Землеробство як галузь сільськогосподарського виробництва і як наука

В. М. Фурман

Загальне землеробство

Навчальний посібник

Рівне – 2015

УДК 631 (075.8)

ББК 40 Я 73

Затверджено вченою радою Національного університету водного господарства та природокористування.

Протокол №___ від _____ р.

Рецензенти:

Фурман В.М.

Ф95 Землеробство: Навчальний посібник. Рівне:НУВГП, 2015 – с.

УДК 631 (075.8)

ББК 40 Я 73

«… що ж потрібно для забезпечення врожаю? Наприклад, звичайно, знайомство з потребами рослин і вміння їх задовольняти, а потім вже – винайдення найвигідніших умов розв’язання цього завдання з допомогою засобів, що є під рукою»

К.А. Тімірязєв.

Передмова

Серед проблем, що виникли наприкінці ХХ століття першорядною є і надалі залишається проблема забезпечення людства продуктами харчування, сировинними ресурсами і тісно пов’язана з ними – екологічна.

Проблема продовольства загострюється у зв’язку із зменшенням джерел природних ресурсів, зростанням населення міст, які вилучають з обігу для користування землі, зменшення родючості ґрунтів внаслідок їх інтенсивного використання, тотальної хімізації та ін. Все це змушує вчених і виробників шукати нові шляхи розв’язання даної проблеми.

Сучасне землеробство повинно передбачати найбільш раціональне економічно, екологічно і технологічно обґрунтоване використання землі, формування високородючих з оптимальними параметрами родючості ґрунтів. При цьому повинно бути екологічно безпечним, при якому заходи інтенсифікації (хімізація, меліорація, механізація та ін.) не повинні порушувати встановлених зв’язків в довкіллі, сприяти деградації ґрунтів і органічно входити в природні екосистеми, утворюючи з ними стійкі і високопродуктивні агробіоценози.

Тривалий час вважалося, що чим більше витрачається під рослину ресурсів, тим більшим має формуватися врожай. Аналіз багаторічних даних науково-дослідних установ України свідчить, що надмірна витрата всіх видів ресурсів призводить, як правило, до негативного впливу їх на формування кількості і якості врожаю, забруднення навколишнього середовища.

Поряд із цим, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва на основі значних втрат ресурсів зумовили низку негативних явищ у землеробстві, які, насамперед, призвели до погіршення структури земельних ресурсів, посилення ерозійних процесів, погіршення родючості ґрунту в усіх її проявах (витрати агрономічно цінної структури, кальцію, гумусу, погіршення поживного режиму, водно-фізичних властивостей), забруднення агрохімікатами, промисловими викидами та ін.

Гармонійне поєднання факторів життя і середовища, що здійснюється через ґрунтові, метеорологічні умови, створює екологічну рівновагу в агробіоценозах. порушення цієї рівноваги природним шляхом або внаслідок антропогенного впливу призводить до зниження продуктивності рослин і погіршення якості врожаю.

Досягнути збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, покращення її якості, хорони довкілля можна тільки на основі підвищення культури землеробства, яка передбачає впровадження у виробництво заходів, що становлять науково обґрунтовану систему землеробства.

У цьому зв’язку безперечним є необхідність вивчення студентами агрохімічних спеціальностей навчальної дисципліни «Землеробство». Даний навчальний посібник складений на основі робочої програми даної дисципліни і включає в себе всі її головні розділи. При розкритті наукових основ землеробства розглянуті не лише питання вчення про фактори та умови формування врожаю сільськогосподарських культур та закони землеробства, але і сучасні підходи до моделювання ґрунтової родючості, як основи підвищення урожайності та проаналізований сучасний стан землеробства в світі та в Україні, наведені основні заходи його удосконалення. Цікавими також є розділи, що стосуються проектування та освоєння сівозміни, а також детальної розробки системи обробітку ґрунту в різних ґрунтово-кліматичних зонах.

Як результат, в заключних розділах навчального посібника проаналізовані існуючі сучасні системи землеробства з точки зору екологічно-безпечного землекористування, а також прийнята спроба дати прогноз розвитку систем землеробства майбутнього.

Автори наперед вдячні за всі критичні зауваження та побажання.

ВСТУП В ЗЕМЛЕРОБСТВО

Землеробство як галузь сільськогосподарського виробництва і як наука

Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній період свого розвитку воно ототожнювалося з сільським господарством. З виділенням тваринництва в самостійну галузь землеробство об’єднує рослинницькі галузі, пов’язані з обробітком землі, - рослинництво, овочівництво, плодівництво, виноградство тощо. У практиці планування і статистичної звітності, сільського господарства нашої країни в землеробство включають також луківництво.

Землеробство забезпечує населення продуктами харчування, тваринництво – кормами, багато галузей промисловості – сировиною.

Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від правильного поєднання землеробства з тваринництвом. Тваринництво використовує землеробську продукцію, а також її відходи (солому зернових і зернобобових, гичку цукрових буряків, стебла кукурудзи тощо) і, в свою чергу є джерелом цінного органічного добрива – гною, з яким у ґрунт повертається значна кількість зольних елементів і азоту. Правильне поєднання землеробства з тваринництвом забезпечує регулярний біологічний кругообіг зольних елементів і азоту в системі ґрунт – рослина – ґрунт.

Землеробство як наука на початку свого розвитку об’єднувало всі знання про сільське господарство. Поступово з неї відокремилися і стали самостійними науками тваринництво, рослинництво, агрохімія, агрофізика, селекція рослин, насінництво, фітопатологія, сільськогосподарська ентомологія, меліорація та ін.

Нині землеробство – це наука про раціональне використання землі та захист її від ерозії, про закономірності відтворення родючості ґрунту і заходи його ефективного використання для одержання високих і сталих урожаїв. Зокрема, землеробство вивчає і розробляє методи регулювання водного, поживного, повітряного і теплового режимів ґрунту з метою забезпечення оптимальних умов росту і розвитку рослин за допомогою раціонального обробітку ґрунту, сівби і садіння сільськогосподарських культур; раціональні сівозміни; заходи підвищення родючості ґрунту і врожаїв сільськогосподарських культур; заходи щодо усунення чи ослаблення дії негативних факторів, які призводять до зниження врожаїв (посухи, суховії, ерозія ґрунту тощо).

Як складова агрономічного циклу наук землеробство тісно взаємопов’язане з фізикою, хімією, фізіологією рослин, мікробіологією, метеорологією, ґрунтознавством тощо.

Як наука землеробство розвивається на основі діалектико – матеріалістичного методу пізнання. Основним методом дослідження в землеробстві є польовий дослід.

Курс землеробства складається з 6 розділів:

· наукові основи землеробства;

· бур’яни і боротьба з ними;

· сівозміни;

· обробіток ґрунту;

· захист ґрунту від ерозії;

· система землеробства.