіб обирають президента, який є головою уряду. Найбільш сильний прем’єр-міністр СК, який має свй титул. Лідер партії, яка має більшість в парламенті, він одноособово призначає 120 представників в уряді; визначає структуру уряду; самостійно відправляє у відставку міністрів; зовнішня політика та економіка – головні його галузі. Найслабший прем’єр-міністр – Нідерландів через специфіку формування уряду. Партії за домовленістю розподіляють міністерства між собою. Прем’єр-міністр не призначає міністрів. Міністерства належать партіям = незалежність міністерств = міністерства сильніші за уряд. Подібна ситуація і в Норвегія.

34. Типологія коаліційних урядів. Основні моделі коаліційної поведінки. Однопартійні уряди більшості. Уряд СК. Уряд формує партія, яка виграла вибори. Членів Кабінету міністрів призначає монарх за поданням прем’єр-міністра. Уряд несе пол. відповідальність перед палатою громад. Члени уряду мають бути депутатами з двох палат. Члени уряду не мають право критикувати рішення діяльність міністерств. Прем’єр-міністр може відправити парламент у відставку = дострокові вибори; часто це буває коли рівень підтримки великий, щоб подовжити термін повноважень на + 5 років. Коаліційні уряди більшості. Скл. з кількох партій; коли одна партія не має більшості в парламенті -коаліційний уряд з домінуючою партією; -коаліційний уряд врівноважений (Швейцарія). Уряди меншості. Данія (87%), Норвегія (63%), Франція (30%), Іспанія (75%). Уряд меншості = політична партія самостійно або в коаліції з іншими формує уряд. Не є нормальним явищем. Уряд меншості в Норвегії, 1970 - складався з 3 партій, 25,5 % голосів. В Норвегії партії отримують в середньому 7-8 % голосів. Чинники: пол спрямована на реалізацію групових інтересів, складність формування коаліції, комісії можуть приймати закони, різноманітність ідеології партій, в Італії – через те, що не хотіли пускати комуністів. Урядів меншості не було в Греції, СК (крім 1974), Швейцарії. ОУБ – 15 % (Греція, Іспанія, Португалія, Сполучене Королівство), ОУМ – 19,5 %, КУБ – 53,8%, КУМ – 11,8 %. Дві групи моделей: 1) "прагматичні", коли при формуванні коаліцій передусім враховують показники кількості місць, які мають партії-потенційні учасники коаліції; Базовою є "мінімально-переможна коаліція", яка передбачає, що уряд може бути сформований на основі мінімальної кількості учасників. 2) " ідеологічні", коли враховують ступінь ідеологічної близькості (сумісності) можливих партнерів по коаліції. Критерієм під час прийняття рішення про входження до коаліції повинна слугувати ідеологічна близькість майбутніх партнерів по коаліції - "коаліціїмінімального радіусу дії". Під "радіусом дії" розуміється ідеологічна близькість пол. партій у межах "ліво-правого" парт. спектра.