Дослідження вітчизняного та закордонного досвіду

 

Початок 90-х років минулого століття став знаменною віхою в житті населення України. Однак тверда адміністративно-командна система керування придушувала багато політичних, економічних і соціальних демократичних ініціатив. Назрівала гостра необхідність змін. Вони почалися в останнє десятиліття ХХ століття і привели до корінного ламання соціально-економічних і політичних підвалин, до розвитку ринкових відносин. Десятиліття - невеликий термін в історії будь-якої країни, але минуле десятиліття стало значущим: воно багато в чому розкрило політичну і соціально-економічну сутність проведених реформ, показало їхні достоїнства і недоліки. Різко змінився характер і форми соціальних відносин, багато громадян утратили свій колишній соціальний статус, перспективу як власного розвитку, так і країни в цілому. Зросла соціальна напруженість. Перехідний період замість 3-5 років, як передбачалося реформаторами, затягся вже більше чим на десятиліття і переріс у затяжну кризу.

У 2001році нараховувалося 6 млн.303 тис. безробітних, що значно більше, ніж у 2000 році, були зареєстровані в органах державної служби зайнятості, близько 40 млн. жителів країни мали грошові доходи нижче прожиткового мінімуму. Виникли численні соціально-економічні труднощі, з якими неможливо справитися без організованої соціальної підтримки. Саме в цих умовах підвищується значимість соціальної роботи, як спеціалізованого виду діяльності, загострюється необхідність підготовки висококваліфікованих кадрів соціальних працівників, актуалізується проблема теоретичної розробки соціальної роботи як наукового напрямку.

Аналіз вітчизняної наукової літератури з проблем соціальної роботи показує, що для вчених нашої країни в багатьох відносинах вона була новою. За старих часів їй приділялося недостатньо уваги, оскільки вона була обмежена рамками внутрішньої соціально-економічної політики держави і його ідеологій.

Відкриття в 1992 році в нашій країні нової спеціальності "соціальна робота" - це віха в історії вітчизняної соціальної роботи. Але в розвинутих країнах світу до цього часу вже існував величезний досвід підготовки соціальних працівників, роботи служб соціального захисту населення. Так, наприклад, у Колумбійському університеті факультет соціальної роботи був відкритий ще на початку 90-х років ХІХ століття.

У дійсний час у Росії знайомляться з теорією соціальної роботи за рубежем, вивчають і аналізують практичний досвід соціальної роботи з метою можливого застосування його в нашій країні. Тому логічно і раціонально почати теоретико-методологічний аналіз вивчення соціальної роботи з вивчення закордонного досвіду.

Закордонний досвід має багатовікову історію, він різноманітний і багатоликий. По таких позиціях як теоретичні розробки соціальної роботи, види і навички соціальної роботи, методи і рівень підготовки соціальних працівників, як свідчать наукові джерела він значно випереджає наш вітчизняний.

Зародження практики допомоги нужденний у закордонних країнах відбулося в далекій давнині, але виділення його в особливу сферу людського буття відбулося на досить високому рівні розвитку людського суспільства.

У Європі допомога і взаємодопомога як особлива, специфічна форма взаємин між людьми виявляється з древньої Греції. Давньогрецьке суспільство на етапі еллінізму мало високу духовність і серед сфер духовності древні греки виділяють особливу сферу: дружні почуття, моральні зв'язки і відносини. Саме в древній Греції зароджується поняття "філантропія", що вітчизняна історіографія вивчення й аналізу закордонного досвіду соціальної роботи нараховує біля десятка цікавих монографічних досліджень. дисертант ознайомився з багатьма монографічними дослідженнями вітчизняних фахівців в області філософії й історії закордонних країн. У тому числі: Александрова Г.Ф., Асмуса В.Ф., Соколова В.В., Майорова Г.Г., Чанышева А.Н., Лосєва А.Ф., Франка С.л., і ін. Автор може констатувати, що спеціальних розробок, присвячених дослідженню проблем допомоги і взаємодопомоги в найдавніших східних країнах він не знайшов.

Значна увага проблемі допомоги і добродійності приділяли великі учені стародавності Платон і Аристотель.

