Загальна характеистика роботи.

НЕБЛАГОПОЛУЧНА СІМ’Я ЯК ОБ’ЄКТ ДІЯЛЬНОСТІ РЕГІОНАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ.

 

 

Автореферат

Магістерської роботи

 

 

Спеціальність 8.13010201 Соціальна робота

 

Житомир - 2013

Робота виконана в Житомирському економіко-гуманітарному інституті ВНЗ Університет «Україна»

 

Науковий керівник: Доктор педагогічних наук,

доцент Наталя Андріївна Сейко.

 

Рецензент: Доктор педагогічних наук, доцент

кафедри соціальної педагогіки і педагогічної майстерності Житомирського державного університету ім. І.Франка.

Надія Павлівна Павлик.

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕИСТИКА РОБОТИ.

В рамках сьогодення, неблагополучна сім’я - фактор нерозвиненого, неповноцінного суспільства. Одну з найважливіших соціальних функцій сім’ї, від якості виконання якої значною мірою залежить перспектива розвитку усього суспільства, становить відповідне виховання молодого покоління.

Неблагополучні (дисфункціональні) сім’ї – це сім’ї, які в силу об’єктивних або суб’єктивних причин повністю, або частково втратили свої виховні можливості, в результаті чого в них склалися несприятливі умови для виховання дитини.

Саме сім’я є першоосновою суспільства, соціумом, в якому найбільшою мірою виявляються індивідуальні особливості кожного із батьків, їхніх дітей, інших членів родини; формується поведінка і розвиток особистості, відбувається самопізнання, самоактуалізація та соціалізація її членів. Саме ці фактори істотно впливають на зміст, та визначають певні тенденції у вихованні особистості дитини.

За своїми характеристиками сім’я є динамічною диференційованою соціальною структурою, яка видозмінюється шляхом збільшення або зменшення кількості її членів, проходить різні етапи становлення і розвитку, вдосконалюється через виконання своїх функцій, збагачує зміст життєдіяльності та досвід виховання і робить свій внесок у скарбницю матеріальних та духовних цінностей народу. Її особливістю є матеріальна і моральна відповідальність членів сім’ї один перед одним і перед суспільством в цілому.

Неблагополучна сім’я на даний час в Україні залишається незмінною в своїй актуальності. Вона вимагає постійної, щоразу досконалішої роботи, в розв’язанні постійно виникаючих труднощів.

Досить часто сьогодні можна спостерігати ситуацію, коли батьки перестають бути відповідальними за життя своїх дітей, їх поведінка стає небезпечною. Вона порушує дитяче здоров’я та психіку. Саме тому, для усунення цього соціального компоненту проблеми, пов’язаної із забезпеченням реалізації права дитини на зростання та виховання в сім’ї, покладено на відповідні центри соціальних служб. Соціальна робота з сім’єю забезпечується у ході здійснення соціального супроводу сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Соціальні послуги надаються у формі індивідуальних консультацій, лекцій, тренінгів, бесід і т п.

У міжнародному суспільстві сім’ю визнано найкращою умовою для життя, захисту та розвитку дітей. Саме тому, зусилля держави, та громадськості повинні спрямовуватись на благополуччя та добробут сім’ї, створення умов для захисту її прав у суспільстві, а також прав її членів у самій родині. В цьому випадку сім’я, буде здатна до саморозвитку та самореалізації своїх потенційних можливостей.

Сьогодні існує нагальна потреба в соціальній підтримці, й особливій роботі з неблагополучними сім’ями, та їхніми дітьми.

Причини, що провокують вихід дитини із сім’ї, дитячу бездоглядність, дозволяє умовно поділити їх за сферами негативного впливу, а саме: соціально-економічні, морально-етичні, соціально-психологічні чинники.

До соціально-економічних належать: низький рівень заробітної плати, зростання виробничої та побутової зайнятості, погіршення умов проживання, розлучення батьків, відсутність постійного житла тощо.

До морально-етичних відноситься: асоціальний спосіб життя(пияцтво, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, азартні ігри), що часто призводить до різноманітних форм насильства, спрямованих в тому числі і на дітей: фізичного психологічного, фінансового або сексуального, а також веде до моральної деградації одного або й обох батьків; примус дітей до жебракування, в результаті чого діти опиняються на вулиці або в дитячих притулках. Злочинні діяння батьків в наслідок яких вони опиняються в місцях позбавлення волі.

Соціально-психологічні чинники, що провокують бездоглядність дітей це: дисфункційність сім’ї (неповна, багатодітна, новоутворена, сім’я інвалідів); конфліктна сім’я.

Зазвичай у кожної неблагополучної сім’ї існує причина або комплекс причин, які спричиняють певні зовнішні прояви неблагополуччя.

Безумовно, для розумного вирішення завдань соціального характеру на різних рівнях необхідне чітке визначення об’єктів.

Сім’я є об’єктом дослідження багатьох наук: соціології, психології, педагогіки, конфліктології, соціальної психології, політики, економіки, соціальної педагогіки тощо. Існують різні підходи щодо дослідження сім’ї, як малої соціальної групи, як соціального інституту, як фактора соціалізації та адаптації особистості в сучасному суспільстві.

Сьогодні дослідники розглядають сім’ю як соціальну систему на мікро- і макрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тому, що сім’я на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обов’язків, за допомогою яких регулює відносини між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на макрорівні — як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну цілісність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних відносинах і родинних зв’язках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні. На мікрорівні здебільшого вивчаються цілі та завдання сім’ї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів в сім’ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сім’ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми поведінки.

Відомий польський соціолог Я. Щепаньський наголошує, що особливе значення сім’ї випливає з двох її основних функцій, які вона виконує в рамках суспільства: перша полягає в тому, що сім’я - це єдина соціальна група, яка збільшується не завдяки прийому нових членів ззовні, а завдяки народженню дітей, завдяки цьому, вона підтримує біологічну безперервність суспільства. Друга її основна функція полягає в передачі культурної спадщини суспільства від одного покоління до іншого.

Російський вчений А. Антонов дає таке визначення: сім’я — це група людей, об’єднаних подружньо-родинними зв’язками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. Він стверджує, що лише наявність подружніх, родинних і батьківських відносин породжують сім’ю. Якщо будь-якої складової цих відносин бракує, то це вже не сім’я, а сімейна група.

Більш широке пояснення поняття «сім’я» дає російський соціолог А. Харчев. Він уважає сім’ю історично-конкретною системою взаємовідносин між подружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої об’єднані подружніми й родинними відносинами, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.

