Характеристика основних ґрунтів господарства

Показник	Ґрунтова відміна (№)
Гумусовий горизонт, см
Вміст гумусу в шарі 0-30см, %	5,11	6,14	6,02
Механічний склад	пилувато-легко глинистий	піщані важко суглинкові	піщані важко суглинкові
PH сольове	6,6	7,0	7,1
Коефіцієнт структурності 0-30см шару ґрунту	1,8	1,9	1,1
Вміст водотривких агрегатів у шарі 0-30см,%	65,0	64,0	60,0
Щільність орного шару гранту, г/см	1,18	1,19	1,17
Гідролітична кислотність, мг-екв. на 100г ґрунту	0,8	0,7	0,9
Сума вбирних основ, мг-екв. на 100г гранту	28,9	30,4	30,8
Вміст N, мг-екв. на 100г ґрунту	6,0	5,0	3,0
Вміст Р, мг-екв. на 100г ґрунту	12,0	12,3	9,0
Вміст К. мг-екв. на 100г ґрунту	19,0	18,0	16,0
Оцінка ґрунту по виду рухомих форм:
N	середня	середня	низька
P	середня	середня	середня
K	висока	висока	висока
Бонітет, бал

 

1267,7 га найбільш родючих, не еродованих і добре окультурених ґрунтів доцільно використовувати для вирощування високо інтенсивних культур. На 621,5 га орних землях, менш родючих і окультурених, розташованих на схилах крутістю 1-3° питому масу культур інтенсивного типу доцільно зменшити. Ріллю 250 га зі слабоокультуреними, солонцюватими, середньоеродованими ґрунтами на схилах більше 3°, га використовують для організації зерно-трав‘яних і трав‘яно зернових сівозмін.

Пропозиції що до покращення родючості та меліорації стану ґрунтів господарства. Відтворення родючості можливо різними заходами, які впливають на ґрунт і забезпечують систематичне поліпшення його агрохімічних властивостей, проводять агротехнічні заходи. Звичайна зональна агротехніка – відвальна оранка під пар, кукурудзи на зерно, соняшник, без відвальний обробіток під озимі і ярі зернові. застосовують хімічну меліорацію, вносять фосфор-гіпс 0,2 т/га один раз в 4-5 років. Вносять органічні і мінеральні добрива. При внесенні органічних добрив збільшується вміст гумусу, поліпшується грунтово-фізичні властивості і умови життєдіяльності мікроорганізмів, збільшується вміст поживних речовин. Врожайність сільськогосподарських культур залежить від солонцюватості ґрунтів. Одним із заходів підвищення родючості ґрунтів є гіпсування.

Земельні угіддя

Таблиця 5

Земельні угіддя господарства та їх трансформація

Назва угідь	Площа, га
Існуюча	Вдосконалена
Загальна земельна площа, в т.ч.:	2318,3	2318,3
рілля	2139,2	2139,2
пасовища
багаторічні, плодово-ягідні насадження та виноградники	50,1	50,1
сіножаті
Всього с/г угідь:	2318,3	2318,3
ліси	-	-
лісосмуги	-	-
присадибні ділянки	-	-
інші землі	-	-

 

Склад земельних угідь господарства є оптимальним і тому змінювати його шляхом трансформації чи відчуження немає сенсу.

 

 

Розділ ІІ. ПРОЕКТУВАННЯ СІВОЗМІН

Наукові основи сівозмін

Сівозміна - науково обґрунтоване чергування культур і пара на території господарства і в часі, або тільки в часі. Сівозміна - найбільш надійний та ефективний агротехнічний засіб збереження родючості ґрунту й отримання високих врожаїв вирощуваних культур. В умовах високої інтенсифікації культур землеробства за підвищеного антропогенного навантаження на ґрунт основна увага приділяється біологічній ролі сівозмін. Вона значно впливає на стан економіки господарства, об'єднує всі організації та агротехнічні заходи, які дають змогу не лише дотримувати технології вирощування культур, а й забезпечувати підвищення родючості ґрунту, регулювати фіто санітарний стан посівів. Ефективним прийомом підвищення родючості ґрунту є плодозміна - чергування різних за біологічними особливостями та хімічним складом польових культур. При чергуванні культур краще використовуються елементи живлення, досягається вища віддача від внесення добрив, поліпшуються водно-фізичні властивості ґрунту та його захист від різних видів ерозії.

Сівозміна - основна система землеробства. Система сівозмін дає змогу ефективно використовувати одні землі та ландшафти господарства. Належним чином відноситися до сільськогосподарських угідь.

У системі агротехнічних заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунту і продуктивності с/г культур, збільшення виробництва зерна, кормів та іншої рослинницької продукції, велике значення має правильний обробіток ґрунту. Він сприяє його окультуренню, поліпшує водно-повітряний тепловий і поживний режими для вирощування с/г культур.

