Функціонально-рольова структура сучасної сім’ї

У статті здійснений теоретичний аналіз функцій сучасної сім’ї, її рольової структури, психологічних особливостей і деформацій у певних сферах життєдіяльності.

Ключові слова: функції сучасної сім’ї, функціонально-рольова структура сім’ї.

Постановка проблеми. Сім’я є інститутом первинної соціалізації дитини, роль якого неможливо переоцінити. Суспільна цінність і соціально-психологічна значущість родини зумовлені її відтворенням безпосереднього життя, вихованням дітей, передаванням від старших до молодших соціального досвіду, цінностей культури, формуванням індивідуальної свідомості, діалогічних форм взаємодії [13; с.330]. Життєдіяльність кожної сім’ї тісно пов’язана з виконанням нею певних функцій. З одного боку, функціональна структура сім’ї опосередкована культурно-історичними умовами того чи іншого суспільства, з іншого, - індивідуальними особливостями її членів, їх мотивами, потребами, бажаннями.

Теоретичні розробки основних тенденцій розвитку сучасної сім’ї в галузі соціальної психології належать таким вченим, як: Т.В.Андрєєва, А.І. Антонов, О.І.Бондарчук, І.В.Гребенніков, Е.Г.Ейдеміллер, О.М.Здравомислова, О.А.Карабанова, В.П.Кравець, М.Левицький, М.С.Мацковський, В.М. Мєдков, Г.Навайтіс, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.С.Торохтій, Г.М.Федоришин, А.Г.Харчєв, В.В.Юстіцкіс, Л.Б. Шнейдер та ін.

Мета повідомлення: на основітеоретичного аналізу наукової літератури виокремити загальні й специфічні функції сучасної української сім’ї.

Теоретичний аналіз проблеми. Сучасна українська сім’я має свою специфіку, зумовлену впливом культурно-історичних чинників. Вчені виокремлюють наступні її особливості [6;9;10]:

1. Перехід від великої розширеної сім’ї до нуклеарної, від багатодітності (5-ти і більше дітей) до малодітності (1-2 дитини), причому дітонародження стало планованим.

2. Основою укладання шлюбу є кохання, емоційне прийняття та підтримка.

3. Змінились ролі членів сім’ї, її утримує не лише чоловік, але й дружина, яка отримала економічну самостійність. У зв’язку з зайнятістю жінки на виробництві значно розширились обов’язки чоловіка відносно побуту, виховання дітей, дозвілля тощо. Водночас суперечність між виробничою і побутовою ролями жінки слугує джерелом напруження, призводить до послаблення контролю за поведінкою дітей і є причиною зниження народжуваності. Відсутність спільних професійних інтересів у членів сім’ї призводить до зменшення потреби у спілкуванні і є бомбою сповільненої дії.

4. Сучасна сім’я переживає перехідний період від патріархальної до демократичної. Взаємини між подружжям стали рівноправними, зросла роль психологічних, моральних чинників стійкості сім’ї.

5. Батьки у вихованні дітей перейшли на принципово нову, гуманістичну позицію, до дитини ставляться як до особистості, що має право на вільний вибір власного життєвого шляху. Проте заклопотаність батьків кар’єрою, надто високий рівень автономності дітей від батьків призводить до того, що значну частину часу діти проводять поза сім’єю.

6. Проблемою сучасною сім’ї є відсутність мужчин у декількох поколіннях, а також їх відсутність у багатьох інститутах соціалізації – дитсадках, школах тощо.

7. Декілька поколінь залежать одне від одного не тільки духовно, але й матеріально: молоді люди проживають разом з батьками без надії на власне житло; тому межі між сімейними підсистемами дифузні, погано структуровані, влада в сім’ї часто належить дідусям і бабусям.

8. Особливою проблемою є зростання кількості неповних сімей, соціальних сиріт, насилля в сім’ї, позашлюбної дітонароджуваності.