Серед вчених країн Заходу нині панує парадигма модернізації, в рамках якої всі негативні зміни сучасної сім’ї розглядаються як тимчасові на тлі її постійного позитивного розвитку в напрямку до загального добробуту. З цієї точки зору зміни інституту сучасної сім’ї є приватним проявом прогресивного розвитку суспільства в цілому. Усі заходи по зміцненню сім’ї зводяться до підвищення пристосовності окремих сімей до швидких соціальних змін. Вважається, що швидкі соціальні зміни вимагають від індивідів, груп та інститутів адекватної реакції на ці зміни, оскільки від цього залежить їх пристосованість до нових соціальних умов. Здатність швидко пристосовуватися до змін у суспільстві це, перш за все - здатність швидко змінюватися. Саме таким чином в розвинених країнах Заходу орієнтується сімейна політика, заходи якої звернені насамперед до сімей, які не зуміли пристосуватися до нових соціальних змін у суспільстві, яке розвивається в напрямку «загального добробуту».

Варто зазначити, що нормативно-правова сфера в роботі з неблагополучними сім’ями залишається незмінною. Основним нормативним документом щодо захисту даної категорії сім’ї є Конституція України, з відповідними статтями, конвенція ООН про права дитини, ратифікована Постановою ВР№ 789 -12 від 27.02.91. Сімейний кодекс України.

Виходячи з теоретичних обґрунтувань, сім’я повинна бути головною ланкою у вихованні дитини: забезпечити їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене можна зазначити, що головним змістом у вихованні дітей в сучасній українській родині повинна бути інтегрована національна та вселюдська гуманістична культура людей в інтерконтинентальному просторі. Зміст виховання має відображати й утверджувати в свідомості і діяльності дітей найвищі національні та вселюдські духовні, гуманістичні, морально-етичні, естетичні, фізичні, громадянські і трудові ціннісні орієнтації та практичну діяльність сучасної української сім’ї в умовах становлення й утвердження в сучасному суспільстві.

Метадослідження: обґрунтуватисучасні методи та технології роботи регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями.

Об’єкт дослідження: неблагополучна сім’я.

Предмет дослідження: методи та технології роботи регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями.

Завдання дослідження:

- розгляд теоретичних підходів в діяльності регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями;

- аналіз формування соціально-психологічного та соціально-педагогічного стану дитини в неблагополучній сім’ї;

- аналіз нормативно-правового забезпечення діяльності регіональних соціальних служб в роботі з неблагополучними сім’ями;

- порівняння роботи регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями в Україні та за кордоном.

- аналіз роботи регіональних соціальних служб щодо вирішення негативних аспектів гендерної нерівності в неблагополучних сім’ях;

- розгляд методів та технологій роботи регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що:

якість роботи соціальних форм, методів та механізмів в роботі з неблагополучними сім’ями будуть ефективними за умов професійного здійснення комплексу заходів відповідними соціальними установами, організаціями та іншими соціальними закладами, направлених на ефективну соціалізацію та адаптацію дітей, виявлення та попередження негативних явищ в сім’ях.

Методи дослідження: дипломна робота містить такі загальнонаукові методи дослідження як: теоретичні (аналіз, узагальнення, синтез і порівняння), та емпіричні – анкетування.

Теоретичне значення дипломної роботи: узагальнення основних теоретичних підходів діяльності регіональних соціальних служб, щодо проблем неблагополучних сімей в подальшому використанні даного матеріалу для викладу лекцій студентам вищих навчальних закладів.

Практичне значення дипломної роботи: матеріали даної дипломної роботи можуть бути використані в роботі соціального працівника, також у рамках створення соціальних проектів в роботі з неблагополучними сім’ями.

Структура дипломної роботи: робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел, додатку.

Обсяг сторінок: 117.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

У вступі обґрунтовується актуальність теми наукового дослідження, визначається його мета, об’єкт, завдання і предмет дослідження, розкриваються теоретичні засади магістерської роботи, практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ – Теоретичний аналіз роботи регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями складається з двох підрозділів, в яких розглядаються теоретичні соціологічні підходи, поняття «сім’я», «неблагополучна сім’я», причини виникнення сімейного неблагополуччя, соціально-педагогічна та соціально-психологічна робота з неблагополучними сім’ями.

У підрозділі 1.1. «Теоретичні підходи в діяльності регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями» розкриваються соціологічні теорії, щодо соціальної проблеми сімейного неблагополуччя.

Теоретичні підходи дають змогу соціальним працівникам в регіональних соціальних службах добирати й пов’язувати факти, які їм трапляються під час практичної діяльності. Теорії допомагають визначити загальні властивості спостережуваних подій, надаючи практичній діяльності науковий фундамент, професійний спосіб мислення, набір ідей, закономірностей, які можна перевести на технологічний рівень для застосування у безпосередній практиці.

Один із підходів до визначення змісту поняття неблагополучної сім’ї ґрунтується на тому, що такі сім’ї – неповні, ведуть аморальний спосіб життя, зі стійкими конфліктами між батьками та дітьми, сім’ї зовні благополучні, але такі, що систематично роблять серйозні педагогічні помилки в наслідок неосвіченості, безграмотності.

Інший підхід ґрунтується на тому, що неблагополучна сім’я – це лише така сім’я, що повністю або частково через ті чи інші причини втратила свої виховні можливості.

Сучасні дослідники розглядають сім’ю як соціальну систему, в усій її багатоманітності і складності.

Значним впливом в соціології особистості користується рольова теорія особистості.

Основні положення цієї теорії були сформульовані американськими соціологами: Р. Мертоном Дж. Мідом, Р. Лінтоном, Т. Парсонсом та ін.

Рольова теорія особистості описує її соціальне поводження 2-ма основними поняттями: «соціальний статус» і «соціальна роль».

Кожна людина в соціальній системі займає кілька позицій. Кожна з позицій утримує в собі визначені права та обов’язки, які визначаються статусом особи. Людина може мати кілька статусів. Та найчастіше тільки один статус визначає її положення в суспільстві.

Поняття соціальний статус характеризує конкретне місце, що займає індивід в соціальній стратифікації суспільства, в системі громадських взаємодій, її діяльності в різних сферах життя, надає відповідну оцінку діяльності особистості з боку суспільства.

Соціальний статус особистості - це позиція особистості в соціальній системі, пов’язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Соціальний статус особистості поділяють на два рівні статусної позиції:

Соціально-груповий (запропонований) — нав’язаний суспільством поза залежністю від зусиль і заслуг особистості; (це положення індивіда в суспільстві, яке він займає як представник великої соціальної групи, він обумовлюється етнічним походженням, місцем народження, расою, нацією, статтю, класам, релігією, професією і т.д.)

Придбаний (досягнутий, особистий) статус, що визначається зусиллями самої людини; він обумовлюється положення індивіда в малій групі (сім’ї, шкільному класі, студентській групі однолітків і т.д.).

Зміст соціальної ролі утворює сукупність вимог, пропонованих індивіду суспільством.

