Колесніченко У. О.
Асистент кафедри журналістики
ВІДРОДЖЕНІ ЖУРНАЛИ «ДЗВІНОЧОК» І «СВІТ ДИТИНИ»: НЕПЕРЕРВНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ
Загальновідома, апробована й перевірена життям істина: діти – це справжній скарб нації, про який і сім’я, і школа, і держава в цілому повинні піклуватися. Як буде виховано майбутнє покоління, таким воно піде у життя. Виростимо дітей на бойовиках і тріллерах – отримаємо відповідний урожай. Зростатимуть на якісній літературі та періодиці – отримаємо достойну заміну. Отже, не викликає сумнівів значення періодичних дитячих видань, які є ефективним засобом стимулювання суспільної і творчої активності підростаючого покоління. Дитяча і юнацька журналістика – «важливий елемент системи виховання дітей та підлітків, вона активно взаємодіє як з іншими компонентами ЗМІ, що адресовані юній аудиторії (теле- та радіожурналістикою), так і з різними соціальноми інститутами, що беруть участь у педагогічному процесі (освітою, наукою, культурою)» [4, 188].
Повагу й вдячність викликає діяльність М. Таранька, молодого учителя «Рідної школи» ім. Б. Грінченка у Львові, який, витративши весь свій капітал (кільканадцять тисяч крон, заощаджених під час військової служби в 1914–1918 рр.), засновує 1919 р. у Львові на власну моральну та матеріальну відповідальність спеціалізоване видавництво «Світ дитини». Поширювати українську культуру, виховувати дітей справжніми українськими патріотами – такі завдання поставило перед собою видавництво.
Добре усвідомлюючи роль друкованого слова у справі виховання молодшого покоління, Михайло Таранько 1 листопада 1919 року, у першу річницю виникнення української держави, випустив у світ часопис «Світ дитини», основне завдання якого визначалося двома напрямами – національно-спрямовуючим та культурно-освітнім [3]. Про виникнення часопису він розповідає у своєму спомині про школу: «В холодні дощові дні діти залишалися у шкільних залях, де провідники поодиноких гуртків читали дітям казки, історичні оповідання…, з найстаршими дітьми підготовляли сценічну виставу… Матеріалів до читання було дуже мало, тому провідники радили собі, як уміли, виписуючи з різних книжок та старих річників «Дзвінка» всякі підходящі матеріали. Саме тоді прийшла мені думка про конечну потребу дитячого журналу, які я постановив зреалізувати і почав видавати від 1 листопада 1919 р. двотижневик «Світ Дитини» [1, с. 292–293].
Безкоштовно співпрацювати зі журналом погодилися відомі культурні діячі, науковці: Антін Лотоцький (професор української гімназії в Рогатині), Катря Гриневичева (дитяча письменниця, колишня редакторка «Дзвінка», 1909–1911 рр.), Софія Олеськівна (управителька жіночої школи ім. Б. Грінченка у Львові), Михайло Галущинський (педагог, освітній діяч), Володимир Гнатюк (вчений-етнограф), Олександр Тисовський (професор Академічної гімназії у Львові). Також були запрошені до співпраці відомі художники Олена Кульчицька та Осип Курилас.
Велику увагу часопис приділяв історії українського народу, зокрема недавньому минулому (рубрика «Малі герої»). Також на сторінках видання читачі знайомилися з героїчними постатями, які боролися і полягли в боях за незалежність України. Слова з оповідання Едіти Сас «Ромко» (1921. – Ч. 10. – С. 22–23) доводять: журнал «СД» прагне виховати таке майбутнє покоління, яке б усвідомлювало, що рідний край і народ – то найбільша святиня. «Не забувай, сину, що ти Українець! Того тобі забути не вільно! Те слово для тебе стовпом огненним повинно бути. Хоч як зле тобі може буде, як тебе мучили би, свого народа тобі зректися не вільно! Ліпше смерть, ніж свій народ зрадити» (1921. – Ч. 10. – С. 22–23).Справі патріотичного виховання прислужився і тематичний цикл наукових оповідань «Малий історик» про життя в Україні за козацьких часів та найвидатніших представників козацтва.
Неабияке зацікавлення викликають твори, сюжети яких побудовані у формі щоденникових записів дітей. Так, прикладом ненав’язливого і незвичайного навчання християнських основ є «Щоденник Славка Вірного» Юри Шкрумеляка. Це своєрідна підбірка добрих справ і вчинків українських школярів: пожертви для інвалідів на Різдво, допомога бідним дітям Яворівщини, Гуцульщини, організація «Дитячих ярмарків» і «Свята Матері», поширення «Історії України для дітей», допомога ближньому у біді тощо.