Без сумніву, аналіз функціонально-рольової структури сучасної сім’ї неможливий без врахування цих особливостей. Загалом, кожна новоутворена сім’я виконує типові функції, пов’язані з потребами й умовами життєдіяльності її членів. В.П. Кравець виокремлює наступні функції сім’ї [10]:

- репродуктивну – спрямовану на народження дітей і продовження людського роду, забезпечення неперервності поновлення поколінь. Вона не зводиться тільки до кількісного відтворення адже кожне суспільство зацікавлене у духовному відтворенні людей, а це неможливо зробити без сім’ї. Сьогодні змінився зміст репродуктивної функції, народження дітей перестало бути фактором задоволення потреб сім’ї у робочій силі. Основними спонукальними мотивами стають моральні мотиви: задоволення потреб у виконанні батьківського обов’язку, продовження роду, задоволення почуття материнства-батьківства. На жаль, в Україні народжуваність в останні роки зрівнялась зі смертністю і має тенденцію до дальшого скорочення, що призведе до депопуляції і старіння суспільства.

Причини, що обмежують репродуктивну функцію сім’ї, наступні: урбанізація суспільства, зростаючі матеріальні й культурні запити міських жителів, які вимагають для свого задоволення часу, енергії, коштів, подорожчання утримання дитини в умовах міста; недостатні матеріально-побутові умови (перехід до ринкової економіки, економічні катаклізми); професійні інтереси жінки, для якої діти знижують можливості самоосвіти, культурного розвитку, кар’єри тощо; низький престиж батьківства – батьки, що мають багатодітні сім’ї, в очах громадськості виглядають бідолахами, їм співчувають, їх вважають нещасними; нестійкість сімейно-шлюбних стосунків; окреме проживання молодої сім’ї і батьків, що призводить до ізоляції молодих від старшого покоління, небажання бабусь і дідусів надавати підтримку й допомогу тощо;

- сексуальну - передбачає реалізацію сексуальних стосунків подружжя, досягнення ними сексуального задоволення;

- виховну - передбачає реалізацію батьками турботи, керівництва та організації життєвого простору дитини, допомоги у визначенні життєвих перспектив, шляхів їх досягнення, інформаційної та ідеологічної просвіти тощо. Тобто виховна функція сім’ї реалізується у трьох аспектах: первинної соціалізації дитини, постійному впливові дітей на їхніх батьків, систематичному виховному впливові сімейної групи на кожного свого члена. - господарсько-економічну - спрямовану здебільшого на забезпечення матеріальних, господарсько-побутових потреб сім’ї. Вона містить кілька компонентів: участь членів сім’ї в суспільному виробництві як основа для задоволення матеріальних і духовних потреб; ведення домашнього господарства; формування сімейного бюджету; організація процесу споживання. Від справедливого розподілу господарсько-побутової праці значною мірою залежить міцність шлюбно-сімейних стосунків;

- відновну (психотерапевтичну), що полягає у взаємній підтримці здоров’я, життєвого тонусу членів родини, створенні сприятливого психологічного клімату сім’ї. Психологічна підтримка містить підтримку емоційну (здатність співчувати, співпереживати, підбадьорити, допомогти ділом) та підтримку інтелектуальну (когнітивну) як допомогу в аналізі та інтелектуальному розв’язанні різних практичних проблем. Таким чином, відновна функція реалізується у двох аспектах: “погладжування” (ласка й увага один до одного) і “резонування” (розуміння й допомога один одному в оцінюванні позицій з важливих проблем, підтримка кожного члена сім’ї в самореалізації й особистісному розвитку);

- комунікативну, що задовольняє потреби членів сім’ї у спілкуванні один з одним і з соціумом. Особливості внутрішньосімейного спілкування зумовлюють наступні чинники: багатоаспектність сімейних відносин (економічні, ідеологічні, статеві тощо), їх природність, постійність, глибока інтимність, взаємозацікавленість, спрямованість на забезпечення всіх боків життєдіяльності членів сім’ї.