У навчанні Платона добродійність як діяльність розглядається в його етиці, у концепції про чесноті, що трактується їм як любов і тілесний добробут. Гілатон затверджував, що добродійність, у контексті загальної благодійники, це прерогатива держави. У державі повинне розвиватися "добровільне благодіяння" як визначена послуга. Але в той же час він вважав, що про бідні не варто піклуватися, тому що бідність - це "збільшення ненаситності", а кращий ВИХІД ДЛЯ бідного при хворобі - це його смерть

Інший великий учений древньої Греції - Аристотель, як і його вчитель Платон, так само досліджував проблему людської чесноти, що проходить через його навчання про державу, де він аналізує соціальну структуру сучасного йому суспільства, у його етиці, де розглядаються питання етичної чесноти, як розумного регулювання всієї діяльності людини, у педагогіці й естетиці, де досліджуються питання формування особистості.

Для Аристотеля чеснота людини - це його уроджена, природна властивість. Воно надзвичайно складне, його необхідно розвивати в процесі навчання. Найбільше наочно чеснота людини виявляється в його дружності, у суб”єктно-суб”єктних відносинах як процес взаємодії.

Чеснота, дружність Аристотель розглядає як акт творчості. У той же час необхідно відзначити, що у своїй "Політиці", викладаючи сутність навчання про суспільство і типи державної влади, Аристотель говорить про те, що допомога бідним не завжди виправдана. "Бідні люди часто не по призначенню використовують виділювані державою засобу: м'ясо тварин, гроші.

Безумовно, античні представлення про взаємодопомогу, про міжособистісну взаємодію, про філантропію зробили визначений вплив на подальше дослідження і розвиток цих явищ. Але вони були продуктом свого часу. На зміну античності прийшло християнство, з його мораллю, догмами, культурою. Уже майже дві тисячі років християнство пропагує свої моральні цінності, у тому числі: добродійність, піклування, милосердя. Сучасна історія підтверджує той факт, що в цій шляхетній справі церква домоглася багато чого. Свідченням чому може служити благодійна діяльність російського православ'я.

Християнське навчання про любов до ближнього, в основі якого лежать християнські заповіді, прийшло на зміну античної філантропії. Як відомо, любов у християнстві розуміється як сутність божества. "Бог є любов" - говориться в посланні апостола Іоанна. "Возлюби ближнього свого, як самого себе" - говорить інша християнська заповідь. Вищенаведені і деякі інші догми християнства і лягли в основу загальної християнської концепції любові до ближнього.

На ранніх етапах розвитку християнства вимога любові до ближнього, як нормативна вимога в міжособистісних відносинах, реалізовувалась тільки усередині християнських громад. З поширенням християнства, зі зміцненням позицій, його догм завойовують нові соціальні шари, канонізуються, стають обов'язковим законом життя християнина.

Ідеї християнського милосердя, підтримки і любові до ближнього, починаючи з перших сторіч поширення християнства і до наших днів, активно розробляються християнськими теоретиками. У першому тисячоріччі це: Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Григорій Ниський, Августин Блаженний і ін. Їхньої ідеї про сутності християнської допомоги, підтримки і піклування, які проповідувались з навчальних кафедр і в книгах, впливали на європейців того часу. У різний час, різними методами вони проголошували: дающий милостиню духовно збагачується; милостиня має силу "покривати гріхи"; дающий милостиню попадає в рай і т.п.

В другому тисячоріччі, аж до початку ХУІІ століття, серед релігійних теоретиків, чиї ідеї вплинули на розвиток і пропаганду ідей милосердя і добродійності, по видимому, був Лютер Мартін (1483-1546 р.)

Лютер М. ввійшов в історію як видатний релігійний мислитель і суспільний діяч, як основоположник німецького протестантизму (лютеранства). Не вдаючись в аналіз його поглядів на всю діяльність римсько-католицької церкви відзначимо, що Лютер з позицій протестантизму покритикував існуючі в його час форми і методи добродійності. Він вважав, що безконтрольність церковної милостині заохочує професійне жебрання, розкладаючи діє на визначені соціальні шари. Справа в тім, що професійне жебрання, на думку Лютера, може виступати як засіб жебрацтва. Він вважав, що всі злиденні, здатні до праці, повинні працювати. Лютер прямо і побічно розвивав і пропагував ідею керування, регламентації жебрання за допомогою державних законів. У деяких європейських країнах у ХУІ - ХУІІ століттях такі закони приймалися. Вони були недосконалі, іноді надзвичайно суворі. Так, наприклад, у Німеччині здорових чоловіків-жебраків насильно забирали в армію, іноді накладалися штрафи не тільки на самих жебраках, але і на ті, хто давав їм милостиню. Іноді справа доходила до таврування і страти.

До ХУІІІ століття в Європі відбулися корінні соціально економічні перетворення. Європейські країни вступили в епоху буржуазних революцій, що спричинило за собою зміцнення державності, посилення світського способу життя, зародження цивільного суспільства. Усе це привело до ослабленню позицій церкви як основного добродійника.

