Внутрішні фактори розвитку. 1.1. Природно - ресурсний потенціал

Район займає 10,1 % території України, в ньому проживає 4,4 млн. осіб – 8,9 % населення країни. Протяжність території з півночі на південь – 240 км, з заходу на схід – 370 км. Район розташований у центральній частині Правобережної України, на Подільській і Придністровській височинах, у зоні з родючими ґрунтами і достатнім зволоженням, що позитивно сприяє розвитку агропромислового комплексу як профілюючої галузі господарства.

Розвинута транспортна мережа забезпечує можливості для економічних і культурних зв'язків з Карпатським, Подільським, Центральним і Південним економічними районами та республікою Молдова. Близькість району до державного кордону України з Білоруссю, Молдовою, Румунією, Польщею, Угорщиною, Словаччиною дає змогу розвивати на його території галузі і виробництва, продукція яких експортується або може експортуватися в ці країни.

Головною експортоспроможною галуззю району є харчова промисловість з такими її підгалузями, як цукрова, кондитерська, м'ясна, плодоовочево-консервна, виробництво горілчаних виробів тощо. Експортне значення має машинобудування району.

Район у цілому характеризується більш низькою, ніж у середньому по Україні густотою населення (72,2 осіб/км²); трохи більше половини населення становлять сільські жителі. Мережа розселення характеризується наявністю порівняно розгалуженої системи сільського розселення та міської системи розселення у вигляді в основному невеликими містами (у минулому вони мали назви "містечок"). Подільський економічний район багатий на різноманітні нерудні другорядні корисні копалини, залежно від геологічної будови її території. Нещодавно у північній частині Хмельницької області відкрито значні родовища мідних, а в південній частині Вінниччини – залізних руд (800 млн. т), проте найбільшою є група нерудних корисних копалин (розвідано та обстежено понад 1400 родовищ). Переважно сірі й червоні граніти зосереджені в Тетерівському, Полонському, Старокостянтинівському та Славутському районах Хмельницької області, де відкриті їх розробки біля міст Попонного, Шепетівки, сіл Нова Синявка, Кудинка.

З гранітів Гніванського, Сабарівського і Стрижавського родовищ виготовляють бордюри, східці, карнизи, а з багатьох інших їх родовищ – бут, бруківку, щебінь. Вінницькі граніти різні за кольором – від сірих сабарівських, темно-сірих, майже чорних, гніванських до рожевих і рожево-сірих ладижинських та губницьких, що є цінним у виробництві облицювальних матеріалів для оздоблення споруд.

Важливою сировиною для виготовлення абразивів є граніти, які містять гранати. Чисті, червоно-вишневого кольору гранати можна використовувати як дорогоцінний камінь. Гранати є в Козятинському та Хмільницькому районах (с. Лозна), деякі родовища гранітів містять до 20% гранатів. Ці родовища можуть бути основою для створення абразивної промисловості. У 1997 р. на Вінниччині, поблизу села Іванів Калинівського району, відкрито єдине в державі родовище напівдорогоцінного каменю, що є основою для виготовлення шліфувальних інструментів, газо- та нафтобурильного обладнання тощо. У Погребищенському районі виявлено опал, який можна використовувати як камінь для виготовлення різних прикрас.

Продуктом руйнування гранітогнейсів є каолін – біла фарфорова глина, поширена на півночі Вінницької та Хмельницької областей. Найвідоміші каоліни залягають біля села Глуховець Козятинського і біля містечка Турбова Липовецького районів. Глуховецьке родовище найкраще в країні. Його каоліни використовують у виробництві фарфоро-фаянсу, паперу, гуми, парфумерії, ультрамарину. Відомі також родовища Судимонтське й Купинецьке Шепетівського та Майдан-Вільське й Буртинське Полонського районів, з каолінів яких виготовляють вогнетривку цеглу та шамотний порошок.

Поклади подільських фосфоритів простягаються досить широкою смугою з північного заходу на південний схід уздовж середньої течії Дністра та його лівих приток. Найвідоміші з них Лядовське, Жванське в Муровано-Куриловецькому, Бахтинське в Барському, Нагорнянське в Могилів-Подільському районах, які містять 36,5% фосфорної кислоти і мають промислове значення. Скупчення фосфоритів трапляються в Дунаєвецькому, Новоушицькому, Віньковецькому та Ярмолинецькому районах Хмельницької області, але промислового значення вони поки що не мають. Не виключено, що вивчення родовищ цього району матиме практичне значення для виробництва фосфатного борошна, необхідного для сільського господарства.