З внутрішньосімейним спілкуванням нерозривно пов’язана організація дозвілля й відпочинку. У вільного часу дві основні функції: економічна й соціальна. З погляду економічної функції, вільний час – це період рекреації, необхідний людині для відновлення сил, затрачених на основну діяльність, з погляду соціальної функції, вільний час – це капітал, який не можна покласти на ощадну книжку, його треба використати в той момент, коли він є. Проблемою сучасних сімей є відсутність психологічної установки на змістовний відпочинок. О.І. Бондарчук рекреативну організацію дозвілля й відпочинку означує як рекреативну функцію [4].

Регулятивна функція полягає в регулюванні стосунків між членами сім’ї на основі моральних норм через первинний соціальний контроль, реалізацію особистого авторитету та влади. В демократичній сім’ї регулятивна функція здійснюється тільки при допомозі моральних норм, перш за все, авторитету батьків відносно дітей.

Феліцітологічна (від італ. “фелісіте” – щастя) – формування спільних поглядів подружжя на сімейне щастя, відповідних їм почуттів, прагнень, переконань.

І.В. Гребенніков (1991) виокремлює чотири функції сучасної сім’ї [5]: репродуктивну, економічну (суспільне виробництво засобів до життя, відновлення дорослими витрачених на виробництві сил, ведення господарства, наявність власного бюджету, організація споживацької діяльності), виховну (формування особистості дитини, систематичний вплив сімейного колективу на кожного свого члена протягом всього його життя, постійний вплив дітей на батьків та інших дорослих членів сім’ї) і комунікативну (посередництво сім’ї в контакті своїх членів із засобами масової інформації, літературою та мистецтвом, вплив сім’ї на різноманітні зв’язки своїх членів з оточуючим природним середовищем і на характер його сприйняття, організація внутрішньосімейного спілкування, організація дозвілля та відпочинку).

М.С.Мацковський (1989) до цих основних додає наступні функції: соціально-статусну, емоційну, сферу первинного соціального контролю, сферу духовного спілкування [11].

Ряд авторів (Т.В.Андрєєва, А.І.Антонов, І.В.Гребенніков, В.М. Мєдков, Г.Навайтіс, А.Г.Харчєв) серед функцій сім’ї розрізняють специфічні та неспецифічні. Специфічні відображають особливості сім’ї як соціального інституту, є статичними за будь-яких суспільних змін; а неспецифічні – це ті, до виконання яких сім’я “пристосовується” поряд з іншими соціальними організаціями в конкретних історичних умовах. Відповідно до першого типу відносимо репродуктивну функцію, утримання дітей (екзистенціальна функція) та їх виховання (функція соціалізації). Другий тип функцій пов’язаний з накопиченням і передачею власності, статусу, організацією виробництва й споживання, відпочинку, створення сприятливого психологічного клімату сім’ї.

Е.Г.Ейдеміллер, В.В. Юстіцкіс вважають, що сімейні функції безпосередньо пов’язані з задоволенням потреб членів сім’ї. Так виховна функція задовольняє потреби у батьківстві та материнстві, у контактах з дітьми та їх вихованні, у тому, що батьки можуть «реалізуватись» у дітях. Господарсько-побутова задовольняє матеріальні потреби (в їжі, житлі тощо); емоційна – потреби в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті, збереженні психічного здоров’я членів сім’ї. Функція духовного (культурного) спілкування задовольняє потребу в спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні, духовному розвитку членів суспільства. Функція первинного соціального контролю забезпечує виконання соціальних норм особливо тими членами сім’ї, які через різні обставини (інвалідність, старість, тимчасову непрацездатність тощо) не можуть самостійно виконувати ці соціальні норми. Сексуально-еротична функція сприяє задоволенню сексуально-еротичних потреб членів сім’ї. Вчені вказують, що в процесі суспільного поступу змінюється як якісний, так і кількісний склад функцій. Наприклад, функція первинного соціального контролю наповнилась новим змістом у плані толерантного ставлення до розлучень, народження позашлюбних дітей, «громадянських» шлюбів тощо [6, с. 20-21].