ХУІІІ століття для найбільш розвитих країн Європи - Франції, Англії, Італії, Голландії ознаменувався поширенням ідей французької освіти. Вплив французької освіти торкнулося багатьох сторін життя європейських суспільств, у тому числі і проблем добродійності і піклування. У навчаннях Руссо, Гольбаха, Ларошфуко пропагувалася ідея ведучої ролі держави в допомозі усім своїм нужденної. Законодавчо ці ідеї були оформлені в декретах і актах Великої Французької революції (1789- 1794 р.). Зокрема законодавчо були закріплені права на одержання допомоги багатодітним родинам, старим, що не мають годувальників. Було встановлено, що суспільна допомога біднякам є священним обов'язком держави

Під впливом ідей французької революції в 1834 році в Англії вводиться законодавство, у якому закріплюються норми регулювання допомоги бідним шарам. У 1869 році в Лондоні, у допомога державним організаціям, відкривається Благодійне суспільство для координації допомоги, що робиться, нужденним.

Подібні процеси проходять і в інших країнах Європи. Зокрема, у Швеції. У 1847 році в країні приймається постанова про форми і способи піклування бідних, засновуються спеціальні лікарні і будинку. У 1866 році в Стокгольмі створюється "Суспільний Союз заступництва". У той час це була одна з найдужчих організацій заступництва і піклування бідних у світі.

Сила ідей Великої Французької революції проявилася не тільки в новому - державному підході до проблем бідності, соціальної допомоги, але й у тім, що питання соціальної несправедливості й убогості стали ведучими в суспільних навчаннях ХІХ століття, що досягають свого оформлення і найбільш високого розвитку в ХХ столітті, зокрема, у марксизмі.

Розробка теоретичних проблем соціальної роботи в західноєвропейських країнах почалася значно раніш, ніж у Росії. Причин тому трохи. По-перше, Західна Європа значно випереджала Росію у своєму індустріальному розвитку. Європа була охоплена стрімким розвитком першої промислової революції. По-друге, Західна Європа значно випереджала Росію

Важливо, що саме в декретах Великої Французької революції уперше вживається поняття "пенсія" у рівні розвитку соціально-економічних і трудових відносин. У той час, як у нашій країні панувала безмежна монархія і кріпосництво, у європейських країнах будувалося цивільне суспільство з високим рівнем розвитку ринкових відносин. По-третє,, високий рівень механізації й індустріалізації європейських країн, поглиблення ринкових відносин, привели до різкої соціальної диференціації суспільства, до значного росту робітничої клас, його нещадної експлуатації і зубожінню, що у свою чергу привело до організованих виступів робітників за свої права. По-четверте, буржуазно-демократичні волі і лібералізм дозволили європейським ученим досліджувати найбільш гострі соціально економічні проблеми свого часу. На початкових етапах (середина ХІХ століття) становлення теорії соціальної роботи як основні проблеми були визначені: а) роль держави в справі допомоги нужденної і, б) відносини державних інститутів захисту і контролю з приватною благодійною діяльністю. (Варто підкреслити, що і в даний час ці проблеми надзвичайно актуальні у всіх країнах, у тому числі й у Росії.) Серед учених (в основному це французи) було поширено кілька підходів теоретичного рішення вищезгаданих проблем. Одна група вчених на чолі з Леруа-Болье вважали, що держава повинна виступати тільки організатором благодійної діяльності і відмовитися від ролі захисника нужденних. Інша група вчених на чолі з відомим соціалістом-утопістом Луї Бланом доводили, що державна влада в справі добродійності повинна бути соціально активної, повинна відігравати вирішальну роль у справі соціальної підтримки.

Крім двох вищезгаданих проблем у теоріях того часу, що зароджуються, активно розроблялася ще одна проблема - право особистості на допомогу. Питання про кого і як допомагати надалі і дотепер є одним з найголовніших у теоретичній думці.

Відомий французький учений ХІХ століття Г.Д, Оссонвиль вважав, що на життєве поводження особистості можуть впливати тільки три фактори: хвороба, нещасний випадок і старости. Саме це і тільки це повинно враховувати державу, розробляв цільові програми добродійності. "Словом, треба, щоб вона (добродійність Я.К.), - писав він, - стала національною справою, до участі в якому залучаються всі добромисні люди

Важливе місце серед теоретичних проблем добродійності займала проблема утриманства, трудової мотивації. Їх успішно розробляли такі вчені як француз Лефер і відомий американський філософ дж. Льюїс Спрямованість їхніх теоретичних розробок зводилася до того, щоб закріпивши за державою як обов'язок допомога нужденим, розробити таку систему розподілу цієї допомоги, яка б стимулювала, штовхала бідного на пошуки роботи. Аналіз досліджень західноєвропейських учених із проблем добродійності 50-70-х років Х століття дозволяє зробити висновок про те, що в них уже намічалися орієнтири, концепгуальні підходи до подальшого розгляду соціальної роботи як науки.

