Самоізоляція Японії та її наслідки

Однією з найважливіших складових внутрішньої політики сьогунату Токугава стало «закриття країни». Причиною послужило широке проникнення європейців, поширення християнства і загроза перетворення Японії в колонію (що вже відбулося за схожим сценарієм на Філіппінах). Ще наприкінці XVI століття величезне обурення японців викликала практика португальських та іспанських місіонерів, які вивозили з Японії людей для продажу їх у рабство.

Проте перший сьогун з династії Токугава Іеясу спочатку не робив рішучих заходів проти європейців. У цей час він був зацікавлений в постачаннях вогнепальної зброї і в організації портів для будівництва великих кораблів. Партнерами тут виступали прибулі в 1600 р. в Японію голандці та англійці. Сьогун надав нідерландській Ост-Індській компанії право торгувати на набагато більш пільгових умовах, ніж іспанцям і португальцям.

Але незабаром Сьогунат став висловлювати незадоволення торговою політикою голландців, що привласнювали собі велику частину доходів від зовнішньої торгівлі. Слідом за тим розкрилася змова іспанців і португальців, спрямована не тільки на вигнання англійців і голландців, а й на фактичне підпорядкування режиму за допомогою прийняття християнства князями південної частини країни - найбільш непримиренних супротивників клану Токугава. Слід зазначити, що південні князі приймали нову релігію майже виключно з комерційних і політичних сепаратистських міркувань. Вони прагнули скористатися вигодами заморської торгівлі, а потім, спираючись на своїх союзників - європейців, що забезпечували їх зброєю, виступити проти сьогунату. Все це спонукало Токугава на проведення каральних експедицій і оприлюднення указу (1614 р.) про повну заборону християнства.

Токугава Іеміцу, що став сьогуном у 1623 р., ще з більшим завзяттям, ніж його попередник, ополчився проти християн. Апогеєм протистояння стали події в Сімабара (поблизу Нагасакі). Репресії і каральні експедиції урядових військ викликали селянське повстання, справжньою причиною якого були не релігійні переслідування, а феодальний гніт: під приводом викорінення християнського лжевчення сьогунські чиновники творили беззаконня в скореному районі. Під час придушення повстання після тримісячної облоги і падіння їх останнього оплоту - фортеці у Сімабара - було знищено 38 тисяч повстанців-християн. Це стало одним з найбільших масових побиттів християн в історії. Характерно, що голландці, щоб нажити політичний капітал, надали потужну військову підтримку сьогуну.

З придушенням сімабарского повстання сьогунат прийняв остаточне рішення «закрити» Японію для іноземців та ізолювати країну від будь-якого зовнішнього впливу. У 1638 р. Іеміцу видав указ про висилку за межі Японії всіх португальців (іспанці були вислані ще в 1634 р.). Всякий іноземний корабель, який приставав до японських берегів, підлягав негайному знищенню, його екіпаж - смертній карі.

Виняток було зроблено лише для голландців. Їм залишили факторію на невеликому острівці Десіма, де торгівля відбувалася під пильним наглядом урядових чиновників. Купці повинні були давати спеціальне зобов'язання утримуватися від відкритого прояву своїх релігійних переконань і не вступати ні в які стосунки з японцями, крім чисто ділових, докладно регульованих правилами про торгівлю. Що стосується японських громадян, то ще в 1636 р. їм було заборонено під страхом смертної кари залишати свою батьківщину і будувати великі кораблі для далеких плавань. У peзультаті цих заходів відбулося закриття країни для європейців.

Курс на закриття країни від зовнішнього світу до цього часу виявляв свою неспроможність. Соціально-економічна і військова відсталість феодальної Японії не дозволяла їй перешкодити спробам капіталістичних держав силою відкрити двері країни. А ці спроби, які мали форму непроханих візитів європейських і американських військових кораблів у японські порти, ставали все більш частими і настирливими. Постійні коливання токугавського уряду, що свідчили про його слабкість, перешкоджали ухваленню чітких рішень з питань зовнішньої політики. Уряд усвідомлював неможливість продовжувати політику ізоляції Японії від зовнішнього світу. Але він в той же час побоювався, що відмова від цієї політики завдасть новий удар змученому режиму. Перші ж спроби насильницького залучення Японії в орбіту світового ринку прискорили згуртування опозиційних сил. Інтервенція змусила всі суспільні верстви Японії чітко визначити свої політичні позиції, і швидко виявилося, що сьогунат не має достатньо міцної опори.

П'ятнадцятирічний період, що передував революції 1867 проходив під знаком все зростаючого тиску на Японію з боку капіталістичних держав. Цей натиск став відчуватися вже на початку XIX ст., А в 1840-х роках набув загрозливого характеру. Саме ці роки ознаменувалися посиленням агресії Англії в Китаї. Англійський капіталізм, як найбільш сильний, прокладав собі вогнем і мечем шлях на китайський ринок. Американці також виявляли підвищений інтерес до Далекого Сходу. Будучи зацікавленими в закабаленні Китаю, англійці й американці шукали опорні бази на Тихому океані для подальшої експансії в цьому регіоні. Особливо в цьому були зацікавлені США, які не мали колоніальних володінь поблизу від Китаю і були відокремлені від нього просторами Тихого океану. Японія в очах американців і була тією ідеальною базою, володіння якої допомогли б США зміцнити свої позиції в Китаї, а також проникнути на російський Далекий Схід і до Кореї.

У 1845 р. американський конгрес дав повноваження президенту США на встановлення торгових відносин з Японією. У мотивувальній частині відверто вказувалося, що Америка потребує морські бази на морях, що омивають береги Китаю.

Після декількох безуспішних спроб увійти в контакт з японською владою Сполучені Штати спорядили у 1852 р. експедицію в Японію, носившу підкреслено військовий характер. 8 липня 1853 в бухту Урага біля столиці Едо увійшла ескадра командора Перрі. Кораблі Перрі були озброєні артилерією і жерла гармат були загрозливо спрямовані на берег. Перрі привіз лист сьогуну від імені президента США та подарунки - моделі машин, які вироблялися в Америці; це повинно було продемонструвати технічну міць Сполучених Штатів.

Ця військова демонстрація приголомшила токугавські верхи. Найбільш непримиренні прихильники політики ізоляції наполягали на строкових військових заходах. У храмах почалися молебні про позбавлення Японії від небезпеки. Розгублений уряд звернувся по допомогу навіть до голландців з проханням скласти проект оборони. Але в міру наближення терміну відповіді на лист президента США, взяли гору більш помірковані настрої. Японські правителі усвідомлювали, що якщо б навіть голландці забезпечили їх зброєю, важко було б сподіватися на успішність збройної відсічі. Вирішено було використовувати тактику затягування і, не даючи американцям остаточної відповіді, залучити їх до тривалих переговорів.

Але в лютому 1854 р. командор Перрі прибув за відповіддю на чолі посиленої ескадри, що складалася з 9 кораблів. На цей раз сьогун і його оточення не ризикнули дратувати Перрі політикою зволікань. Вони вважали за благо поступитися, побоюючись, що інакше заговорять американські гармати. Сьогун дав згоду на переговори. Переговори тривали шість тижнів, в результаті чого 31 березня 1854 року був підписаний перший японо-американський договір, згідно з яким для іноземної торгівлі були відкриті порти Сімода і Хакодате.

Таким чином, американці силою пробили пролом в тій стіні, яка через політику Токугава протягом двох з половиною століть штучно відділяла Японію від зовнішнього світу. Слідом за договором з США Японія за короткий проміжок часу уклала аналогічні з Англією, Голландією, Росією та рядом інших держав.