Щороку «СД» пропонував різноманітну програму, приурочену певному святу, яка обов’язково мала містити виставу і пісенний концерт. У числах, присвячених Дню матері, найчастіше зустрічаються вірші, оди, молитви, оповідання, сценки. Святість любові до матері підкреслює Уляна Кравченко у «Пісні на «Свято Матері»: «Стелися барвінку ще нижче, ще нижче… / Присядься, матусю, ще ближче, ще ближче… / Віконечка наші вкриває завіса – / Не боюся гави – не боюся біса… / Тут блимає світло – при Божій іконі / Мої рученята у твоїй долоні. / Матуся як Ангел, близько – біля мене / Барвінку! Барвінку! Хрещатий, зелений…» (1932. – Ч. 10. – С. 151).
Актуалізація церковних свят – невід’ємної складової християнського виховання – знаходить своє відображення на сторінках «СД». Найчастіше це публікація віршів («Вже воскрес Христос з могили»; «Йорданська вода»): «…Пийте діти, Йордан-воду, / Ростіть – вірою богаті, / Всі до труду для народу, / У любові та в посвяті… / Всіх Йордан-вода обновить, / Всіх Йордан-вода очистить!» (1932. – Ч. 2. С. 1).
На сторінках дитячого часопису «СД» вірші зустрічалися найчастіше. Тільки за перші 10 років існування видання їх було надруковано майже 700. Це переважно віршовані рядки патріотичного та повчального характеру Юри Шкрумеляка, А. Лотоцького, Б. Лепкого, Марійки Підгірянки, О. Бабій, Уляни Кравченко, С. Черкасенко та інших. Творчість цих письменників сповнена національними та християнським духом, тому їхні вірші стали окрасою видання.
Найпоширенішими жанрами упродовж 20 років існування журналу залишалися байки і казки, яким належить особливе місце у духовній сфері дитини. Друкувалися байки Езопа, Г. Лессінга, І. Крилова. Казки «СД» знайомили дітей з навколишнім світом, торкалися у найпростішій формі складних питань соціальних взаємин між людьми, давали перші уроки дружби і взаємодопомоги, розуміння Добра і Зла. Були різними за тематикою – фантастичні, про тварин, соціально-побутові. Редакція також щоразу намагалася відкривати нові імена, подаючи зарубіжні казки (авторські, народні англійські, французькі, хорватські, японські, індійські китайські, єврейські тощо).
«Світ Дитини» дбав про всебічний розвиток своїх поціновувачів, тому звертався також до театрального мистецтва. Розповідав на своїх сторінках про дитячі шкільні театральні колективи, друкував звіти про вистави. Драматургічні матеріали були різної тематики: сценічні картинки до дня св. Миколая, вертепи та п’єси до Різдвяних свят, сценки з дитячих років Т. Шевченка.
Журнал «Світ Дитини» можна назвати свого роду «духовними вітамінами» для українських дітей [2, 3]. Незважаючи на цензуру, яка часто забороняла розмістити вартісні статті, на матеріальну скруту, він підніс українську культуру на вищий рівень, досяг значних результатів у формуванні світогляду, розвитку особистості дитини. Успішно конкурував з іншими часописами того часу й отримував схвальні відгуки. Завдяки наполегливій і відданій праці М. Таранька, «знавця дитячої душі та її потреб» [1, с. 292], журнал отримав довготривале видавниче життя.
1 листопада 1931 року для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку у Львівській друкарні Івана Тиктора «Українська Преса» з’являється часопис для українських дітей «Дзвіночок». Головним редактором став відомий на той час український письменник, січовий стрілець – Юра Шкрумеляк.
Вихованню у дітей патріотичних почуттів надавалося важливе значення. Редакція друкувала твори героїчної тематики. Їх умовно можна поділити на два напрями: твори про дітей-героїв і ознайомлення дітей з героїчними постатями української історії та недавніх Визвольних змагань. Замітка «Хто є герой?» (1933. – Ч. 15) з яскраво-вираженим повчально-патріотичним мотивом відкрила цю тематику у журналі. Частина оповідань, які були присвячені дітям-героям, розповідала про допомогу дітей січовим стрільцям у роки визвольної боротьби: «Відважний Василько», «З листом до Бригади!», «Діти другої сотні», «Михаськова варта» (1931–1933. – Ч. 1, 5, 6, 16). М. Гуцуляк у казці «Петрусь шукає княжої корони» змальовує героїчні вчинки дітей (1935. – Ч. 39–43). Також патріотичною наснагою були сповнені опубліковані у журналі вірші Ю. Шкрумеляка, Ю. Ігорківа, М. Матіїва-Мельника, оповідання А. Лотоцького, М. Гуцуляка, В. Ткачука та інших авторів. На доступному рівні у журналі була подана історія України. Можна було прочитати написані спеціально для дітей оповідання про княгиню Ольгу, князів Святослава, Мстислава, Данила та інших визначних постатей минулого.
