Характеристика правопорушень у газулі збереження прироньозаповідного фонду

Поняття природно-заповідного фонду. У структурі земельного фонду України території та об'єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) становлять порівняно незначну площу. За даними Міністрерства охорони навколишнього природного середовища України у 2007 р. ПЗФ України обіймав близько 2,967 млн. гектарів, або понад 4,7 % території країни, ці площі включають 7279 територій та об'єктів.

Співвідношення природних і антропогенних територій, що склалося, дало підстави для висновку про малу частку територій природоохоронного призначення як одну з диспропорцій у використанні території України (розділ 2 Генеральної схеми планування території України).

Однак динаміка зміни кількісних та структурних характеристик ПЗФ України за останнє десятиріччя свідчить про зростання кількості і площі об'єктів цього Фонду за роки незалежності України більш ніж удвічі.

Згідно зі ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. 7 Закону «Про природно-заповідний фонд України» природно-заповідний фонд України - це ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і у встановленому законодавством порядку оголошуються територією чи об'єктом ПЗФ України.

Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки заповідна справа віднесена до пріоритетів нашої держави в галузі охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. При цьому визначено основні заходи, які потрібно здійснювати для реалізації цих пріоритетів: створення оптимальної репрезентативної мережі природно-заповідного фонду України; резервування у процесі земельної реформи цінних для заповідання природних територій та об'єктів.

Збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:

• встановлення заповідного режиму;
• організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів;
• проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;
• додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної та проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз;
• запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;
• здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;
• встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів;
• проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів ПЗФ (ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До складу ПЗФ України входять території та об'єкти одинадцяти категорій:

• природні заповідники;
• біосферні заповідники;
• національні природні парки;
• регіональні ландшафтні парки;
• заказники;
• пам'ятки природи;
• заповідні урочища;
• ботанічні сади;
• дендрологічні парки,
• зоологічні парки;
• парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Рівень охоронного режиму, що у свою чергу визначається екологічною, науковою, історико-культурною цінністю об'єктів, є ознакою, що розмежовує території ПЗФ загальнодержавного та місцевого значення. При цьому ряд категорій ПЗФ можуть бути як загальнодержавного, так і місцевого значення (це стосується заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків - пам'яток садово-паркового мистецтва). Регіональні ландшафтні парки і заповідні урочища - це категорії ПЗФ місцевого значення. Природні заповідники та національні природні парки створюються лише на загальнодержавному рівні. Що стосується біосферних заповідників, то це є єдиною категорією ПЗФ міжнародного значення, оскільки створення і функціонування всіх територій цього типу вимагає дотримання не лише національних, а й міжнародних процедур, при цьому всі біосферні заповідники є елементами відповідної глобальної мережі, загальний реєстр якої ведеться Програмою «Людина і біосфера» ЮНЕСКО і нараховує сьогодні близько 400 об'єктів у всьому світі.

Правовий режим окремих категорій ПЗФ є уніфікованим, тобто єдиним для всієї території чи об'єкта, або диференційованим залежно від функціонального зонування територій. Так, уніфікованим є правовий режим природних заповідників, заповідних урочищ, пам'яток природи, заказників. Диференційований режим відповідно до функціонального зонування територій встановлено для біосферних заповідників (з виділенням зон: заповідної, буферної, антропогенних ландшафтів та регульованого заповідного режиму), національних природних парків (з виділенням заповідної зони, зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони), зоологічних парків (експозиційна, наукова, рекреаційна та господарська зони). Зонування може проводитися також на територіях ботанічних садів, дендрологічних парків, регіональних ландшафтних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва.

Правовий режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Законодавством України для кожної категорії територій та об'єктів ПЗФ встановлено спеціальний правовий режим - сукупність науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» з урахуванням їх класифікації та цільового призначення. Конкретні вимоги до режиму окремих заповідних територій та об'єктів у межах, визначених законодавством, можуть встановлюватися положеннями про ці території чи об'єкти.

Найбільш жорсткий режим обмеження (аж до повної заборони) господарської діяльності законодавством встановлений для територій природних заповідників і прирівняних до них заповідних зон біосферних заповідників і національних природних парків.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на таких територіях забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти, а саме:

• будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;
• геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів;
• мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих
  видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємкість угідь,
  збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів,
  необхідних для виконання наукових досліджень.

Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів допускається:

• виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу - відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;
• здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань; збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

.

Державне управління заповідною справою в Україні. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань заповідної справи є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди). Саме це міністерство забезпечує реалізацію державної політики та здійснює комплексне управління і регулювання у сфері організації, охорони та використання природно-заповідного фонду України та національної екологічної мережі.

.

У процесі своєї діяльності служби держохорони попереджають пошкодження лісових насаджень унаслідок незаконних рубок, реалізують заходи з профілактики та захисту природних комплексів від шкідників і хвороб, запобігають виникненню, поширенню пожеж, інших надзвичайних ситуацій та здійснюють їх ліквідацію, інформуючи відповідні державні органи про них.

Здійснюючи свої повноваження, працівники служби держохорони мають такі права:

• вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв'язку зпорушенням ними режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон;
• перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та провадження іншої діяльності в межах відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду;
• доставляти порушників природоохоронного законодавства у територіальні органи внутрішніх справ чи до виконавчого комітету селищної, сільської ради з метою з'ясування особи;
• складати протоколи про адміністративне правопорушення, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних до відповідальності;
• вилучати у порушників предмети і знаряддя незаконного використання природних ресурсів, транспортні засоби, незаконно добуту продукцію, відповідні документи;
• проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку знарядь і продукції, одержаної в результаті природокористування;
• безперешкодно відвідувати і перевіряти підприємства, установи, організації, судна та інші транспортні засоби у межах територій та об'єктів ПЗФ, їх охоронних зон стосовно додержання вимог природоохоронного законодавства;
• давати обов'язкові для виконання приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах територій та об'єктів ПЗФ;
• подавати клопотання про припинення, зупинення чи обмеження будь-якої діяльності, що провадиться з порушенням вимог природоохоронного законодавства або забороняється згідно з режимом охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду;
• носити під час виконання службових обов'язків форму встановленого зразка, табельну зброю та спеціальні засоби (гумові кийки, наручники і балончики з препаратами сльозоточивої та подразливої дії) відповідно до законодавства;
• направляти в установленому порядку матеріали про порушення природоохоронного законодавства до відповідних органів для вирішення питання щодо притягнення винних до кримінальної відповідальності.