Острови центральної частини Тихого океану.

Центральна частина Тихого океану, відділена від Тихоокеанських острівних дуг так званою андезитовою лінією, являє собою найдавнішу на Землі океанічну плиту. У її західній половині, на величезному просторі між Північним і Південним тропіками і частково за їхніми межами, знаходиться безліч дрібних островів, що групуються в лінійно-витягнуті архіпелаги. Ці острови вулканічного і коралового походження являють собою виступи над водою вершин лінійних вулканічних піднять, що перетинають Тихий океан. Деякі з них є діючими вулканами, що викидають потоки базальтової лави (наприклад, на Гавайських островах). Здебільшого це погаслі вулкани, надстроєні кораловими рифами. Частина вулканічних гір знаходиться на глибині від 200 до 2000 м. Вершини їхні вирівняні абразією, а положення глибоко під водою, мабуть, пов'язане з опусканнями океанічного дна. Утворення такого типу називають гайотами.

Між підняттями дна розташовуються глибокі улоговини (від 4 до 7 км) з рівною поверхнею, складеною базальтами, прикритими пухкими опадами. Улоговини такого типу називають океанічними плитами чи талассосинеклізами.

Розташовані між тропіками, серед найбільшого океану Землі, острови мають жаркий і вологий клімат з рівним ходом річних і добових температур. У розподілі опадів спостерігається велика залежність від експозиції схилів стосовно пануючих пасатних вітрів: особливо рясно зрошуються навітряні відносно пасатів схили гір.

Західна Океанія в цілому більш волога, ніж Східна; па сході контрасти в зволоженні навітряних і підвітряних схилів виражені різкіше. У приекваторіальних районах Тихого океану зароджуються циклони, з якими пов'язані зливові дощі, урагани і смерчі.

Острівна природа обумовлює загальну бідність і великий ендемізм органічного світу, причому ці особливості зростають із заходу на схід. На Гавайських островах, наприклад, ендемічні 90% видів рослин. У складі фауни Полінезійських островів майже відсутні звірі, плазуни і земноводні. Найбагатше представлені птахи, що легко перелітають морські простори.

Багато тварин і рослини були завезені на острови, частину з них здичавіла, злившись з місцевим органічним світом. Майже всі культурні рослини і домашні тварини також завезені з материків. Повсюдно на островах поширені кокосова пальма, горіхи якої розносяться течіями по всьому Тихому океані.

 

Острів Тасманія. Відділений від материка Басовою протокою шириною 224 км і розміщений на границі субтропічного і помірного поясів, незважаючи на його невелику площу (близько 68 тис. км2), має своєрідні, «неавстралійські» риси природи, якими є вологість клімату, густота річкової мережі і лісистість.

По рельєфі і геологічній будівлі Тасманія являє собою продовження гір південно-східної частини материка. Надра її багаті мідною рудою, залізом, рудами олова, цинку і свинцю, а також золотом і сріблом. В осадових відкладах є родовища кам'яного вугілля. Відкриті також родовища платини.

Велику частину острова займають окремі плато середньою висотою близько 600 м, розсічені глибокими долинами рік, складені дислокованими докембрійськими і палеозойськими породами, що місцями перекриті вулканогенними товщами. На півночі плато піднімається до 1500 м, у рельєфі виражені сліди заледеніння. Майже скрізь плато круто обриваються до берега, розчленоване в зв'язку з недавніми опусканнями на безліч лопатевих бухт і півостровів. Низинні ділянки є уздовж узбережжя в межах великих рік.

Велика частина Тасманії лежить у зоні циклонічної діяльності помірних широт південної півкулі. Для неї характерні постійні вітри західних румбів, що приносять вологу на західне узбережжя і західні схили. Річні суми опадів у деяких районах перевищують 3500 мм, середня кількість їх для всього острова близько 1000 мм, на сході зменшується до 500 мм. Опади узимку і улітку випадають здебільшого у виді тривалих дощів, тільки в північній половині літо відносно сухе. У горах узимку утворюється сніжний покрив, але на низьких місцях сніг випадає рідко і майже ніколи не затримується.

Рясні опади живлять густу річкову мережу, особливо розвинуту на заході. Глибокі і швидкі ріки повноводні весь рік і мають великі енергоресурси, на базі яких створені енергоємні галузі промисловості.

