Вимірювання довжини кінцівок і окремих їх сегментів.Вимірюючи

довжину кінцівок, можемо встановити укорочення або подовження всієї кінців-

ки або окремих її сегментів. Виміри дозволяють також виміряти ті або інші

компенсаторні пристосування, виникаючі в результаті укорочення (подовжен-

ня) кінцівки.

Справжнє, або анатомічне укорочення (подовження) кінцівки. У нор-

мі анатомічна довжина верхньої кінцівки складається із суми довжини плеча і

довжини предпліччя.

Справжнє укорочення виявляється при посегментному порівняльному

виміренні., якої не будь кістки. Воно зберігається при неправильно зрозшихся

переломах, особливо у випадку зміщення по довжині або під кутому а також

при захворюваннях епіфізарного хряща з наступним порушенням росту кістки

у довжину.

Відносне або дислокаційне вкорочення (подовження) кінцівки.

Спостерігається при зміщенні суглобових кінців і порушенні взаємовід-

ношення між суглобовими поверхнями (вивих стегна). При порівняльному

надсегментному виміренні різниця у довжині відповідних кісток не виявляєть-

ся. Прикладом відносного (дислокаційного) укорочення може служити укоро-

чення ноги при вивиху стегна угору при якому, не дивлячись на. ОДнакову ана-

томічну довжину кінцівки, визначається укорочення кінцівки на боці вивиху.

Уявне або проекційне укорочення кінцівки. Анатомічного укорочення немає.

Укорочення кінцівки настав за рахунок фіксації патологічної установки в од-

ному або декількох суглобах,або хребетному стовпі. Наприклад сколіоз попе-

рекового відділу з перекосом тазу (внаслідок перенесеної травми а6o захворю-

вання). Проекційним це укорочення називається тому, що сума проекцій окре-

мих сегментів на горизонтальну площину менше їх загальної анатомічної дов-

жини. Прикладом такого укорочення

ному суглобі внаслідок анкілозу.

Є Згинальна

установка кінцівки у колін-

 

 

Сумарне, або клінічне функціональне укорочення складається із двох або

з трьох видів укорочення. Визначаться воно шляхом підкладанням під стопу

укороченої ноги у положенні хворого стоячи різної товщини спеціальних до-

щечок до того часу, поки таз не займе звичайне у нормі положення.

Висоту підкладених під стопу дощечок заміряють сантиметровою стріч-

кою і визначають сумарне або клінічне укорочення.

Визначення функції: Щадяча кульгавість говорить про больовий синд-

ром,який не дозволяє хворому повністю навантажити ногу. Це зустрічається

при запальних захворюваннях, різноманітних травмах. Нещадяча кульгавість,

навпаки, спостерігається при відсутності билі і свідчить частіше всього про

укорочення кінцівки внаслідок перенесеної травми (неправильно зросшийся

перелом з великим зміщенням по довжині), анкілоз або контрактура суглобу.

При цьому хворий не дивлячись на кульгавість, при ходінні повністю наванта-

жує ногу.

Рентгенологічне дослідження - повинно виконуватись, як мінімум у двох

проекціях (передньозздній і боковий).

Регенерація кісткової тканини (утворення кісткової мозолі) При зро-

щенні переломів кісток відбувається ряд складних як місцевих, так і загальних

біологічних змін. Вірно було б аналізувати стадії утворення кісткової мозолі по

гістологічним ознаки, біохімічних змінах, клінічній картині і т.п.. Це досить

тяжкий розподіл. Однак процеси, які відбуваються у ділянці перелогу, можна

уявити собі у вигляді досить визначеної схеми. Будь-який перелом кісток су-

проводжується крововиливом у місце перелому, або гематомою. Однак при па-

тологічною переломі кістки гематома може бути відсутня. Таким чином, утво-

рення кісткової мозолі починається з формування гематоми. В подальшому

відбувається трансформація гематоми у кісткову мозолю.