У Барському районі, поблизу села Бахтина, розвідано значні поклади флюориту, або плавикового шпату. З нього також виготовляють художні вироби, глазур, емаль. Чистий флюорит застосовують в оптиці.

Подільський економічний район є одним з найбагатших в Україні на родовища вапняків, які залягають потужними шарами (від 5 до 60 м). Всього в районі зареєстровано 62 родовища вапняку і понад 300 родовищ взято на облік. Родовища крейди розміщені в околицях Кременця, Білогірському та Ізяславському районах Хмельниччини. Вони залягають близько до поверхні, мають значну товщину, що дає змогу видобувати крейду відкритим способом. Крейду застосовують у комбікормовій промисловості, для вапнування ґрунтів, виготовлення шкільних олівців.

Родовища гіпсу розміщені в Борщівському і Заліщицькому районах між річками Серетом і Дністром, а також на заході Кам'янець-Подільського району та в Могилів-Подільському районі. Товщина пластів досягає 20-25 м. Гіпс використовують для гіпсування ґрунтів, у медицині, паперовій, хімічній, целюлозній галузях промисловості тощо.

Піски різного геологічного походження поширені в усьому економічному районі і мають найбільше будівельне значення. Їх використовують у виробництві силікатної цегли, шляховому будівництві як баластний матеріал, наповнювач бетону. Поклади мергелю є у Зборівському, Бережанському, Підгаєцькому районах (Тернопільська область), у басейнах річок Ушиці та Калюса (Хмельницька область), Могилів-Подільському та Жмеринському районах. Потужність пластів 18-30 м, залягають вони на глибинах 10-20 м, що дає змогу розробляти їх кар'єрним способом. Мергель – високоякісна сировина для виробництва цементу.

З паливних корисних копалин переважають торф і буре вугілля. Поклади бурого вугілля відкриті в Кременецькому, Шумському, Збаразькому районах Тернопільщини, проте вони невеликі, тому не розробляються. У східній частині Вінницької області родовища бурого вугілля вклинюється відгалуженням Цибулівської групи буровугільних родовищ Черкаської області, але практичне значення їх невелике. У Погребищенському районі буре вугілля залягає шарами значної потужності і на незначній глибині. Виявлено родовища бурого вугілля і на території Жмеринського району.

Цінні й унікальні мінеральні води виявлено біля Гусятина, Микулинець (Тернопільщина), в околицях містечка Сатанів, міст Кам'янця-Подільського та Попонного, Хмільника. Мінеральні води економічного району використовуються для лікування захворювань внутрішніх органів, опорно-рухового апарату.

Ліси району займають 800,5 тис. га, або 11,5% його території. На півночі ростуть соснові ліси з домішкою берези та осики, клена, липи, ясеня, бука. Показник лісистості зростає, але ще не досяг оптимального рівня для цього регіону (17,8%). Ліси району мають велике ґрунтово-захисне, водоохоронне, рекреаційне значення. В загальних запасах деревини твердолистяні породи займають майже 80%, хвойні – 17%, м'яколистяні – 3%. Щорічний обсяг вирубки лісу незначний – вона переважно пов'язана з доглядом за лісом, під час якого заготовляють деревину на паливо.

Особливе місце за своїм функціональним призначенням належить рекреаційним ресурсам. Вони позитивно впливають на розширене відтворення трудового потенціалу, здібностей людини, збільшення тривалості життя населення. Подільський економічний район має чудові краєвиди, сприятливі кліматичні умови, значні лісові масиви, різноманітні гідрологічні об'єкти, лікувальні грязі, території природно-заповідного фонду.

У районі відомо 20 родовищ мінеральних вод загальним об'ємом 6833 м³/добу, з них розробляються 13, з яких щорічно видобувається 307,53 тис. м³ мінеральних вод. Серед них потрібно назвати радонові води Хмільника (Вінницька обл.), сульфідні с. Конопківки, хлоридні Гусятина (Тернопільська обл.) та радонові мінеральні води типу "Нафтуся" – Збручанське, Полонське, Сатанівське (Хмельницька обл.).