Г. Навайтіс звертає увагу на те, що при аналізі функцій сім’ї слід враховувати відмінності між поняттями, які характеризують відносини сім’ї з іншими соціальними спільнотами, і поняттями, що описують стосунки в самій сім’ї. При аналізі соціального інституту сім’ї підкреслюють санкціоновані суспільством шлюбні зв’язки, норми та деперсоналізовані функції. При аналізі сім’ї як малої соціальної групи особливого значення набувають норми та функції, які виникли під час міжособистісної взаємодії.

Загалом чинниками функціонування сім’ї є потреби, і функції поділяються залежно від того, яку групу потреб задовольняють: потреби суспільства, соціальних груп чи індивідуальні потреби членів сім’ї. На думку Г. Навайтіса, кожна окремо взята потреба могла би бути задоволена і поза сім’єю, проте лише сім’я дозволяє задовольнити всі потреби в комплексі. Учений виокремлює таку важливу особливість функцій сім’ї як їх комплексність. Серед основних груп потреб він виокремлює потреби в батьківстві та материнстві, потреби, пов’язані зі створенням і підтримкою деяких матеріальних умов життя сім’ї та потреби в фізичній і психічній інтимності. Розуміння комплексності функцій сім’ї допомагає психологу вибрати найбільш дієві способи впливу на неї, адже часто позитивний «зсув» у функціонуванні однієї сфери життєдіяльності сім’ї покращує весь сімейний уклад.

Функції сім’ї відрізняються одна від одної мірою важливості й утворюють ієрархічну структуру [9]. Ця ієрархія визначається історією сім’ї як соціально-культурного інституту та історією кожної конкретної сім’ї, змінюється залежно від історичного періоду, соціокультурного оточення і від стадії життєвого циклу сім’ї. Наприклад, у 19 сторіччі найголовнішою була економічна (господарсько-побутова) функція, діти були потрібні як робоча сила і гарант забезпечення батьків на схилі літ. Сучасне суспільство практично втратило функцію передачі соціального статусу (спадкову передачу аристократичних титулів, що забезпечувала спадкоємність статусу і влади). Ця функція зберігається невеликою кількістю знатних родин, але має формальний характер (забезпечується спадковістю, а не елітарною освітою та відповідним колом спілкування).

Л.Б. Шнейдер поділяє всі функції на традиційні та сучасні. Зокрема до традиційних він відносить господарсько-економічну, репродуктивну, регенеративну (успадкування статусу, прізвища, майна, соціального становища, наприклад, сімейних дорогоцінностей, фотокарток, традицій тощо), освітньо-виховну (соціалізації), рекреативну. Психотерапевтичну функцію автор розглядає як породження сучасності, оскільки інтимність, близькі емоційні стосунки протягом тривалого часу не були превалюючим чинником стабільності шлюбно-сімейних стосунків [15]

Цікавою є класифікація сімейних функцій на психологічні та соціально-культурні (соціалізуючі) [8]. Психологічні функції тотожні психотерапевтичним і покликані в кінцевому результаті створити базу для розвитку вищого типу потреб (за Маслоу А.) – у самоактуалізації та реалізації творчого потенціалу кожного члена сім’ї. Ці функції здійснюються через міжособистісні стосунки, але їх зміст у традиційній і сучасній егалітарній сім’ї суттєво відрізняється. На думку О.М.Здравомислової, «психологічну солідарність» у міжособистісних стосунках забезпечують три основні компоненти: інтимність (близькість), кооперація (взаємодопомога) і когнітивна згода (взаєморозуміння). Кожен елемент «психологічної солідарності» має різну значущість на різних етапах життєвого циклу сім’ї: на етапі дошлюбного спілкування і до народження первістка – інтимність; після народження дитини – кооперація; потім все більш значущою стає когнітивна згода. Проте, з погляду задоволення базових особистісних потреб (у тому числі в самоствердженні, самореалізації, самоактуалізації) для патріархальної (традиційної) сім’ї характерна висока міра кооперації, когнітивної згоди і недостатній розвиток інтимності й автономії особистості. Для демократичної (егалітарної) сім’ї інтимність та автономія є особливо значущими, хоча всі елементи «психологічної солідарності» важливі й затребувані.