Становлення соціальної роботи як науки в Західній Європі кінця ХІХ початку ХХ століть зв'язано з цілим поруч об'єктивних факторів. Деякі з них, характерні для Європи першої половини ХІХ століття, були перераховані вище. Однак, до кінця ХІХ - початкові ХХ століття в європейських країнах відбувся цілий ряд нових, якісних змін суспільно-економічних зв'язків і відносин. Один з найбільших російських фахівців в області соціальної роботи професор М.В.Фірсов вважає, що усі фактори, що вплинули на становлення соціальної роботи як науки, можна звести до наступної системи

І. Макрофактори: промислова революція початку століття; зміни соціальної політики в області прав людину і його захисти; організація системи соціального страхування для хворих і старих.

ІІ. Мезофакторьи: зсув акцентів допомоги з матеріальної допомоги на навчання. клієнтів самостійно вирішувати свої проблеми; зміна практичної спрямованості діяльності соціальних працівників, перехід від рішення класових проблем до рішення конкретних проблем особистості.

ІІІ. Мікрофактори: концентрація уваги соціальних працівників "на роботі з Випадком"; обґрунтування і впровадження в практику психоаналітичних підходів роботи "з випадком"; становлення технік і методів індивідуальної роботи, коли діяльність соціального працівника будується на основі запитів клієнта.

На наш погляд така класифікація факторів, що впливають на становлення і функціонування соціальної роботи як науки, обґрунтована і продуктивна. Проте, не безперечним є другий пункт із блоку "мезофакторы". Очевидно, є всі підстави затверджувати, що саме рішення класових проблем, класова боротьба і привели до необхідності рішення конкретних проблем особистості. Крім того, у вищенаведеній системі класифікації упущений такий важливий фактор як наука - наука як соціальний інститут.

Наукові теорії, особливо соціологічні і соціально-психологічні, широко розповсюджені на Заході наприкінці ХІХ - початку ХХ століття, уплинули на становлення теорії соціальної роботи. У першу чергу - це позитивізм. Теоретики соціальної роботи активно використовували ідеї позитивістів Г.Лебона і Г.Зиммеля про розвиток соціальних груп, що надалі реалізувалося в такому напрямку соціальної роботи як "групова і відбудовна робота". При розробці теоретичних питань соціалізації дітей і дорослих використовувалися соціологічні концепції Э.Дюркгейма і М.Вебера. Вітчизняні учені відзначають, що при формуванні концепцій соціальної роботи на рівні індивіда велику роль зіграли роботи родоначальника теорії психоаналізу З.Фрейда: "Психологія мас і аналіз людського „Я".

Відомий вплив на становлення теорії соціальної роботи зробив марксизм. В основі марксистської теорії, як відомо, лежить принцип визначальної ролі економіки, економічного базису в прогресивному розвитку суспільства, у соціальній диференціації суспільства. Рушійної силоміць розвитку суспільства є класова боротьба. Конфлікт між класами, у силу їхнього розходження в соціально економічному становищі, буде вичерпаний тільки в про де не буде приватної власності, експлуатації людини людиною, де буде соціальна однорідність, можливість усебічного розвитку особистості. Саме ці теоретичні положення марксизму, разом з активною боротьбою пролетаріату за своє людське існування, зажадали від теоретиків соціальної роботи під новим кутом зору, відмінним від позитивізму і фрейдизму, переглянути питання розподілу і перерозподілу соціальних і економічних благ у суспільстві. Ідеї марксизму живі і в даний час, про що свідчать численні виступи трудящих за свої права, за поліпшення свого соціально-економічного положення як за рубежем, так і останнє десятиліття в нашій країні.

При аналізі формування теорії соціальної роботи за рубежем необхідно звернути увагу на одну особливість, що дотепер залишається своєрідністю в розвитку концепції соціальної роботи - це те, що серед її теоретиків особливе місце займають жінки. У першу чергу - це Джозефин Лоуэлл (1843- 1905 р.). Стояла на позиціях соціал-дарвінізму й в основу своїх теоретичних поглядів поставила принцип - причини бідності криються в характері самих бідних людей, тому основна увага Лоуэлл приділяла дослідженню психології і характеру саме цієї соціальної групи.