Соціальна роль – типова поведінка, сукупність дій, які необхідно виконати людині, що займає даний статус у соціальній системі, і не викликає негативної реакції соціального середовища.

Її також можна визначити як шаблонний тип поведінки, направлений на виконання прав і обов’язків, визначених конкретному статусу. Таким чином, соціальну роль можна розглядати як статус в русі, в його реальному використанні.

Загалом, дані теорії визнають залежність соціальної ролі людини, від очікувань інших людей, пов’язаних з їх розумінням соціального статусу конкретної особистості.

Розбіжність між уявленнями про соціальну роль тієї чи іншої особистості та її реальною поведінкою є основою соціальних конфліктів, що мають міжособистісний характер. Тому, в наслідок виконання людиною кількох соціальних ролей, несумісних між собою, може виникнути внутрішній конфлікт особистості.

Таким чином співвідносячи рольову теорію особистості щодо неблагополучних сімей, слід зазначити, що кожна позиція людини (батьків з неблагополучної сім’ї), відзначається певними правами та обов’язками, що утворюють відповідний її статус, та соціальне положення в суспільстві.

Соціальний статус відбивається, як у зовнішньому поводжені, вигляді неблагополучної сім’ї загалом, та окремих її членів, так і у внутрішній позиції. Нехтуючи зміною внутрішньої позиції, стає практично неможливим виправлення зовнішнього ставлення осіб з неблагополучної сім’ї один до одного, та до навколишнього середовища. Необхідно змінювати свою соціальну роль, до якої належить: поведінка та дії сім’ї, задля досягнення повноцінної соціалізації в суспільстві.

У підрозділі 1.2. «Неблагополучні сім’ї, їх вплив на формування соціально-психологічного та соціально-педагогічного стану дитини» розглядається соціально-педагогічна та психологічна допомога соціальних служб в роботі з неблагополучними сім’ями

Сім’я – це соціальний інститут, особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає до себе інші підсистеми (членів сім’ї), мала соціальна група, первинний контактний колектив.

Дисфункціональні сім’ї – це такі сім’ї, в яких виконання функцій порушується, внаслідок чого у подружній, батьківській, матеріально побутовій та інших сферах життєдіяльності не досягаються цілі родичів і суспільства загалом.

Потенційно неблагополучними вважаються сім’ї, в яких порушені зв’язки з мікро- і макросередовищем, внутрішньо – родинні зв’язки, порушена структура сім’ї, її спроможність виконувати свої функції, є низьким культурний та освітній рівень членів сім’ї.

В соціально-педагогічній роботі, неблагополучні сім’ї поділяють на три групи:

1. Превентивні – сім’ї, в яких проблеми мають незначний прояв і знаходяться на початковій стадії неблагополуччя;

2. Сім’ї, в яких соціальні та інші протиріччя загострюють взаємостосунки членів сім’ї один з одним і оточенням до критичного рівня;

3. Сім’ї, які втратили будь-яку життєву перспективу, інертно уставлені до своєї долі і долі своїх власних дітей.

Причинами неблагополуччя можуть бути:

1. Психолого – педагогічна і правова неграмотність.

2. Економічна нестабільність, безробіття.

3. Невиконання батьками обов’язків щодо виховання дітей та їх матеріального утримання.

4. Байдуже ставлення до здоров’я, фізичного, духовного та морального розвитку дітей.

5. Моральні дефекти в психології сім’ї.

6. Жорстоке поводження, фізичне, психологічне, економічне насильство над неповнолітніми.

7. Зловживання батьками алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами та їх аморальна поведінка в суспільстві.

8. Втягування неповнолітніх до протиправної діяльності, бродяжництва та жебракування.

9. Експлуатація дітей у різних проявах.

10. Створення житлово-побутових, санітарно-гігієнічних умов, які загрожують здоров’ю та життю дитини.

11. Викривлене розуміння життєвих цілей і засобів їх досягнення, якими користуються дорослі члени родини.

Завданням соціально - психолого-педагогічної роботи з неблагополучними сім’ями полягає в тому, щоб надати батькам конкретної кваліфікованої методичної допомоги з корекції недоліків сімейного виховання, захистити дитину від сімейного неблагополуччя, запобігти педагогічній занедбаності, важковиховуваності та ін.

Соціально - психолого-педагогічна робота з неблагополучними сім’ями, щодо зменшення негативного впливу на дитину її оточенням, здійснює такі завдання: психодіагностична, корекційна робота з дітьми, неблагополучними сім’ями, дітьми із сімей групи ризику; соціально-педагогічні консультації батьків з різних питань виховання дитини у сім’ї; допомога батькам і дітям у встановленні правильних взаємостосунків; допомога підліткам і юнакам у подоланні невпевненості в собі, розширення знань педагогічного колективу, батьків і дітей про правила формування здорового способу життя; навчання засобів захисту від психологічних і соціальних стресів, контроль за умовами життя дитини в сім’ї та школі; оцінка індивідуально-психологічних особливостей і можливостей дитини та створення програми з оптимізації її розвитку; зниження емоційного напруження учнів тощо.

У поведінці дітей, які виховуються в так званих «неблагополучних» сім’ях, переважають негативні емоції, упереджене, здебільшого недоброзичливе ставлення до оточуючих. Такі діти схильні до афектів, що нерідко призводить до спонтанних конфліктів з оточуючими

Звідси випливає висновок: від того, що переживатиме індивід в дитячі роки свого життя, якою буде спрямованість його почуттів, залежатиме подальше його існування в суспільстві.

Другий розділ – Механізми діяльності роботи регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями. Присвячений дослідженню практичної діяльності, розгляду нормативно-правової сфери діяльності регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями.

Підрозділ 2.1. «Нормативно-правове забезпечення діяльності регіональних соціальних служб з неблагополучним сім’ями» дається ґрунтовна характеристика нормативно - правового забезпечення соціальних служб.

Сьогодні досить гостро стоїть питання про положення дітей. Під цим поняттям ми розуміємо сукупність умов, які склалися у суспільстві для життя та розвитку дітей. До цих умов можна віднести: міру матеріального забезпечення життя дітей, стан охорони здоров’я дітей, розвиток мережі оздоровчих установ, систему суспільної освіти і виховання, виховні можливості сім’ї, розвиненість державної турботи про дітей і законодавчі норми, які відстоюють життєво важливі права та інтереси дітей.

Регіональні соціальні служби у своїй діяльності керуються таким нормативно-правовим забезпеченням як:

Конституція України, що регулює права, обов’язки, суспільні відносини, а також забезпечує правовий захист прав та інтересів громадян України.

