Закони навчання, їх сутність

Закон — це об´єктивно існуючий, постійно діючий і необхід­ний взаємозв´язок між предметами, явищами та процесами, що випливає з їх внутрішньої природи, сутності. Законом у дидак­тиці можна вважати внутрішній істотний зв´язок явищ навчан­ня, який зумовлює їх необхідний вияв і розвиток (І.Я. Лернер).

Практично вся історія людства супроводжується намагання­ми знайти найбільш загальні, спільні для всіх елементів навчан­ня, чинники, правила, закономірності. Платон, Арістотель, Квінтіліан робили спроби узагальнення практики навчання у вигляді певних правил. Я.А. Коменський, А. Дистервег вироби­ли цілі системи правил-рекомендацій щодо дій суб´єктів і чин­ників навчально-виховного процесу. Окремі закономірності на­вчання сформулював Й. Песталоцці. Багато настанов, рекомен­дацій і правил К. Д. Ушинського цілком обґрунтовано можна вва­жати дидактичними закономірностями. Значну увагу встановлен­ню і формулюванню правил, принципів, законів і закономірностей навчання приділяли Дж. Дьюї, Е. Торндайк, Е. Мейман. Практично всі відомі теоретики педагогіки намагалися встано­вити об´єктивні зв´язки між суб´єктами, явищами, чинниками навчально-виховного процесу. Одним це вдалося більше, ін­шим — менше. Але ще донедавна вчені утримувалися від форму­лювання педагогічних законів. У вітчизняній педагогіці до 70-х років минулого століття навіть терміни "закон" і "законо­мірність" вживалися рідко й обережно, а відкриті й задіяні у світовій практиці закони й рекомендації або замовчувалися, або заперечувалися з ідеологічних міркувань.

Є й об´єктивні причини стриманого підходу вчених і практиків педагогіки до формулювання законів, що діють у сфері навчаль­но-виховної діяльності. Справа в тому, що педагогічні закони виявляються в умовах впливу на процеси навчання і виховання великої кількості чинників, а тому не завжди дають чітко визна­чений, гарантований результат. Вони, як правило, мають прогно­стичний, імовірнісний, стохастичний характер на відміну, ска­жімо, від фізичних, хімічних, біологічних законів. Є й така особ­ливість, що в соціальній сфері прояви закону складно побачити, відстежити і зафіксувати. Одні й ті самі чинники, закономірності педагогічного процесу в різних умовах, з різними суб´єктами мо­жуть давати зовсім різні, а інколи й протилежні, наслідки.

І все ж значна частина теоретиків педагогіки (Ю.К. Бабанський,Б.С. Гершунський, М.І. Махмутов, І.Я. Лернер та ін.) виді­ляють і формулюють педагогічні закони, які визнаються і засто­совуються практиками.

В.І. Загв´язинський групує і характеризує закони навчання, які мають об´єктивні джерела виникнення і діють у будь-яких ситуаціях навчального процесу:

— закон соціальної зумовленості цілей, змісту та методів навчання. Він розкриває визначальний вплив суспільства через соціальне замовлення освіті на зміст, цілі, масштаби, засоби, ме­тоди організації навчального процесу;

закон розвивального й виховного впливу навчання на учнів. Ізміст, і стиль спілкування, і характер завдань — усі ком­поненти навчання неодмінно впливають на формування орієн­тацій, особистісних якостей, духовного світу, здібностей, рис ха­рактеру вихованців;

— закон зумовленості результатів навчання характером діяльності та спілкування учнів. Цей закон розкриває вплив процесів, які формують особистість, у тому числі пізнавальних, ступеня самостійності та продуктивності діяльності учнів на ре­зультати навчання;

— закон цілісності та єдності педагогічного процесу. Вінвідображає зв´язок частини (наприклад факту, закону) і цілого (наприклад теорії, загальної наукової картини світу), взаємозв´я­зок раціонального та емоційного, репродуктивного і продуктив­ного, зумовлює необхідність гармонійної інтеграції предметів, змістового, мотиваційного й операційного компонентів (діяль­ності), оволодіння знаннями і розвитку;

— закон взаємозв´язку та єдності теорії і практики в на­вчанні. Він означає, що будь-яке наукове знання прямо чи опосе­редковано слугує практиці (та й виводиться в кінцевому підсум­ку з неї). Звідси виплилває необхідність опори на суспільну прак­тику та життєвий досвід учнів, конкретизації і застосування на­укових положень у практиці, наскільки дають можливість спе­цифіка матеріалу, підготовленість учнів та умови навчання;

— закон взаємозв´язку та взаємозумовленості індивідуаль­ної, групової та колективної навчальної діяльності. Ці видиорганізаційної діяльності можуть бути розведені у часі або по­єднуватися, взаємопроникати; на певному етапі якомусь видові діяльності може надаватися перевага, але вони мають не виклю­чати, а передбачати один одного.