Важливе значення мають лікувальні грязі – Войтовицьке родовище лікувального торфу (Вінницька обл.) та Микулинівське (Тернопільська обл.).

Особливої уваги заслуговують карстові форми рельєфу, насамперед печери. Тут знаходиться одна з найдовших у світі гіпсова печера-лабіринт – Оптимістична, протяжністю 165 тис. м (Тернопільська обл.). Взагалі в цій області знаходиться близько 70 печер, серед них можна виділити Кристальну, Вертеба, Озерна, Перлина, Ювілейна.

Для рекреаційних цілей можуть певною мірою використовуватися природний заповідник "Медобори" в Тернопільській області загальною площею 10 516,7 га та Національний природний парк "Подільські Товтри" в Хмельницькій області, відповідно 261 316 га.

Поділля вирізняється, насамперед, високим рівнем виробництва продукції землеробства і тваринництва. Виробництво зерна, передусім озимої пшениці і кукурудзи, є спеціалізацією району. Він відзначається найвищою в країні територіальною концентрацією посівів цукрових буряків і валового збору цієї культури. В усіх областях району розташовані великі товарні масиви плодових насаджень. Виробничу спеціалізацію усіх областей району визначає й овочівництво. У розрахунку на одного мешканця валової продукції сіль­ського господарства виробляється на 40 % більше, ніж у середньому по Україні.

Район спеціалізується на харчовій промисловості (половина всієї товарної продукції промисловості), випуску сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Провідне місце належить цукровій промисловості. Розвинута свого часу легка промисловість в умовах сучасної кризи (2,5 % товарної продукції) в основному працює на довізній сировині; виробництво будівельних матеріалів є також профілем району. Поділля характеризується низькою землезабезпеченістю.

Галузями спеціалізації промислового виробництва тут є не металомістке машинобудування і металообробка, у тому числі харчове та сільськогосподарське, а також лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість, легка і харчова промисловість, промисловість будівельних матеріалів.

Поділля має потужний науково-технічний потенціал, який може бути задіяний у реалізації науково-технічної політики. Гармонійне поєднання наявного природно-ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу та вдале їх використання є основним пріоритетним напрямом розвитку Подільського економічного району.

Районоутворюючим центром усього Поділля є місто Вінниця, засноване 1363 р., розташоване на берегах верхньої течії Південного Бугу. Це потужний промисловий центр, основною галуззю спеціалізації якого є машинобудування. Підприємства випускають підшипники, електротехнічні вироби, радіоапаратуру, тракторні агрегати. Вінниця – центр харчової (м'ясний і масложировий комбінати, консервний, спиртовий заводи, кондитерська фабрика) і легкої (взуттєва і шкіряно-галантерейна фабрики) промисловості, а також підприємств з виробництва будівельних матеріалів.

Таким чином, місце Подільського економічного району в економіці України визначається насамперед виробництвом тут товарів народного споживання, продукції сільського господарства (13,1%), харчової (12,1%), будівельних матеріалів (8,0%), легкої (8,0%), деревообробної, целюлозно-паперової (5,6%) та деяких інших галузей промисловості.

Промисловість. Одне з провідних місць у виробничій сфері Поділля посідає промисловість. У сукупній вартості товарної продукції на промисловість припадає 44,5 %. Виробництво промислової продукції в розрахунку на одну особу відстає від середнього показника в Україні на 37,2%.

Подільський економічний район спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції, тому в галузевій структурі промисловості превалює комплекс переробних галузей АПК. Поряд з ними розвиваються енергетична, паливна, чорна металургія, хімічна і нафтохімічна галузі, машинобудування, лісова і деревообробна, промисловість будівельних матеріалів, легка та інші галузі промисловості.

У районі розвинена промисловість будівельних матеріалів, яка в основному працює на місцевій сировині. Це – Гніванський, Желівський, Губниківський гранітні кар'єри, Кам'янець-Подільський цементний завод, Глуховецький каоліновий комбінат, Турбівський каоліновий завод; Калинівський завод деревностуржкових плит, Погребищенський завод контейнерів, понад 40 цегляних заводів, Джуринський комбінат вапнякових блоків; заводи залізобетонних конструкцій у містах: Вінниці, Хмельницькому, Кам'янець-Подільському, Великій Березовці, Гнівані, Ладижині, виробниче об'єднання будівельних матеріалів у Тернополі.