Конвенція ООН «Про права дитини», яка набула чинності для України 27 вересня 1991р. Згідно з принципами, оголошеними Організацією Об’єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що дитині для повноцінного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розумінні, піклуванні і допомоги. Конвенція ООН визначає, що всі діти мають рівні права; мають право вільно висловлювати власну думку та погляди; мають право доступу до всебічної інформації, мають право користуватись своєю національною культурою, рідною мовою та сповідувати свою релігію; право на освіту, охорону здоров’я та відпочинок, право на соціальне забезпечення.

Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року N 20/95-ВР.

Виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 року N 2558-III.

Цей Закон визначає організаційні і правові засади соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю. Визначає таку роботу соціальних працівників як: оцінка потреб клієнта, соціальне інспектування, соціальне обслуговування, супервізію, соціальна профілактику, реабілітацію, соціальний супровід, сім’ї, дітей та молоді.

Основними принципами здійснення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю є:

- додержання і захист прав людини;

- адресність та індивідуальний підхід;

- доступність та відкритість;

- добровільність вибору в отриманні чи відмові від отримання соціальних послуг;

- гуманність;

- комплексність;

- максимальна ефективність використання бюджетних та позабюджетних коштів суб’єктами соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю;

- законність;

- соціальна справедливість;

- забезпечення конфіденційності суб’єктами соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю, дотримання ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних і правових норм.

Закон України «Про освіту» від 23 травня 1991 року N 1060-XII. Головним завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей.

Закон України «Про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 року N 2801-XII. Відповідно до даного Закону України, кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності.

Закон України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 року N 966-IV. Цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

В даному законі, зазначаються, що соціальні послуги – це комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв’язання їхніх життєвих проблем.

Основними засадами надання соціальних послуг є:

- сприяння особам, що перебувають у складних життєвих обставинах, які вони не в змозі подолати за допомогою наявних засобів і можливостей;

- попередження виникнення складних життєвих обставин;

створення умов для самостійного розв’язання життєвих проблем, що виникають.

Закон України «Про попередження насилля в сім’ї» від 15 листопада 2001 року N 2789-III.

Цей Закон розглядає та визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім’ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї.

Аналіз чинного в Україні законодавства приводить до висновку, що сім’ї, в яких порушуються права її членів, права людини, порушуються юридичні норми суспільства є неблагополучними. Причинами цього можуть бути алкоголізм і наркоманія членів сім’ї, психолого-педагогічна і правова неграмотність, економічні фактори суспільства, хвороби, політична ситуація, насильство щодо членів сім’ї тощо.

В складних умовах розвитку України важливо не лише своєчасно констатувати чи передбачати можливі негативні наслідки для дітей в результаті різних соціальних змін, але й протистояти цим наслідкам через систему соціального захисту.

Соціальний захист слід розуміти як систему заходів, спрямованих на відновлення зовнішніх соціально-економічних, політичних, медико-соціологічних, правових, психолого-педагогічний умов, які забезпечують на сучасному рівні виживання і розвиток дітей, на подолання ситуації, коли дії окремих осіб чи інститутів наносять безпосередню шкоду здоров’ю, психічному, моральному, інтелектуальному розвитку дитини.

У підрозділі 2.2. «Досвід роботи регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями в Україні» було висвітлено основну мету, завдання, пріоритетні напрямки діяльності, регіональних соціальних центрів в роботі з неблагополучними сім’ями.

Соціальне становище сім’ї залежить від ставлення держави до її проблем, потреб та інтересів. Одним із напрямів забезпечення державної підтримки сім’ї є організація системи соціальної роботи з нею.

Особливість специфіки соціальної роботи регіональних соціальних служб з сім’єю обумовлена тим, що в сім’ї поєднано декілька людей, відповідно, проблема однієї особи сім’ї стосується всіх її членів

Регіональні соціальні служби - це підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Основною метою діяльності регіональних соціальних служб є: сприяння у задоволенні соціальних потреб сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Основними завданнями соціальної служби є:

1. Участь у виконанні загальнодержавних та інших соціальних програм шляхом проведення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю, зокрема забезпечення соціального обслуговування, соціального супроводу та патронажу, соціальної профілактики і реабілітації, соціальної та психологічної адаптації.

2. Створення спеціалізованих формувань та забезпечення їх функціонування.

3. Залучення громадськості до проведення роботи із сім’ями, дітьми та молоддю, підтримка та розвиток волонтерського руху.

На сьогоднішній день пріоритетними напрямками діяльності соціальних служб є:

I.проведення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, шляхом їх виявлення, обліку та вивчення потреб, планування та визначення методів допомоги, надання соціальних послуг, забезпечення за необхідності соціального супроводу;

II.сприяння розвитку та підтримці сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом:

1. пошуку та підбору кандидатів у прийомні батьки, батьки-вихователі та направлення їх на навчання;

2. навчання та підготовки кандидатів в опікуни та піклувальники за направленням служб у справах дітей;

3. соціального супроводу прийомної сім’ї та дитячого будинку сімейного типу;

4. проведення у сім’ях за місцем проживання інформаційно-просвітницьку роботу, спрямовану на формування стандартів позитивної поведінки, здорового способу життя шляхом поширення соціальної реклами і проведення консультацій;

5. забезпечення проведення на належному рівні соціальної роботи, запобіганню професійним ризикам шляхом організації навчання соціальних працівників, наставництва та професійної підтримки на робочому місці

Соціальна робота з сім’єю спрямовується на всю сім’ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, інших членів родини). У процесі такої роботи вирішується питання раціональної організації внутрішньо-сімейного спілкування, нормалізації життєдіяльності і відпочинку сім’ї та окремих її членів, спілкування з оточуючим середовищем, допомога надається у раціональному розв’язанні складних сімейних колізій, конфліктів, знімаються стреси.

Отже, соціальна допомога - має на меті надання різноманітних соціальних послуг сім’ї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприятимуть формуванню у сім’ї нормальної життєдіяльності, забезпечення проведення на належному рівні соціальної роботи, запобіганню професійним ризикам шляхом організації навчання соціальних працівників, наставництва та професійної підтримки на робочому місці.

У підрозділі 2.3. «Аналіз роботи регіональних соціальних служб з неблагополучним сім’ями за кордоном» був зроблений аналіз роботи соціальних служб з сім’ями закордоном.

Основним завданням територіальних соціальних служб по роботі з сім’ями та дітьми, що існують в багатьох країнах, є наступні: забезпечення з боку держави досягнення сім’єю певного ступеня економічної самостійності; профілактика насильства над дітьми та їх експлуатації; створення і підтримка різних інституційних форм опіки, а також підтримка не інституційних форм, зокрема, в рамках місцевої громади.