Всі принципи навчання тісно взаємозв'язані, взаємопроникають і взаємоконтролюють один одного, і чим більше їх реалізовано під час уроку, тим вища його результативність та ефективність. Як зазначає професор В. Бондар, одні принципи чітко проявляють свою дію, інші - є загальним дидактичним фоном, а деякі неможливо реалізувати в конкретній навчальній ситуації.

Запропонована послідовність дидактичних принципів відповідає логіці діяльності вчителя: від постановки цілей і завдань навчання до здійснення контролю за його результатами.

Принцип цілеспрямованості навчання. Застосування цього принципу вимагає від учителя знання основної мети освіти, завдань навчання в сучасній школі, уміння в конкретній ситуації ставити оптимальні завдання навчання, розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальні можливості учнів даного класу. Як зазначено в програмних документах основними освітніми завданнями є: оволодіння учнями системою наукових знань, практичних умінь і навичок, специфічних для кожного навчального предмета; розвиток розумових здібностей і пам'яті, волі, емоцій особистості, її потреб, інтересів, здібностей; формування наукового світогляду, моральної, трудової, естетичної, екологічної, фізичної та ін. культури. Плануючи урок, зміст, методи і форми навчання, учитель повинен забезпечити усвідомлення учнями всього комплексу завдань кожного уроку. Ці завдання повинні відображати основні ланки процесу засвоєння знань: від сприймання навчальної інформації до використання знань на практиці.

Принцип цілеспрямованості навчання вимагає:

- чітко уявляти мету і результати навчання;

- “переводити” цілі навчання у внутрішні мотиви та пізнавальний інтерес учнів;

- забезпечувати усвідомлене виконання навчальних дій;

- проектувати проміжні і кінцеві результати навчання;

- конкретизувати основну мету навчання в завданнях;

- показувати учням перспективи успішного навчання.

Принцип науковості. Передбачає розкриття причиново-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій. Вимагає включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки.

Принцип науковості реалізується в змісті навчального матеріалу, зафіксованому в навчальних програмах і підручниках.

Вимоги, що випливають із принципу науковості:

- знайомити з історією винаходів;

- об'єктивно висвітлювати наукові факти, поняття, теорії;

- знайомити з новими досягненнями;

- показувати перспективи розвитку науки;;

- озброювати учнів методами науки;

- вносити корекцію в знання, здобуті самостійно за допомогою засобів масової інформації;

- розкривати роль теорії для практики;

- розкривати внутрішні зв'язки і відношення, причиново-наслідкові зв'язки в процесах і явищах.

Принцип систематичності. Передбачає дотримання логічних зв'язків навчального матеріалу. За такої умови він засвоюється в більшому об'ємі і забезпечує економію часу.Цей принцип реалізується в різноманітних формах планування (порядок вивчення окремих питань теми, послідовність теоретичних і лабораторних робіт).

Принцип послідовності.

Передбачає безперервний перехід від нижчого до вищого ступеня викладання та учіння.

Вимоги, що випливають із принципу систематичності і послідовності:

- встановлювати міжпредметні зв'язки і співвідношення між поняттями під час вивчення теми, навчального предмета;

- використовувати логічні операції аналізу та синтезу;

- забезпечувати послідовність етапів засвоєння знань;

- здійснювати планомірний порядок навчання;

- поступово диференціювати та конкретизувати загальні положення;

- розподіляти навчальний матеріал на логічно завершені фрагменти, встановлюючи порядок і методику їх опрацювання;

- визначати змістові центри кожної теми, виділяти головні поняття, ідеї, встановлювати зв'язки між ними, структурувати матеріал уроку;

- розкривати зовнішні і внутрішні зв'язки між теоріями, законами і фактами, використовувати міжпредметні зв'язки;

- визначати місце нового матеріалу в структурі теми чи розділу.

Принцип доступності.

Передбачає підбір методів і засобів навчання, відповідно до рівня розумового, морального і фізичного розвитку учнів без інтелектуальних та фізичних перевантажень учнів. Але цей принцип не означає, що зміст навчального матеріалу повинен бути спрощеним, елементарним. Навчальні завдання повинні перевищувати рівень пізнавальних можливостей учнів, спонукати їх до напруження пізнавальних сил, подолання посильних труднощів. За цієї умови навчання буде „вести за собою розвиток“.

