Сівозміни на осушених землях.

Структура посівних площ і сівозміни ва осушених землях розробляються з урахуванням економічних показників господарств, типу осушених земель, способів осушення і їх окультуреності.

Осушені землі та ті, які планують осушувати, ділять на 2 великі групи: мінеральні та органогенні (торфоболотні). До першої групи належать в основному дерново-підзолисті ґрунти з різним гранулометричним складом (піщані, супіщані, суглинкові) і лучно-дернові. До другої групи, залежно від глибини залягання торфу та інтенсивності його мінералізації, відносять кілька різновидностей грунтів: торфоболотні (глибина торфу — до 0,5 м), неглибокі торфовища (до 1 м), середньопотужні торфовища (1 - 2 м) і потужні торфовища (понад 2 м). Всі ці грунти характеризуються високою потенціальною, а після культурно-технічних робіт і ефективною родючістю.

Намасивах осушених мінеральних грунтів з добре відрегульованим водним режимом можна впроваджувати польові та кормові сівозміни з характерним для зони набором сільськогосподарських культур (цукрові та кормові буряки, картопля, овочі, зернові та зернобобові культури, а в поліській зоні — льон-довгунець).

На торф'яних грунтах Лісостепу, наприклад, урожайність районованих сортів зернових культур в 1,5 - 2 рази нижча, ніж на мінеральних ґрунтах (переважно чорноземного типу), тому вирощувати їх на осушених землях цієї зони недоцільно. Низьку врожайність на торфових грунтах мають і зернобобові культури (кормові боби, соя) внаслідок сильної забур'яненості. В зв'язку з цим кормові боби на Поліссі, а сою в Лісостепу доцільно вирощувати в сумішці з кукурудзою, що дає можливість поліпшити якість кормів і баланс азоту в ґрунті.

У системі сівозмін використовують найчастіше і глибокі торфовища. Співвідношення між багаторічними травами і однорічними культурами в них залежить від ступеня розкладання торфу. Багаторічні трави зменшують інтенсивність мінералізації органічної речовини порівняно з однорічними культурами. Так, у Лісостепу загальні втрати торфу внаслідок мінералізації під просапними культурами становили 14 - 15, а під багаторічними травами — 2,5 - 4 т/га.

У зв'язку з можливою посиленого мінералізацією органічної речовини у торфових ґрунтах склад культур у сівозмінах з часом слід змінювати, частково зменшуючи площі під просапними і збільшуючи їх під однорічними культурами суцільної сівби і багаторічними травами, а при сильній мінералізації орного шару торфу і проявах вітрової ерозії — займати поля багаторічними травами.

Ґрунтозахисні сівозміни.

Сівозміни, у яких набір сільськогосподарських культур, їх розміщення і чергування забезпечують захист ґрунту від ерозії, називають ґрунтозахисними. Під такі сівозміни відводять переважно середньо- і сильнозмиті землі зі схилом від 3 до 14° або ті, що зазнають вітрової ерозії. Запровадження таких сівозмін забезпечує захист ґрунту від водної та вітрової ерозії, створює умови для підвищення родючості еродованих і ерозійнонебезпечних земель, сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.

Ефективність ґрунтозахисних сівозмін підвищується, якщо в них здійснюють такі заходи, як контурно-меліоративну організацію території, спорудження різних водорегулюючих систем, смугове розміщення посівів, залуження дуже еродованих ділянок тощо.

Основним фактором, що захищає грунт від ерозії, є рослинність. Ґрунтозахисна роль різних рослин, залежно від особливостей їх агротехніки і тривалості періоду вирощування, неоднакова.

Ґрунтозахисна сівозміна повинна відрізнятися від інших сівозмін великою питомою масою багаторічних трав (20—50 % і більше) і зернових колосових культур суцільного способу сівби. У таких сівозмінах немає чистого пару, зводяться до мінімуму або зовсім виключаються просапні культури.

Слід мати на увазі, що ґрунтозахисна ефективність культур зменшується із збільшенням крутизни схилів. Наприклад, на схилі до 3° вірогідність захисту грунту під багаторічними травами становить 95, а під озимою пшеницею— 82 %. При збільшенні крутизни схилу до 6—9° ґрунтозахисна дія цих культур послаблюється відповідно до 94—84 і 77—68 %. Це слід враховувати при розрахунку ґрунтозахисної ефективності сівозміни на схилах з різною крутизною.

Щоб посилити ґрунтозахисну роль сівозмін при інтенсивних процесах водної або вітрової ерозії, необхідно застосовувати смугове розміщення культур. При цьому поле займають не одною культурою чи паром, а кількома. Дія смугового землеробства виявляється внаслідок чергування на полях агрофонів, які по-різному захищають грунт. Смуги, зайняті культурами, які добре захищають ґрунт, запобігають ерозійним процесам на полі і їх називають буферними.

Розміщення культур смугами — найбільш простий і доступний спосіб захисту від ерозії, оскільки використовується меліоративна роль культурних рослин і підвищується ефективність інших агротехнічних заходів.

При розміщенні сільськогосподарських культур смугами треба, щоб частина кожного поля була вкрита рослинністю або стерньовими рештками культур суцільного способу сівби, які будуть запобігати утворенню струминних і борозенно-струминних вимоїн, зменшуватимуть або припинятимуть змивання ґрунту, запобігатимуть виникненню лавинних ефектів під час пилових бур.

