Елементи органічної організації концерту для скрипки з оркестром ре мінор, op.8 (1882) Рихарда Штрауса.

Міністерство світи, науки, молоді та спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

Музично-педагогічний факультет

Кафедра історії, теорії музики та методики музичного виховання

Реферат на тему

«Особливості гармонічного мислення Ріхарда Штрауса»

Виконала студентка V курсу

Музично-педагогічного факультету

Групи Б

Ковалюк Марія

Перевірив

Доц. Прокопович Т.Ю

Рівне 2012

План

Вступ

1. Елементи органічної організації концерту для скрипки з оркестром ре мінор, op.8 (1882) Ріхарда Штрауса.

2. Акордові структури - звуковисотна система, тональність.

Висновок.

Список використаної літератури.

 

Вступ

Р. Штраус - один з найбільших німецьких композиторів, рубежу XIX-XX ст. Поряд з Г. Малєром він був також одним з кращих диригентів свого часу. Слава супроводжувала йому з юних років до кінця життя. Сміливе новаторство молодого Штрауса викликало різкі нападки і дискусії. У 20-30-х рр.. XX в. поборники новітніх течій оголошували творчість композитора застарілим і старомодним. Однак, всупереч цьому, його кращі твори пережили десятиліття і зберегли свою чарівність і цінність до наших днів.

Творча спадщина Штрауса вражає за обсягом і різноманітністю. За три чверті століття (перші твори були написані в 6 років, останні - в 83) він віддав данину всім існуючим музичним жанрам - опері і балету, симфонії та симфонічної поеми, концерти та сонати для різних інструментів, оркестрової сюїти і квартету, кантаті і хорам, пісням і фортепіанним п'єсами. Проте любов композитора віддана симфонічної поеми і опері, які принесли йому славу одного з найбільших майстрів XX століття.

Велика і найвідоміша частина його симфонічної спадщини є програмна музика. Штраус продовжує традиції Ліста - творця симфонічної поеми - і Берліоза, першим втілив романтичну програму в жанрі симфонії. Сюжети Штрауса завжди захоплюючі, а оркестрове втілення відрізняється барвистістю та пишністю. Оркестром, зазвичай величезним за складом, композитор уже в молоді роки володів віртуозно.

Ріхард Штраус пройшов довгий, блискучий і важкий шлях тріумфатора. Слава оточувала його з юних років до кінця життя. Запеклі дискусії та різкі нападки на його творчість, що здавалося в свій час надзвичайно сміливим, лише сприяли зростанню його популярності і впливу. Його називали Ріхардом другим, наступником Ріхарда Вагнера на престолі некоронованого глави німецької музики. Він був наділений багатьма здібностями і талантами, а також невичерпною творчою енергією, понад те він володів неоціненним якістю: за висловом Густава Малера, він був "великим Своєчасним", справжнім сином свого століття. Він завжди тяжів до яскравої, ефектної, картинної музиці, за що і був любимо публікою. Жанр симфонічної поеми, мабуть, як жоден інший пов'язаний в історії музики з іменем саме цього композитора.

Елементи органічної організації концерту для скрипки з оркестром ре мінор, op.8 (1882) Рихарда Штрауса.

Перелік ранніх творів Штрауса дивно недитячий. Майже все це - інструментальна музика, яку Штраус складав під пильним наглядом батька (кращого валторніста Мюнхенського оркестру) і Фрідріха Мейєра (диригента того ж оркестру). Досвідчені наставники були консерваторами, прихильниками традиційного австро-німецького мистецтва, і юного Ріхарда вони виховували на Моцарта, Гайдна, Бетховена, Шуберта, Вебере, Мендельсона. Крім вивчення зразків, Штраус мав можливість сам розкуштувати різні інструменти. Він грав на них у аматорському оркестрі, яким керував його батько. Так з'явився на світ Концерт для скрипки з оркестром (1882). Почувши цей останній, не можна не посміхнутися: адже міг же майбутній титан звертатися з оркестром акуратно, ніжно і за правилами. Як тут не згадати повчальні вмовляння його батька: "Дорогий Ріхард, будь ласка, коли складаєш що-небудь нове, старайся, щоб твір виходило мелодійним, не занадто важким і добре звучало в перекладенні для клавіру". Згодом батько не схвалював музики сина, але в ту пору, коли дев'ятнадцятирічний хлопець писав цей концерт, батько ще міг нею пишатися. У ньому все в нормі, і форма і гармонія, є і схвильовано-романтичні і ласкаві пісенні теми в дусі Брамса, вигідно підкреслює оркестром, і навіть короткочасні недоліки в концерті здаються чимось несерйозним, зате мажорні теми виглядають по-справжньому оптимістичними і світлими. Прозора оркестрова фактура ще не провіщає того буйства тембрових і поліфонічних поєднань, які будуть в прославили Штрауса симфонічних поемах, а ясна мелодійна лінія виконуючого соло інструменту хоч і чарівна сама по собі, але не містить і краплі тієї експресії та емоційності, що ми можемо почути в " Соломії "або" Електрі ".