Вихованню завжди приділялася велика увага в українських родинах. І першим помічником ставав журнал, газета чи книга. З яким трепетом у душі зустрічали діти своє улюблене видання: «…На кожне число «Дзвіночка» ми чекали як на подарунок від св.. Миколая. Так коли вже поштар приніс нам «Дзвіночок», то щоб взяти його, кожен обов’язково мив руки і брав журналик, як святу книжечку. «Дзвіночок» мав на нас, дітей, великий вплив, під яким ми були постійно. Тут ми черпали і мудрість, і пошану до батьків, і любов до Бога та України, і потяг до знань, і віру у кращу долю України та ненависть до ворогів та відданість рідному краєві, своєму народові, за котрий навіть малими готові були піти на смерть». Це й не дивно, адже кожна сторінка «Дзвіночка» була пройнята християнським духом. Щирі розповіді про пошану, мудрість, любов до Бога та батьків, до своєї землі, рідного краю, вірність, дружбу вкладалися у зміст, на перший погляд, звичайних віршів, оповідань, казок і п’єс. Але насправді у їхній простоті крився глибокий зміст, велика виховна сила.
Часопис був насичений матеріалами на релігійні теми. Зокрема відзначенню християнських свят присвячували цілі номери. Такі числа виходили у мальовничому оформленні, з віршами на відповідні теми, а часто і з текстами сценок для дітей на Різдво, Великдень, свято Миколая, які найчастіше писав Ю. Шкрумеляк. Так, у грудневому номері надруковано маленьку виставу «Золоті серцем», присвячену св. Миколаю. Троє хлопчиків, Петрусь, Микольцьо та Івась, зажурилися, що у сильну хуртовину св. Миколай не зможе до них прийти. Тому вирішили хоч дітям вдови-сусідки дати подарунки і збирають на це гроші. У цю мить до них заходить св. Миколай і, звичайно, приносить у подарунок журнал: «Мир Господній – хай в дівочі / Серденька засяє вам!.. / В цім «Дзвіночки» є пакунку, / Бо дітей він вірний друг. / Як учитель научає, / Як друг каже байочки, / Як бабуся повідає / Різні гарні казочки! / Всіх вас тут на поминаю, / Лиш читати тую книгу / Вона розум просвічає, / Так, як сонце літом ниву!» (1937. – Ч. 74. – С. 12).
У виданні друкувалися молитви для малих дітей і школярів. На прикладі хлопчиків та дівчат на сторінках «Дзвіночка» читачі вчилися щиро молитися: «А я вчора сам молився Й разу не збився – Аж Миколай з образочка До мене всміхнувся…» (1937. – Ч. 74. – С. 6).
Виховна політика «Дзвіночка» у християнському дусі була успішною та дієвою. Найважливіший смисловий, власне ключовий момент у християнському вихованні дітей правильно наголошує Василь Щеглюк у вірші «Хто нам поможе?»: «Ніхто нам не поможе, / Тільки один Бог Святий. / Лиш трудися і молися, / Чи дорослий, чи малий» (1935. – Ч. 47. – С. 7).
Творці журналу акцентують і важливість загальнолюдських чеснот. Багато художніх творів спрямовано на розкриття певних рис характеру та світогляду. Наприклад, кумедні історії, які розповідає хлопчик Петро Патичок, водночас застерігають і навчають дітей думати перед тим, як щось робити, вони надзвичайно образні і враховують особливості дитячого сприйняття.
Помітною публікацією є повість «Як Никола Барвінок вчився розуму» (автор не зазначений). Кмітливий школяр, головний герой рубрики, потрапляє у різні ситуації у побуті та навчанні, проходить низку випробувань. Автор на численних прикладах показує, як формуються моральні якості хлопчика, збагачується його світогляд, виробляється розважливість, справедливість, активність. Зацікавлення викликає одна з таких публікацій «Никола розуміється на жартах», події якої відбувалися у перший день навчання. Николка зі своїм другом Максимом гарно вдягнені ішли до школи. По дорозі їх зустрів пан на бричці і запропонував підвезти, але за умови, якщо вони німці, бо він, бач, сам німець і возить тільки німців. Максим видав себе за німця і скочив у бричку. А Николка почав сміятися з товариша і твердо відповів: «…їдьте здорові, а я піду пішки. Бо я українець». Цієї миті Максимко зістрибнув з брички і став біля свого друга. А пан почав допитуватися, чи не кортить все-таки хлопчику поїхати? «Хоч і кортить, але за те не буду казати, що я німець. Бо це було б смішно і погано…. Я пізнаю, що й ви… заговорили до нас жартом і на пробу, що ми будемо казати. Та на жаль, мій товариш на тому не порозумівся і тепер мусить стидатися». Пан похвалив Николку за розсудливість і любов до своєї національності і зауважив, що не варто заради своєї користі забувати, хто ти є насправді. А Максим після цієї історії утвердився у своєму розумінні усього українського (1933. – Ч. 16. – С. 10).
