Психологізм та засоби його створення у новелістиці та романах Гі де Мопассана (на основі прочитаних творів).

Гі де Мопассан став автором шести романів, три з яких здобули світову славу. Першим і одним із кращих творів письменника був роман "Життя" (1883). Задум його виник давно і встиг отримати схвалення Флобера. Саме Гюставу Флоберу належала ідея ключової фрази книги, що з'явилася на його останніх рядках: "Жизнь, что ни говорите, не так хороша, но и не так плоха, как о ней думают". Роман "Життя" (1883) увібрав у себе все те, що хвилювало письменника раніше, а пізніше лише посилилось у його творчості: зневага до батька, відраза до материнства, глибокий песимізм, любов до рідного краю та стихії води, невідворотні думки про смерть. Цей твір став виявом тонкого і глибокого проникнення письменника у людську психологію. Мопассан не просто зробив головною героїнею жінку, а ніби змалював її очима історію руйнації ілюзій, розставання із чудовим минулим. Розповівши про конкретний, приватний випадок невдалого заміжжя, про "одне життя" (так точніше перекладалася назва роману), автор водночас показав життєві невдачі та розчарування своєї героїні як сумну, проте загальну закономірність. Мопассан був песимістичним письменником, але його психологічна майстерність не стала від цього менш досконалою.

Новела - коротка оповідь про якусь подію чи людину, про її почуття і переживання. Відтворивши на обмеженому просторі новели чиюсь долю або випадкову подію, письменник прагнув показати фрагмент життя, а через нього - найхарактерніші риси всього суспільства.

Якщо в епоху Ренесансу новела здебільшого мала комічний характер, в основі лежав анекдотичний, кумедний сюжет, була насичена динамічними подіями, мала чітку фабулу і майже не зображувала внутрішнього світу героїв, то французька новела критичного реалізму значною мірою втратила ці риси. Більш статична й описова, вона стала передусім психологічною, розповідала про душевні поривання людини.

Своєї вершини французька новела XIX століття досягла у творчості Гі де Мопассана. Його творчий доробок містив більш як 20 збірок, до яких увійшло 300 новел, надрукованих протягом 1880-1890 років.

Провідні теми творчості:

o війна; страждання і смерть, які вона несла людям;

o життя представників різних суспільних верств і прошарків;

o кохання; щастя чи нещастя у шлюбі;

o вірність і зрада;

o самотність людини; її ізольованість і приреченість;

o доля жінки у суспільстві і сім'ї;

o доля людей, які опинилися за межами суспільства;

o буржуазні й аристократичні звичаї у столиці та провінції;

o релігія та її вплив на людей;

o патріотичні твори про франко-прусську війну.

Гі де Мопассан створив новий тип новели, якого не знала європейська література. Аналізувати його твори досить складно, бо найчастіше сюжет і зміст у новелі не збігалися. Зазвичай автор відтворював лише окремий епізод людського буття без чітко визначеного фіналу - "шматок життя". Але кожен такий епізод був проявом глибинних процесів життя, побачити, зрозуміти й осягнути які автор запропонував читачеві. Сюжет став ніби верхнім ґрунтом, який приховував значний художній шар. Такий принцип зображення пізніше отримав назву "підтекст".

Дослідивши тему війни, Мопассан поставив широке коло питань: -відповідальність уряду за війну;

-аморальне прагнення міської та сільської буржуазії мати зиск із війни; -трагедія втягнутої у криваві події війни пересічної людини і властиве їй почуття патріотизму;

-патріотизм мопассанівських героїв не промовистий, вони не виголошували гучних гасел, не говорили про велич Франції та свій обов'язок. Майстерність Мопассана-новеліста:

o одна сюжетна лінія;

o гострота та динамічність сюжетів;

o психологічна вмотивованість усіх дій героїв;

o найсуворіший добір головного, типового в слові, образі, характері, ситуації;

o сконцентрованість в одній події, у різкому зіткненні характерів;

o драматичне напруження дії;

o прийом контрасту;

o жвавий діалог;

o мова героїв індивідуалізована;

o широке використання художньої деталі;

o несподівана розв'язка;

o різноманість форма творів;

o стислість і лаконічність.

"Сповідь"

Головні героїні - Сюзанна і Маргарита де Терель - дві рідні сестри. Центральна тема новели - тема вірності та зради.

Маргарита померла. їй було 56 років, але на вигляд - не менше 75.

Сюзанна, старша за сестру на 6 років, ридала, стоячи біля сестри на колінах. Вона була вдовою. Колись вона дуже любила одного чоловіка, він теж її любив, але Анрі незабаром помер. Дівчина вирішила ніколи більше не виходити заміж. II молодша сестра Маргарита теж сказала, що ніколи не вийде. Вона була красива і багато чоловіків закохувались у неї.

Тепер, помираючи, Маргарита благала, щоб прийшов священик, якому зізналася, що також була закохана в Анрі. Щоб він не дістався сестрі, вона підмішала йому в тістечко порошок з товченого скла, собі так само, а решту кинула в озеро. На другий день померло двоє лебедів. Невдовзі помер і Анрі, а Маргарита назавжди залишилася калікою. Маргарита попросила сестру пробачити й та пробачила: "Прощаю тебе, дитино, прощаю..."

Твори Гі де Мопассана вражають своїм психологізмом. Автор тонко розуміє людську душу, знається на психології особистості. Вдало підібрані образи та деталі є засобами його творення. В романах та новелах природа та пейзажі завжди відповідає настрою та почуттям героїв, що підсилює зображення душевного стану героя.

Конфлікти мопассанівських новел, з одного боку, пов'язані з уявленням письменника про суперечність людини, в якій як би живуть і вічно борються один з одним дві протилежні істоти; зображення цієї внутрішньої боротьби людини, зазвичай обумовленої тиском на нього соціальних причин, дозволило Мопассану створити найвищий зразок його новелістики - новелу характерів, в якій письменник дуже стисло і виразно показував людину в його вчинках і жестах. З іншого боку, Мопассан будував свої новели і на тих соціальних конфліктах, які виникають в боротьбі людей між собою, а також в їх боротьбі із забобонами і умовностями буржуазного суспільства. Змальовувані Мопассаном конфлікти іноді дають простір його сатирі - осміянню низьких, корисливо-користолюбних прагнень буржуазної людини, його духовного і інтелектуального убозтва, але нерідко ці конфлікти виконані драматизму, навіть трагічної сили, коли йдеться про ті болісні людські страждання, які так умів зображати гуманіст Мопассан.

На основі розглянутих творів можна говорити про Гі де Мопассана як про письменника-майстра, як про знавця людської душі.