Основною формою соціальної роботи із сім’єю є консультування. Сімейне консультування – це робота із сім’єю, зосереджена на проблемах внутрішньо сімейних відносин. Вона здійснюється соціальним працівником, який має відповідний ступінь кваліфікації в цій галузі. Головна мета спеціаліста з сімейного консультування в США полягає в тому, щоб допомогти встановити конструктивні взаємовідносини між членами сімї, що вимагає від спеціаліста нейтральної та об’єктивної позиції по відношенню до всіх членів сім’ї.

Робота із сім’ями та дітьми в США здійснюється в двох основних напрямах:

І. Робота в домашніх умовах.

ІІ. Робота за межами дому.

Робота в домашніх умовах включає в себе такі види послуг:

Фінансова допомога забезпечується федеральними програмами соціального захисту. Вона забезпечує фінансову допомогу в домашніх умовах, - допомога сім’ям, в яких перебувають на утриманні діти.

Сімейна терапія – це надання допомоги в домашніх умовах сім’ям, які відчувають різні види дистреса. Сімейний терапевт-професіонал намагається допомогти членам родини спілкуватися більш конструктивно та пом’якшити гостроту міжособистісних проблем.

Денний догляд – це послуга, яка дозволяє працюючим батькам забезпечити необхідні умови для виховання дітей. Денний догляд може здійснюватися вдома, у невеликих приватних будинках, і в центрах, що мають ліцензії.

Робота за межами дому в США включає такі види послуг:

- Передача дитини на виховання (деякі сім’ї, що приймають на виховання дітей, мають ліцензії на догляд за дітьми зі специфічними проблемами. Мета соціальної роботи з дітьми та сім’ями, що потрапили в складну життєву ситуацію полягає в тому, щоб допомогти членам біологічної сім’ї залишитися разом в період росту і розвиту дитини);

- Усиновлення;

Притулки домашнього типу (створені державними агентствами або приватними організаціями, які є не прибутковими. Метою притулків домашнього типу є створення обстановки, максимально наближеної до сімейної);

- Інституційна опіка (забезпечують спеціалізоване лікування або короткочасний притулок для дітей, які очікують на передачу на виховання або відправки до притулків домашнього типу);

- Судова система.

Соціальні служби Британії є виключно бюджетними організаціями і надають населенню безкоштовну допомогу. Основним завданням соціального працівника в Британії є безпосередній контакт з підопічним і його сім’єю з метою надання необхідної психологічної або педагогічної допомоги.

Між структурами соціальних служб налагоджений тісний зв’язок, в результаті чого різні спеціалісти «ведуть» дитину від народження до вступу у самостійне життя, забезпечуючи соціальний захист, дотримання юридичних норм, організацію психологічної та педагогічної допомоги.

Одним із найсерйозніших наслідків перебування дитини у неблагополучній сім’ї є порушення закону неповнолітніми.

Соціальні працівники у тісній співпраці з правоохоронними органами проводять профілактичну роботу з даною категорією клієнтів, їх виявлення та організація відповідних профілактично - корекційних заходів.

У випадку виявлення неблагополучної сім’ї, в якій не створені належні умови для нормального розвитку дитини, її ображають, карають чи взагалі не звертають на неї уваги і це негативно відображається на поведінці дитини, її тимчасово вилучають з сім’ї. Найбільш поширеним заходами у цих випадках є опікунство або головна підтримка, які означають догляд за чужою дитиною, особливий вид опікунства.

В роботі соціальних служб Німеччини існують такі напрямки діяльності у сфері допомоги дітям та молоді:

- робота з молоддю (позашкільне навчання молоді, робота з молоддю в напрямку профорієнтації, формування сімейних та освітніх цінностей; міжнародна робота з молоддю; організація відпочинку дітей та молоді; консультації молоді);

- соціальна робота з молоддю;

- сприяння вихованню в родині;

- організація денної зайнятості дітей;

- допомога у вихованні (консультації з питань виховання, передача на цілодобове виховання, соціально педагогічна підтримка сімей, домашнє виховання);

- допомога в інтеграції душевно хворих дітей та молоді.

Крім того, до складу послуг входять:

- консультації та підтримка самотніх батьків;

- інтенсивний соціально-педагогічний особистий супровід;

- співпраця з сімейним судом; допомога сімейним судам;

- екстрене визначення під опіку дітей у випадках, якщо виникла загроза їх життю та здоров’ю, наприклад, розміщення їх в установах сімейного типу;

- забезпечення піклування та опіки над неповнолітніми.

У Франції діють численні організації соціальної підтримки та захисту дітей і молоді. Французький Союз порятунку дитинства (UFSE) – одна із перших асоціацій, які виділили проблему «дитина у складній ситуації». Важливою складовою частиною соціальної роботи щодо сім’ї у Франції є досить розгалужена система родинних допомог, що здійснюється в основному за рахунок фонду підприємств від виплаченої заробітної плати.

З метою вирішення існуючих проблем діють соціальні превентивні заклади, які ведуть пошук найбільш ефективних соціально-педагогічних методів включення молоді в соціальне життя.

Проаналізувавши способи проведення сімейної політики багатьма урядами країн Європи, можна зробити висновок, що соціальні працівники намагаються тісно співпрацювати з неблагополучними сім’ями, сім’ями та дітьми, що потрапили в складну життєву ситуацію; надаючи професійну та кваліфіковану допомогу, використовуючи в своїй роботі різні методи, технології соціальної роботи, підтримують людей що звернулися по допомогу до соціальної служби, стимулюючи їх до виходу із кризової ситуації.

Підрозділ 2.4. «Сучасні методи та технології роботи регіональних соціальних служб, щодо вирішення негативних аспектів гендерної нерівності в неблагополучних сім’ях». Ознайомлення з сучасними методами та технологіями в роботі соціальних служб, розгляд негативних аспектів гендерної нерівності в неблагополучних сім’ях.

Сьогодні, як ніколи, у суспільстві усвідомлюється соціальна цінність сім’ї, її участь у вихованні, формуванні та розвитку особистості дитини.

Практична соціальна робота регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями ґрунтується на кількох головних процесах, які становлять зміст етапів роботи з клієнтом:

Визначення проблеми клієнта. Перший етап. Включає збір необхідної інформації. Для виявлення життєдіяльності сім’ї тих порушень, які призвели до неблагополуччя, виникнення психологічного, чи будь-якого іншого дискомфорту в одного чи кількох членів сім’ї, необхідно всебічно вивчити сім’ю, визначити головні проблеми.

Важливим показником неблагополуччя сім’ї є з’ясування між особистих стосунків у сім’ї, процесів, які супроводжують ці стосунки. Методами збору інформації на етапі початкового визначення ознак неблагополуччя сім’ї можуть бути: інтерв’ю, спостереження, анкетування, опитування, тестування, аналіз документів тощо.