Композитор був напрочуд світлий, свіжий, сповнений творчих сил і створював абсолютно нову для себе музику - музику кришталевої чистоти і ясності. До того часу він досяг всього, про що міг мріяти. Всі вершини були скорені, і залишалося лише те, до чого досі Штраус не відчував особливого інтересу, - поглянути вглиб самого себе.

 

 

2. Концерт для скрипки з оркестром ре мінор, op.8 (1882)
I. Allegro (16:02)
II. Lento ma non troppo (7:01)
III. Rondo: Presto (8:21)

Почавши з позицій неоромантизму, опанувавши феноменальною композиторською технікою, Штраус протягом свого довгого творчого шляху схиляється то до імпресіоністських, то експресіоністських впливів, але робить це без ривків, без "спалювання мостів", без "розпачливих пошуків". Впевнена майстерність позначалася в любій їм манері, і в якійсь мірі відсувала докори в еклектизмі, які в іншому випадку були б доречні.

Концерт написано в стилі «модерн» (хоч цього стилю не любив сам композитор), з рисами ще непереможного еклектизму, характерному для новинок того часу. Йому близькі класична простота та стрункість музичного викладу від глибокого трагізму і філософської зосередженості до життєрадісного гумору. відзначені витонченістю, мелодійною красою, сміливістю й багатством гармонії, соковитою, барвистою оркестровкою. Разом з тим в них зустрічаються елементи натуралізму,перебільшеною експресивності, ілюстративності, прозорість інструментування, тонкість і простота музичної мови, лаконічність виразних засобів. Штраус визнавав, що в основі концертного дуету лежить «позамузичний» сюжет.

 

 

Акордові структури

Акордові структури тут представлені

поліінтервальними моно- (1, 2, 3 такти)

та полі акордами (3, 4, 5, 6, 7, та 8 такти)

 

 

 

Звуковисотна система у концерті представлена еолійським (натуральним) мінором. Поодинока поява підвищених IV, VI та VII ступені свідчать про мобільність форми, яка утворюється та змінюється у процесі.

 

Тональність – ре-мінор, про це свідчить перший акорд твору з тонікою «ре».

Від початку до кінця ця тональність закріплена в творі та набуває розвитку, тому концерт не є атональним, да відсутня тоніка, як центр тяжіння. Дисонанси розв’язуються в консонанси.

 

Висновок

"У моєму житті було все, про що одним дозволено мріяти…. якщо бог позбавить мене цього - ми з ним будемо квити. Але я до кінця залишуся оптимістом".

 

Такими словами описав тягу до композиторської діяльності Ріхард Штраус.

Саме це кредо і стало загальним принципом композиторської техніки автора 16 опер, 2-х балетів, 10 симфонічних поем, 6 творів для оркестру та баг. ін. – німецького композитора та музиканта кінця XIX початку XX століття.

Його творчість вражає різноманітністю жанрів, стилістики, сюжетів. Штраусу - на відміну від багатьох його сучасників - була у вищій мірою чужа схильність замикатися на "своєму". Тому так важко виявити і визначити індивідуальні особливості його музики. Зате навряд чи знайдеться інший композитор його покоління, який так повно і виразно відбив би різні художні тенденції, інтереси та ідеали свого часу. Ніцше належить тут не остання роль.

Сюжети Штрауса завжди захоплюючі, а оркестрове втілення відрізняється барвистістю та пишністю. Сміливе новаторство Штрауса викликало різкі нападки і дискусії. У 20-30-х рр.. XX в. поборники новітніх течій оголошували творчість композитора застарілим і старомодним. Однак, всупереч цьому, його кращі твори пережили десятиліття і зберегли свою чарівність і цінність до наших днів.