Берта Рейнолдс (1883 - 1978 р.) - фахівець в області психоаналізу. По своїх соціально-політичних переконаннях - марксистка, тому вважала, що змінювати необхідно не особистість, а суспільство. Мала великий досвід соціальної роботи в дитячих притулках Бостона. Джейн Адамс (1860 - 1935 р.) - лауреат Нобелівської премії (1931 р.). Активно займалася соціальною роботою, при скептичному відношенні до системи добродійності.

Найбільш значний внесок у розвиток теорії соціальної роботи внесла Мери Річмонд (1861 - 1928 р.), автор багатьох фундаментальних робіт, серед них: „Дружествений візит до бідняків: керівництво для працюючих у благодійних організаціях". Ця монографія поклала початок розробці і поширенню концепції індивідуального підходу в соціальній роботі до нестатків клієнтів. (Дана концепція пропагується сьогодні в Росії).

Великий вплив на розвиток соціальної роботи зробила монографія Річмонд „Що таке соціальна теорія" (1917 р.). Після виходу її у світло Річмонд одержала ім'я "мати соціальної терапії". Подальший розвиток концепція індивідуального підходу одержав у монографічному дослідженні М.Річмонд "Соціальні діагнози" (1917 р.). У цій монографії соціальна робота визначається як "мистецтво допомоги", при якому діяльність соціального працівника характеризується "як використання здорового глузду в безглуздій ситуації" Принципи індивідуальної роботи, в основі яких лежали методи соціально-психологічного впливу і взаємодії соціального працівника і клієнта, були узяті на озброєння соціальними працівниками як на початку ХХ століття, так і в сучасних умовах

У вітчизняній науковій літературі внесок жінок вчених у розвиток теорії соціальної роботи практично не досліджений. Їхніх імен немає ні в енциклопедіях, ні в словниках.

До дійсного часу теорія соціальної роботи в розвитих країнах Європи й Америки пішла цілий ряд етапів у своєму розвитку, досягла високого рівня, у порівнянні з нашою країною.

На думку відомих учених Фірсова М.В. і Студьонової Е.Г. теорія соціальної роботи пройшла шість етапів розвитку.

Перший, початковий етап оформлення соціальної роботи: початок ХХ століття до 1920 року. Сутність цього етапу найбільше яскраво виражається в розробці концепції індивідуальної роботи, запропонованої М.Річмонд.

Другий етап - 1921 -1930 р. На цьому етапі відбувається подальше осмислення, розвиток і удосконалювання концепції індивідуальної роботи (у дослідженнях В.Робинсона і Дж.Тафта, а так само "проникнення" психологічного знання в індивідуальні методи роботи. Крім того, початок формування "функціональної школи соціальної роботи", в основу якої були покладені психологічні підходи О.Ранка. 0 вважав, що кризові стани, що виникають у процесі розвитку особистості, викликані травмами, отриманими при народженні, тому зустріч індивіда із соціальним працівником неминучий, незалежно від соціальних умов, у яких розвивається особистість.

Третій етап - 1930 - 1945 р. У цей період відбувається розвиток діагностичної і функціональної шкіл. Основним теоретиком цього періоду, за думкою авторів, можна вважати Г.Гамільтона, що розширює поняття "діагноз". Діагноз у Гамільтона - це не установка до дії, як було раніш, а "робоча гіпотеза для розуміння особистості клієнта, його ситуації і його проблем".

Четвертий етап - 1945 - 1960 р. У цей період по новому осмислювалися відносини соціального працівника і клієнта - як система динамічних взаємодій, спрямованих на досягнення клієнтом саморегулювання і розвитку.

П'ятий етап 1961 - 1970 р. - "теорія соціальної роботи, - пишуть автори, - у ці роки починає оформлятися як напрямку різних міжнародних шкіл у рамках єдиного інформаційного й ідеологічного професійного простору", тобто в цей період відбувається зміцнення національних шкіл соціальної роботи.

Шостий період - 1970 - 1990 р. У цей період не відбувається ні яких теоретичних відкриттів. Соціальна робота розвивається по чотирьох основних напрямках: теорія індивідуальної роботи; теорія групової роботи; теорія общинної роботи; теорія соціального адміністрування і планування

Виділення авторами "Теорії соціальної роботи" шести етапів у розвитку соціальної роботи як науки, на наш погляд, несе визначену раціональність, але воно не безперечно. Автори, по видимому, припуститися методологічної помилки - при визначенні етапів вони ніде не показали зв'язок теорії і подій реальної дійсності. Логічно буде допустити, що розвиток теорії соціальної роботи на тім або іншому етапі зв'язано й обумовлене якимись реальними, у першу чергу, соціально-економічними процесами.