Перша стадія - клінічно продовжується перші 10 днів, відбувається фор-

мування мезенхімальної тканини із гематоми. У гематому швидко вростає гра-

нуляційна тканина, яка йде з кінців відломків кістки. Із гематоми, фібрину, на-

брякової рідини утворюється студениста маса,

утримуюча відломки кістки

 

 

етап слизової кісткової мозолі. В цей час відмічається збільшення кількості

кальцію і фосфору у гематомі, який поступає в основному із кінців кістки, а та-

кож із кісткової системи всього организму – етап грануляційної кісткової

Мозолі.

Основне значення у правильному і швидкому утворенні мозолі має відно-

влення судинної системи на місці перелому, так як первинна осифікація може

відбуватися тільки при досить розвинутій капілярній судинній сітці, коли мож-

ливе функціонування остеобластів.

Друга стадія зрощення переломів починається з 10 і продовжується до

50 дня з моменту перелому, характеризується утворенням колагенових волокон,

у яких починає концентруватися білка що є основою для утворення остеоідних

балочок, з’являються хрящові клітини – це характерно для 6-го тижня після пе-

релому. Кальцинацією хряща, закінчується ця стадія утворення кісткової мо-

золі.

Протягом перших 2-3 тижнів відбувається утворення первинної кістко-

Вої мозолів

Третя стадія - зрощення переломів не має чіткої межі.Кальцифікація кі-

сткової мозолі розпочинається відразу після утворення остеоідної тканини.

Клінічно відмічається повна нерухомість відломків, хоча на рентгензнімку кіс-

ткова мозоль може не визначитися, але у кінці III періоду (90 днів) вона вже

видна.

Відповідно ходу кровоносних судин формуються Гаверсові канали –

вторинна, або остаточна, постійна кісткова мозоль

Види кісткової (анатомічно) мозолі:

Періостальна (зовнішня)

Ендостальна (внутрішня)

Інтермедіарна (безпосередньо між уламками)

Параоссальна (м’які тканини)

Зрощення кісткових уламків відбувається за рахунок інтермедіарної мо-

золі, після чого пері-, ендо-, та параоссальні мозолі піддаються резорбції

 

 

Незростаючі переломи або переломи із сповільненою консолідацією,

прийнято називати переломи з відхиленням до нормального процесу остеогене-

зу, на місці перелому визначається рухомість і болісність у строки, значно(але

не більше чим у двічі) перевищують середні строки зрощення даної кістки.

Р-графія - визначається щілина між фрагментами, кісткова мозоля вира-

жена слабо, кістково-мозкові порожнини кінців фрагментів нідe не спаяні кіст-

ковою речовиною, як при хибних суглобах, а самі кінці не склерозовані. В ос-

нові цих переломів лежить переважно місцеві причини - часті необгрунтовані

зміни гіпсових пов’язок, недостатня репозиція фрагментів у сполученні з пога-

ною їх фіксацією, інтерпозиція м’яких тканин, інфекційні захворювання, гіпо-

вітаміноз і ти.

ЛІКУВАННЯ - усунення вище перерахованих причин.

ХИБНІ СУГЛОБИ (PSEUDOARTHROSIS)

Хибним суглобом, або псевдоартрозом, прийнято називати стійку рухо-

мість на протязі діафізарного відділу кістки, викликану відсутністю зрощення

фрагментів у строки, які втричі і більше перевищують середні строки зрощення

перелому даної. локалізації. Хибні суглоби розділяють на набуті і вроджені.

Останні виникають в результаті внутрішньоутробної патології і частіше всього

локалізуються не межі середньої і нижньої третини в/берцової кістки. Набуті

псевдоартрози розвиваються внаслідок різних причин місцевого і загального

характеру. Нерідко вони сполучаються. До місцевих причин відносяться: інтер-

позиція м"яких тканин при закритих переломах, необґрунтовано часті зміни ме-

тодів лікування, порушення їх методики (перерозтягнення фрагментів при за-

стосуванні скелетного витягнення, погана фіксація гіпсової пов"язки, інфекція

у ділянці перелому і наявність дефекту кісткової тканини при відкритих і вог-

непальних переломах, порушення методики хірургічної обробки відкритої кіст-

ково-м"язевої рани, надмірна резекція кінців фрагментів, поширене розмоз-

ження м"яких тканин і ін.). До причин загального характеру приводячих до

розвитку псевдоартрозів відносяться ендокринні розлади, захворювання і по-

шкодження нервової системи, інфекції, авітаміноз.