Розробка плану. Другий етап. Наступним кроком технології роботи соціального працівника з неблагополучною родиною стає розробка методики втручання, яка має здійснюватись за чітко визначеним планом співпраці. Важливо визначити пріоритети діяльності, адже більшість проблем мають багатосторонній характер.

Важливо вірно спланувати стратегію пошуку порушень у сім’ї та їх корекції; передбачити основні напрями співпраці з клієнтом, мету, завдання й бажанні результати на весь час роботи. Цьому сприяє узагальнення даних, їх аналіз і подальшої реалізації соціальної роботи з клієнтом

Реалізація намірів. Третій етап. У цьому процесі беруть участь обидві зацікавленні сторони (соціальний працівник і клієнт). На цьому етапі для клієнта особливе значення мають ситуації успіху. Завдання соціального працівника – дати кожному клієнту можливість пережити радість досягнення, повірити в себе. Реалізація планів передбачає застосування різноманітних процедур із вибору та апробації обраної послідовності використання методів та засобів допомоги. На цьому етапі соціальний працівник прагне налагодити зв’язки між сім’єю та іншими місцевими службами і установами які надалі мають надавати соціальну допомогу сім’ї.

В роботі регіональних соціальних служб, з неблагополучними сім’ями, соціальним працівникам слід дотримуватися принципу індивідуалізації (зосередження роботи на клієнті, його орієнтація на резерви, які потенційно є саме в нього), та принципу забезпечення легкого доступу до родини (завдяки створенню довірливих відносин із працівником).

Регіональні соціальні служби у своїй професійній діяльності використовують такі форми роботи як:

Індивідуальна – до неї входить: консультування, соціальна діагностика, бесіди, інтерв’ю, арт-терапія, соціальне обслуговування, корекція, соціальний патронаж, матеріальна допомога та ін. Завданням її – є вирішення проблем клієнта шляхом надання йому підтримки та заохочення у подоланні труднощів.

Групова допомога ґрунтується на положеннях про те, що група сприяє пізнанню себе, свого досвіду, можливостей, та дає людині зворотній зв’язок щодо її поведінки та сприйняття іншими тощо. Особливість даної роботи полягає у тому, що вона дає можливість клієнтам стати більш незалежними й ініціативними у прийнятті самостійний рішень стосовно важливих проблем та виявляти відповідальність за зміни, які відбуваються в їхньому житті.

Масова (робота в громаді) – ґрунтується на взаємодії соціальної служби чи соціального працівника з представниками різних груп, організацій місцевих жителів та передбачає: розвиток соціальних зв’язків у місцевій громаді, організацію системи взаємодопомоги та кооперації певної групи людей, розроблення, впровадження та оцінку ефективності різних соціальних програм, що пов’язані з потребами чи інтересами населення

Оцінка результату. Четвертий етап, передбачає припинення активної роботи, інколи – додаткове кураторство клієнта – здійснення контролю і спостереження сімї протягом 1-2 місяців. Результатом роботи з клієнтом має бути досягнення стану, коли сама людина, її відносини з близьким оточенням і суспільством у цілому не потребуватимуть постійної допомоги.

Загалом соціальна робота з неблагополучною сім’єю розглядається до тих пір, поки не будуть досягнуті спільно узгоджені цілі або з’ясується остаточна неможливість цього. Якщо цілі досягнуті і родиною це усвідомлено, розглядається питання щодо завершення співробітництва

Пріоритетним завданням соціальної роботи, щодо зменшення (запобігання розвитку) кількості неблагополучних сімей регіональним соціальним службам необхідно:

1. здійснювати співпрацю з центрами зайнятості;

2. надання інформації в телефонному режимі про служби, центри захисту, соціальні гуртожитки тощо;

3. співпрацювати з місцевими правоохоронними органами;

4. вести співпрацю з благодійними державними та недержавними організаціями;

5. виконувати проведення контрольних заходів, за допомогою соціальних педагогів і психологів школи та дошкільних навчальних закладів освіти;

6. проводити індивідуальні бесіди з батьками, дітьми та іншими членами родини;

7. надання юридичних консультацій;

8. формування позитивного мислення;

9. проведенні психотерапії;

10. профілактика помилок у родинному вихованні;

11. підвищення морально-етичних принципів батьків, (зменшення асоціального способу життя, різних видів залежності (пияцтва, алкоголізму, нарко - і токсикоманії, азартних ігор тощо), які в результаті, можуть призвести до безвідповідального батьківства і виході дитини із сім’ї;

12. зниження рівня конфліктності та агресії (в сім’ї між подружжям; між батьками та дітьми); здорова емоційна атмосфера в сім’ї.

13. надання матеріальної допомоги;

14. контроль та інспектування.

Звичайно, що одним із умов позитивного вирішення в сім’ях певних проблем, є бажання самої людини змінити своє, та життя інших членів родини.

Сучасними методами соціальної роботи, які проводяться спеціалістами регіональних соціальних служб є:

«Команда спеціалістів » — це невелика група фахівців з комплементарними навичками, об’єднаними загальною метою, загальним підходом і взаємною відповідальністю для реалізації поставлених завдань.

Волонтерська допомога — один із методів добровільної соціальної роботи.

Телефонне консультування – надається спеціалізованим фахівцем, консультантом, в центрах соціальних служб. Головною метою є надання безкоштовно психолого-педагогічної, медичної, правової та інформаційної допомоги всім, хто її потребує і звертається до Телефону Довіри.

Фостеринг — один із методів соціальної роботи, який сформувався на основі де інституалізації (реформації) державних закладів утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і створення прийомних сімей.

Самокерована діяльність Це метод соціальної роботи, спрямований на стимуляцію соціальної активності особистості, реалізацію її потенційних можливостей шляхом впливу групової роботи, в основі якої — соціальна активність її членів та ін.

Технології соціальної роботи — це сукупність способів соціального впливу на об’єкт, спрямованих на відновлення, збереження і поліпшення його соціального функціонування, попередження негативних соціальних процесів; певний алгоритм діяльності у напрямі поліпшення соціального становища особистості.

Технології соціальної роботи відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», що надаються клієнтам в регіональних центрах соціальних служб поділяються на: соціальне інспектування, обслуговування, соціальну профілактику, реабілітацію, соціальний супровід, експертизу, прогнозування, соціальний контроль, забезпечення, опіку і піклування та ін.

Соціальний супровід - вид соціальної роботи, спрямованої на здійснення соціальних опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.

Соціальне інспектування – яке за допомогою системи заходів, виявляє здійснення аналізу, нагляду за умовами життєдіяльності сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах, спостерігає за моральним, фізичним і психічним станом дітей та молоді.

Соціальний патронаж – використовується переважно за місцем проживання.