Ефективність розміщення сільськогосподарських культур смугами значною мірою залежить від ширини смуг, крутизни схилу, гранулометричного складу ґрунту та інших факторів. Вона має бути однаковою по всій довжині і забезпечувати ефективне використання сучасних машин і знарядь.

Запровадження сівозмін

Запровадження сівозмін здійснюється у два етапи: впровадження і освоєння. Запровадженою вважається сівозміна, проект якої перенесено на територію землекористування господарства. Освоєна сівозміна — це та, в якій дотримуються межі полів, а розміщення культур по полях і попередниках відповідає прийнятій схемі.

Продуктивність сівозмін значною мірою залежить від правильного визначення структури посівних площ і розміщення їх на території. Тому розроблення проекту сівозмін необхідно розпочинати з вивчення спеціалізації господарства та з проведення землевпорядкування. Відповідальною роботою проектування сівозмін є розроблення раціональної структури посівних площ. Щоб правильно встановити площу тієї чи іншої культури, треба знати обсяг виробництва продукції і планову врожайність даної культури. При визначенні обсягу виробництва продукції землеробства враховують виконання планів державних заготівель, створення необхідних фондів, продаж населенню та інші внутрігосподарські потреби.

Для визначення плановою врожаю культур необхідно детально проаналізувати фактичну врожайність за останні 5 років і план агротехнічних заходів на період освоєння сівозмін.

Треба також провести облік всіх земельних угідь, дати їх агровиробничу характеристику і накреслити заходи продуктивного їх використання.

На основі розробленої структури посівних площ та агровиробничої характеристики ґрунтів визначають систему сівозмін у господарстві, їх площу та кількість полів.

Кількість сівозмін у господарстві і кількість полів у сівозміні залежать від багатьох чинників: ґрунтових особливостей, земельних масивів, розташування населених пунктів, тваринницьких ферм та комплексів, структури посівних площ та ін.

Важливо правильно розподілити культури між сівозмінами і визначити кількість полів. Розмір поля визначають з таким розрахунком, щоб кожна культура займала одне або кілька полів, раціонально використовувалась сільськогосподарська техніка. У міру можливості поля повинні бути правильної форми і приблизно однакового розміру. На схилах поля треба розміщувати довгою стороною впоперек схилу. Необхідно також домагатися, щоб поля не перетинались річками, лісами і мали зручні під'їзди. Після цього складають схеми сівозмін, в яких визначають порядок чергування культур. Кожна культура повинна мати найкращі умови для росту й розвитку і бути добрим попередником наступної культури. При визначенні місця культур у сівозміні необхідно враховувати спеціалізацію господарства, біологію і агротехніку культури, а також природно-економічні умови даного господарства. Насамперед, встановлюють кількість полів у сівозміні. Для цього визначають посівні площі окремих груп культур (озимі, ярі, просапні, багаторічні трави та ін.) і обчислюють, який відсоток від загальної площі сівозміни займає дана група культур. Потім визначають середній розмір поля. Поділивши загальну площу сівозміни на середній розмір поля, визначають кількість полів у сівозміні.

Після обговорення та затвердження проект сівозміни переносять на територію господарства і на підставі прохідного плану освоюють. Освоєння — це поступовий перехід до прийнятого чергування культур, який триває 2 - 3 роки.

План переходу до прийнятої сівозміни — це таблиця, у якій подано фактичне розміщення культур на період освоєння сівозмін. Перехідний план повинен відповідати таким вимогам: виконання планових завдань виробництва продукції землеробства з одиниці площі в роки освоєння сівозміни; підвищення врожайності всіх культур і валових зборів у роки переходу.

Для того, щоб правильно розмістити культури в сівозміні у роки її освоєння, треба знати історію кожного поля, зокрема: попередники, удобрення, забур'яненість та ін.Всі ці дані можна отримати з книги історії полів, актів на сівбу та збирання врожаю, внаслідок опитування спеціалістів, працівників господарства. Після цього приступають до складання перехідного плану, дотримуючись такого порядку: в кожному полі визначають культури, які були посіяні у минулі роки (озимі, багаторічні трави тощо), в першу чергу розміщують найбільш вимогливі технічні та зернові, визначають місце підсівання багаторічних трав та розміщують інші культури.

З першого року освоєння сівозміни в полі висівають по одній культурі. Якщо ж цього не вдається, то добирають такі культури в одне поле, які були б рівноцінними попередниками для наступних культур. Необхідно намагатись, щоб у найкоротший термін набір їх у кожному полі і порядок чергування відповідали прийнятій схемі.

Оскільки у перехідні роки не завжди можна розмістити культури після відповідних попередників, тому складають додатковий план агрозаходів, який би зменшив негативний вплив попередників. До таких випадків належать внесення добрив, своєчасний обробіток ґрунту, сівба, застосування гербіцидів і збільшення норм висіву.

Після освоєння сівозміни починається перша ротація. Освоєною вважається така сівозміна, в якій розміщення культур по полях і попередниках відповідає прийнятій схемі і зберігаються межі полів.

Для отримання прийнятого порядку чергування культур у полях сівозміни після її освоєння необхідно скласти ротаційну таблицю — план розміщення культур по полях на ротацію.

Крім того, в господарствах треба мати схему і технологічну характеристику кожного поля (картку поля) та вести книгу історії полів, у якій записують дані про кожне поле: фактичне розміщення культур, удобрення, обробіток ґрунту, заходи боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур та ін. Це допомагає в освоєнні сівозмін, виявленні найбільш ефективних прийомів технології вирощування сільськогосподарських культур тощо. Книгу історії полів веде агроном господарства.