 

 

Лікування - оперативне. Консервативна терапія ефекту не дає. Основні

методи лікування. При захворюваннях і пошкодженнях органів опору і руху за-

стосовують два основних методи лікування: консервативний і оперативний.

Консервативний метод:

Лікувальна фізкультура: мета ЛФК заклюнеться у відновленні (повному

або частковому) втраченої в результаті травми або захворювання функції, а та-

кож попередженні розвитку деформації одного або декількох сегментів або

анатомічних ділянок апарату руху і опору.

МЕХАНОТЕРАПІЯ: основа методу полягає у методично повторюваних

рухах хворим на спеціальних машинах, прискорюючих процес відновлення ру-

хової функції того або іншого відділу апарату руху.

ПРАЦЕТЕРАПІЯ: це використання звичайне в побуті і звичних робочих

рухах з лікувальною метою для відновлення функції.

МАСАЖ: це лікувальний метод, в основі якого лежить нанесення не по-

верхню тіла людини дозованих механічних подразнень як5і викликають пере-

сування тканинних рідин (крові, лімфи) стискання, розтягнення і зміщення тка-

нин, масаж сприятливо впливає на стан судинної і нервової системи, він по-

кращує обмінні процеси шкіри і тканин, сприяє розсмоктуванню відкладень у

тканинах, надає болезаспокійливу дію, підвищує скоротливу здатність м’язів.

ТЕРМОТЕРАПІЯ / теплові процедури /- це використання з лікувальною

метою тепла підігрітих фізичних середовищ, до яких відносяться парафін, озо-

карит, лікувальні грязі, пісок, повітря, вода. Внаслідок розширення артеріол

підсилюється кровообіг. Це приводить до місцевої гіперемії, підсиленню про-

цесів мікроциркуляції i, відповідно, обміну у тканинах і органах, регенератор-

ним процесам у них і розсмоктуванню продуктів тканинного розпаду.

ЕЛЕКТРОЛІКУВАННЯ - електротерапія - застосування з лікувальною

метою різних видів електрики. 3s допомогою цих процедур можна впливати на

регуляторну функцію різноманітних відділів нервової системи, крово і лімфоо-

бігу, процедури обміну у тканинах і інше.

БАЛЬНЕОТЕРАПІЯ - це лікування різноманітними ваннами і мінераль-

 

 

ними водами різного хімічного складу. 3 цією метою використовують різні

рянні ванни, торфо і грязелікувення, родонові ванни, хвойні.

КЛІМАТОТЕРАПІЯ – морський, гірський, степовий клімат.

РЕНТІ'ЕОТЕРПІЯ-- лікування за допомогою промені Рейтгену засто-

совується при необхідності глибокої місцевої дії на хворобливі тканини або во-

гнища.

Використовують при новоутвореннях кісток, хронічному остеомієліті,

спондильозі, кістково-суглобовому туберкульозі.

ТРАНСПОРТНА ІМОБІЛІЗАЦІЯ. Слово "іммобілізація" означає “не-

рухомий" і під ним розуміють створення нерухомості пошкодженої частини ті-

ла для забезпечення її спокою.

Іммобілізація використовується при переломах кісток, пошкодженнях су-

глобів, нервів, поширених пошкодженнях м’яких тканин, запальних процесах

кінцівок, пораненні великих судин і поширених опіках.

 

Іммобілізація буває

двох видів: транспортна і лікувальна. Транспортні шини діляться HА шини фік-

суючі і шини, сполучаючи фіксацію з витягненням.

Основні принципи транспортної іммобілізації:

І. Шини обов’язково повинна захоплювати два, а інколи (нижня кінцівка

) і три суглоби.

2. При іммобілізації кінцівки необхідно надати їй функціональне поло-

ження, при якому кінцівка менше за все травмується.

3. при закритих переломах необхідно для закінчення іммобілізації вико-

нати легке і обережне витягнення пошкодженої кінцівки по осі.

4. При відкритих переломах вправлення відламків не виконується накла-

дають стерильну пов’язку і кінцівку фіксують у тому положенні, в якому вона

знаходиться у момент пошкодження..

5. При закритих переломах знімати одяг із потерпілого не потрібно. При

відкритих переломах необхідно наложити стерильну пов’язку.

