Загальна характеристика природно-заповідного фонду України

Станом на 1.01.2002 р. природно-заповідний фонд України має в своєму складі 7010 територій і об’єктів. Їх загальна площа становить 2557,8 тис. га, що складає 4,2% території держави*. Порівняно із більшістю країн Середньої та Західної Європи, де цей відсоток сягає 10% і більше, досягнутий рівень заповідання території України за задовільний вважати не можна. Отож нагальним завданням в галузі заповідної справи в Україні є розширення площі ПЗФ. В цьому напрямі чимало було зроблено державою з часу набуття незалежності України. Так, за період з 1992 року площа ПЗФ зросла майже в 2 рази - на 1303,1 тис. га (рис. 6.1.). Значне розширення території ПЗФ в останні роки відбулось, значною мірою, за рахунок створення багатофункціональних об’єктів ПЗФ, перш за все національних природних парків і регіональних ландшафтних парків.

Рис.6.1. Зростання площі природно-заповідного фонду України (дані на початок року)

Серед усіх категорій територій і об’єктів ПЗФ за кількістю найбільшу частку мають пам’ятки природи, заказники та заповідні урочища - разом біля 90% від кількості всіх існуючих заповідних об’єктів. Однак за площею розподіл ПЗФ України є іншим: близько 80% ПЗФ припадає на національні природні та регіональні ландшафтні парки і заказники. Частка площ територій та об’єктів окремих категорій у ПЗФ складає: природних заповідників – 6,2%, біосферних заповідників – 8,4%, національних природних парків – 22,6%, заказників – 39,7%, пам’яток природи – 0,9%, регіональних ландшафтних парків – 18,3%, заповідних урочищ – 3,2%, ботанічних садів - 0,1%, зоологічних парків – 0,02%, дендрологічних парків – 0,06%, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва – 0,52%. (рис.6. 2). Загальні відомості про склад ПЗФ України представлені в Додатках, табл.4.

Рис. 6.2. Структура території ПЗФ України станом на 1.01.2002 р. (% від загальної площі ПЗФ)

На початок 2002 р. в Україні існувало 578 територій і об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення: 17 природних і 4 біосферних заповідників, 11 національних природних парків, 283 заказники, 132 пам’ятки природи, 17 ботанічних садів, 7 зоологічних парків, 19 дендрологічних парків, 88 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва. Їх загальна фактична площа становила 1310,1 тис.га, або близько 51% від усієї площі ПЗФ. З цієї площі біля 516 тис.га (20% від загальної площі ПЗФ і 0,8% від території держави) – це землі, надані природно-заповідним установам у постійне користування. Рис. 6.3 – 6.9 дає уявлення про просторовий розподіл різних категорій територій та об’єктів ПЗФ України.

Найбільше об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення підпорядковано Держкомлісгоспу України. Це, перш за все, 176 заказників, 70 пам’яток природи, 6 природних заповідників та 2 національні природні парки та інші. Їх площа становить біля 25% від загальної площі ПЗФ загальнодержавного значення. В підпорядкуванні центрального органу виконавчої влади в галузі навколишнього природного середовища знаходиться 17 установ ПЗФ: 8 національних природних парків, 4 природних заповідники, 1 біосферний заповідник, 3 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва та 1 ботанічний сад, площа яких разом становить близько 40% від ПЗФ загальнодержавного значення. Національна академія наук України має у своєму підпорядкуванні 14 об’єктів ПЗФ, у тому числі, 3 природних та 2 біосферних заповідники, площа яких становить 13% від площі ПЗФ загальнодержавного значення.

За розмірами площ серед територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення переважають об’єкти, що мають площу від 100 до 1000 га – таких налічується біля 33%, від 10 до 50 га – 26%, від 50 до 100 га і від 1000 до 10000 га – по 13%, від 1 до 10 га – 9%, більше 25 тис.га – 3%, менше 1 га – 2%, від 10 до 25 тис. га – 1%.

