Принципи організації підприємницьких структур

Основним нормативно-правовим актом, що регламентує підприємницьку діяльність в Україні є Господарський кодекс. Відповідно до нього підприємництво здійснюється на основі декількох принципів. Основним є економічна свобода. Вона важлива як для підприємця, так і для виробника. Економічна свобода означає, що кожен має право розпочати й закінчити економічну діяльність. Ця свобода не гарантує підприємцю успіх його справи через те, що покупець також має економічну свободу.

Економічна свобода підприємців та економічна свобода споживачів тісно пов’язані між собою.

Не менш важливими принципами є:

· вільний вибір діяльності;

· залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб;

· самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється;

· встановлення цін відповідно до законодавства;

· вільний найм робітників;

· залучення і використання матеріальних, трудових, природних та ін. ресурсів, використання яких не обмежене законодавством;

· вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення платежів;

· самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;

· використання підприємцем належної йому частки виручки на свій розсуд.

Ці принципи знаходяться у розвитку, взаємодіють між собою та відображають відносини, що склались у суспільстві у певний період.

Види підприємництва

Підприємницька діяльність різноманітна. Існуючі види підприємництва можна класифікувати за різними ознаками:

· за формами власності (приватні, державні, комунальні);

· за кількістю власників (індивідуальні, колективні);

· за розмірами (малі, середні, великі);

· за характером діяльності (виробничі, комерційні, посередницькі, фінансові, страхові, консультативні).

Оскільки будь-який бізнес певною мірою, пов’язаний з основними фазами циклу відтворення – виробництвом продукції і послуг, обміном та розподілом товарів, їх споживанням – можна виділити такі види підприємницької діяльності: виробнича, комерційна, фінансова, консультативна.

Виробниче підприємництво. Будучи відносно самостійними, види підприємницької діяльності доповнюють одне одного. При цьому пріоритет слід віддати виробничому підприємництву, яке визначає усі види підприємницької діяльності і є найбільш складним. До виробничого підприємництва відносяться інноваційна, науково-технічна діяльність, безпосередньо виробництво товарів та послуг, виробниче їх споживання, а також інформаційна діяльність в цих галузях. Проте саме ця сфера діяльності під час переходу до ринкової економіки зазнала найбільш негативних змін: розпались господарські зв’язки, порушилось матеріально-технічне забезпечення, різко знизився збут продукції, погіршилось фінансове становище підприємств.

Етапи виробничого підприємництва:

· обґрунтування ідеї виробництва конкретного товару чи надання конкретних видів послуг;

· маркетингова діяльність (виявлення попиту на товар);

· визначення потреби у фінансових ресурсах;

· придбання чи оренда факторів виробництва;

· реалізація продукції, робіт, послуг;

· визначення результативності виробничої діяльності.

Кожен підприємець, який починає займатися виробничою діяльністю, насамперед має визначити, які конкретно товари він буде виробляти, які види послуг намагатиметься надавати.

Далі підприємець приступає до маркетингової діяльності. Для виявлення потреб у товарі, попиту на нього, він вступає у контакти с потенціальними споживачами, покупцями товарів, з різноманітними торговельними організаціями.

Наступний етап виробничого підприємництва – придбання чи оренда факторів виробництва. До числа факторів виробництва входять: виробничі фонди, робоча сила, інформація. Виробничі фонди, в свою чергу, поділяються на основні та оборотні.

Робочу силу підприємець наймає шляхом об’яв, через біржі праці, агентства. Під час підбору персоналу, слід враховувати освіту кандидата на певну посаду, рівень його професійних навиків, досвід роботи, особисті якості.

Далі підприємець придбає всю необхідну інформацію про можливості залучення ресурсів: матеріальних, фінансових, про ринки збуту продукції.

Результатом виробничої діяльності підприємця є реалізація продукції чи послуг та одержання прибутку. Загальну фінансову оцінку діяльності підприємця визначають показники рентабельності.

Основними формами виробничого підприємництва є традиціоналістичне – це виробництво та пропозиція на ринок традиційних товарів, та інноваційне – виробництво нових, не існуючих раніше товарів з принципово новими характеристиками, особливостями та сферами застосування.