6. Не можна накладати жорстку шину прямо на тіло: необхідно підкласти

м’яку підстилку (вата, сіно, рушник).

 

 

7. Під час накладання хворого з носилок пошкоджену кінцівку повинен

тримати помічник.

8. Потрібно пем"ятати, що неправильво виконана імобілізація може при-

нести шкоду В результаті травматизації. Така недостатня імобілізація закритого

перелом може перетворити його у відкритий і тим самим погіршити її кінець.

ГІПСОВІ П0В"ЯЗКЙ. На теперішній час для фіксації тканин з лікуваль-

ною і транспортною метою широко використовують гіпсові пов"язки.

М.І.Пирогов детально розробив і запропонував застосовувати їх у мирний час і

військовий час.

Технічно правильно і по показанням накладені гіпсові пов’язки або шина

(лонгет) створюють необхідний спокій пошкодженого органу і забезпечують

сприятливий кінець консервативної терапії або оперативного лікування.

Гіпсова пов’язка також служить гарним дренуючим засобом для рани (

впитує секрет виділений раною) запобігає попаданню в рану вторинної інфек-

ції, т. як гіпс, внаслідок властивої йому адсорбуючих властивостей, є гарним

фізіологічним антисептиком. Головною властивістю гіпсової пов’язки є фікса-

ція.

ПОКАЗАННЯ - переломи, захворювання і пошкодження суглобу, сухо-

жиль, хребетного стовпа, контрактура, кістково-суглобовому туберкульозі,

внутрішньосуглобовому переломі, поширених ранах.

Гіпс відноситься до мінералів, складається із сульфату кальцію і води

(CaSO4*2H2O).У природі він являє собою камінь білого або сірого кольору,

який вміщує біля 20% води. Медичний гіпс одержують із природного, піддаючі

його на заводі дробленню і обпалюванню при Т. 140 до 180 гр.С. При цьому

гіпс втрачає вологу і перетворюється на безводний сипучий білий порошок,

який вміщує 5, 25% води (2CaSO4*H2O)

Для визначення якості гіпсу застосовують наступні проби:

ПРОБА I - одержаний гіпс затискають в кулак. Завдяки сипучості гіпс

легко проникає через міжпальцеві щілини і в кульці залишається тільки части-

на гіпсу. Якщо у розтиснутому кулаку на долоні залишається спресований ком,

 

 

значить гіпс зволожений.

ПРОБА 2. Негіпсований лонгет із 2 - З шарів марлі наклеюють на перед-

пліччя або кисть. При хорошій якості гіпсу затвердіння відбувається через 5 - 7

хв. Після зняття лангети гіпс не кришиться і зберігає форму.

ПРОБА 3. У блюдце наливають трохи води і насипають невелику кіль-

кість гіпсу / приблизно 5 частин гіпсу на З частини води /.

РОЗМІШАВШИ МАСУ, ЗАЛИШАЮТЬ НА

5-10

ХВ.

ЗА

 

ЦЕЙ ЧАС ГІПС ПОВИНЕН

ЗАТВЕРДІТИ.

Якщо при роздавлюванні між пальцями шматочки твердого гіпсу, змі-

щуються крихти без вологи, значить гіпс гарної якості. Шматочки поганого гіп-

су з великою кількістю вологи при роздавленні перетворюються у кашицю.

ШИНИ - це різноманітні пристосування або виготовлення промісловим

способом засоби предназнєчені для фіксації частин тіла при різних пошко-

дженнях.

ІМПРОВІЗОВАНІ - виготовлені із підручного матеріалу.

ТАБЕЛЬНІ '- які є на медичному забезпеченні у готовому вигляді.

ЛІКУВАЛЬНІ...

ТРАНСПОРТНІ...

ПОСТІЙНЕ ВИТЯІ'НЕННЯ. В теперішній час цей метод є одним із

найбільш поширених методів консервативного лікування. Цей метод викорис-

товують для лікування закритих і відкритих переломів з великим зміщенням

фрагментів при усуненні контрактура вродженому і застарілому вивихові стег-

на і ін.