Ще з перших чисел журналу друкувалися оповідання, що мали сприяти любові та повазі дітей до тварин, природи. «Дзвіночок» допомагав розвивати і риси господарності: «Василько має коня вороного», «Василько має овечку», «Маруся має курята», «Михасько має свинку», «Івась має голуби» (1931–1933. Ч. 2, 4, 6, 20, 25). Це були цікаві повчальні твори, які ілюструвалися фотографіями та малюнками.
Інформація про визначні постаті української літератури займалау виданні почесне місце. Особлива увага приділялася особистості Т. Шевченка, зокрема висвітленню важливих подій його дитинства: «Дитяча тайна: Сценка в 120-літні уродини Тараса Шевченка» (1934. – Ч. 29). Редакція також знайомила читачів із життям І. Франка та з його художніми творами для дітей (1933. – Ч. 19), з біографією Ю. Федьковича (1934. – Ч. 37), В. Стефаника (1937. – Ч. 65) та подавала інформацію про інших українських письменників. Значну частину змісту журналу складали казки, віршики, сміховинки, ігри та жарти для дітей дошкільного віку.
І. Тиктор був не лише національно свідомим видавцем, а й успішним підприємцем. Він був першим серед західноукраїнських видавців, хто ввів рекламу у видавничу практику. У часописі «Дзвіночок» натрапляємо на рекламу кави, яка супроводжується словами: «Дітям дуже смакує золота кава» (1934 р.). Часто Тиктор, рекламуючи каву, вдається до римування: «На Великдень матимемо / Святкові усякі страви, / Та нап’ємось на снідання / Таки лишень «Пражінь» кави!»
17 вересня 1939 року – найсумніша дата в історії цього видання. «Дзвіночок» було закрито. Але, як не дивно, при такій суворій забороні журнал окремими числами вцілів. Його, як дорогоцінний скарб, передавали з рук в руки, від родини до родини з тим, щоб на творах цього видання виростало гідне українське покоління. Поява «Дзвіночка» стала важливою подією у культурному та духовному житті українського народу. Національне видання рідною українською мовою, ні від кого не залежне, провадило виховання нової української еліти на міцних засадах християнської моралі.
Отже, починаючи з 90-х років ХІХ століття, в Україні виникла справжня повага до дитячої аудиторії. Провідні, найбільш авторитетні дитячі журнали почали орієнтуватися на досягнення у галузі дитячої психології. Видання були універсальними, виконували кілька функцій: виховну, просвітницьку, розважальну тощо. Тексти наснажували патріотичні та християнські мотиви, завдяки чому читачі виховувалися на засадах моральності й справжньої українськості.
На початку 1990-х років Україна нарешті здобула таку довгоочікувану незалежність. Вона отримала право на самостійне державницьке існування та розпочала формування нової суспільної системи. У духовно-культурному житті держави постали проблеми перегляду та переосмислення донедавна панівних поглядів, повернення традиційних цінностей національної культури, відтворення релігійних та національних форм світосприйняття. За таких умов гасло духовного відродження було висунуто на перший план. Усі ці зміни позначилися і на розвиткові української дитячої періодики: відродилися й достойно продовжили справу виховання українського підростаючого покоління журнали «Дзвіночок» (1993 р.) і «Світ Дитини» (1994 р.), з’явилися якісно нові дитячі журнали, які можна визначити як єпархіальні та такі, що видає Церква спільно з релігійною організацією чи релігійне видавництво («Ангелятко», «Агнець», «Богдан», «Вертоград», «Водограй», «Зернятко, «Незабудка», «Отрок.ua», «Радость моя», «Свет Рождества», «Сто талантів», «Шишкин лес»).
У січні 1993 року вийшло перше число журналу «Дзвіночок». З 1994 року він входить до республіканського каталогу періодичних видань України, виходив у Київському державному видавництві «Преса України». Сотні, тисячі листів від маленьких і дорослих читачів, що надійшли до редакції за 16 років, засвідчили, що часопис посів гідне місце у списку сучасних українських дитячих видань і має своїх шанувальників, знайшов свого читача і виконує важливу роль у формуванні свідомості молодого підростаючого покоління в дусі української національної ідеї.
