Соціально-економічний і політичний розвиток Філіппін в останній третині ХІХ- початку ХХ ст.

Революційні події в Іспанії в 1868 р., що призвели до позбавлення влади королеви Ізабелли, послужили поштовхом для розвитку національно-визвольного руху на Філіппінах. Цьому також сприяли реформи нового генерал-губернатора де ла Торре, вони включаючи скасування цензури, обмеження всесилля церкви, свободу політичних акцій і зборів, скасування церковного контролю над школами.

З кінця 80-х років стали одна за одною виникати національно патріотичні організації - Іспано-філіппінська асоціація (1888), Філіппінская ліга (1892) і союз Катіпунан (1892).Саме Катіпунан проголосив гасло збройної боротьби за незалежність Філіппін і почав готувати країну до повстання. Повстання почалося в серпні 1896 р. в умовах гонінь і переслідувань активістів Катіпунана владою. Хосе Рісале- емігрант з іспанії, якому були чужі методи насильства, відмовився стати на чолі повстання. До повстання незабаром приєдналися представники різних верств населення, а на чолі його став виходець з метисів дрібний землевласник Агінальдо.

Повстання мало успіх, і в березні 1897 р. на Філіппінах була проголошена республіка, президентом якої став Агінальдо. Однак іспанська колоніальна адміністрація, яка пообіцяла проведення ряду важливих реформ, зуміла схилити керівника республіки до переговорів, результатом яких була капітуляція Агінальдо, який погодився емігрувати. Невідомо, як повернулися б події далі, якби не втручання США, які у квітні 1898 р. почали війну з Іспанією, зажадавши від неї виведення військ з Куби і визнання незалежності острова. На самому початку іспано-американської війни американці знищили іспанську ескадру в Манілі і допомогли Агінальдо і його прихильникам, які утворили тим часом у Гонконгу «патріотичну хунту», повернутися на батьківщину. Незабаром іспанська колоніальна адміністрація на Філіппінах була змушена капітулювати, а Агінальдо був проголошений «верховним вождем нації». У 1898 раїна була проголошена незалежною республікою, США оголосили про свій суверенітет над нею. Протести Агінальдо не допомогли, а в ході американо-філіппінській війни 1899-1901 рр.. США розгромили війська республіки і змусили її капітулювати. Ухвалений американським конгресом у 1902 р. Закон про Філіппінах закріпив залежний статус цієї країни, але офіційно надав їй певні демократичні права і свободи, включаючи виборність органів самоврядування, створення Законодавчої асамблеї та контролювала її діяльність філіппінській комісії з американців і філіппінців на чолі з американським генерал-губернатором. 93. Культура Індії ІІ пол. ХVІІ- початку ХХ ст.

У розглянутий період у зв'язку з розпадом Могольської імперії, загальною економічною розрухою і поступовою втратою Індією своєї незалежності простежується загальний занепад культури. Однак у першій половині XIX ст. спостерігаються і нові явища, які певною мірою запозичені індійцями від англійців. Особливо це проявляється в літературі: з `являються написані на різних мовах індійських прозаїчні твори, збірники листів на сучасні теми, розвивається журналістика, до того Індії невідома. Щодо архітектури, то індійці будували у основному такі ж будівлі, як у період Могольської Індії, але у деяких випадках вдосконалювали технічні рішення, пов'язані з їх зведенням. Однак в Індії з'явилися і зовсім іншого типу будівлі, побудовані англійцями. Деякі з цих будівель згодом вплинули на виникнення, вже в другій половині XIX ст., Особливого, так званого англо-індійського типу архітектури.

З технічних наук розвивалася тільки астрономія. Найбільше в цій галузі зробив князь Джейпура Джай Сінгх (? - 1743 Рр..). Він ознайомився з досягненнями давньогрецької, арабської і португальської астрономії і побудував великі обсерваторії.