Хімічна промисловість (у Вінниці) виробляє мінеральні добрива, сірчану кислоту.

Деревообробна промисловість частково працює на довозній сировині, оскільки ресурси лісостепової зони є недостатніми. Вона виробляє меблі (у Вінниці, Тернополі, Хмельницькому, Кам'янці-Подільському, Хмельнику, Барі, Гайсині, Шепетівці, Ізяславі, Летичеві, Вовковинцях, Дунаївцях, Славуті.

Серед інших галузей промисловості можна виділити заводи "Будфарфор" і художньої кераміки у м. Полонному, Тернопільський фарфоровий завод, склоробний у м. Славуті, Підволочиську фабрику пластмасових виробів, фармацевтичну фабрику в Тернополі.

Паливно-енергетичний комплекс Поділля включає електроенергетику і паливну промисловість. В районі функціонують Ладижинська ДРЕС (Вінницька обл.), Дністровська ГАЕС і Хмельницька АЕС.

Машинобудівний комплекс району з сучасною структурою виробництва в основному створено в післявоєнні роки. Він має низку підприємств, які обслуговують здебільшого потреби сільського господарства і харчової промисловості. Також функціонують підприємства приладо- і верстатобудування, які виробляють електротехнічну, інструментальну продукцію. Вінницький завод тракторних агрегатів виготовляє вузли та запасні частини до тракторів і комбайнів, Калинівський – устаткування для цукрових заводів, Тернопільський – буряко-цукрові комбайни. Трансформаторні підстанції, тракторні деталі, ковальсько-пресове устаткування виготовляють у Хмельницькому, сільськогосподарські машини, деревообробний інструмент – у Кам'янці-Подільському, електроапаратуру – у Тернополі (виробниче об'єднання "Ватра"), тракторні деталі – у Шепетівці. У Могилеві-Подільському та Барі функціонує низка підприємств з виробництва будівельних матеріалів. У 1993 р. впроваджено в дію автобусний завод невеликої потужності у Старокостянтинові.

Агропромисловий комплекс. Сільське господарство Подільського економічного району спеціалізується на землеробстві – зерново-буряківничого і тваринництві – м'ясо-молочного напрямів. Провідними зерновими культурами є озима пшениця, ярий ячмінь, зернобобові, кукурудза на зерно, технічні – цукрові буряки. У Подільському економічному районі вирощують також овес, просо, гречку, соняшник, картоплю, тютюн тощо. Серед кормових поширені конюшина, люцерна, однорічні та багаторічні трави. Розвинені садівництво (яблука, груші, сливи, вишні та інші плоди) та ягідництво. У Придністров'ї розвивається виноградарство, що є сировинною базою для виноробної промисловості.

У тваринництві переважає молочно-м'ясне скотарство і свинарство. Відносно розвинуті птахівництво, ставкове рибництво та бджільництво. Тваринництво району має сприятливу кормову базу, яку, зокрема, забезпечують відходи харчової промисловості (цукрової, спиртової, плодоовочеконсервної), кормові культури та продукція комбікормової промисловості.

Легка промисловість. Розвинуті такі підгалузі: текстильна, швейна, взуттєва й трикотажна. Текстильну продукцію виробляють: Тернопіль­ське виробниче об'єднання "Текстерно", Кам'янець-Подільська бавовняна фабрика, Кременецька фабрика ватину, Заліщицька фабрика текстильно-художніх виробів, Дунаєвецька і Славутська суконні фабрики. Економічний район виробляє шосту частину тканин України. Швейні фабрики є у Вінниці (виробниче об'єднання ім. В. Володарського і "Поділля"), Хмельницькому (виробниче об'єднання "Спецодяг"), Тернополі, Чорткові, Кам'янці-Подільському, Могилеві-Подільському, Ободівці, Забужжі, Гайсині, Хмільнику, Козятині. Взуттєва промисловість розвинена у містах Вінниці, Тернополі, Хмельницькому, Теребовлі, Тульчині. Завод штучної шкіри функціонує у Тернополі. Шкіряно-галантерейне виробництво є у Тернополі, Вінниці, Хмельницькому; хутрове – у Жмеринці. Трикотажні фабрики працюють у Вінниці, Хмельницькому, Тернополі, Кам'янці-Подільському.

