Водні властивості грунту і їх регулювання для поліпшення водного режиму.

Структура грунту та заходи її поліпшення.

Структура ґрунту — це різні за розміром і формою ґрунтові

агрегати, складені з ґрунтових частинок. Структурні агрегати

можуть складатися або з первинних ґрунтових частинок

(з механічних елементів), або з мікроагрегатів, з’єднаних один з

одним внаслідок коагуляції колоїдів, склеювання, злипання.

За розміром агрегатів розрізняють структуру ґрунту: глибисту

— грудочки розміром більш як 10 мм; макроструктуру — грудоч-

ки від 10 до 25 мм; мікроструктуру грубу — частинки від 0,25 до

0,01 мм; мікроструктуру тонку — частинки менше 0,01 мм.

Здатність ґрунту легко розпадатися на структурні агрегати

називається структурністю ґрунту.

В агрономічному аспекті найціннішими є агрегати, які три-

валий час не розпливаються у воді. Здатність ґрунтових агрега-

тів протистояти руйнівній силі води називається водотривкістю

структури.

Вдалими заходами для покращення структури грунту, відновлення його органічної активності, покращення водного і повітряного режиму, є висів допоміжних культур. Це азотфіксатори люпин, вика, горох, серадела, які одночасно розпушують грунт. Із цим же завданням добре справляються буркун, фацелія, гірчиця. Очищає від бурянів і підвищує органічну активність грунту люцерна, яку можна висівати в сумішці з вівсом, житом, сорго. Часто останнє використовують для боротьби із пирієм. Структура грунту погіршується внаслідок оранки полицевими плугами, особливо якщо це глибока, плантажна оранка. Найкраще обмежуватися чизелюванням із наступним дискуванням та боронуванням.

Водні властивості грунту і їх регулювання для поліпшення водного режиму.

До найважливіших водних властивостям грунтів відносяться водопроникність, водопідйомна здатність, вологоємність грунтів.

Водопроникність – це здатність грунту вбирати і пропускати через себе воду. Процес водопроникності включає вбирання вологи і її фільтрацію. Вбирання відбувається при надходженні води в грунт, ненасичену водою, а фільтрація починається тоді, коли більша частина пір грунту заповнюється водою. У перший період надходження води в грунт водопроникність висока, потім поступово зменшується і до моменту повного насичення (до початку фільтрації) стає майже постійною. Вбирання води обумовлено сорбційними і капілярними силами, фільтрація – силами тяжкості.

Водопідіймальна здатність-властивість грунту піднімати воду по капілярах. Вода в грунтових капілярах утворює увігнутий меніск, на поверхні якого створюється поверхневий натяг. Чим тонше капіляр, тим більше увігнутим меніск і відповідно вище водопідйомна здатність. Найвищим капілярним підйомом володіють суглинні грунту (3 … 6 м). У піщаних грунтах пори великі, тому висота капілярного підйому в 3 … 5 разів менше, ніж у суглинистих, і зазвичай не перевищує 0,5 … 0,7 м. У щільних глинистих грунтах цей показник зменшується через те, що дуже тонкі пори заповнені пов’язаної водою.

Вологоємність – здатність грунту утримувати воду. В залежності від водоутримуючих сил розрізняють максимальну адсорбційну, капілярну, гранично-польову і повну вологоємності.

Максимальна адсорбційна вологоємність (МАВ) – це найбільше недоступне рослинам кількість вологи, яка міцно утримується молекулярними силами грунту (адсорбцією). Вона залежить від сумарної поверхні частинок, а також від вмісту гумусу: чим більше в грунті мулистих часток і гумусу, тим вище максимальна адсорбційна вологоємність.

Капілярна вологоємність (KB) – кількість води, яка утримується в грунті при заповненні капілярних пір над рівнем грунтових вод. Капілярна вологоємність залежить від висоти над дзеркалом грунтових вод. Поблизу грунтових вод вона найбільша, а з підняттям до поверхні зменшується.

Гранично-польова вологоємність (ППВ) – кількість води, яка утримується в польових умовах після повного зволоження грунту з поверхні і вільного стікання надлишкової води. Грунтові води в цьому випадку не роблять впливу на вологість грунту. Гранично-польова вологоємність залежить від гранулометричного складу, щільності та пористості грунту. Вона відповідає кількості капілярно-підвішеної води. Синонім гранично-польової вологоємності – найменша вологоємність (НВ).

Повної вологоємністю (ПВ) називають такий стан вологості грунту, коли всі пори заповнені водою. Повна вологоємність спостерігається над водотривкими горизонтами, на яких знаходяться грунтові води. В умовах повного насичення грунту водою відсутній аерація, що утруднює дихання коренів рослин.

Регулювання – описати шляхи нагромадження та збереження вологи; шляхи запобігання перезволоженню.