Соціальне обслуговування - система соціальних заходів, спрямованих на сприяння, підтримку і надання послуг сім’ям, дітям та молоді з метою подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримку соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

Соціальна профілактика - вид соціальної роботи, спрямованої на запобігання складним життєвим обставинам сімей, дітей та молоді та ін.

Однією із основних проблем соціальних працівників в роботі з неблагополучними сім’ями – існування негативного, зверхнього ставлення одних членів сім’ї до інших, що виявляється в гендерній нерівності.

Гендер – це соціальний статус, який визначає індивідуальні можливості в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці.

Гендерна нерівність – це така побудова суспільства, за якої різні соціальні групи – жінки і чоловіки – мають усталені розбіжності та нерівні можливості в усіх сферах суспільного життя.

Найчастіше гендерна нерівність проявляється в сім’ї в період сімейних, побутових, фінансових та інших негараздів.

В неблагополучній сім’ї часто присутній негативний вплив, викликаний «голосними» непорозуміннями, між батькам, що впливає на майбутню поведінку, світосприйняття, стиль мовлення, психологічний та емоційний стан дитини. Засвоюючи дані сімейні стереотипи в майбутньому діти з неблагополучних сімей повторюватимуть дану їм з дитинства негативну поведінку, дії та вчинки в своїй власній сім’ї, чим зумовлюватимуть стресові стани, та суїцидальні дії. Часто повторюючись, дані дії породжуватимуть, стимулюватимуть створення дисфункціональних сімей в суспільстві. В результаті, відбуватиметься замкнуте коло.

Третій розділ – Соціологічне обстеження. Присвячений розробленню та проведенню соціологічного дослідження.

Підрозділ 3.1. Розробка програми соціологічного обстеження на тему: «Знання старшокласників щодо проблеми сімейного неблагополуччя»

Необхідно завжди пам’ятати, що сім’я – є одним із найдавніших соціальних інститутів. На думку О. Якуби дедалі більша кількість людей в нашому суспільстві розглядає сім’ю як вищу цінність. Нинішні зміни відбуваються під знаком повернення цінностей родини як твердині виживання і добробуту. Для більшості людей на перше місце виходить турбота про забезпечення «нормального рівня життя для себе та своєї родини».

В останні роки значна увага громадськості приділяється вирішенню проблеми «неблагополучної сім’ї», проблем дітей з таких сімей, що позбавлені батьківського піклування. Велика кількість дітей вилучені з неспроможних до виховання та розвитку сімей й розміщені у відповідні дитячі заклади.

В Україні, щодо дітей які проживають в неблагополучній сім’ї існують такі поняття як: «бездоглядні діти», «діти позбавлені батьківського піклування», отже бездоглядні діти – це діти, не забезпечені сприятливими умовами для фізичного, духовного та інтелектуального розвитку (матеріально не благополуччя сім’ї, неналежне виховання, догляд та дбайливе ставлення до дитини, здорова моральна атмосфера тощо).

Достатньо гострими залишаються питання щодо реалізації прав дітей на сімейне виховання. Хоча останніми роками спостерігається тенденція до зменшення загальної кількості дітей позбавлених батьківського піклування, цифри все одно є вражаючими. Якщо в 2010 році їх було 103 тисячі, у 2011 р. – 100 тисяч, то на 1 січня 2012 р. – 98 тисяч. За результатами першого півріччя 2012 року цифра зменшилась до 79 300. На 1 січня 2012р. 63 тисячі дітей перебувають під опікою, 9 тисяч 200 дітей виховувались у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу. Щороку 3,5 тисячі усиновлюються приблизно 2100 українцями і 1200 іноземцями. Таким чином в нас 75% дітей позбавлених батьківських прав та дітей-сиріт, виховуються в сім’ях громадян України.

Отже сучасна деформація функцій сім’ї виявляється зазвичай у відчужені батьків і дітей. Кожна неблагополучна сім’я породжує неблагополучне дитинство, збільшує кількість дітей з девіантною поведінкою. Адже діти, бажають того батьки чи ні, підсвідомо переймають їхній спосіб мислення, спілкування, взаємин, поведінки, діяльності тощо. В умовах неблагополучної сім’ї дитина набуває негативного життєвого досвіду, практики асоціальної та аморальної поведінки, недоброзичливості до людей. Окрім цього в майбутньому в дітей з неблагополучних сімей відбувається руйнування в свідомості молодих людей цінностей батьківства, а отже створюється нерозірване коло, що переходить від покоління до покоління.

Підрозділ 3.2. Інтерпретація результатів соціологічного дослідження на тему: «Знання старшокласників щодо проблеми сімейного неблагополуччя»

Під - час проведення даного соціологічного обстеження на тему: «Знання старшокласників щодо проблеми сімейного неблагополуччя», були використані такі питання як: закриті, напіввідкриті та оціночні питання, за допомогою яких було визначено знання старшокласників щодо сімейного неблагополуччя, окрім вище зазначеного за допомогою даного соціологічного обстеження були виконанні основні завдання дослідження, а це: зв’язування рівні знань дітей, визначення перших проявів проблеми сімейного неблагополуччя, а також дослідження ставлення старшокласників щодо неблагополучних сімей.

Уважно проаналізувавши дані соціологічного дослідження, можна сказати, що висунуті гіпотези, в результаті опитувань підтвердились частково. Гіпотеза перша - діти недостатньо обізнані в питаннях сімейного неблагополуччя. Гіпотеза друга - соціально-педагогічною діяльністю недостатньо приділяється уваги інформуванню школярів, щодо проблеми сімейного неблагополуччя.

В процесі проведення даного соціологічного дослідження було помічено як позитивне так і негативне ставлення респондентів до питань, що стосувались теми їх особистої поведінки а також ставлення інших членів їхньої сім’ї щодо певних життєвих негараздів та способів їх якісного вирішення. Загалом респонденти надавали високу та середню оцінку своїм сім’ям за наперед визначеними критеріями, окрім цього надавали схожу оцінку своєму самопочуттю до якого входило: фізичний, психологічний, емоційний та моральний стан під час перебування у власній сім’ї. Незважаючи на досить позитивний результат дослідження, в результаті опитування нами було виявлено основне, та цілком зрозуміле явище; достатньо велика кількість опитаних респондентів прагнуть в своїх сім’ях не лише батьківської любові, але й розуміння, що є надзвичайно важливим в повноцінному та гармонійному розвитку людини, як майбутнього сім’янина.

Беручи дане соціологічне дослідження на тему «Знання старшокласників щодо проблеми сімейного неблагополуччя», ми мали на меті дослідити думку, та з’ясувати рівень знать дітей 10-11 класів, щодо проблеми сімейного неблагополуччя.

У підрозділі 3.2. Розробка програми та інтерпретація результатів глибинного інтерв’ю на тему: «Неблагополучні сім’ї – результат нерозвиненого, байдужого суспільства».