Харчова промисловість Подільського економічного району об'єднує 15 великих галузей, до складу яких входять більше трьох тисяч підприємств. В економічному районі наявні 64 цукрові заводи. Найбільші з них: Гайсинський, Кирнасівський – 2, Бершадський, Погребищенський (Вінницька обл.); Теофіпольський, Кам'янець-Подільський, Чортківський (Тернопільська обл.). Відходи цукроваріння використовують 23 заводи спиртово-горілчаної промисловості. Діють потужні консервні заводи і комбінати у Вінниці, Могилеві-Подільському, Барі, Гайсині, Тульчині (Вінницька обл.), Кам'янці-Подільському, Новій Ушиці, Меджибожі, Сатанові (Хмельницька обл.), Підгайцях, Мельниці-Подільській, Копиченцях, Заліщиках.

М'ясна промисловість представлена Вінницьким, Тростянецьким, Гайсинським, Тульчинецьким (Вінницька обл.), Хмельницьким, Кам'янець-Подільським і Шепетівським (Хмельницька обл.), Тернопільським і Чортківським м'ясокомбінатами, а також птахокомбінатами у Барі, Козятині (Вінницька обл.), с. Великі Гаї (Тернопільська обл.). Молочна промисловість є практично в кожному адміністративному районі. Основна продукція – масло, сир, молочні продукти, сухе знежирене молоко.

Широкого розвитку набуло борошномельно-круп'яне виробництво у Вінниці, Вапнярці, Гайсині, Богданівці, Хмельницькому, Тернополі, Чорткові, Кременці, Бережнах (Тернопільська обл.); кондитерське – у Вінниці, Чорткові, Хмельницькому; олійно-жирове – у Вінниці; пивоварне – у Вінниці, Могилеві-Подільському, Бершаді, Тиврові, Чернятині та ін.

Автошляхів з твердим покриттям у районі 21 тис. км. Основні лінії: Луцьк-Тернопіль-Чернівці, Львів-Чернівці-Хмельницький-Київ. Судноплавство здійсню­ється Дністром та Південним Бугом. В обласних центрах функціонують аеропорти.Через територію економічного району проходять газопроводи "Союз", "Уренгой-Ужгород".

Потрібно значно зменшити скидання забруднених стічних вод у природні поверхневі водні об'єкти. Таких вод економічний район скидає 92 млн. м³, з них 75 млн. м³ або понад 81%, – Вінницька область, у тому числі без очищення – 18 млн. м³. Багато річок в районі непридатні для користування. Вкрай необхідні будівництво очисних споруд та поліпшення діючих. Треба збільшити об'єми оборотної води до рівня використання води на виробничі потреби, особливо у Вінницькій області, де вони становлять лише 16%. Потребує докорінного поліпшення організація зберігання гною, мінеральних добрив та пестицидів.

У Подільському економічному районі налічується 316 організованих джерел викидів речовин. Щороку в повітря тут викидається 275,7 тис. т шкідливих речовин, або 162 кг з розрахунку на одного мешканця. Найбільшими забруднювачами повітря є транспортні засоби і промислові об'єкти. Запобіжними екологічними заходами тут можуть бути використання екологічно чистих промислових і сільськогосподарських технологій, розширення вздовж шляхів зелених насаджень з газостійких деревних порід.

Необхідна розгорнута програма комплексного економічного розвитку району. Підвищити землезабезпеченість сільських жителів можна за рахунок рекультивації еродованих земель та зменшення площ під військовими полігонами. Для задоволення потреб жителів міст у сільськогосподарській продукції доцільно спеціалізувати сільськогосподарську зону, сформувати приміський АПК.

Зовнішні фактори розвитку

Характерною ознакою в Подільському економічному районі стало звуження відтворення основного капіталу в результаті значного скорочення інвестицій. У зв'язку з цим має місце різке зниження освоєння виробництва нових видів продукції і падіння їх якісних параметрів. Інвестиції, які спрямовані на розвиток Подільського економічного району, в 1990 р. сягали 7,5 %, а в 2000 р. – 4,4 % від загальноукраїнського показника. Така ситуація не сприяє успішному розвитку продуктивних сил і забезпеченню конкурентоспроможності продукції, а також не створює необхідних умов для ефективного відтворювального процесу в економіці району, ставить у залежність підприємства від імпортної сировини та іноземних інвесторів. Тільки незначна частка підприємств фінансується в основному за власний рахунок і здійснює розширений відтворювальний процес.