СКЕЛЕНЕ ВИТЯГ'НЕННЯ. Здійснюють проведенням спиці через кіст-

ку і витягненням за допомогою вантажу,безпосередньо за кістку. Метод скеле-

тного витягання у нашій країні був запропонований в 1910 p. К.Ф.Вегнером у

Харкові.

КЛЕЙОВЕ І ЛИПКОПЛАСТИРНЕ ВИТЯЖЕННЯ. Як самостійний

метод застосовують при переломах будь-якої локалізації без зміщення фрагме-

нтів у дорослих, при переломі мищелків в/берцової або стегнової кісток без ве-

 

 

ликого зміщення відростків, при вколочених переломах і ін.

Смуги липкого пластирю шириною 8 10 см. кладуть на м’які тканини зо-

внішньої і внутрішньої поверхні сегмента а потім у верхній, середній і нижній

третинах закріплюють трьома циркулярними турами липкого пластиру.

ОІІЕРАЦЇЇ, ЯКІ ВИКОНУЮ'ЬСЯ НА КІСТКАХ. Операції не кістках

можуть виконуватися піднадкісно (субперіостально) і надпідкісно (апериоста-

льно)

ОСТЕОТОМІЯ (osteotomia) порушення цілісності шляхом розсічення

кістки з метою усунення її деформації. Показання до остеотомії - анкілоз суг-

лобу у функціонально невигідному положенні, контрактура і різноманітні варі-

анти викривлення кісток вродженого або набутого, характеру.

ОСТЕОХЛАДІЯ (osteoklasia) закрита безкровна операція (підшкірний

перелом кістки) виконується з метою виправлення набутої або вродженої де-

формації довгої трубчастої кістки. ЇЇ застосовують при неправильно зростаю-

чих або зрослих переломах кісток.

ТРЕПАНАЦІЯ (trepanatio) - операція розтину кісткової порожнини.

СЕКВЕСТРЕКТОМІЯ (secvestectomia) - операція видалення змертвілих

ділянок шкіри. які відділилися (секвеструвалися) і вільно лежачих усередині

кістки у секвестральній коробці, або розміщеній у м’яких тканинах.

ТУНЕЛЇЗАЦІЯ - просвердлювання кістки за допомогою електросвердла

різного діаметру з метою стимуляції регенерації кісткової тканини при псевдо-

артрозах довгих трубчатих кісток.

ПОДОВЖЕННЯ КІСТКИ - застосовують при укороченні кінцівки. В

основі операції лежить остеотомія з косою або _ _ подібним розрізом.

УКОРОЧЕННЯ КІСТКИ - менш складне. У дорослих простіше укоро-

тити здорову ногу, чим подовжити хвору.

РЕЗЕКЦІЯ (resectio) – операція, направлена на видалення частини пато-

логічне зміненого органу або анатомічного утворення.

ТРАНСІПЛАНТАЦІЯ ()- Пересадка кістки може здійснюватись у одно-

го і того ж хворого із одного місця в друге (аутотрансплантація), від однієї

 

 

людини іншій (алотрансплантація), від молодої тварини людині (псенотранс-

плантеція).

ОСТЕОСИНТЕЗ ()- сполучення фрагментів пошкодженої кістки, що пе-

редбачає усунення відкритим і закритим способом зміщення фрагментів по-

шкодженої кістки і щільне стулення їх у вправленому положенні не строк, не-

обхідний для зростання.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

І. Г.С. Юмашев "Травматологія і ортопедія ". Москва"' Медицина ". 1977. 504с.

2. Я.Г.Дубров. Посібник з травматології. Москва " Медицина "1973.

3. Л.Г.Дубров. " Амбулаторна травматологія " Москва " Медицина ". 1986. 288с.

4. І.І.Деребіна, О.С.Носонкіна " Травматична хвороба “.Ленінград “ Медицина "

1987. 302 с.

5. Л.П.Соков " Курс травматології і ортопедії ". Москва Видавництво. Універ-

ситет дружби народів 1985. 408 с.

6.Л.А.Смирнов І.В.Шумада “ Травматологія і ортопедія "(практичне заняття)

Київ " Вища школа " 1984. 352 с.

7. В.Ф. Трубніков " Травматологія і ортопедія " Київ, " Вища школа " 1986,

591с.