За допомогою обробітку регулюють агрофізичні, біологічні та агрохімічні процеси, що відбуваються в ґрунті, інтенсивність розкладання і нагромадження органічної речовини, ґрунтової вологи в кореневмісному шарі й ефективне використання рослинами внесених добрив.

Обробіток ґрунту - один з найефективніших агротехнічних заходів боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами с/г культур. Основне завдання обробітку ґрунту в системі інтенсивного землеробства - створення оптимальних умов для росту й розвитку с/г культур, підвищення родючості ґрунту та захист його від ерозії.

Важлива умова високої ефективності будь-якого прийому обробітку ґрунту - застосування його з урахуванням ґрунтових і кліматичних умов, біологічних особливостей вирощуваних культур та інших факторів, від яких залежать майбутній урожай.

Основою родючості є процеси перетворення, акумуляції і передачі речовин та енергії, що безперервно відбуваються в ґрунті. Родючість ґрунту характеризує її здатність у певних умовах забезпечувати оптимальні режими засвоєння сонячної енергії (світла) рослинами.

Для того, щоб науково обґрунтувати необхідність вирощування сільськогосподарських культур у сівозміні, треба мати уяву про причини зниження продуктивності рослин у беззмінних посівах. Всі причини необхідності чергування культур свого часу були покладені в основу тієї чи іншої теорії сівозмін, мали під собою наукове підґрунтя. Проте недоліком цих теорій було те, що кожна з них розглядалась відірвано від інших, а не в комплексі. Вперше комплексно підійшов до класифікації причин необхідності чергування культур академік Д. Прянішніков, об’єднавши їх у чотири групи: хімічні, фізичні, біологічні і організаційно-економічні.

1. Хімічна група Необхідність чергування культур у сівозміні впливає на те, що різні культури використовують поживні речовини в неоднаковому співвідношенні. Наприклад, якщо серед інших культур більше фосфору споживають зернові колосові, то часте вирощування їх на полі спричинить дефіцит цього елементу в ґрунті, що не спостерігатиметься в сівозміні, де зернові колосові чергуються з коренеплідними, бульбо плідними чи бобовими культурами.

Окремі культури, такі, як гречка, люпин, підкислюють ґрунт, переводячи слабо родючі сполуки фосфору на доступні, тим самим збагачуючи цим елементом ґрунт. Азотне живлення рослин поліпшується при введенні у сівозміну бобових культур, що здатні фіксувати азот повітря за допомогою бульбочкових бактерій.

Культури слід чергувати і через те, що вони мають різну за довжиною кореневу систему, що забезпечує рівномірне використання поживних речовин всього профілю кореневмісного шару.

2. Фізична група Лише в науково обґрунтованій сівозміні поліпшується фізичний стан ґрунту за рахунок поліпшення структури, водного та повітряного режимів кореневмісного шару. Коли на полі тривалий час вирощуються просапні культури, більшість з яких залишають після себе мало рослинних решток, тоді крім погіршення структури спостерігається зниження її водостійкості, що в свою чергу призводить до запливання й ущільнення орного шару, утворення кірки і погіршення повітряного режиму. Фізичною причиною необхідності чергування культури є й те, що за тривалого вирощування на полі рослин з високим водоспоживанням погіршується водний режим. А тому для оптимізації умов волого забезпечення рекомендується чергувати культури з більшим і меншим водоспоживанням.

За беззмінного вирощування просапних посилюються ерозійні процеси внаслідок погіршення структури верхнього шару ґрунту під час інтенсивного його механічного обробітку та через слабну здатність посівів цих культур захищати ґрунт від руйнівної дії потоків води і вітру. Тому на ерозійних ґрунтах площі просапних культур зменшують до мінімуму і розширюють площі багаторічних трав.

3. Біологічна група Чергування культур на полі - це цілий комплекс факторів, які слід насамперед враховувати при науковому обґрунтуванні сівозмін. Дослідження встановили, що забур’яненість посівів певного виду культур за їх беззмінного вирощування завжди вище, ніж у сівозміні.

Необхідність вирощування культур у сівозміні впливає також на те, що за тривалого вирощування на полі одновидових рослин у ґрунті накопичується багато збудників хвороб і шкідників. Навіть повторні посіви є причиною поширення шкідливих організмів, збудники яких тривалий час зберігають свою життєздатність у ґрунті та рослинних ростках попередників. Сюди відносять також ще й те, що за беззмінного вирощування окремих видів рослин в ґрунті накопичуються токсини і шкідливі організми, які зумовлюють ґрунтовтому.

4. Організаційно-економічна група. Виходячи з того, що у сівозміні порівняно з монокультурою краще використовується протягом весняно-осіннього періоду машинно-тракторний парк, значно зменшується напруження з виконання окремих польових робіт, збільшується можливість їх виконання в оптимальні строки. Останнє сприяє зменшенню втрат врожаю при зберіганні, а зниження затрат на вирощування врожаю в сівозміні за рахунок відносно-меншого витрачання добрив і засобів захисту рослин робить його економічно вигідним. Ось чому організаційно-економічне значення сівозмін слід вважати не менш важливим за агротехнічне.