Територіальне розміщення територій та об’єктів ПЗФ в Україні нерівномірне. При цьому, ця нерівномірність проявляється як в зональному аспекті, так і в провінційному (меридіональному), тобто різниця в рівні заповідання проявляється як із півночі на південь, так і зі сходу на захід. Загалом, відсоток заповідності зменшується із заходу на схід та і з півночі на південь. Так, в межах Закарпатської області території ПЗФ займають 11,7 %, а в Харківській – лише 1,4 %. В північній Волинській області відсоток заповідності становить 8,1 %, а в південній Миколаївській – лише 2,1 %.

Як на сьогодні, найвищий відсоток заповідності досягнутий в Хмельницькій області – 14,7 %. Слід, однак, зауважити, що в цій області немає жодного біосферного та природного заповідника, а високий відсоток заповідання завдячує найбільшому в Європі національному природному парку “Подільські Товтри”, площею 261316,0 га. Високим є відсоток заповідання в Українських Карпатах (Івано-Франківська обл. – 13,1 %, Закарпатська – 11,7 %, Чернівецька – 8,0 %).

Північні області України, хоч і мають доволі високий потенціал для заповідання (тут збереглися достатні площі з природною та близькою до нею рослинністю), різняться за відсотком заповідності. Як вже згадувалось, найвищим він є на Волині (8,1 %), трохи меншим (7,6 %) в Рівненській області, тоді як на Житомирщині та Київщині відсоток заповідності зменшується до 2,6 % та 1,1 % відповідно. В східній поліській області України (на Чернігівщині) цей показник дещо зростає і становить 4,2 %.

Лісостепові області України відзначаються загалом невисоким відсотком заповідності. Так само, як і в Поліссі, найбільшу площу заповідні території займають в західних областях лісостепу (Хмельницька обл. – 14,7 %, Тернопільська обл. – 8,4 %), але далі на схід відсоток заповідності різко зменшується й не перевищує 2 % (у Вінницькій обл. – 0,8 %, в Кіровоградській – 0,4 %, в Черкаській обл. – 1,9 %). На лівобережжі українського лісостепу відсоток заповідності дещо підвищується (Полтавська обл. – 3,3 %, Сумська обл. – 6,5 %), проте на індустріальній Харківщині становить лише 1,4 %.

Степові області України зазнали мало не суцільного розорювання, тому організація заповідних територій зустрічає тут значні складнощі. Серед степових областей України найвищий відсоток заповідання має Херсонська область (6,5 %). Однак, більшу частину ПЗФ цієї області складають не власне степові ландшафти, а приморські території (Чорноморський біосферний заповідник, Азово-Сиваський НПП), де охороняються переважно водно-болотяні угіддя. Аналогічну структуру має ПЗФ і Одеської області: маючи відсоток заповідності у 2,9 %, переважну частину площі ПЗФ області становлять не степові ландшафти, а водно-болотяні (зокрема, Дунайський біосферний заповідник). Такі степові адміністративні області України, як Кіровоградська та Дніпропетровська, мають відсоток заповідності менше 1%, Запорізька та Миколаївська – близько 2% й лише в крайніх східних степових областях України (Донецька та Луганська обл.) цей відсоток наближається до 3%.

Загалом, не вважаючи на значні темпи зростання числа та площі територій та об’єктів ПЗФ України за останні роки (див. рис. 6.1.), проблема недостатнього відсотка заповідності як держави в цілому, так і її окремих регіонів, лишається актуальною. На її вирішення спрямована розробка перспективної мережі ПЗФ України і розбудова національної екомережі України (див. розділ 7 даного посібника).

Контрольні запитання та завдання:

4. Які категорії територій і об’єктів ПЗФ України переважають за кількістю та за площею?

5. Якому відомству підпорядковано найбільше об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення?

6. Які загальні закономірності територіального розподілу об’єктів та територій ПЗФ України? Чи можна вважати існуючу мережу ПЗФ репрезентативною для території держави?