Клімат Тасманії прохолодний, причому розходження температури самого теплого і самого холодного місяців рідко перевищують 10°С. Зима приблизно такому ж тепла, як на півдні Великобританії, навіть трохи тепліше. На невеликій висоті над рівнем моря середня температура липня і серпня +7, + 8°С, середня січнева температура +17, +18°С. У найвищій частині гір узимку буває морозний період.

Значну частину Тасманії покривають ліси. Самі великі лісові масиви збереглися в найменш освоєній західній частині острова. У них переважають вічнозелені дерева, особливо вологолюбні види евкаліптів і вічнозелений південний бук. До евкаліптів і буків домішуються хвойні, що поширені також на південно-заході Південної Америки.

Вище 1000 м ліси змінюються заростями чагарників; поверхні найвищих плато покриті альпійськими луками з ділянками сфагнових боліт.

На острові збереглися деякі тварини, що уже давно винищені на материку; крім того, там є деякі представники антарктичної фауни. Із сумчастих, крім тих, котрі є і на материку (вомбати, коала й ін.), у складі фауни Тасманії довгий час існували два види підродини сумчастих хижаків: сумчастий вовк і сумчастий диявол. Останній зберігся в невеликому числі в самих глухих районах острова. Вовка багато хто вважає цілком вимерлим. На Тасманії багато різних птахів, на півдні живуть навіть гості з Антарктики — пінгвіни.

Острів заселений нерівномірно. Велика частина населення зосереджена на сході; там виросли найбільші міста, навколо яких саджають картоплю і вирощують різні плодові дерева, головним чином яблуні.

Нова Гвінея і прилягаючі острови. Острів Нова Гвінея і прилягаючі до неї архіпелаг Бісмарка, Соломонові острови і деякі інші лежать між екватором і 10° пд. ш.

Вони складають північну ланку острівної дуги, що оточує Австралію зі сходу і відділену від неї западинами Коралового і Тасманового морів. Південний край цієї дуги утворює Нова Зеландія.

Нова Гвінея — один з найбільших островів Землі. Площа його—829 тис. км2.

 

Північні і центральні райони Нової Гвінеї займають високі гори. Через весь острів з північно-заходу на південний схід простирається головний ланцюг гірських хребтів (Центральні гори) з вершинами висотою 3000—4000 м (гора Джая—5029 м). Уздовж північного узбережжя витягнутий ланцюг більш низьких Берегових гір, відділений від головного ланцюга смугою тектонічних западин. Гори складені сильно дислокованими гнейсами, кристалічними сланцями, вапняками мезозойського віку і могутніх гранітних інтрузій, що утворюють високі, неприступні хребти зі стрімкими схилами і слідами древнього заледеніння.

Північні береги острова утворені розламами; біля берегів багато коралових рифів і невеликих островів, серед яких піднімаються погаслі вулкани.

Гірські ланцюги Нової Гвінеї продовжуються на архіпелазі Бісмарка і Соломонових островах. Гори на цих островах звичайно не перевищують 3000 м, багато вершин являють собою погаслі і діючі вулкани. В океані, у безпосередній близькості від високих острівних гірських споруд, проходять смуги глибоководних океанічних западин, що свідчать про процес занурення Тихоокеанської плити.

Південна частина Нової Гвінеї належить до Австралійської платформи і зайнята молодою низинною рівниною висотою не більш 100 м, складеної алювієм і пересічена ріками. Поступово понижуючись, низовина занурюється під води Арафурського моря. Продовженням її можна вважати прибережну низовину затоки Карпентарія в Австралії. Плоскі низькі береги південної частини Нової Гвінеї заболочені.

Приекваторіальне й острівне положення Нової Гвінеї визначає її кліматичні особливості. На висоті до 1000 м температури високі і майже не змінюються протягом усього року. Коливання середньомісячних температур відбуваються в межах від +25 до +28°С, нижче + 20°С температура майже ніколи не падає. На висоті близько 2000 м середня температура всіх місяців трохи нижче +20°С.

На північних схилах випадає в середньому більше 4000 мм опадів, а місцями — більш 6000 мм. На висоті більш 4000 м низькі температури і велика кількість снігу створюють сприятливі умови для утворення льодовиків. Снігова границя на Новій Гвінеї займає винятково низьке положення для екваторіальних широт — приблизно на висоті 4400 м. По долинах найвищих гір Нової Гвінеї опускаються невеликі льодовики.