Читачами «Дзвіночка» є не тільки діти Галичини, але й всієї України (за довідкою Укрпошти), а також діти української діаспори США, Канади, Німеччини, Австрії, Бельгії, Польщі, Італії, Білорусії, Росії. На авторитет і популярність журналу працюють відомі українські письменники: Дмитро Павличко, Віра Багірова, Роман Коритко, Леся Щур-Храплива (Канада), Ярослав Дорошенко, Степан Пушик, Анатолій Качкан, Петро Сорока, Василь і Богданна Дерій, Йосип Фиштик і багато інших.
Шлях «Дзвіночка» до визнання виявився нелегким і тернистим. «Вихід першого числа відродженого «Дзвіночка» став важливою подією у духовному і культурному житті української нації. Українські діти отримали можливість мати своє національне видання, на рідній українській мові, видання справді ні від кого не залежне, метою якого стало – виховання нової української молодої еліти».
Уже в першому номері «Дзвіночок» звернувся до юних читачів із побажанням і вірою в те, щоб кожна його зустріч з читачами була потребою, радістю і святом. «Це – ваш журнал і його найголовніше завдання – виховати вас справжніми українськими патріотами, якими могла б гордитися наша Суверенна Незалежна Україна» (1993. – №. 1. – С. 3).
«Дзвіночок» – єдиний в Україні журнал для дітей, що виходить не в столиці, навіть не в обласному центрі, а у провінції, у районному містечку Рогатин (Івано-Франківська обл.). Ця «провінційна прописка» додає клопотів редакції, особливо, коли доводиться звертатися до вищих інстанцій за фінансовою підтримкою.
Головні теми молодшого «Дзвіночка», як і старшого, – доброта, щирість, любов до Бога, України, батьків, уважне ставлення до своїх друзів, повага до старших, шана до історичної давнини. Як і в ілюстраціях, так і у викладених текстах повністю відмежовано «модерність». Тут немає навіть натяку на злочинців, злочин, війни і вбивства, крадіїв, хитрунів, зловмисників. Усе, що друкує «Дзвіночок», сприяє виробленню гарних смаків у дитини, щирих почуттів, свіжості думки, світлої віри в майбутнє.
Не тільки необхідна, а й психологічно обумовлена національна спрямованість періодичного видання для дітей. Особливість дитини формується під впливом двох найважливіших чинників: власної природи та рідної культури, яку вона пізнає через освіту та виховання. Отже, най адекватніше сприймається, найкраще засвоюється дитиною саме те, що не суперечить її національній природі і легко включається у систему вже пізнаних нею культурних надбань рідного краю.
Журнал виховує своїх маленьких читачів у національно-патріотичному дусі. З номера в номер подає матеріали з історії нашого краю, розповідає про українських гетьманів і князів, пригоди славних козаків-запоріжців, січових стрільців. Достатньо уваги приділено матеріалам пізнавального характеру: звідки взявся український віночок, що символізує червона калина, де поділися літературні шедеври знаменитих бібліотек. При нагоді цілі сторінки присвячують святам, визначним датам.
Незмінними є рубрики «З нашої правдивої історії» (про визначні історичні події, присвячені їм легенди, перекази, про гетьманів, князів), «З історії нашого краю» (творці журналу розповідають про відомих письменників, друкують їхні твори: І. Франка, Ю. Федьковича, Г. Сковороди), «Українські звичаї», «Календар юного українця». Про історичні місця пише рубрика «Розповідь діда Базікала» або «Розповідь діда Кахикала».
Мотиви відваги, любові до рідного краю та патріотизму зустрічаються у кожному номері «Дзвіночка». Навіть у розважальному стилі на доступному дитячому рівні друкується добірка коміксів «Як Ромчик став пластуном». Цікаве оповідання львівського письменника Романа Коритка «Смерть ханського сестрінка» (1995. – № 5. – С. 4–5) розповідає про історичні події 1672 року, коли на Україні точилася запекла боротьба за визволення рідної землі під проводом Петра Дорошенка. Зокрема, відтворено правдиві епізоди облоги татарами Крехівського монастиря. Коли в героїчних оборонців скінчилися боєприпаси, а вороги пішли на відчайдушний підступ, ситуацію врятував кмітливий монах.
Національним духом пройняте й оформлення журналу. Герої казок, розповідей, віршиків, навіть звірі, одягнені у вишиванки, дівчатка в українських віночках. Дуже часто зображуються українські поля, квіти, церкви.
Патріотичне спрямування природно поєднується з християнським. У кожному номері є релігійна сторінка, де подаються колядки, вертепи, гаївки, веснянки, молитви до святих, молитви перед сном, церковні пісні. Є постійна рубрика «Сестри Марії з Філадельфії» (переважно містить молитви двома мовами – англійською та українською), розповіді та настанови отців з Рогатина, Канади та інших місцевостей.