Сучасні сім’ї все частіше утворюють проміжний варіант між традиційною та егалітарною моделлю – так звану «маргінальну» сім’ю, коли авторитарні стосунки, жорсткий розподіл ролей, залежне становище жінок і дітей вже обтяжує, а підстав для створення демократичної сім’ї ще немає. Така невизначеність призводить до незадоволення шлюбом, зростання кількості розлучень, погіршання психічного здоров’я членів сім’ї тощо.

Психологічна й соціально-культурна функції взаємопов’язані та взаємозалежні. Сім’ї з високорозвиненою психологічною солідарністю легко виконують завдання соціалізації своїх членів, що й складає зміст соціально-культурної функції сім’ї.

Соціалізація – процес скадний і багатоаспектний. З одного боку, через міжпоколінну взаємодію сім’я формує не тільки психологічні, але й базові культурні цінності людини, які регулюють її поведінку у різних сферах життєдіяльності. З іншого боку, кожне суспільство, історичний період породжують власну «сімейну ідеологію», яка суттєво впливає на цю взаємодію. Так механізм соціалізації у традиційній сім’ї опирається на безумовний авторитет старшого покоління, звичаї, ритуали; діти є об’єктом соціалізації, завдання якої – «вписати» їх у чітко задані рамки існуючих ролей, норм і цінностей» У демократичній сім’ї кожен отримує можливості для самореалізації, у міжпоколінному спілкуванні виробляються навички критичного ставлення до суперечливих норм і цінностей. Крім того, сім’я по-різному може реагувати на суспільні ціннісні пріоритети: успішно засвоювати їх у процесі сімейної соціалізації, свідомо не сприймати або не виконувати свою соціалізуючи функцію через низький культурний рівень і порушення життєво важливих внутрішньосімейних зв’язків (алкоголізм, байдуже ставлення один до одного тощо). Слід зазначити, що в перехідні періоди суспільного розвитку кількість сімей другого і третього типу чисельно зростає, і це треба враховувати при аналізі відносин сім’ї як системи з позасімейними інститутами соціалізації [8, с.86].

З функціонуванням сім’ї тісно пов’язане виконання сімейних ролей. Загалом учені виокремлють наступні основні ролі: відповідальний за матеріальне забезпечення сім’ї, господар-господиня, відповідальний по догляду за немовлям, вихователь, сексуальний партнер, організатор розваг, організатор сімейної субкультури, відповідальний за підтримку зв’язків з родиною, «психотерапевт» [15, с.140].

Сімейні ролі (за К.Киркпатриком) поділяються на традиційні, товариські і партнерські [1, с.64-65]. Традиційні сімейні ролі передбачають з боку дружини народження й виховання дітей, створення сімейного затишку, обслуговування сім’ї, підпорядкування власних інтересів інтересам чоловіка, пристосування до залежності, терпимість до обмеження сфери діяьності. З боку чоловіка – вірність матері своїх дітей, економічну безпеку й захист сім’ї, підтримку сімейної влади й контролю, прийняття основних рішень, емоційну вдячність дружині за прийняття пристосування до залежності, забезпечення аліментів при розлученні.

Товариські ролі вимагають від дружини збереження зовнішньої привабливості, забезпечення моральної підтримки й сексуального задоволення чоловіка, підтримки корисних для нього соціальних контактів, живого й цікавого духовного спілкування з чоловіком і гостями, забезпечення різноманіття життя та усунення нудьги; від чоловіка – захоплення дружиною, рицарського ставлення до неї, відповідного романтичного кохання й ніжності, забезпечення засобів для одягу, розваг, соціальних контактів, проведення з дружиною дозвілля.