Кажучи про інноваційне підприємництво, слід нагадати про венчурний бізнес, який отримав в останні роки широкий розвиток. Венчурний бізнес трактується, як правило, як ризиковий бізнес. Це одна із форм технологічних нововведень. Під венчурною фірмою розуміється комерційна науково-технічна фірма, яка займається розробкою та впровадженням нових технологій і характеризується невизначеним заздалегідь доходом, тобто ризикованим вкладенням капіталу.

Треба відзначити, що невеликі підприємства відіграють важливу роль у розвитку інноваційного підприємництва. Венчурний бізнес має в малому підприємництві низку переваг: висока гнучкість, динамізм. Венчурне підприємництво базується на принципах розподілення ризику. Воно дозволяє авторам ідей, які не володіють в достатньому обсязі власними коштами, реалізовувати ці ідеї.

Комерційне підприємництво. Набуло найбільшого розвитку в перші роки переходу до ринку. Воно характеризується операціями та угодами щодо закупівлі та продажу товарів і послуг. Тут швидше можна отримати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала бурхливо розвиватися головним чином як приватне, індивідуальне підприємництво. До комерційного підприємництва належить підприємництво у сфері торгівлі та посередницьке підприємництво.

Посередництво – це вид підприємницької діяльності, при якому підприємець представляє на ринку інтереси виробників і споживачів, а не свої власні.

Основні форми посередництва:

1) агентування;

2) посилторгівське посередництво;

3) акціонерство;

4) біржове посередництво.

Види посередників: агенти, брокери, дистриб’ютори, дилери, торговельні маклери, аукціоністи.

Полем діяльності комерційного підприємництва слугують товарні біржі і торговельні організації.

Товарна біржа – це різновид оптового товарного ринку, без попереднього огляду покупцем зразків та заздалегідь установлених мінімальних партій товару. На товарній біржі добровільно поєднуються комерційні посередники для проведення комерційних операцій за спільно розробленими правилами. Мета товарної біржі – створити механізм управління вільною конкуренцією і з її допомогою виявити реальні ринкові ціни, з урахуванням змін попиту та пропозиції.

Товарні біржі виконують низку функцій:

· надання посередницьких послуг щодо укладання торговельних угод;

· упорядкування товарної торгівлі, регулювання торговельних операцій і розв’язання торговельних суперечок;

· збір і публікація повідомлень про ціни, стан виробництва та інші фактори.

Значну частину обороту товарних бірж складають угоди не з наявним товаром, а угоди з майбутнім товаром чи за угодами постачання. Товарні біржі можуть бути закритими та відкритими. У торгах на закритих біржах можуть приймати участь тільки брокери, які виступають посередниками між покупцем та продавцем. А у торгах на відкритих біржах – також відвідувачі.

Основний зміст комерційного підприємництва складають операції та угоди щодо купівлі-продажу, або перепродажу товарів та послуг.

У загальному вигляді програма комерційної угоди складається з:

· найму робітників для виконання торгово-посередницьких послуг (закупівлі товарів, їх транспортування, продажу, проведення рекламної роботи, оформлення необхідних документів);

· придбання або оренда приміщень, складів, баз, необхідних для зберігання та реалізації товару;

· закупівля товарів для подальшого продажу;

· залучення грошових коштів у кредит для фінансування угоди і повернення кредиту;

· оплата послуг особам, які виконують посередницькі функції;

· залучення необхідної інформації для планування, оформлення та регулювання угоди;

· реалізація товарів покупцю і отримання прибутку;

· реєстрація угоди, сплата податків.

Фінансове підприємництво.Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове підприємництво. Сфера його діяльності – створення, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу та комерційну сфери, проте вона може бути і самостійною – банківська, страхова справа, аудиторські, фондові біржі.

Комерційний банк – це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, яка кредитує на платних засадах переважно комерційні організації, які здійснюють приймання грошових вкладів (депозитів) та інші розрахункові операції за дорученням клієнтів. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між відсотковими ставками депозитних та позикових коштів.

Операції комерційних банків розподіляються на три групи: пасивні (залучення коштів); активні (розміщення коштів); комісійно-посередницькі (виконання різноманітних операцій за дорученням клієнтів зі сплатою комісії).

Особливість діяльності комерційних банків полягає в тому, що вони залучають кошти підприємств на значні терміни, а дають в позику на відносно короткі терміни. Ці банки схильні до ризику комерційного характеру, оскільки зобов’язані виплатити своїм кредиторам кошти в визначений заздалегідь термін з визначеними відсотками.