Південна, низинна частина острова за розподілом опадів нагадує Північну Австралію. Узимку, коли дує південно-східний пасат, там буває посуха, улітку північний мусон приносить вологу. Річні суми опадів досягають 1000 мм.

Гірський рельєф і достаток вологи сприяють розвитку річкової мережі. На Новій Гвінеї багато рік довжиною в кілька сотень кілометрів. Сама довга з них — Флай — суднохідна, вона починається в горах і протікає по південній, рівнинній частині острова, довжина її 620 км. Режим рік цілком залежить від дощів. У низовинах, де ріки протікають по плоских заболочених місцях, після дощів вони сильно розливаються і затоплюють великі ділянки.

По складу флори Нова Гвінея трохи ближче до Азії, ніж до Австралії. Разом з тим у її флорі багато ендемічних видів. У розподілі типів грунтово-рослинного покриву добре видно залежність від режиму опадів і висоти над рівнем океану.

Уздовж низьких берегів, як і в Австралії, простягнулися широкі смуги густих мангрових заростей, що проникають також в гирла рік, затоплювані під час припливів. Для річкових долин південної низовини Нової Гвінеї характерні смуги галерейних лісів із сагових пальм. На узбережжях звичайні гаї кокосової пальми. На вододільних просторах низовини переважає савана. Вона близька до австралійської, у ній можна зустріти казуарини, акації, евкаліпти і багато високих твердих злаків.

Інші острови покриті лісами, що, піднімаючись по схилах гір, поступово змінюють свій склад і вигляд. Багатий вологий тропічний ліс, близький по складу до лісів островів Південно-Східної Азії, покриває схили гір до висоти 1500 м, де переходить у збіднений гірський ліс, що змінюється на висоті близько 3000 м змішаними хвойно-листяними лісами; ще вище гори покриті високогірними луками. Однак густий покрив вологих тропічних лісів і тут швидко скорочується через рубки.

 

По складу дикої фауни Нова Гвінея набагато багатша інших островів і близька до Австралії. Там водиться кілька видів кенгуру, кусдус, сумчастий борсук і єхидна. Багато також спільних з Австралією видів і родин птахів: казуари, папуги какаду, голуби, кілька видів курячих, райські птахи з їх різноманітним і строкатим оперенням. Серед плазунів особливо поширені ящірки і черепахи. На інших - островах ссавців майже немає, зникає також і багато птахів. З відаленням островів від Австралії фауна їх збіднюється.

Населення складають переважно папуаси і меланезійці. Зі стороннього населення переважають вихідці з Азії, європейців дуже небагато. Для ландшафтів низинних і прибережних районів, характерні плантації кокосової пальми, какао, каучуконосів і кава. Місцеве населення на малюсіньких ділянках вирощує кукурудзу, батат, маніок, цукрову тростину, сагову пальму і банани. Ці рослини дають основні продукти харчування.

Нова Каледонія, Нові Гебріди і Фіджі. Ці острови знаходяться в південній півкулі між 10° пд. ш. і Південним тропіком. Самі великі з них — материкового походження. Вони являють собою вершини гірських ланцюгів, що піднімаються на 1200—1600 м над рівнем океану. Острови складені кристалічними і метаморфічними породами, у яких містяться запаси міді й інших кольорових металів. Ці породи перекриваються молодими вулканічними утвореннями. Інтенсивний сучасний вулканізм і сейсмічність характерні для всіх островів. Найбільш дрібні з них являють собою діючі вулкани. Є також коралові острови, підняті недавніми рухами на висоту декількох сотень метрів. Майже усі вони облямовані бар'єрними кораловими рифами. Між ними лежать глибоководні западини.

Ця група островів більше віддалена від екватора, ніж Нова Гвінея, і знаходиться під переважним впливом південно-східних пасатів.

Коливання середніх температур у порівнянні з Новою Гвінеєю більш значні. Середня температура самого жаркого місяця (лютого) +26, +27°С, а в серпні вона знижується до + 21, + 23°С, мінімальна температура біля + 10°С. У горах на висоті 1500—1600 м середня температура нижче +6, +8°С.