Вимоги, що випливають із принципу доступності в навчанні:

- вибирати головне, суттєве в емпіричному компоненті змісту (властивості, ознаки, функції);

- забезпечувати відповідність обсягу домашнього завдання встановленим нормам;

- використовувати достатню кількість фактів, прикладів для формування ядра знань - теорій, ідей, законів;

- надавати диференційовану допомогу учням у навчанні;

- об'єм знань і темп навчання встановлювати з урахуванням реальних можливостей учнів.

Принцип свідомості. Принцип, що передбачає використання логічних операцій і позитивного, відповідального ставлення учнів до навчання.

Принцип активності. Вимагає діяльного ставлення учнів до об'єктів, які вивчаються.

Вимоги, що випливають із принципу свідомості і активності учнів у навчанні:

- доцільно використовувати у процесі навчання частково-пошукові бесіди, створювати проблемні ситуації;

- спонукати учнів до різноманітних видів творчості;

- показувати значення навчального предмету для вирішення життєвих проблем;

- використовувати у процесі навчання мислительні операції (аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення);

- навчати учнів раціональним прийомам організації навчальної діяльності;

- вчити учнів складати план відповіді.

Принцип міцності. Вимагає запам'ятовувати навчальний матеріал у поєднанні з вивченим раніше.

Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип міцності знань, умінь та навичок:

- запам'ятовувати навчальний матеріал в поєднанні з пройденим раніше;

- повторювати навчальний матеріал за розділами і структурними смисловими частинами;

- виділяти при повторенні основні, провідні ідеї;

- використовувати самостійну роботу учнів (творче застосування знань);

- використовувати асоціативні зв'язки нового матеріалу з уже відомим, добре засвоєним;

- постійно звертатися до раніше засвоєних знань з метою їх поглиблення.

Принцип ґрунтовності. Передбачає точність, доказовість і повноту знань.

Вимоги, що випливають із принципу ґрунтовності навчання:

- послідовно застосовувати всю систему дидактичних принципів, законів і закономірностей;

- здійснювати засвоєння матеріалу певними частинами;

- виконувати оптимальну кількість навчальних вправ;

- систематично і правильно будувати повторення вивченого матеріалу;

- домагатися осмисленого засвоєння знань, використання їх на практиці;

- здійснювати установку на запам'ятовування знань.

Принцип наочності. Принцип, суть якого полягає в необхідності залучення різних органів відчуття до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації.

Протягом онтогенезу (індивідуального розвитку) послідовно розвиваються три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і абстрактно-теоретичне (понятійне). У процесі навчання всі види мислення розвиваються у тісній взаємодії. Поняттєве мислення неможливе без наочного.

Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип наочності:

- здійснювати навчання на конкретних образах, які безпосередньо сприймаються учнями;

- спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки і особливості предметів;

- створювати тенденції в пізнавальній діяльності учня до уявлення реальних предметів, явищ навколишньої дійсності;

- звертати увагу учнів на внутрішню суть зображень;

- від уявлень, конкретних образів підводити учнів до осмислення і пізнання внутрішньої сутності явищ;

- забезпечувати оптимальне співвідношення конкретного і абстрактного;

- раціонально поєднувати всі засоби навчання, забезпечувати розвиток образного мислення учнів.

Принцип емоційності. Передбачає формування в учнів інтересу до знань.

Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип емоційності:

- виховувати в учнів почуття радості від успіху в навчанні;

- формувати в учнів почуття подиву засобами навчання;

- розвивати емоційне (зацікавлене) ставлення учнів до процесу і способів здобуття знань;

- формувати в кожного учня вміння володіти своїми настроями, контролювати свої емоції.

Принцип індивідуального підходу у навчанні вимагає:

- ураховувати рівень розумового розвитку учня;

- здійснювати аналіз досвіду учнів;

- вивчати мотиви учіння школярів;

- надавати індивідуальну допомогу учням у навчанні;

- ураховувати рівень пізнавальної і практичної самостійності учня;

- ураховувати рівень вольового розвитку учня;

- об'єднувати в диференційовані підгрупи учнів, які мають однакові навчальні можливості.

Принцип зв'язку теорії з практикою передбачає:

- показувати зв'язок розвитку науки і практичних потреб особистості;

- використовувати оточуючу дійсність як джерело знань і як сферу застосування теорії;

- використовувати зв'язок школи і виробництва;

- доцільно використовувати проблемно-пошукові і дослідницькі завдання;

- поєднувати розумову діяльність з практичною;

- розвивати та переносити успіхи учнів з одного виду діяльності на інші;

- використовувати зв'язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.

Правило - поняття, що розкриває і конкретизує різні сторони принципу навчання. Правила навчання - це окремі вимоги до викладання. Якщо принцип має характер загальної закономірності; то правила відображають дії, які мають місце в конкретній педагогічній ситуації.