Інша особливість комерційних банків у сучасний період полягає в тому, що більшість з них не мають можливості видавати довгострокові кредити у значних розмірах. А головним джерелом доходів банків, усіх економічно розвинених країн є довгострокові кредити. Звідси, нестійкість доходів комерційних банків України, поширене їх банкрутство.

Фондову біржу визначають як регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу. Принцип функціонування фондової біржі базується на регулюванні попиту та пропозиції. На фондовій біржі проводиться регулярна оцінка фахівцями курсів покупців та курсів продавців за всіма цінними паперами, які проходять через біржу. При цьому поточні курси постійно демонструються на світовому табло. Поточні курси показують, за якою ціною, в конкретний момент, на конкретній біржі можна придбати або продати певні акції.

За рубежем самі фірми і підприємства на біржі не приймають участь. Їх інтереси, як правило, представляють банки, холдингові або брокерські компанії біржі.

Поряд із цим, в умовах державно-монополістичного капіталізму, роль біржі в торгівлі цінними паперами дещо зменшилася. Головна причина цього – поява потужних кредитно-фінансових інститутів, які сконцентрували у себе переважну частину торгівлі цінними паперами, без посередництва біржі.

Консультативне підприємництво. Цей перспективний вид підприємництва, останнім часом набуває все більшого розвитку. Воно охоплює такі напрямки як загальне управління, адміністрування, фінансове управління, управління кадрами, маркетинг, виробництво, інформаційні технології, спеціалізовані послуги.

В виробничо-розвинених країнах з ринковою економікою, вкладення коштів у інтелектуальний капітал, у формі консультативних послуг вважається не менш ефективним, ніж вкладення у нове обладнання або передову технологію. В Україні в сучасних умовах подібного відношення до консалтингу не спостерігається. Більше того, інтелектуальний потенціал, який існує в галузі економіки і управління використовується далеко не повністю. Спостерігається парадоксальна ситуація: більшість підприємств, які знаходяться у важкому економічному становищі у зв’язку з причинами організаційно-управлінського характеру, непристосованістю до ринкових умов, не використовують при цьому наявний інтелектуальний потенціал.

Ті підприємства, які своєчасно скористалися допомогою консультантів, вже відчули економічний ефект фінансово-господарського аналізу, розробки програм оздоровлення, активного маркетингу, розробки інвестиційної та фінансової політики.

Консультативні послуги, частіше надаються у вигляді консалтингових проектів та містять в собі такі основні етапи:

· виявлення проблем;

· розробка рішень, проекту;

· здійснення рішень.

Методи консультування можуть бути різноманітними. Найбільш поширеними є три види консультування: експертне, процесне, вивчаюче.

Експертне консультування – найбільш пасивна форма консалтингу. Тут консультант самостійно здійснює діагностику, розробку рішень і рекомендацій з їх впровадження. Клієнт при цьому лише забезпечує консультанта необхідною інформацією.

Під час процесного консультування, фахівці консалтингової фірми, на всіх етапах розробки проекту, активно взаємодіють з клієнтом, спонукаючи його висловлювати свої ідеї; консультанти разом із клієнтом аналізують проблеми і розробляють пропозиції.

В умовах вивчаючого консультування головна задача фахівців – підготувати фундамент для виникнення ідей, для розробки рішень. За для цієї мети вони проводять у клієнта лекції, семінари, розробляють навчальні посібники, надають всю необхідну теоретичну і практичну інформацію.

На практиці, як правило, застосовуються всі три комбінації.

Особливості ринку консультаційних послуг полягають у тому, що у фірм, які займаються цим видом діяльності, не має можливості показати зразок свого товару, зразок своєї послуги. Тому перед такими фірмами дуже гостро стоїть проблема залучення клієнтів. Це може бути рекламування своїх можливостей, залучення клієнтів через посередників, використання рекомендацій попередніх замовників, які дали позитивний відгук про діяльність фірми.

Найбільш простий та поширений засіб – реклама. Фірма розповсюджує різного роду рекламні об’яви, в яких наводяться її можливості в галузі консультування, приблизна вартість послуг. Широко розповсюджена така форма залучення клієнтів, як використання посередників. В західних країнах розроблені спеціальні методики для пошуку такого посередника.

Зазвичай, вирішальним фактором, що визначає престиж фірми-консультанта, є її успішна, результативна попередня діяльність. Позитивні рекомендації крупних, навіть середніх клієнтів – краща реклама.