Перший етап - етап становлення теорії соціальної роботи - кінець Х століття - середина 20-х років ХХ століття. На наш погляд він почався трохи раніш і закінчився трохи пізніше, ніж це визначили попередні автори. Справа в тім, що до кінця ХІХ століття вже як би були сформульовані всі основні проблеми початкового етапу становлення теорії соціальної роботи, що знайшли дозвіл у працях М.Річмонд і інших теоретиків. При цьому ми звертаємо увагу на те, що монографічні дослідження Річмонд, у яких були закладені основи індивідуальної соціальної роботи, виходять у період першої світової війни й у перше десятиліття після її закінчення. Світ розорений війною, мільйони інвалідів, безробітних, бездомних. Саме в цей період і був затребуваний індивідуальний підхід у соціальній роботі.

Другий період - середина 20-х років - кінець 30-х років. Індивідуальний підхід одержує подальший розвиток у плані сприйняття психологічного знання. Це теж має визначену обумовленість реальними подіями. Світ ще не відійшов, у соціально-економічному плані, від наслідків війни, як наприкінці 20- х - початку 30-х років на Заході вибухнула загальна криза, що найбільше боляче вдарив по економічно розвитих країнах. Але адже саме вони і були найбільш активними учасниками першої світової війни. Навантаження на теоретиків соціальної роботи зростають. Від них чекають рекомендацій, прогнозів виходу з положення, що створилося.

Середина 30-х років була відносно спокійним періодом часу у світовому розвитку. У західних теоретиків соціальної роботи з'явилася можливість осмислити і узагальнити пройдений період. У цей час одержує розвиток концепція Г.Гамільтона, з розширеним тлумаченням поняття діагноз", про яке вже говорилося.

При характеристиці другого періоду в розвитку західної теорії соціальної роботи необхідно враховувати і той факт, що до цього часу мир уже був жорстко розділений на двох систем капіталістичну, з ринковими відносинами і всіма їхніми атрибутами, і соціалістичну, котру представляв СРСР. У Радянському Союзі практично було відновлене зруйноване першою світовою і громадянською війнами народне господарство, ліквідована безробіття, бездоглядність. Радянські люди мали право на працю, відпочинок, медичне обслуговування і т.п. Наявність Радянського Союзу з його плановою системою господарювання, з його соціальними гарантіями не могло не вплинути на розвиток теорії соціальної роботи в капіталістичних країнах.

Третій період - кінець 30-х - кінець 50-х років. Він характеризується тим, що з 1939 року по 1945 рік йшла друга світова війна, що принесла світові куди великі руйнування, чим перша світова війна. В усіх країнах, що брали участь у війні, з'явилися мільйонні армії безробітних, інвалідів, бездомних, бездоглядних. У теоретичних концепціях соціальної роботи цього періоду відбулося об'єднання діагностичної і функціональної шкіл. Як нову модель індивідуальної роботи був запропонований "метод рішення проблеми", що припускає розвивати мотивацію нужденного, його здатності до самостійної діяльності, розширювати його особистісні ресурси. Можна погодитися з тим, що в той період цей метод був найбільш підходящий.

Важливим моментом при аналізі третього періоду, якому необхідно обов'язково враховувати, є факт руйнування колоніальної системи капіталізму в 50-і роки, що, безумовно, наклало відбиток на спрямованість і зміст соціальної роботи. Західним теоретикам необхідно було показувати і доводити країнам, що звільнилися, у чому вони процвітали, усі достоїнства свого суспільства в справі турботи про своїх громадян у порівнянні із соціалізмом.

Четвертий період починається з 60-х років і, очевидно, розвивається і сьогодні. Варто підкреслити, що за останнє сорокаліття в теорії соціальної роботи не з'явилося якихось ультра нових концепцій, що реально відрізнялися б від попередніх. Аналіз вітчизняних досліджень з питань історії теорії соціальної роботи дозволяє зробити саме такий висновок. На думку вчених характерними рисами цього періоду є: по-перше, чітке закріплення уже відомих теоретичних напрямків соціальної роботи:

а) теорія індивідуальної роботи;

б) теорія групової роботи;

в) теорія общинної роботи;

г) теорія соціального адміністрування і планування.