У XVIII ст. драматичне мистецтво переживає упадок, п'єси сталі по суті писати не для постановки, а для читання їх вголос. Народні подання на сюжети давньоіндійського епосу влаштовувалися на ярмарках, але це було лише повторенням традицій. У 1757 р. у Калькутті Компанія заснувала театр для англійців Але індійці туди не ходили, тому що там ставилися п'єси на незрозумілі ям теми, та й дуже небагато індійці знали тоді англійську мову настільки, щоб мати можливість стежити за дією.

У XVIII ст. побудовано ряд нових міст з палацами, вулицями, мостами і т. п. Такий, наприклад, місто Джайпур, будівництво якої розпочато в 1728 р.

У Північній Індії в XVIII ст. був споруджений Лакхнау, столиця наваба Ауда, з цілим ансамблем будівель - палаців, мечетей, мавзолеїв правителів і знатних осіб Ауда, молитовних залів Великої і Малої Імамбари і т. д.

З XVIII ст. в Індії з'являються також європейські споруди, в першу чергу в Бенгалії. Англійські будинку XVIII ст. були головним чином класичного стилю, зазвичай з колонами, і ніяк не гармоніювали з навколишньою місцевістю.

Наприкінці XVIII ст. фарби бліднуть, композиція погіршується і навіть боги зображуються як прості смертні, в реальному побутовому обстановці, часто в колі сім'ї. У першій половині XIX ст. живопис стає все більш ремісничої. Нерідкі зображення англійських урядовців, а також всякого роду урочистих процесій. Мініатюра зі сторінок книги міцно переходит на побутові предмети.

94. В середині ХІХ ст. арабські країни Азії (Сірія, Ліван, Ірак) входили до складу Османської імперії. В той час вони були в стані розкладу феодалізму. Османська імперія тоді була економічно відсталою, проте економічний розвиток її окраїн, зокрема арабських земель, подекуди був вищим, ніж столичної провінції.

Франція і Англія використовували найрізноманітніші засоби проникнення в Сірію і Ліван. У цих провінціях Осман.імп. боротьба перепліталася з релігійною ворожнечею між маронітами-християнами і друзами-мусульманами, причому Франція провокувала виступи маронітів, Англія-друзів. В 1845р ця релігійна ворожнеча переросла в друзько-маронітську різню. Повстання маронітських селян проти грузьких феодалів в 1860р. не без участі франц. Колонізаторів так само закінчилося різнею.

Франц. Імператор Наполеон ІІІ, який виступив «на захист християн», намагався окупувати Сірію. Однак на вимогу Англії було скликано міжнародну конференцію Англії,Франції Росії, Австрії, Пруссії, Туреччини. За угодою, підписаною цими державами 5 вересня 1860р. франц. окупація повинна була мати тимчасовий характер. І влітку 1861р. Наполеон вивів свої війська з Сірії. Отже, спроба Франції в 1861р. воєнним шляхом захопити Сірію не мала успіху.Проте це не означало, що європейські держави відмовилися від свої претензій на арабські країни Осман.імп., що занепадала.

В кінці ХІХ ст.. німецький імперіалізм посилює свої позиції в центральних провінціях Осман.імп. Англія намагається укріпитися в Іраку, де англ.. капітал тримає у своїх руках всю економіку.

Франція продовжувала посилювати економічнк проникнення в Сірію і Ліван. С/г продукція цих країн за безцінь скуповувалася франц. Колонізаторами і вивозилась у Францію. На початку ХХ ст.. Франція поглинала не менше третини експорту Сірії.

Особливу увагу франц. капітал приділяв вирощуванню в Сірії шовку-сирцю, який вивозився на фабрики Ліона. Під контролем фрац. Капіталістів у Сірії виникали різні підприємства первинного обробітку шовку. Широко розвивалося тютюнництво. Для швидкого і зручного вивезення сірійського продовольства і сировини франц. капіталісти устаткували порт Бейрут, збудували кілька залізниць,що зв’язували глибинні райони Сірії з морськими портами. Розгортали свою діяльність і франц. банки.