Надзвичайно багатою на поради і настанови була сторінка о. Митрата Ярослава Гаймановича – духовного наставника дітей та молоді. Війна розпорядилася його долею і він опинився у Канаді. Там став душпастирем і понад 35 років ніс духовну священну службу за океаном у храмі Успіння Божої Матері, куди приходили українці зі своїми дітьми. У кожній проповіді о. Я. Гаймановича живе Україна, він дуже любив дітей і завжди наголошував: «діти повинні слухати батьків, рости працьовитими, бо тільки працею людина може всього досягнути у житті» (2003. – №. 2. – С. 7). Він прагнув, щоб діти, які народилися на чужині, виростали свідомими патріотами своєї нації. У 2006 році перестало битися серце українського патріота, духовного наставника і мецената «Дзвіночка», перестали з’являтися і його поради на сторінках журналу.
Майже у кожному номері надруковані цінні поради і заповіти для юного українця. Серед них: «люби Бога і шануй своїх батьків і не зраджуй їх ніколи»; «бережи материнську мову, бо вона твій дорогоцінний скарб»; «будь правдивим і ретельним у великих і малих справах»; «всюди і постійно поводься гідно» тощо.
Важливим компонентом текстового масиву «Дзвіночка» є матеріали, приурочені до християнських свят, найчастіше зимового календарного циклу (Різдва Христового, Святого Миколая). Це сценарії дитячих свят, маленькі п’єски, вертепи для дітей і дорослих: «Миколаю, отче рідний…» (1994. – № 11/12. – С. 18–19); «Вечір з янголятком» (2006. – № 6. – С. 4–5); («І месії честь віддаймо», 1995. – № 11/12. – С. 16–17).
На сторінках журналу також можна зустріти апокрифічні та народні легенди християнського спрямування: «Святий Андрій на Україні» (1994. – № 11/12. – С. 6), «Свята ікона» (1996. – № 5/6. – С. 20–21), «Святий Миколай» (1995. – № 11/12. – С. 4–5); перекази: «Віра без діла мертва» (1994. – № 7/8. – С. 27), «Як Бог літа ділив» (1996. – № 5/6. –С. 26–27), про розкопки Собору Успіння Пресвятої Богородиці (1996. –№ 5/6. –С. 12–13).
Велику увагу приділяє «Дзвіночок» українським звичаям, побуту, культурним надбанням. Багато казок, легенд, пісень і повір’їв доносить до маленьких читачів рубрика «Оповідач Ваш дід Повідаш».
Кожен номер позначено жанровим різноманіттям. Найчастіше зустрічається літературна казка («Про діда, бабу і качечку кривеньку» Богдана Лепкого (1994. – № 11/12. – С. 12–13), «Брисько, гуска і лисичка» Марійки Підгірянки (1993. – № 1. – С. 28–29). Пізнавальне значення для маленьких читачів також мають фантастичні казки та казки про тварин («Що робиться в кімнаті, коли всі сплять», «Котра квітка найкрасивіша» (1994. – № 11/12. – С. 22–25); «Доньки зими» (1993. – № 1. – С. 6–7); «Піч для жабки Бульбашки» (1995. – № 9/10. – С. 23), «Як Сіра Шубка вчився малювати» (1995. –№ 9/10. – С. 26–27). Героїчні казки – це розповіді про історичних героїв Рогатинщини, боротьбу українського народу проти своїх поневолювачів. Соціально-побутові найчастіше на релігійну тематику, про бідність, злидні й відповідне розуміння правди і кривди, добра і зла.
Відроджений «Дзвіночок» якісно продовжив і традиції свого попередника. Він знову запросив на свої сторінки Крилатого Новинкаря, кмітливого Миколу Барвінка і дотепного хлопчика-стрільчика. Але має уже й новітні традиції, свої постійних авторів, котрі ведуть певні рубрики, подають нові матеріали про життя українських дітей. Наприклад, фоторепортажі про пластунів, юних переможців Всеукраїнських літературних і музичних конкурсів.
Рубрика «Що пише крилатий Новинкар» у вигляді листів до малят, які приносить орел, розповідає про події у тих місцях, де він побував. Приносить привіти від дітей з різних шкіл, розповідає, чим вони захоплюються: «Побував на Кримському півострові… Місцеві дітки дуже милі й гарні. Та мови своєї країни не знають. Прикро…» (1995. – № 9/10. – С.15). Справжні український орел (найчастіше він зображений у вишиванці з «Дзвіночком» у крилах) надає корисну інформацію про визначні місця України, моря, ліси, винаходи за кордоном.