Залежно від реакції на повторне вирощування культури поділяються па такі групи:

1) дуже чутливі, урожайність яких у повторних посівах або при частому поверненні на попереднє місце у сівозміні різко знижується (цукрові буряки. Льон-довгунець, соняшник);

2) середньо чутливі, врожайність яких при повторному вирощуванні знижується мало і при науково обґрунтованій агротехніці їх можна вирощувати 2 роки підряд (озимі зернові, овес, ячмінь):

3) малочутливі, здатні забезпечувати досить високу врожайність впродовж кількох років при повторному вирощуванні (бавовник, картопля, коноплі, кукурудза, рис).

Зниження врожайності при повторному вирощуванні культур помітили давно, але наукове обґрунтування цього з'явилось лише на основі розвитку природничих наук.

Щоб забезпечити кращими попередниками (насамперед провідні культури), при розміщенні культур у сівозміні слід виходити з господарсько-економічних та природних умов. Після збирання попередника має бути достатньо часу для обробітку ґрунту під наступну культуру, внесення добрив і виконання інших заходів.

Для озимих злакових культуркращими попередниками є пари, зернобобові, кукурудза на силос. Крім того в зоні достатнього зволоження і на зрошенні високу продуктивність озимі хліби мають при їх розміщенні в сівозмінах по пласту багаторічних бобових трав, але при цьому важливим моментом є те, щоб ці трави були не старшими від 3 років використання, інакше ефект буде втраченим із-за значної забур'яненості вивідних полів з багаторічними травами.

Серед ярих зернових культурнай вибагливішою до родючості ґрунту і його очищення від бур'янів є яра пшениця. На відміну від інших ярих зернових їй притаманні слабка кущистість і недостатній розвиток вторинної кореневої системи, тому вона не може конкурувати навіть з більшістю мало річних бур'янів. З огляду на відзначені обставини кращими попередниками для ярих зернових є просапні культури, чисті від бур'янів. Однак з посиленням посушливості клімату часто, особливо під яру пшеницю, доводиться відводити чисті пари. Цінними попередниками для ярих зернових є також зернобобові, які з одного боку заглушують бур'яни, а з іншого позитивно впливають на забезпечення ґрунту поживними речовинами.

Для просапних культуркращими попередниками є озимі, які вирощуються в посушливих умовах після парів. Цінними попередниками для просапних є також зернобобові.

Для зернобобових культуркращими попередниками є чисті від бур'янів просапні. Разом з тим, цілком можливо розміщувати їх і після озимих та ярих зернових.

У сівозмінах багаторічні трапив зоні недостатнього зволоження на легких ґрунтах можна підсівати як під озимі, так і ярі зернові, а в окремих випадках під кукурудзу на зелений корм та злаково-бобові кормові сумішки.

При повторному і беззмінному вирощуванні продуктивність сільськогосподарських культур зменшується, про що свідчать численні тривалі досліди. Так, на Ротамстедській дослідній станції (Англія) урожайність озимої пшениці протягом 125 років у беззмінних посівах знизилась більше, ніж у 2 рази, а при застосуванні добрив її урожайність хоч і не зменшувалася, але була значно нижчою, ніж у сівозміні (Кук Дж., 1970). У подібних дослідах у Галлі врожайність жита через 70 років у беззмінних посівах зменшилась на 63%, а в дослідах Чарторийського дослідного поля (Житомирська область) врожайність його в беззмінних посівах на фоні N40Р30К30знижувалась на 32 % порівняно з сівозміною. Середня за 92 роки врожайність жита на Полтавській дослідній станції становила 12,1 ц/га.

Різні культури неоднаково реагують на беззмінне вирощування. За даними Б. М. Рожественського, найбільш чутливі до беззмінного вирощування ячмінь, кукурудза і яра пшениця, менш чутливі — цукрові буряки, озима пшениця, просо.

У дослідах ВНЩ на Носівському відділенні Чернігівської дослідної станції найбільш чутливими до сівозміни були цукрові буряки і озима пшениця, водночас кукурудза і картопля, а при застосуванні добрив і ячмінь та овес забезпечували досить стабільні врожаї і при тривалому (10 років) беззмінному вирощуванні.

У дослідах Миронівського науково-дослідного інституту селекції та насінництва пшениці (МНДІСНП) врожайність озимої пшениці і кукурудзи в беззмінних посівах була на 35—45 % нижчою, ніж у сівозміні, а врожайність цукрових буряків знижувалась в 2,5 рази і більше. При цьому мінеральні і органічні (гній) добрива лише послаблювали негативну дію беззмінної культури, але врожайність була нижчою, ніж у сівозміні без добрив.