Незалежно від економічного чи соціального розвитку країни проблема сімейного неблагополуччя є актуальною для будь-якої держави світу. І хоча законодавства багатьох країн гарантує цілу низку пільг та допомог, проблема сімейного неблагополуччя, соціальне сирітство продовжує існувати, а проблема захисту дітей залишається однією з найактуальніших

Зважаючи на те, що відсутність належного батьківського контролю та виховання, створюють широке коло проблемних ситуацій, які стосуються здоров’я, розвитку дітей, утруднення нормального процесу соціалізації, засвоєння необхідних правил та норм, поширення небажаних і небезпечних поведінкових практик та злочинності.

Таким чином, основні зусилля держави повинні бути зосереджені на профілактичні роботі, спрямованій на подолання причин поширення сімейного неблагополуччя, бездоглядності дітей. Серед її головних завдань повинно бути озброєння батьків та дітей знаннями, навичками поведінки у складних життєвих ситуаціях, вміння долати конфлікти, стреси, розпізнати небезпеки і загрози та способи щодо запобігання жорстокості та насильству.

Адже найголовніше соціальним працівникам в роботі із неблагополучними сім’ями – повернути як батькам так і бездоглядним дітям відчуття безпеки та відновити довіру до суспільства, створити всі необхідні умови для виховання та повноцінного розвитку.

Провівши інтерв’ю на тему: «Неблагополучні сім’ї – результат нерозвиненого, байдужого суспільства», респондентам було запропоновано відповісти на сім запитань нашої анкети, також за допомогою даного соціологічного інтерв’ю були виконані основні завдання, такі як: визначення терміну «неблагополучна сім’я»; в чому проявляється неблагополуччя сімейне; з’ясувати кількість неблагополучних сімей; визначити, що можна та необхідно запровадити задля зменшення та покращення якості соціальної роботи з даною категорією сімей.

Таким чином, проаналізувавши дані відповідей опитаних, слід зазначити, що необхідно якомога швидше запроваджувати та вживати на практиці додаткові заходи щодо професійного виявлення безвідповідальності батьків за неналежне виховання дітей, порушення їхніх прав.

Адже основними наслідками бездоглядності з боку сім’ї є: низький рівень успішності в школі, беззмістовне та безцільне дозвілля, поширення шкідливих звичок, зниження самооцінки, ускладнення стосунків з оточеннями, погіршене самопочуття, здоров’я та багато інших негативних наслідків, що супроводжуватимуть дитину в подальшому її житті.

Тому соціальним службам необхідно приділяти більше уваги соціальному супроводу неблагополучних сімей з огляду на значущість цих заходів для профілактики дитячої бездоглядності та безпритульності. Здійснювати профілактику раннього сирітства дітей. Розробляти нові комплекси заходів освітньо - виховного характеру, спрямованого на виховання майбутніх батьків, підвищення їхньої педагогічної компетентності, що допомогло б їм краще розуміти своїх дітей, налагоджувати довірливі стосунки, а також дозволило б підвищити обізнаність щодо батьківських обов’язків.

Провідною формою такої освіти мають стати групові семінари та індивідуальні консультації, які проводитимуть психологи, соціальні педагоги та інші спеціалісти соціальних служб.

 

ВИСНОВКИ.

В даній дипломній роботі на тему: «Неблагополучна сім’я як об’єкт діяльності регіональних соціальних служб», головна увага приділяється вивченню методів та технологій роботи регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями. Адже сім’я – є основним інститутом соціалізації людини, вона повинна бути головною ланкою у вихованні дитини: забезпечити їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку.

Відповідно до мети дипломної роботи було виконано наступні завдання:

Розгляд теоретичних підходів в діяльності регіональних соціальних служб з неблагополучними сім’ями. Використовуючи теорії людської поведінки та соціальних систем, соціальна робота виникає там де відбувається взаємодія людей з їхнім оточенням.

Сім’я, займає велику роль в процесі формування особистості дитини.

Сучасне суспільство набирає швидкий темп розвитку, привносячи значні зміни як в економіку, політику так і в сімейне життя громадян. Ці зміни носять глобальний, універсальний характер і пов’язані з руйнацією традиційних цінностей і форм сімейного життя та шлюбу.

Неблагополучні сім’ї – сім’ї в яких батьки за тих чи інших причин не виконують свої батьківські функції та обов’язки, щодо повноцінного, гармонійного розвитку та виховання своїх дітей, в результаті чого діти таких сімей належать самим собі.

Соціологічні теорії розкривають в роботі з неблагополучним сім’ями раніше приховані погляди на різні життєві ситуації. Дають нові ідеї для практичної роботи, штовхаючи до вдосконалення старих та розробки інноваційних підходів та методів соціальної роботи.

Не знаючи причини сімейного неблагополуччя важко визначити всі психологічні, педагогічні та соціальні наслідки цього стану для дитини. В результаті перебування дитини довгий час в неблагополучній сім’ї виникає безліч проблем, що потрібно вирішувати використовуючи поступовість та терпіння. Найважчими проблемами являються психологічні, їх наслідки найважче перебороти дитині. Завданням соціально-психолого-педагогічної роботи з неблагополучними сім’ями полягає в наданні батькам конкретної кваліфікованої методичної допомоги з корекції недоліків сімейного виховання, захист дитини від сімейного неблагополуччя, запобігання педагогічній занедбаності, важковиховуваності та інших негараздів.

Відповідно до нормативно - правового забезпечення, стоїть гостре питання щодо положення та відповідного захисту дітей. Сюди відноситься: матеріальне забезпечення, охорона здоров’я, оздоровчі установи, виховні можливості сім’ї та ін.

Сім’ї, в яких порушуються права її членів, права людини, порушуються юридичні норми суспільства вважаються неблагополучними.

Специфіка роботи регіональних соціальних служб з сім’єю обумовлена тим, що в сім’ї поєднано декілька людей, відповідно, проблема однієї особи сім’ї стосується всіх її членів таким чином, основною метою діяльностірегіональних соціальних служб є: сприяння у задоволенні соціальних потреб сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

За кордоном соціальні служби тісно взаємодіють з сім’ями, що потрапили в складні життєві обставини, надаючи професійну соціальну, педагогічну, психологічну, правову, економічну та інші види соціальної допомоги для поліпшення стану потребуючої сім’ї, стимулюючи її до виходу з кризової ситуації.

Використовуючи в соціальній роботі з неблагополучним сім’ями методи та технології соціальні працівники мають змогу швидко та повноцінно надати відповідну допомогу клієнтові, визначивши проблему, розробивши план дій, та реалізувавши його разом із клієнтом служби в реальному середовищі. В результаті такої інтенсивної роботи працівників в соціальних службах, кількість неблагополучних сімей поступово зменшуватиметься.