Дидактичний характер має рубрика «Як Миколка Барвінок розуму вчився». Це переважно повчальні розповіді, віршики про пригоди, які трапляються з маленьким хлопчиком через його непосидючість, впертість та неслухняність. Він проходить випробування, потрапляє у різні казусні ситуації вдома, у школі. На прикладі Миколки автор виробляє позитивні риси розважливості, справедливості у юних читачів.
Улюбленою та пізнавальною для дітей стала рубрика «Дзвіночок» з давнини» – відтворені цілі розвороти журналу 30-х років з повчальними історіями, тогочасними ілюстраціями, з кращими творами Лесі Українки, Олени Пчілки, Олександра Олеся, Юри Шкрумеляка, що свідчить про справжню наступність традицій.
Допомагати батькам закликає рубрика «Малий господарик» (1994. – № 7/8. – С. 14): «Ваші батьки старанно трудяться, щоб забезпечити своїх дітей всім необхідним у житті. А чи розумієте ви це? … якщо у вас є сад, то пильнуйте, щоб не дати пропасти жодному фрукту… таким чином заготувати на зиму сухофрукти для узвару. Як цьому зрадіє ваша мама!».
Рубрика «Корисно знати, варто збирати, не зашкодить вживати» дає поради малятам і батькам про застосування лікарських рослин, їхню користь. Сторінка під назвою «З бабусиної скрині» розповідає про цілющі властивості рослин, закликає жити в гармонії з природою, користуватися її допомогою. Начебто й не має зовні виразних християнських наголосів, але справжнє християнське підґрунтя усе одно є. Адже йдеться про такі ніби звичні моменти: терплячість, поміркованість, необхідність щоденної копіткої праці, далекої від усепоглинаючої жадоби до наживи.
Розумову активність маленьких читачів стимулюють інтелектуально-розважальними завданнями та іграми завдяки рубриці «Дітвора співає, в садочку гуляє». Захоплюють також головоломки, лабіринти, кросворди та ігри типу «домалюй», скоромовки-веселинки. Піднімають настрій рубрики «Сміймося разом», «Веселий куток», «Сміховинки від Яринки». Тут можна посміятися з кумедних вигадок малих читачів: «Скажи Івасю, що створив Бог шостого дня? – питає учитель. Івась мовчить. А учитель показує на себе. – Ага. Бог створив пана учителя! – Та дурню, не мене, а людину!» (2003. – № 1. – С. 16). Варто зазначити, що християнська домінанта присутня навіть у розважальних текстах.
Досить високим є мовний рівень журналу. Безперечно, «Дзвіночок» є потужним засобом популяризації української мови, формування її позитивного іміджу, подолання поширених у суспільстві стереотипів у ставленні до національної мови.
Автори журналу дбають про постійний плідний, творчий двосторонній зв'язок «журнал – читач»: спілкування читачів зі журналом робить цей зв'язок органічним. Починаючи з першого відродженого номера редакція постійно спілкується зі своєю аудиторією.
Привертає увагу логотип «Дзвіночка». Він максимально цікавий і для тих дітей, які ще погано читають. Високохудожнім і високо естетичним його не назвеш, але він неповторний і надзвичайно дитячий. Це маленький дзвоник у строкатій шапочці з обличчям хлопчика. Дуже часто – це дитя-дзвіночок в українському національному одязі.
Як національне видання «Дзвіночок» плекає у своїх маленьких читачів перші паростки віри, етнічної самосвідомості, яка охоплює комплекс уявлень про власний народ, про його походження, історичну долю, про мову, про власну державність. Журнал гідно справляється із завданням закріплювати нові знання та поглиблювати старі за допомогою художніх та публіцистичних творів, насичених євангельськими істинами.
Відроджений «Дзвіночок» помітно відрізняється від свого попередника. Це уже не чорно-біле, а кольорове видання. У символічному колі, на обкладинці, з номера в номер – не просто гарні малюнки, цілі глибокі сюжети. Журнал виходить на крейдованому папері. Але спільна риса у старого і нового «Дзвіночка» все-таки є – вони разом і кожен зокрема мають велике виховне та пізнавальне значення. З ним діти виростають справжніми християнами, гідними громадянами своєї держави.
Наприкінці 1993 року в газеті «Шлях перемоги» у Львові з’явилися сторінки-вкладки «Світу дитини», а в січні 1994 року вже вийшло перше число оновленого часопису. За кошти жертводавців журнал безкоштовно надсилається у міські, районні бібліотеки та сільські школи. Особлива увага приділяється східним та південним регіонам, у яких дотепер спостерігається брак українського слова. Крім того, журнал розповсюджується за передплатою, в тому числі й за кордоном: зокрема у Росії (особливо серед українських громад у Мурманську, Владивостоку, Хабаровську), Казахстані, Татарстані, США та Канаді.