Дидактичні правила формуються здебільшого в категоричній формі, бо вони вимагають від учителя безпосередньої дії (Навчай активно!). Дидактичних правил дуже багато, і тому К. Ушинський застерігав: “виучування педагогічних правил не дає нікому ніякої користі… Всі їх можна вмістити на одному друкованому аркуші, і з них можна скласти кілька томів.

Це одне вже свідчить, що головне зовсім не у вивченні правил, а у вивченні тих наукових основ, з яких ці правила випливають”.

Ось окремі приклади дидактичних правил, що випливають з окремих принципів навчання. Принципу науковості відповідають правила: в методах викладання відображайте методи наукового пізнання, розвивайте мислення учнів.

Принципу доступності відповідають правила: від легкого до важкого; від загального до конкретного; від відомого до невідомого; від простого до складного; від близького до далекого.

Принципу свідомості і активності відповідає правило: часто використовуйте запитання «чому?», щоб навчити учнів розуміти причиново-наслідкові зв'язки.

Принципу міцності відповідає правило: повторення та закріплення вивченого здійснюйте так, щоб активізувати не тільки пам'ять, але й мислення та почуття учнів.

Принципу наочності відповідає правило: слідкуйте за тим, щоб спостереження учнів були систематизовані та приведені у відповідність до причини та наслідку незалежно від порядку, у якому вони здійснювались.

Правила навчання за А. Дістервегом

Правила навчання, які стосуються учня

1. Навчай природо відповідно!

2. Керуйся при навчанні природними ступенями розвитку підростаючої людини!

3. Починай навчання, виходячи з рівня розвитку учня і продовжуй його послідовно, безперервно, без пропусків і фундаментально!

4. Не вчи тому, що для учня, поки він цього не вчить, ще не потрібно, і не вчи тому, що для учня потім не буде більш потрібно!

5. Навчай наочно!

6. Переходь від близького до далекого, від простого до складного, від більш легкого до більш важкого, від відомого до невідомого!

7. Проводь навчання не науковим, а елементарним способом!

8. Став завжди за мету формальну або одночасно формальну і матеріальну; збуджуй розум учня за допомогою одного й того самого пред мета, за можливості різнобічно, а саме: пов'язуй знання з умінням і заставляй його виконувати вправи до тих пір, поки вивчене не стане здо­бутком підсвідомого ходу його думок.

9. Ніколи не вчи тому, що учень ще не може засвоїти!

10.Виявляй турботу про те, щоб учень не забував того, що вивчив!

11.Не муштрувати., не виховувати й освічувати, а закласти загальні основи людської, громадянської та національної освіти!

12.Привчай учня працювати, застав його не тільки полюбити роботу, а й настільки з нею поріднитися, щоб вона стала його другою на­турою!

13.Враховуй індивідуальність своїх учнів!

Правила навчання, що стосуються навчального матеріалу

1. Розподіляй матеріал кожного навчального предмета згідно з рівнем і законами розвитку учня!

2. Затримуйся головним чином на вивченні основ!

3. Під час обґрунтування похідних положень повертайся частіше до початкових основних понять і виводь перші з останніх!

4. Розподіляй кожен матеріал на відомі ступені і невеликі закінчені частини!

5. Вказуй на кожному ступені окремі частини наступного матеріалу і, не допускаючи істотних перерв, наводь із нього окремі дані, щоб розбудити зацікавленість учня, не задовольняючи її, однак, повною мірою!

6. Розподіляй і розміщуй матеріал таким чином, щоб (де це тільки можливо) на наступному ступені підчас вивчення нового знову повто­рювалося попереднє!

7. Пов'язуй родові за змістом предмети!

8. Переходь від предмета до його позначення, а не навпаки!

9. Враховуй при виборі методу навчання природу предмета!

10.Розподіляй навчальний матеріал не на основі надуманих понять, загальних схем, а завжди розглядай його всесторонньо!

11.Виводь наступні положення не через загальні дії, а розвивай їх із природи предмета!

12.Зміст навчання повинен відповідати рівню сучасної науки!

Правила навчання відповідно до зовнішніх умов, часу, місця, положення тощо

1. Проходь зі своїми учнями предмети послідовно, а не одночасно!

2. Зважай на майбутнє становище твого вихованця!

3. Навчай культуровідповідно!

Правила навчання, які стосуються вчителя

1. Намагайся зробити навчання захоплюючим, цікавим!

2. Навчай енергійно!

3. Змушуй учня правильно усно викладати навчальний матеріал!

Стеж за хорошою вимовою, чітким наголосом, ясним викладом і логічною побудовою мови!

4. Ніколи не зупиняйся!

5. Знаходь задоволення у розвитку або русі як власному, так і своїх учнів.