Партнерські ролі потребують від подружжя економічного внеску в сім’ю відповідно до заробітку, спільної відповідальності за дітей, участі в домашній роботі, розподілу правової відповідальності. Крім цього, від дружини вимагається відмова від рицарства партнера (позаяк вони рівні), однакова відповідальність за підтримку статусу сім’ї, у випадку розлучення і відсутності дітей – відмова від матеріальної допомоги. Чоловік повинен прийняти рівний статус дружини і погодитись з її участю у прийнятті будь-яких рішень.

Слід зазначити, що для сучасної сім’ї характерними стають певні «відхилення» у її функціонуванні. Так, у значній кількості сімей немає спільного сімейного бюджету, партнери здійснюють витрати окремо, кожен відповідно до власної зарплатні, таким чином «удосконалюючи» економічну функцію. Зростає кількість сімей, які свідомо не бажаючи мати дітей, ігнорують найважливішу функцію сім’ї – репродуктивну. Члени «відкритої» сім’ї відторгають сексуально-еротичну функцію, оскільки в них немає заборони на позашлюбні зв’язки.

Зміни функціонально-рольової структури чітко простежуються в дистантних і функціонально неповних сім’ях. Сім’ї першого типу не виконують або частково виконують цілий комплекс функцій (сексуально-еротичну, виховну, рекреативну, комунікативну та ін.), оскільки відсутній один з членів сім’ї. Відповідно інші члени сім’ї відчувають рольове перевантаження. У функціонально неповних сім’ях батьки у погоні за високими заробітками й кар’єрним ростом в основному не забезпечують виховної функції, не надають дітям і один одному достатньо емоційного тепла, підтримки, емпатії тощо.

Е.Г.Ейдеміллер і В.Юстіцкісвважають, що дисфункціональна сім’я не спроможна задовольнити потреби своїх членів в особистісному та духовному розвитку.

Висновки. Узагальнюючи вищесказане,

 

У статті здійснений теоретичний аналіз функцій сучасної сім’ї, її рольової структури, психологічних особливостей і деформацій у певних сферах життєдіяльності.

 

1. Андреева Т.В. Семейная психология: Учеб. Пособие. – СПб.: Речь, 2004. – 244с.

2. Андреева Т.В. Психология современной семьи. Монографія. – СПб.: Речь, 2005. – 436с.

3. Антонов А.И., Медков В.М. Социология семи. – М.: Изд-во Московского ун-та, Изд-во МУБУ («Братья Карич), 1996.

4. Бондарчук О.І. Психологія сім’ї. – Київ, 2001.

5. Гребенников И.В. Основы семейной жизни. – М.: Просвещение, 1991.

6. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. – Питер, 2001.- 656с.

7. Зацепин В.И. Брак и семья // Психология семьи (под ред. Райгородского Д.Я.). – Самара: «Бахрах – М», 2002. – С.3-32.

8. Здравомыслова О.М. Психологические и социокультурные функции семьи // Психология семьи. Хрестоматия. (под ред. Райгородского Д.Я.). – Самара: «Бахрах – М», 2002. – С. 82- 91.

9. Карабанова О.А. Психология семейных отношений и основы семейного консультирования.: Учеб. Пособие. – М.: Гардарики, 2004. – 320с.

10. Кравець В.П. Психологія сімейного життя. - Тернопіль, 1995

11. Мацковский М.С. Социология семьи. – М.: Наука, 1989.

12. Навайтис Г. Семья в психологической консультации. – М.: МПСИ; Воронеж.: «Модэк», 1999. – 224с.

13. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2-х кн. Кн. 2: Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія. - К.: Либідь, 2006. – 560с.

14. Федоришин Г.М. Психологія становлення особистості у батьківській сім’ї. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2006. – 168с.

15. Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений. Курс лекций. – М.: Апрель-Пресс, 2000. – 512с.