«Світ дитини» «вибудовує» душу маленького українця і виконує поставлене спочатку завдання – його зі сміливістю можна назватиісторико-культурним християнським часописом. Він пропонує маленьким читачам світ української історії, етнографії, нашої музики, поезії, прози, гумору, який сповнений добром, християнською мораллю, патріотизмом.
Особливу увагу журнал приділяє релігійному вихованню молодшого покоління, друкуючи релігійні притчі, легенди, пісні, описи обрядів і таїнств. Все це не лише захоплює дітей, а й стає в нагоді вчителям як додатковий матеріал до шкільної програми. А сценарії, вірші та пісні допомагають у підготовці до державних і релігійних свят.
Кожен номер «СД» розпочинається оповіданням чи легендою християнської тематики. Найчастіше вони базуються на апокрифах та біблійних притчах і розкривають невідомі події з життя Ісуса, Марії та Йосипа на доступному дитячому рівні («Ісусикові пташенята», «Погоня», «Мак», «Свята ніч», «Осел хрестоносець», «Христос і розбійник»). Це твори Сельми Лягерлеф, які перекладають зі шведської, Катрі Гриневич, сюжети за творами Юрія Шкрумеляка, Миколи Яцківа та інших.
Важливим компонентом журналу є сторінки, присвячені певним християнським святам. Зазвичай це зворотна сторінка обкладинки, яка розповідає маленьким читачам про свято, яке відзначає український народ у даний період: Різдво Христове, Великдень, зіслання Святого Духа, день Святого Миколая та інші. Часопис подає віршик та невеличку розповідь чи вітання зі святом. На Зелені свята, наприклад, розповідає дітям, чому святкуємо це свято: «В цей день замаюють хати зеленню, моляться за померлих, віддають шану і поклін полеглим за волю і кращу долю України. Ці звичаї народ наш об’єднав з християнським святом Зіслання Святого Духа – Святою Трійцею» (1994. – № 4). Завдяки такій інформації у свідомість читачів з дитинства входить календар церковних свят і визначається правильна поведінка.
Функціонування видання як часопису християнського є ефективним також завдяки великій кількості молитов (переважно авторських). Це і «Молитва за рідну мову» Юри Шкрумеляка, «Молитва до ослика» о. Яна Твардовського, «Молитва Маркіяна» Л. Храпливої, присвячена 145 річниці з дня народження Маркіяна Шашкевича, «Молитва» за український народ на слова Івана Франка (перенесена з довоєнного часопису) і музику Степана Стельмащука: «Боже Великий, Єдиний, / Ласку свою нам пошли… / Дай нам все добре любити, / З злом не брататись нам, / Розум дай ясний і волю, / Силу робочим рукам» (1994. – № 6. – С. 11).
Християнські істини містяться майже в усіх творах «СД». Вражає те, що інколи у світському журналі подають ікони. Це допомагає створювати своєрідний і неповторний світ дитячої віри. Рубрика «Народознавство» знайомить молодше покоління з українськими народними піснями, обрядами та звичаями, християнськими святами.
Не обминає «Світик» відомих письменників і присвячує їм рубрику-пошану «У вінок пам’яті». Так, до річниці від дня народження М. Гоголя, М. Лисенка, Лесі України, І. Франка видання подає уривки їхніх творів та пише цікаві відомості про українських корифеїв.
Як і «Дзвіночок», «Світик» використовує тільки авторські малюнки. Багато ілюстрацій перенесено з довоєнного часопису, але вони є дуже органічними у загальному художньому настрої. На обкладинці часто подаються авторські роботи, присвячені подіям церковного календаря (роботи З. Юськіва «Свята Покрова», «Різдво», «Великодня композиція»; О. Лозинського «У надвечір’я святого Миколая»). Відродження й успішне функціонування «Дзвіночка» і «Світу Дитини» – переконливе свідчення неперервності потужних духовних основ української системи національного й християнського виховання.
1. Животко А. Історія української преси / А. П. Животко / [упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик]. — К.: Наша культура і наука, 1999. — 368 с.
2. Кусий Л. М. Роль часопису «Світ дитини» в національному відродженні України (на матеріалах 1919—1929 рр.) / Л. М. Кусий // Зб. праць НДЦ періодики / [Ред. кол.: М. М. Романюк та ін.]. — Львів, 1998. — Вип. 5. — С. 330—351.
3. Кусий Л. М. Часопис «Світ дитини» (матеріал за 1929—39 рр.) та його редактор Михайло Таранько / Л. М. Кусий // Збірник праць НДЦ періодики / [За ред. М. М. Романюка]. — Львів, 1996—1997. — Вип. 6. — С. 257—273.
4. Руденко И. А. Детская и юношеская пресса // Типология периодической печати. – М., 2007. – С. 188 – 204.