По-друге, оформлення моделей, практики соціальної роботи.

Серед російських учених-фахівців із проблем соціальної роботи за останнє десятиліття її інтенсивного дослідження не склалося єдиної думки про сутності теоретичних моделей соціальної роботи в країнах Західної Європи. Тому всі моделі можуть бути зведені до трьох груп:

1. психолого-орієновані;

2. соціолого-орієнтовані;

З. комплексно-орієнтовані.

Психолого-орієнтована модель у своїй сутності спирається на наступні положення: соціальний працівник у процесі відносин повинний виходити з того, що клієнт володіє не тільки визначеною психологічною структурою, але і здатний змінити неї під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, його психіка піддається визначеної корекції.

В основі соціолого-орієнтованої моделі лежать положення захисту, "наділення повноваженнями", "соціальної адвокатури", розвитку самосвідомості представників різних соціальних груп. Вони розвиваються в руслі руху за права людини, боротьби з дискримінацією по національних, соціальних і полових ознаках.

Моделі спираються на цілий ряд положень. Основні з них: рольова гра - соціальний працівник може неї використовувати для навчання клієнта корекції поводження, підвищення його адаптивності; виховання виступає частиною процесу соціального становлення людини як свідомий цілеспрямований вплив на індивіда

Така класифікація моделей соціальної роботи цілком правомірна. Вона охоплює практично всі сучасні теоретичні напрямки соціальної роботи.

У вітчизняній науці є й інші підходи до класифікації моделей західних теорій соціальної роботи. Цікавий підхід до класифікації теорій соціальної роботи запропонував відомий фахівець у цій області професор Фірсов М.В. Він вважає, усі сучасні західні теорії можна розділити на два типи: соціально- інтегративні (функція пристосування), і емансипаційні (функція зміни) З цим важко не погодитися. Однак, на наш погляд, такий підхід вимагає подальшої теоретичної розробки й обґрунтування.

Третьою характерною рисою четвертого періоду є розвиток національних доктрин соціальної роботи. Безумовно, у ряді індустріальних, багатих країн (США, Німеччина, Швеція, Канада, Англія) мається можливість враховувати досвід соціальної роботи інших країн, спиратися на свої власні традиції і досвід, готувати висококваліфікованих фахівців у цій області.

Зупинимося на аналізі найбільш розповсюджених з них.

В даний час в усім світі добре відома доктрина соціальної роботи Сполучених Штатів Америки, її відмітною рисою є децентралізація. У США соціальні програми розробляються і реалізуються на всіх рівнях: федеральному, рівні штату, місцевому, що дозволяє враховувати специфіку будь-якого регіону країни й оперативно задовольняти потреби нужденних.

Основними формами державної системи соціального забезпечення є державне страхування і державна допомога. Страхові фонди утворяться з податків із трудящих, підприємців, лікарів, осіб вільних професій, а фонди державної допомоги за рахунок бюджетів загальнодержавного, бюджету штату і місцевих органів влади. Крім цього, у США сильно розвита система приватного страхування (у даний час охоплено більш 40 млн. робітників та службовців). Які ж основні напрямки соціальної роботи в самій багатій країні світу? У першу чергу - це програма роботи з дітьми і родинами, в основі якої лежить принцип допомоги багатодітним родинам, родинам безробітних, родинам з одним годувальником. Цікаво відзначити, що проблеми дитячої злочинності в США вирішуються так само соціальними установами.

Значне місце в діяльності соціальних служб займають проблеми роботи в громаді (місцевому співтоваристві), що розглядається як складне соціальне утворення, що складається з різнотипних соціальних груп і формальних організацій тісно взаємозалежних між собою. Працював у громаді, соціальний працівник виконує безліч функцій: культпрацівника, психолога, педагога і т.п., він виступає з громадою як одне ціле.

Соціальні працівники США працюють на підприємствах і в сфері бізнесу, надають психіатричну допомогу працівникам, займаються питаннями безробіття, організацією перепідготовки трудящих, психологічною адаптацією при зміні місця роботи, професії і т.д.

У США розроблені і функціонують програми медичного страхування і допомоги, страхування на випадок травматизму або професійних захворювань, роботи з жінками й етнічними меншостями, з людьми похилого віку і колишніх військовослужбовців, і т.д.

Система соціальної роботи в США різноманітній і розгалужена, але в Європі вона практично не поширена. Європейські країни виробили свою модель соціальної роботи, специфічною особливістю якої є те, що вона спирається на законодавство, у якому держава приймає більш значиму участь у визначенні напрямків, плануванні, фінансуванні і проведенні в життя соціальної політики В той же час необхідно відзначити, що європейські країни, незважаючи на досить глибокий ступінь міждержавної інтеграції, розрізняються між собою не тільки традиціями і культурою, але і рівнем соціально економічного і політичного розвитку, тому говорити про ідентичності соціальної роботи в Західній Європі поки що передчасно.

Розглянемо для приклада сутність і спрямованість соціальної роботи в Німеччині, однієї з найбільш розвитих країн Європи, де соціальна робота в Німеччині зародилася наприкінці Х століття. У 1880 році з ініціативи Німецького конгресу по добродійності був утворений Німецький благодійний союз турботи про бідний, перейменований у 1919 році в Німецький союз державного і приватного піклування. Він успішно функціонує і сьогодні, є "платформою для співдружності практиків, соціальних педагогів і вчених у справі координації соціальних ініціатив у сфері соціальної допомоги"

Після об'єднання двох Германій трохи змінилася структура Союзу і більш чітко була сформульована його мета - "втілення ідей соціальної роботи, особливо там, де мова йде про державну, суспільну і приватну підтримку, допомогу молоді й охороні здоров'я у ФРН. Його основними задачами є висування ініціатив в області соціальної політики, вироблення практичних рекомендацій зі здійснення державної, суспільної і приватної соціальної роботи; створення інформаційного банку для фахівців; підвищення кваліфікації ведучих кадрів і співробітників у соціальній сфері; вивчення досвіду й оцінка розвитку соціальної роботи в інших країнах, розвиток міжнародного співробітництва й обміну досвідом..." Як видно, діяльність Союзу багатоцільова, при цьому необхідно підкреслити, що він розвивається і функціонує в рамках Федерального закону ФРН про соціальну допомогу, прийнятого кілька десятиліть тому назад.

Важливим елементом розвитку соціальної роботи в Німеччині є підготовка кадрів соціальних працівників. Вище уже відзначалося, що у ФРН накопичений багатий досвід організації соціальної роботи. До цьому необхідно додати, що в країні мається багатий досвід і підготовки фахівців для цієї роботи.

Перша так називана соціальна школа в Німеччині з'явилася в 1905 році, а через чотири роки їх було вже 13, при цьому необхідно підкреслити, що усі вони були жіночими. Представниць багатих буржуазних родин готували до роботи попечительками благодійних установ. До кінця другого десятиліття в Німеччині вже були розроблені методики соціальної роботи (період після першої світової війни). Основний з них був патронаж, що базується на принципах поваги людської особистості, активної і свідомої участі клієнтів у подоланні своїх труднощів і т.п. Патронажний метод і різні його модифікації активно застосовувалися до 70-х років ХХ століття. У 70-і роки ученими ФРН був організований цілий ряд дискусій про нові підходи до організації соціальної роботи і, природно, про нову спрямованість у підготовці кадрів. Відтоді і до сьогодення у ФРН розділені соціальна робота і соціальна педагогіка, незважаючи на те, що вони працюють в одному напрямку - поліпшення соціального самопочуття і стану громадян країни. Соціальна робота зв'язана, в основному, з економічною сферою і сферою охорони здоров'я, соціальна педагогіка - зі сферою виховання й утворення клієнтів. На соціального працівника у ФРН покладені дуже великі обов'язки: у його діяльності на практиці реалізується соціальна політика держави, він - головна ланка в пропаганді державної соціальної політики; він займається фінансовою діяльністю, він зобов'язаний знати і вміти користуватися всіма джерелами соціального фінансування.

У середині 90-х років соціальною роботою у ФРН займалися більш 6000 служб і організацій, а так само близько 410 тис. установ самодопомоги, у яких працювало більш 700 тис, штатних співробітників і не менш 1,5 млн. чоловік добровольців. Річний оборот цих установ складав більш 50 млрд. німецьких марок. На соціальні цілі на одну людину виділялося близько 13 тис, німецьких марок у рік..

В даний час між Україною і Німеччиною установилися ділові, дружні відносини, що сприяють вітчизняним фахівцям в області соціальної роботи познайомитися з багатим досвідом своїх німецьких колег.

У вітчизняній науковій літературі є опис розвитку соціальної роботи й в інших розвитих країнах Європи: у Норвегії, Ісландії, Фінляндії Безумовно, кожна країна має якісь свої особливі, специфічні, національні риси соціальної роботи. Однак, в основному - з метою і спрямованістю - соціальна робота у ведучих країнах Європи збігається.